| Головна » Статті » Історія України | [ Додати статтю ] |
Реферат: Іван Виговський
|
Ян-Казимир, цінуючи Виговського як впливову на Україні особу та ініціатора Гадяцького трактату, надав йому барське староство та київське воєводство. Останній титул був ефемерний, але давав звання сенатора Речі Посполитої. Місто Бар на Поділлі стало місцем постійного мешкання Виговського. У 1662 році Виговський побував у Львові разом з Ю. Любомирським, коронним маршалом, відомим польським воєначальником. Про цю подію свідчить львівський мемуарист М. Голинський, який навів також стислий опис зовнішності колишнього гетьмана: "Людина висока, ніс великий, борода жовта". З інших джерел відомо, що Виговський вписався того ж року до львівського православного братства. Aле незабаром відносно мирному життю Виговського прийшов край. На той час гетьманська Україна вже розкололася на дві частини (Правобережну та Лівобережну), кожна з яких була відповідно автономною областю в складі Росії та Рєчі Посполитої і мала свого гетьмана. На Правобережній Україні гетьманом у 1662 — 1665 роках був Павло Тетеря, "цівагер" Виговського, який одружився з удовою його брата Данила. Незважаючи на родинні зв'язки, на те, що обидва були визначними сподвижниками Богдана Хмельницького, відносини між Виговським і Тетерею в цей період значно загострилися. Виговський, як і більшість козацької старшини, не кажучи вже про низи, не сприймав відверто пропольської політики Тетері. Тепер погляди й дії Виговського в очах Тетері та його оточення набирали політичного криміналу. Не випадково, 26 лютого 1664 року Ідольський воєначальник, кум Тетері С. Маховський попереджав свого адресата про необхідність стерегтися Витовського. Саме в цей час відбувається невдалий похід Яна-Казимира на Лівобережну Україну (1664), коли частина козацької старшини вирішила виступити проти короля. Саме через це розстріляно Івана Богуна. Після закінчення походу на Правобережній Україні вибухнуло потужне повстання проти Речі Посполитої та гетьмана Тетері, яке очолював Дмитро Сулимка. В цьому повстанні брали участь С. Височан, І. Сірко, Скидан та ін. Зв'язок з повстанцями підтримував і Виговський, через що його було Звинувачено у державній зраді. Колишнього гетьмана запросили в Корсунь, де Тетеря, Маховський та декілька польських воєначальників проводили нараду. Там Виговгького арештували, а 16 березня 1664 року розстріляли без суду й слідства, хоч Виговський був сенатором, навіть без королівського відома. Тетеря, виправдовуючися в своєму вчинку, писав потім у листі до вального сейму: Виговький, "вийшовши з Бару, довго бував у підозрілих містах, містечках, в українському народі... бунти чинив". (Іван Нечуй-Левицький. Українські гетьмани Брюховецький та Тетеря.) Набагато важливішим є визнання Сулимки, взятого в полон, коли повстання було придушене. На допиті він писемно показав, що "мотором всіх нинішніх бунтів і Україні був небіжчик пан Виговський". Виговський гідно зустрів смерть. Коли по нього прийшли, щоб розстріляти, він читав акафіст пресвятої Богородиці. Коли його дружина, Олена Стеткевич, дізналас про страту чоловіка, вона померла від розриву серя. Колишнього гетьмана і його дружину поховали, як свідчить Чернігівський літопис, у Великому Скиті. Доля дітей Виговського — Мар'яни, одруженої з Гунашевським, та малолітнього Остапа (народ. 1657 р.) невідома. У "Поменнику" (1667) київського Золотоверхого Михайлівського монастиря, складеному з ініціативи ігумена монастир. Ф. Софоновича, фігурує і рід Виговського: "Евстафій Йоанн, Елена, Даниил, Кондрат, Татияна". Перші чотири імені легко розшифровуються. Тетяна була, очевидно, сестрою Виговського, перша дружина Боглевського. Хто такий Кіндрат, важко сказати. Однак "Поменник" посередньо свідчить про те, що у 1667 році діти Виговського, так само як і три його рідні брати і навіть мати, були живi. Гетьман України Іван Виговський відміряв складне, трагічне життя. Патріот України, він був одним з керівників Визвольної війни, найближчим помічником Богдана у Хмельницького в будівництві Української держави. Діючіс вже як гетьман у надзвичайно тяжких умовах, він за всієї своєї енергії, досвіду й таланту, не зміг, як Богдан Хмельницький, забезпечити підтримку обраного курсу широкими масами і не втримав державного керма у своїх руках. Він побачив початок кривавої Руїни, спробував ще раз прислужитися Україні, але загинув на самому витоці нового етапу свого життя. ------------------------------------------------------------------ 1. За іншими даними — Гната. 2. Зазначимо, що герб "Абданк" був і гербом Б. Хмельницького. 3. Це універсал про недоторканість майна Густинського монастиря під 27 червня 1648 року. Зазначимо, що джерела інколи помилково називають І. Креховецького Іваном Кричевським, явно плутаючи його з загиблим київським полковником. 4. Мова може йти лише про визволені землі України — Гетьманщину, яка тоді охоплювала Лівобережну і частину Правобережної України. Практично повної згоди досягли міщани, значною мірою козаки та українська православна шляхта. Українська православна церква відмовилася визнавати зверхність над київським митрополитом московського патріарха, і переговори між духовенством були припинені. Селянство взагалі не розглядалося як правомочний суб'єкт. 5. Український шляхтич Ю. Немирич був земляком Виговського. Він дістав прекрасну освіту в Голландії, Англії (Оксфорд, Кембридж), Франції (Париж), був істориком і теологом, військовим. Був прихильником аріанства, заснував аріанську академію на Волині, але з переходом до повстанців знову прийняв християнство. Разом з Ю. Немиричем до повстанців перейшов його брат Стефан, відомий військовий діяч. 6. Територія Великого князівства Руського охоплювала за трактатом землі Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, але посли обговорювали питання про включення в майбутньому до нього всіх українських земель, які ще перебували у складі Речі Посполитої. Аналогічно стояло питання про підвищення кількості реєстровців з сорока до шістдесяти тисяч. 7. Пізніше (13.ХІ.1659 р) Ян-Казимир додасть нові емблеми до його герба "Абданк". | |
| Переглядів: 826 | |
| Всього коментарів: 0 | |