| Головна » Статті » Історія України | [ Додати статтю ] |
Проблеми легітимності влади
|
РЕФЕРАТ на тему: „Проблеми легітимності влади” План Вступ. 1. Поняття легітимності влади. 2. Криза легітимності влади т. 3. Шляхи подолання кризи легітимності. Висновок. Використана література. Вступ Термін «легітимність» походить від того ж латинського кореня, що й «легальність», а саме: lex – закон. Однак він має інше значення. Якщо «легальність» означає створення влади та її діяльність у межах нею ж встановлених норм і є тотожною поняттю «законність», то легітимність завжди відображає міру узаконеності влади в свідомості людей. З цього погляду законність функціонування влади є лише однією з підстав її легітимності та одним із способів легітимації. Легітимність — це визнання влади народом, навіть якщо воно й не супроводжується особливим схваленням дій конкретного уряду. Йдеться про визнання політичного режиму загалом, а не окремих владних структур чи окремих політиків; про міру його легітимності на певному часовому відрізку, а не про щось абсолютне і раз назавжди дане. Критичне ставлення громадян до влади є нормою демократичних суспільств. І лише в тому випадку, коли стійка більшість населення не бачить способів удосконалення чинної системи влади, можна говорити про те, що політичний режим є нелегітимним. Відомо, що від рівня легітимності влади значною мірою залежить ефективність політичного управління. Державні структури не можуть діяти ефективно (особливо, якщо йдеться про демократичний розвиток) без достатнього рівня визнання і підтримки. Однак роль легітимності цим не обмежується. Не менш суттєвим для молодої держави є те, що легітимність визначає перспективи загальносуспільної інтеграції, яка в одному із своїх вимірів виступає як становлення політичної нації на засадах громадянства. Легітимність – широке та складне явище, яке виражає зв’язок інтересів з внутрішньою оцінкою людей, яка залежить від їх стверджень, світосприйняття та повсякденного життя. Легітимність може бути частковою та навіть неузгодженою, оскільки в суспільстві існують різні прошарки населення з різними інтересами. Протягом усього розвитку суспільства люди по-різному розуміли саме значення легітимності та поняття про ідеальну державу. Однак легітимність завжди мала вирішальне значення для держави, бо від цього залежало майбутнє існуючого режиму. 1. Поняття легітимності влади Політична влада як один з найважливіших виявів, характеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, що виражена в політиці. На відміну від політичної влади, державна влада не обов’язково використовує примус для досягнення своїх цілей. Можуть бути використані ідеологічні, економічні та інші засоби впливу, однак лише державна влада володіє монополією на те, щоб примусити членів суспільства виконувати її задуми. Політична влада спирається на такі засоби, як примус, легітимність, угоду. Відповідно до цих засобів, залежно від того, який з них найбільше абсолютизується, вирізняють такі парадигми влади, як примус, легітимність та угода. В сучасному цивілізованому світі влада використовують узаконені засоби примусу, тобто вона впливає на громадян, коли вони порушують існуючі правові норми. Крім узаконених засобів примусу, влада використовує й незаконні: обіцянки, підкуп, шантаж, штучне створення перешкод, формування ілюзій, створення додаткових джерел залежності від влади. Парадигма легітимності, сформована М.Вебером, передбачає, що влада ґрунтується здебільшого на довірі підданих або громадян до неї. Ця довіра або ступінь визнання суспільством законної влади може бути раціональною або нераціональною. Якщо М. Вебер виділяв три типи легітимності, то в сучасній політичній науці їх налічують сім: традиційний, хоризматичний, правничо-раціональний,раціонально-цільовий,соціально-евдемонічний і національно-патріотичний. Традиційна легітимність ґрунтується на визнанні тих політичних дій, що відповідають цінностям і нормам традиційної політичної культури. В сучасних умовах в більшості країн традиції мають порівняно невелике значення для легітимності державної влади, але це не означає, що вони не використовуються для її зміцнення та створення уявлень про її законність, обгрунтованність. Традиційні способи легітимності державної влади пов’язані з особливою роллю релігії. В мусульманських та в деяких європейських країнах існує державна релігія. Проте, в європейських країнах існування та особливий статус державної церкви не обмежує свободи віросповідання, але державна церква отримує субсидії з державного бюджету. Голова держави, монарх, повинен відноситися до державної церкви. Така позиція монарха надає йому додаткової легітимності в уявленні віруючих, особливо приверженців державної релігії. Хоризматична легітимність передбачає визнання виняткових рис і здібностей політичного лідера; вона найбільш нестабільна через такі обставини: виникає проблема спадкоємності влади, оскільки немає ким замінити хоризматичного лідера; збереження хоризми вимагає від політичного лідера поєднання двох несумісних принципів – уникнути "косності” і не втратити любові народу; зміна політичного лідера може призвести до зміни політичної системи країни. На відміну від традиційної влади, носієм якої може бути і колектив, хоризматична влада може бути тільки індивідуальною. Віра у надприроднього єгипетського фараона, хоризма "доброго царя”, зміцнювали їх владу. В сучасних умовах хоризматична влада зустрічається значно менше, ніж раніше, але вона можлива і в умовах диктатур, і за умов демократичної влади, буває в розвинутих країнах, проте, в основному зустрічається у відсталих країнах, де існують залишки патріархально-общинних відносин. В демократичних країнах елементи хоризматичної влади властиві керівнику держави, а там, де він не має істотних повноважень – прем’єр-міністру. Однак елемент хоризми не є головним у владі лідера демократичної країни. Значну роль хоризма має в тоталітарних державах. Іноді хоризма пов’язана з тривалістю перебування на чолі держави. Для зміцнення хоризматичної влади в багатьох країнах використовуються різноманітні паради, демонстрації та інші заходи. Правничо-раціональна легітимність випливає з визнання суспільством політичних дій у рамках існуючої системи права. Раціонально-цільова легітимність виходить з переконання, що політична система лише тоді є сприятливою і гідною підтримки, коли вона забезпечує виконання поставлених цілей. Цей тип є найбільш поширеними в сучасному світі, особливо в демократичних країнах. Населення підтримує або не підтримує існуючу владу, спираючись на власне оцінювання заходів цієї влади. Не лозунги та обіцянки, а практична робота органів державної влади є основою раціонально-цільової легітимності. Існує декілька засобів раціональної легітимності. Важливим спосорбом легітимності є референдум – голосування громадян з приводу певного питання. Існує декілька види референдумів, однак для легітимності має значення лише вирішаючий та консультативний референдуми. Щоб бути легітимним, референдум в більшості країн передбачає участь більшості населення. Велике значення також мають вибори уряду чи керівника держави. На міжнародній арені засобом легітимності може бути міжнародно-правове визнання держави та уряду. У другій половині ХХ ст. розповсюдження отримала організація "круглих столів”, на яких колишнім колоніям надавалась незалежність або при переході тоталітарних держав до нового устрою. Формою раціонально-цільової легітимності може бути суспільний договір. Він не має юридичної сили, однак за певних умов може стати доброю основою легітимності державної влади. Існують й інші засоби легітимації державної влади: суспільна незалежна експертиза, конституціональний договір та ін. Усі ці заходи роблять державну владу відкритою для народу. Незалежно від засобу раціонально-цільової легітимності головне значення має змістовна сторона. Легітимність влади, насамперед, залежить від її практичної діяльності та її внутрішньої та зовнішньої політики. Соціально-евдемонічна легітимність полягає у здатності політичної системи забезпечити населенню високий рівень життя і створити ілюзію її піклування про добробут народу. Національно-патриотична легітимність визначає національні символи, ритуали, міфи, успадковані від попередніх національно-державних утворень. Легітимність на засадах участі передбачає обґрунтування ідеологією і практикою існуючої політичної системи, необхідності широкої участі громадян у діяльності політичних інститутів і їхню віру в можливість впливати на владу. Проте, жодна легітимна система не ґрунтується на якомусь одному виді легітимності, а поєднує, як правило, декілька. Підкреслюючи важливу роль легітимності у забезпеченні функціонування влади, треба зазначити, що сучасні тоталітарні режими зберігали владу не на підставі легітимності, а на підставі тотальної ідеології та поліцейського терору. Деякі режими, особливо в країнах третього світу, тримаються на кланових зв’язках керівників і керованих. Слід зауважити, що сучасні типи легітимності переважно ґрунтуються на раціональних основах, тобто у масовій свідомості домінують ті, які передбачають визнання влади в силу конституцій і законів, а також в її здатності виконувати свої функції й віру в те, що характер влади і соціальні наслідки її управлінського впливу цілком залежать від громадян. З позиції парадигми суспільної угоди, яка представлена ліберальними, і неоліберальними концепціями, влада розглядається в плюралістичному аспекті як множинність владних суб’єктів, котрі в правових рамках розподіляють владу через узгодження правових інтересів. Три парадигми інтерпретації політичної влади показують, що вони органічно пов’язані між собою і домінування однієї з них завжди обумовлено типом політичного режиму, рівнем політичної культури, масштабом і темпами модернізаційних перетворень. 2. Криза легітимності влади Криза легітимності – це зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій. Криза легітимності (legitimacy– ситуація, в якій правомірність існуючого соціального порядку піддається сумніву та відкрито висловлюється недовіра до існуючої влади. Вона свідчить про те, що політична влада не здатна переконати суспільство в необхідності і оптимальному функціонуванні існуючих державних інститутів і влад. Звичайно розрізняють наступні характерні риси кризи легітимності: відсутність згоди в суспільстві стосовно політичної влади, невизнання громадянами процесу прийняття політичних рішень, невідповідність цих рішень домінуючим у суспільстві уявленням про право та справедливість, надмірна конкуренція у боротьбі за владу, політична пасивність мас, які не звертають уваги на заклики влади, неспроможність владної еліти посилити своє політичне панування. Зараз немає однозначної відповіді на питання – чи існують абсолютні покажчики кризи легітимності або це суто ситуативна характеристика політичних процесів? Так, вчені, які пов`язують кризу легітимности режиму з дестабілізацією політичної влади і правління, називають в якості таких критеріїв наступні фактори: - руйнація конституціонного порядку (С. Хантінгтон) - присутність військових конфліктів та громадянських війн (Д.Яворскі); - неможливість органів влади здійснювати свої функціх або присутність у політичному просторі нелегітимного насильства (Ф.Білі); - неможливість уряду адаптуватися до динамічної зміни умов суспільного розвитку (Е. Циммерман); - відсутність суттєвих структурних змін або зниження ефективності виконання урядом своїх головних завдань – укладення бюджету та розподіл політичних функцій серед еліти. Американський вчений Д. Сірінг вважає: чим вище рівень політичної участі в країні, тим сильніше підтримка політичних структур і лідерів суспільством; вказує він і на підтримку соціально-економічного статус-кво. Широко розповсюджені і розрахунки соціально-економічних показників, досягнення яких свідчить про вихід влади за рамки її критичних значень. Прибічники ситуативного розгляду причин криз легітимності найчастіше пов`язують їх із характеристикою соціально-культурних рис наслення, роллю стереотипів і традицій, які розповсюджені як серед еліти, так і серед населення, спробами встановлення кількісної межі легітимної підтримки (оперуючи при цьому цифрами 20-25 % електорату). Можливо, такі підходи в деякій мірі спираються на ідеї Л.С. Франка, який писав «Будь-який устрій виникає з віри в нього і тримається до тих пір, доки хоча б в меншинстві його учасників зберігається ця віра, доки є хоча б відносно невелика кількість «праведників» (в суб`єктивному значенні цього слова), які безкорисливо вірують в нього та самовіддано йому служать». Узагальнюючи найбільш значущі підходи, можна сказати, що у якості основних джерел кризи легітимності правлячого режиму, як такого, можна назвати рівень політичного протесту населення, спрямованого на усунення режиму, а також результати виборів, референдумів, плебісцитів, що свідчать про недовіру режиму. Ці покажчики свідчать про «нижню» межу легітимності, за якою наступає розпад діючого режиму або навіть повна зміна конституційного режиму. До факторів, які визначають її «верхню» межу, тобто поточну, динамічну зміну симпатій і антипатій до влади, можно віднести: функціональну перевантаженість держави і обмеженість ресурсів влади, різке посилення діяльності оппозиційних сил, постійне порушення режимом встановлених правил політичної гри, невміння влади пояснити населенню суть політики, яку вона запроваджує, широке розповсюдження таких соціальних «хвороб», як зростання злочинності, падіння рівня життя тощо. Тобто основними причинами делегітимації є: - Суперечності між універсальними цінностями, які панують в суспільстві, і егоїстичними інтересами владної еліти. - Суперечності між ідеєю демократії і соціально-політичною практикою. Це проявляється в спробі вирішити проблеми силовим шляхом, тиском на засоби масової інформації. - Відсутність в політичній системі механізму для захиста інтересів народних мас. - Зростання бюрократизації та коррумпованості. - Націоналізм, етнічний сепаратизм в багатонаціональних державах, які проявляються у відторгненні федеральної влади. - Втрата владною елітою віри в правомірність своєї влади, виникнення всередині неї суперечностей, зіткнень різних гілок влади. Криза легітимності – типове явище для різноманітних перебудовчих, перехідних та революційних періодів: стара влада, втративши контроль за перебігом подій, не розглядається більше як охоронець важливих суспільних вартостей. Для зміцнення своєї легітимності вона ще може, але не завжди вміє використати такі засоби: - Зміна системи законодавства і державного управління відповідно до нових вимог; - Створення такої політичної системи, легітимність якої грунтується на традиціях населення; - Використання харизматичних рис політичного лідера; - Успішне здійснення державних програм підримання законності і правопорядку. 3. Шляхи подолання кризи легітимності. Щоб детальніше розглянути питання про шляхи подолання кризи легітимності влади, треба з`язувати: що саме формує авторитетність та легітимність влади, з чого вона виходить? Є декілька факторів, які визначають авторитетність та легітимність державної влади: - Авторитетність державної влади виходить з того, що вона є не тільки функцією гноблення й примушування, а й у першу чергу – вираження потреб самого життя. - Однією з головних засад легітимності може бути інституція основного закону держави – конституції. - Авторитетність та легітимність визначаються станом громадянського суспільства, структурованістю спільноти, вирізненням окремих суспільних груп на підставі відмінності властивих їм корпоративних інтересів, що робить необхідним формування механізмів і гарантій їх співіснування. - Легітимність ґрунтується на нерозривній єдності апарату врядування і громадянського суспільства, а їх взаємодія складає конкретний тип політичного режиму. - Авторитет державної влади передбачає, щоб в її структурах були одночасно представлені конкретно й безпосередні інтереси різних груп населення і, з іншого боку, - інтереси цілого суспільства. - Легітимність значною мірою залежить від успішного виконання наданої їй суспільної ролі, характеру й змісту діяльності державних установ і закладів, способу взаємодії держави та громадянського суспільства. Вона також визначається ще й компетентністю і кваліфікацією державних управлінців, формуванням освіченої, кваліфікованої керівної верстви, корпусу урядовців, які здатні опікуватися більше загальнодержавною, ніж суто політичною стороною справи. - Певні можливості для легітимації містяться у царині міжнародної, міждержавної політики. Будь-який уряд, якщо він не отримав визнання у світі, виглядає усього лише керівництвом «повсталої провінції», або руху, який бореться за незалежність. В умовах усвідомлення спільності долі людства, глобальної взаємозв`язаності існування різних частин світу визнання держави, правочинності її влади іншими державами виявляється важливим джерелом легітимності даної влади. Тобто з цих основних засад легітимності ми можемо вивести і назвати необхідні заходи з «профілактики» криз легітимності: щоб, запобігти кризи влада повинна виражати інтереси різних груп населення і всього суспільства в цілому; також вона повинна успішно виконувати надану їй суспільну роль; влада повинна складатися з компетентних, кваліфікованих спеціалістів, здатних не тільки виконувати свої прямі обов`язки, а й завоювати авторитет у суспільстві; також державна влада має спиратися на головний закон країни конституцію, яка повинна супроводжуватися здійсненням конституційного нагляду, тощо. Але, якщо криза легітимності влади вже існує, які шляхи для її подолання пропонуються нам вченими-політологами? Від Ніколло Маккіавелі до Макса Вебера та до наших днів у сучасних політологічних та юридичних дослідженнях пропонуються різні шляхи подолання кризи легітимності. Розв`язання цієї кризи в кожному конктерному випадку, безумовно, індивідуальне. Але завдання завжди є одним і тим самим. Це відновлення підвалин легітимності. Народ найчастіше бунтує не від того, що погано живе, а тому, що не вірить, що влада основана на тій ідеї, яку він вважає легітимною. Перебіг кризи легітимності ускладнюється найчастіше ще й тим, що різні групи володарів і підвладних мають різні критерії легітимності. Критерій легітимності – це засіб перевірки легітимності володаря та його дій. При визнанні суспільством однієї й тієї ж підвалини легітимності критерії можуть бути різними. Тобто в цілому врегулювання криз легітимності повинно будуватися з розрахунком конкретних причин зниження підтримки політичного режиму в цілому або його конкретного інституту, а також типу і джерела підтримки. В якості основних шляхів і засобів виходу з кризисних ситуацій для держави, де цінується думка громадськості, можна назвати такі: - Підтримка постійних контактів з населенням. - Проведення роз`яснювальної роботи відносно своїх цілей. - Врівноваженність гілок влади. - Посилення ролі правових методів для досягнення цілей і постійного поновлення законодавства. - Дотримання правил політичної гри без попирання інтересів сил, які беруть у ній участь. - Організація контроля з боку організованої громадськості за різнімі рівнями державної влади. - Зміцнення демократичних цінностей у суспільстві. - Подолання правового нігілізму населення тощо, насадження правової культури. - Розвиток у населення почуття справедливості, почуття законного, тобто того, що обґрунтовано називають «почуттям права». - Піднесення національного духу, формування почуття національної, державної вартості, значущості, патріотизму. - Задоволення соціально-економічних потреб населення. Але все ж таки зупинити або позбавитися кризи легітимності досить важко і не завжди вдається. Тому ця проблема відноситься до розряду тих, яких простіше запобігти, аніж припинити, коли вони вже почалися. Висновок Легітимність в сучасному суспільстві має дуже важливу роль, без неї існування сучасного цивілізованого суспільства майже неможливе. Легітимність в сучасному суспільстві залежить, насамперед від розумних суджень людей, однак може визначатися й ірраціональними моментами: традиціями, звичаями, почуттями, засобами впливу, психологією людей. Однак які б не були імпульси, що ведуть до легітимності або відмови від неї, в сучасних умовах не харизма та традиції, а раціональні судження людей грають основну роль в легітимності державної влади. Діяльність держави заради демократії, прав людини, соціальної справедливості, суспільного прогресу, матеріального та духовного розвитку країни, її участі в міжнародних справах, проведення політики миру та дружби народів – це ті основні умови, які забезпечують легітимність державної влади в країні та в уявленнях світового суспільства. Отже, легітимність є однією з передумов формування громадянської нації. Легітимність створює підґрунтя для об’єднання громадян навколо політичних цілей і цінностей, сприяє формуванню політичної спільноти у межах суспільства. Якщо з суб'єктивних чи об'єктивних причин влада (а отже й молода незалежна держава) має низький рівень легітимності, то марно сподіватися на подолання фрагментарності, етнічної, культурної та регіональної поділеності суспільства й на формування у його межах політичної нації. А національна консолідація на громадянській основі значно зміцнила б підстави легітимності. Отже, процеси легітимації влади і загальнонаціональної консолідації повинні йти паралельно. Крім того, легітимність є індикатором уже досягнутого ступеня сформованості громадян-ської нації. Значний рівень довіри до влади, визнання її правочинності переважною більшістю населення, завжди є наслідком подолання відчуженості суспільних груп і структур, проявом певного рівня міжетнічної, культурної, міжрегіональної консолідації. Використана література 1. Болл Т. Влада. - Поліс, 1993, №5. 2. Демидов В.І. Ціннісні виміри влади. – Поліс, 1996, №3. 3. Зеркін Д.П. Основи політології. - Р.-н-Д., 1996. 4. Енциклопедичний словник «Політологія» за ред. Авер`янова Ю.І. – М., 1993. – С. 151-153. 5. Краснов Б.І. Теорія влади та владних відносин. - Соціально-політичний журнал, 1994, №6. 6. Мухаєв Р.Т. Основи политології. - М., 1996. 7. Політологія. Курс лекцій за ред. Марченко М.Н. – видання 3 – М., 2000.— С. 608. 8. Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології - К., 1996. – С. 608-618. 9. Соловьйов А. І. Політологія: політична теорія, політичні технології. – М., 2000. — С. 559. 10. Халіпов В.Ф. Вступ в науку про владу. - М., 1996. - С. 382 | |
| Переглядів: 1643 | |
| Всього коментарів: 0 | |