| Головна » Статті » Історія України | [ Додати статтю ] |
Реферат: Розвиток ідеології націоналізму
|
Скачать ..Об'єднання тоді тільки буде міцним, коли буде злукою луччих, не всяких!" ("За який провід?"). Для підтвердження своїх думок Д. Донцов наводить виразний приклад зі ще недавньої нашої гіркої історії: "Під час революції 1917 р. всі українські партії були об'єднані в Центральній Раді, а всі партії в Росії були роз'єднані, і більшовики провадили громадянську війну з усіма: правими, лівими, монархістами і соціалістами. І все ж роз'єднана Московщина перемогла об'єднану Україну. Чому?" Відповідь однозначна. Ми свідомі того, що наші дуже "демократичні" сучасники будуть відлякані поданими вище деякими постулатами ідеології націоналізму. Знову "догмати", знову суворі вимоги, знову правління "вибраних"? – здивовано запитають вони. Адже перейдений нами більшовицький режим мав такі ж "догмати" свого вчення, був сповнений суворої нетерпимості до всіх "інакших", мав свою правлячу касту – КПРС? У такому нерозумінні цих положень націоналізму є два моменти. Перший – це нерозуміння того, що ієрархічний устрій суспільства, ідея правлячої верстви зовсім не придумані більшовиками. Вони її лише використали у своїй боротьбі за владу. І, до речі, перемогли. Використали і сперлися на перевірені принципи політики і будівництва суспільств. Якщо ми хочемо перемогти, то теж, зрозуміло, маємо спертися і використати давно застосовувані форми устрою спільнот. Різниця лише в тім, що більшовизм використовував їх з позицій Сатани, Зла, ми ж – з позицій національного Добра. Тим більше, що націоналізм завжди відкидав занархізовані, здеморалізовані суспільства європейської ліберальної цивілізації – від доби Відродження починаючи. Його ідеалом були суспільні організації давніх часів, з їх суворістю моралі, високими пориваннями, з правлінням кращих: Середньовічна Європа з її лицарською шляхтою, Стародавній Рим з його патриціями і нобілями, велична Еллада з її аристократією. Бо, як каже Д. Донцов: "В кожній спільноті мусять існувати певні аксіоми, певні правила життя, певні моральні і політичні накази, без яких така спільнота є отарою худоби, що вимагає герлиги чередника" ("Демаскування шашелів"). Усі ті досконалі суспільства впали,коли втратили високу загальнонаціональну мораль, суворість, коли ними почали правити далеко не кращі, одним словом, "здемократизувались". Досить згадати лише анархію маленьких демократій в Стародавній Греції і загальний занепад моралі в них, з чим легко дав собі раду Філіпп Македонський, масову розпусту і мішанину рас і народів в імперському Римі, утвердження ідей матеріалізму, міщанського егоїзму і безбожництва в добу Відродження і пізніше, що підірвало основи Старої Європи. Другий момент – ми забуваємо часом, яким, як казав Юрій Липа, "campus Martіus" ("полем бою") є вже тисячу років Україна. Hа її землю приходить щораз страшніший і запекліший ворог: татари, Польща, Москва. У ХХ ст. Москва посилила своє нищення до небачених в історії людства розмірів і масштабів, озброївшись ідеєю "червоного Ісламу" (Д. Донцов) – комунізмом. Це також своєрідна форма релігії: зі своєю глибокою містикою, агресивністю, прагненням подолати до кінця. Як можна було протистояти цьому? Що треба було робити, щоб, нарешті, звільнити українську землю? "Ясно,– пише Д. Донцов,– що сильна напастична містика може бути поборена лише містикою, тільки ще сильнішою і ще більш агресивною. Перед обличчам фанатичного комунізму заклики до логіки й розуму, політика опортунізму є до нічого. В обличчі фанатичного комунізму партії вже згори биті. Хіба лише тоді ні, коли це будуть партії, перейняті фанатичною вірою і своєю власною, сильнішою містикою." ("Орден – не партія"). Гадаємо, ми навели досить аргументів, щоб пояснити появу якісно іншої політичної, моральної, ідейної сили у 20-і роки в українському суспільстві, якою була ОУH. Зазначимо лише, що твори Д. Донцова, якого ми так щедро цитували, "Декалог", "12 прикмет характеру українського націоналіста", "44 правила життя українського націоналіста" становлять виховну суть, той ідейно-моральний фундамент націоналістичного руху, без розуміння якого неможливе зрозуміння того героїзму, величі духу і посвяти, яким спалахнув український характер в добу організованого націоналізму. Крім того у 20-і роки виступають "професійні" ідеологи націоналізму, активні учасники руху. Це – Микола Сціборський (автор знаменитої "Hаціократії", 1935 р.), Юліан Вассиян, Дмитро Андрієвський, Володимир Мартинець, Осип Бойдуник та ін. Їхні твори – це та література, на якій також виховувалося покоління 20–30-х років. Дещо пізніше націоналістична ідея розвивається Степаном Ленкавським (автором "Декалогу"), Ярославом Стецьком, Степаном Бандерою й ін. "Донцовський" "Вісник" згуртовує навколо себе прекрасних наших письменників ХХ ст.: Ю. Липа, Є. Маланюк, Л. Мосендз, О. Ольжич, О. Теліга, У. Самчук, Б. Кравців, О. Бабій, О. Лятуринська, H. Лівицька-Холодна, О. Стефанович, І. Ірлявський, М. Грива та ін.– ціла генерація. У їхніх художніх, філософських, культурологічних, публіцистичних творах також розвивається, міцніє ідея українського націоналізму, ціла естетична концепція творчості. Їм належить колосальна заслуга у перевихованні нашого народу на нових світоглядних засадах, у плеканні нового світовідчуття. | |
| Переглядів: 533 | |
| Всього коментарів: 0 | |