Головна » Статті » Історія України [ Додати статтю ]
Переяслав-Хмельницький
Переяслав-Хмельницький — одне з найдавніших слов’янських міст. Понад тисячу чотириста років стоїть воно на лівому березі Дніпра.

Початки історії міста губляться у глибині віків У XI ст. Переяслав став стольним містом Переяславського князівства, що обіймало величезні простори між Дніпром і Волгою. На середину, ХІІ ст. до його складу входило Залісся, в тому числі Ростов і Суздаль. Поряд з Києвом Переяслав був одним з визначних центрів давньоруської культури. Тут і понині збереглися чудові архітектурні пам’ятки XI—XII ст.

Вікова доля Переяслава тісно переплелася з історією трьох братніх народів—українського, російського, білоруського. Багато видатних подій, що вписали славну сторінку до літопису нашої Батьківщини, пов’язані з цим містом.

За періоду визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування Переяславщина стає одним з головних осередків боротьби за непорушну дружбу з братнім російським народом. У Переяславі відбулася історична рада 1654 року, яка стала поворотним етапом у розвитку України. видатних культурних діячів. Тут працював славетний український філософ і поет Григорій Сковорода. Неодноразово бував тут безсмертний Тарас Шевченко — Переяславщина стала батьківщиною його закличного «Заповіту». Тут народився і провів дитячі роки відомий єврейський письменник Шолом-Алейхем. На Переяславщині бували Микола Гоголь, Михайло Максимович, Максим Горький, Дніпрова Чайка. Родом з Переяслава були художник-реаліст Я. Калиниченко та видатний архітектор академік Володимир Заболотний.

За років першої російської революції 1905—1907 рр. у Переяславі та в селах повіту широкого розмаху і гостроти набув революційний робітничий і селянський рух. Територія повіту з майже 250-тисячним населенням була охоплена полум’ям революційної боротьби.

Новий період в історії Переяславщини, як і всієї нашої країни, розпочався з перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції. Трудящі повіту вписали славні сторінки до історії боротьби за Радянську владу. Жовтнева революція відкрила нові перспективи для розвитку Переяславщини. За роки Радянської влади Переяславський "район став одним з найбільш розвинених в економічному і культурному відношенні сільськогосподарських районів Київщини.

У тяжкі роки Великої Вітчизняної війни трудящі Переяславського району разом з усім населенням країни героїчне боролися проти людоїдів XX ст., які наважилася піднести руку на волю і незалежність соціалістичної держави. Великих :руйнувань зазнав Переяслав від гітлерівських окупантів, колосальної шкоди було завдано й господарству району. Але наш народ з попелу і руїн підняв села і міста, зробив їх ще кращими й заможнішими

Після визволення Переяславщини від фашистських розбійників трудящі району швидко відбудували зруйноване господарство, оновили обличчя своєї землі. Широко розгортається в наші дні господарське, соціально-культурне і житлове будівництво

Ніколи ще Переяславщина не жила таким яскравим і повнокровним життям, як тепер, у величну добу по будови комуністичного суспільства.

Цей науково-популярний нарис присвячений короткому огляду історичного розвитку Переяслава і його околиць. Переяслав завжди був адміністративним цент ром певної округи, розмір і кордони якої не раз змінювалися. За епохи Київської Русі та було Переяславське князівство, що охоплювало всю лівобережну части ну Середньої Наддніпрянщини і землі на північний схід. За доби козаччини — Переяславський полк. Після ліквідації автономії України в кінці XVIII ст. Переяслав став повітовим центром Полтавської губернії. Після Жовтневої революції був створений Переяславський (нині — Переяслав-Хмельницький) район Київської області.

Отож, пишучи про Переяславщину, автори намагаються підпорядкувати свій виклад тим територіальним рамкам, які відповідають певній історичній епосі. Розповідаючи про часи Київської Русі, маємо на увазі Переяславське князівство, звертаючись до сьогоднішнього дня—Переяслав-Хмельницький район. Тільки в такий спосіб можна досягти органічного пов’язання матеріалу, що стосується історії міста, з загальноісторичним тлом.

Книга базується на концепціях, утверджених у радянській історіографії. При її написанні використана відома спеціальна література, а також неопубліковані матеріали, зокрема рукописні (переважно спогади учасників подій), що зберігаються в Переяслав-Хмельницькому історичному музеї, археологічні знахідки тощо.

З погляду географічного Переяславщина обіймає територію лівобережного (а тепер частково й правобережного) Лісостепу. Широкі лани, по яких подекуди підносяться невисокі горби, вищі за ті, що в правобережних селах (Монастирок, Трахтемирів, Григорівка, Зарубинці). Ця частина нинішньої Переяславщини, що охоплює стрімкий берег Дніпра, порізана глибокими яра ми та долинами невеликих річок і струмків.Отож Переяславщина в цілому поділяється Дніпром на дві частини—північно-західну, більш високу, і пів денно-східну, низинну. З високого правого берега Дніпра відкривається просторий краєвид на Переяславське Лівобережжя з його ланами і луками, подекуди вкритими лісами та перелісками. Ще донедавна тут були великі пущі зі столітніми дубами в 4—5 обхватів.

Одразу за селами Підсінне, Стовп’яги, Андруші, Карань, Козинці, В’юнище, Циблі починається Великий Луг, що простягається до Дніпрового лона. Який напрочуд гарний цей луг! Ідеш кілометр, другий, третій, десятий — де йому край? Густа шелюга тихо шумить на ледь чутному вітрі, широкими пасмами біжать впоперек сині, темно-червоні, жовтогарячі квітчасті килимки. Ось не висока могила, вкрита полином і степовим чебрецем, а за нею—озеро, їх тут багато. Лататне, Пусте, Кругле, Срібне, Рибне, Мочарне А довкола озер трава по пояс, темні кущі лозняку і квіти, квіти. Усе те міниться бар вами під яскравим сонцем, співає, коливається, шумите. Район сіл Городища і Комарівки—це зона незайманих лук і таємничих лісових річок.

Далі від Дніпра заплавні луки непомітно переходять у степ, що розпросторився на десятки тисяч гектарів,— починаючи від Переяслава і сягаючи чернігівських, полтавських і черкаських степів. Ці простори споконвіку приваблювали кочівників, котрі не потребували ані ста лої оселі, ані орної землі. Степовика годували кінські табуни та отари овець, що майже цілісінький рік могли пастися на волі Зимою він відкочовував на південь, а влітку повертався знову.

Степ не був перепоною для розселення осілого люду але разом з тим не міг захистити його від кочових племен. Інша справа — ліс і річки. Останні здавна були головними шляхами сполучення та ставали певною перешкодою для ворогів. Тепер ті річки несудноплавні, а колись, наприклад Супій, Карань, Розань, Гатая, були комунікаційними артеріями, по Трубежу сплавлялося чимало байдаків з хлібом від Переяслава аж до Запорізької Січі.

З ХУІІІ ст. переяславські річки почали міліти внаслідок вирубування лісів. Береги оголилися, русла по чали замулюватися. Деякі влітку майже зовсім пересихають.

Більшість річок — Трубіж, Супій, Альта, Недра, Рядовець та інші — мали раніше праві берега вкриті лісом, а ліві, низькі,—травою, а подекуди піском. А от, наприклад. Ровець, Бакумівка мали ліси по обох берегах. Протікали повноводні річки і в степу—Лукашівка, Гатка, Бивня, Суха Березанка, Броварка.

Перші поселенці Переяславщини осідали там, де було більше води Тому північно-західна частина краю заселилася густіше і раніше, ніж східна, що мала менше річок.

Основне багатство Переяславщини—це земля і ліс, що визначали економічний розвиток краю протягом багатьох минулих століть, а подекуди визначають його й нині.

Родючі ґрунти сприяли розвиткові не лише рільництва, городництва і садівництва. У степах, багатих на соковиту траву, легко було розводити коней, овець, волів, корів тощо. На озерах і ставках плодилася водоплавна птиця. Квітуча рослинність створювала добрі умови для бджільництва: ще за середньовіччя Переяславщина славилася пасіками.

З дерева будувалися фортеці і житла, господарські споруди і храми. З нього робили човни й вози, меблі й знаряддя виробництва, дрібний реманент і побутові речі — все, що потрібно було в господарстві.

За давнини у лісах водилися зубри, ведмеді, вовки, олені, лосі, дикі кабани, лисиці, кувиці, соболі, горностаї, бобри, видри, борсуки, зайці. По степах гасали сайгаки й дикі коні. Плодилося тут всяке птаство: ку ріпки, перепели, хохітви, бекаси, слукви, дрохви, тетеруки, соколи, кречети, яструби, кулики, качки, журавлі, лебеді, орли тощо. У річках було чимало риби, найбільше—в Трубежі, Альті, Супої, Недрі, Малому Супої, а також у ставках-копанках, що споруджувалися на маленьких річках і потічках.

Переяславщина бідна на корисні копалини, тому тут так і не розвинулася велика промисловість. Тільки в заплавах річок е багаті поклади торфу. На лівому —березі Дніпра, напроти Трахтемирова (в районі Великої та Малої Кам’янки) є трохи пісковику, який видобувався ще за Київської Русі. Край багатий на гончарну глину, з якої масово вироблявся посуд.

Клімат на Переяславщині помірний—навесні, вліт ку і восени тут тепло, зима не дуже сувора.

Отож для людського життя цей край дуже сприятливий "Тому не дивно, що з давніх-давен, ще від доби кам’яного віку, він приваблював поселенців і був для того часу досить інтенсивно заселений.

Уперше людина на території Переяславщини з’явилася за доби пізнього палеоліту, тобто понад 20 тисяч років тому.На той час людство встигло пройти чималий шлях розвитку. Маємо вже порівняно високий рівень опрацювання каменю для виготовлення знарядь праці, застосування з цією метою нових матеріалів — кістки та рогу. Головною галуззю господарської діяльності було колективне полювання на великого стадного звіра, а також збиральництво. Тогочасні природні умови Наддніпрянщини докорінно відрізнялися від сучасних. Тривала льодовикова доба з суворим кліматом, через що ландшафт і був близький до тундрового. У наших краях жили такі тварини, як мамонт, довгошерстий носоріг, первісний бик, північний олень. Саме їх і полювали громади палеолітичних мисливців.

За тієї епохи сформувався сучасний фізичний тип людини, виник родовий лад й остаточно склалася най більш рання суспільно-економічна формація — первісно общинний лад.

Пізньопалеолітичні поселення на Переяславщині знайдені в районі Хоцьків, Андрушів, Пристромів, Стовп’яг. Залишки Добраничівської стоянки, досліджені в 1953 та 1967 рр., виявлені на лівому березі р. Супою, за 20 км на схід від Переяслава. То були оселі з житлами, будованими з дерев’яних жердин та великих кісток мамонта, покритих шкурами. Поруч із житлами містилися ями-сховища, заповнені кістками—запасом сировини та палива. Житла мали заглиблені в землю вогнища з великою кількістю кісткового вугілля.

Цікаво, що при розкопках Добраничівської стоянки було знайдено бурштин, розсипи якого відомі на Дніпрі в районі Києва, та гірський кришталь, найближчі родовища якого маємо під Смілою. Знахідки вказують на зв’язки мешканців стоянки з районами, віддаленими на десятки й сотні кілометрів, куди вони потрапляли, мабуть, Під час мисливських мандрів.

Наприкінці пізньопалеолітичної епохи (15—13 тис. років тому) почав змінюватися клімат, а відтак рослинний і тваринний світ Середньої Наддніпрянщини. Природні умови поступово наближалися до сучасних.

У свою чергу зазнало змін господарювання первісної людини. Довготривалі стоянки мисливців, які полювали на стадних тварин, поступово зникли, їх місце заступили невеликі тимчасові оселі, мешканці яких займалися індивідуальним полюванням на дрібного звіра та птицю за допомогою нововинайденого лука й стріл. Великого значення почало набувати рибальство.

На всіх поселеннях цього часу крім звичайних палеолітичних кремінних знарядь трапляються наконечники стріл і дуже характерні дрібні знаряддя геометричних форм, відомі під назвою мікролітів . Вони виготовлені переважно з додатково опрацьованих уламків кремінних пластинок. Найбільш поширені були мікроліти у формі трикутників, трапецій та сегментів, що застосовувалися як вставки чи закладини (леза) в кістяні або дерев’яні оправи гарпунів, дротиків, великих ножів тощо. Вироби стосувалися також і як наконечники стріл.

Стоянки епіпалеолітичної епохи розташовані здебільшого на берегах річок і озер та по невисоких піщаних терасах або дюнах. Одна з них виявлена на південно-західній околиці Андрушів біля озера Колдобини. Вона розташована на краю високої піщаної тераси. У центрі стоянки велике вогнище, яке було, напевно, центром мисливського табору протягом порівняно недовгого часу — можливо, одного чи кількох сезонів.

Основним типом тодішніх жител були легкі споруди у вигляді куренів. Через деякий час їхні мешканці пере ходили до іншого місця, де споруджували нові, так само примітивні житла.

Період з VIII по IV тис. до н. е. має назву неоліту — нового кам’яного віку. Йому властивий високий розвиток рибальства, зв’язаний з появою дерев’яних човнів і рибальських сіток. Для опрацювання дерева в цей період слугували вже кам’яні сокири—спочатку оббиті, а наприкінці неоліту й шліфовані та просвердлені. Тоді-таки виникло примітивне ткацтво та гончарство.

На кінець неолітичної доби, поряд з дальшим розвитком рибальства, мисливства і збиральництва, виникають так звані відтворні форми господарської діяльності— скотарство і землеробство.

У галузі суспільного життя неоліт характеризується завершенням процесу формування племен — перших етнічних утворень. Унаслідок спільних форм життя кожна племінна група виробила специфічну матеріальну й духовну культуру, мову. Як підкреслює Ф. Енгельс, кожному конкретному племені відповідає свій мовний діалект.

Більшість неолітичних стоянок на Переяславщині міститься в широкій долині Дніпра, переважно на лівому боці, та по берегах річок Трубежа й Альти. Розташовані здебільшого на піщаних дюнах і низьких терасах. Най більш відомі Пристромська, Хоцьківська, Стовп’язька, В’юнищанська, Козинська та інші. Під час досліджування їх зібрано велику кількість виробів з кременю — ножів, скребачок, наконечників стріл, кам’яних сокир;

багато ліпленого глиняного посуду, кісток диких і свійських тварин. Стоянки належать до різного часу, починаючи від епіпалеолітичних (перехідних від палеоліту до неоліту) і кінчаючи початком епохи міді-бронзи.

Кінцем неолітичного періоду датується також первісне заселення печер біля села Монастирок.Особливе місце серед археологічних пам’яток Переяславщини займають поселення трипільської культури, що припадає на кінець неоліту та ранній період епохи міді-бронзи. Культура датується часом від кінця IV тис. до н. е. до початку II тис. до н. е. Це та епоха, коли по стають найдавніші цивілізації в Єгипті, Дворіччі та інших середньоазійських країнах.

Населення трипільської культури було в основі хліборобським. Трипільці орали землю за допомогою кам’яних та рогових мотик. Вирощували пшеницю, ячмінь і просо. Урожай збирали серпами з крем’яними вкладка ми, оправа яких робилася з дерева або кістки та великих ножеподібних крем’яних пластин. Зерно зберігали у великих глиняних посудинах і земляних ямах, викопаних в житлах та господарських приміщеннях. Розмелю вали зерно вручну на кам’яних зернотерках, що складалися з більшого каменю — основи та меншого — розтирача.

Поряд з обробкою полів та городів трипільці займалися полюванням, рибальством, збиральництвом. Розводили рогату худобу та свиней, а на пізньому етапі куль тури — ще й коней. На поселеннях дуже часто трапляються глиняні прясла різних розмірів — тягарці від примітивного ткацького верстата Вони свідчать про розвинене ткацько-прядильне ремесло Особливо високого рівня досягло гончарство Хоча посуд ліпився руками, без круга, та все-таки і досі вражає своєю досконалістю і художньою довершеністю

На Переяславщині класичне поселення трипільської, культури досліджувалося в селі Григорівні на високому правому березі Дніпра. Тут виявлено напівземлянкове житло прямокутної форми (6 м завдовжки і 2м завширшки) з двома невеликими вогнищами В житлі трапилася ціла посудина і безліч уламків типового пізньотрипільського посуду, часто розкішно орнаментованого. Знайдено також численні пряслиця, кремінні скребачки, уламки зернотерки, глиняні статуетки, що зображають людину (переважно жінку) Поширення у трипільців таких статуеток зв’язане з пануванням ідеологічних уявлень родового ладу, зокрема — з культом матері-прародительки, родоначальниці усього живого

Інше поселення трипільської культури на Переяславщині досліджено на хуторі Червоний Шлях біля села Стовп’ягів. Його рештки виявлено на мисоподібному підвищенні надзаплавної тераси лівого берега річки Кара ні. Знайдено чимале нагромадження глиняного посуду, вугілля та попелу, кісток свійських і диких тварин та шматків обгорілої глиняної обмазки від зруйнованих печей.

Найбільш інтенсивно територія нинішньої Переяславщини заселюється за доби розвиненої міді-бронзи. Най важливішим тодішнім досягненням було освоєння перших металів і застосування їх для виготовлення знарядь

Перші вироби з міді, правда, відомі в трипільській куль турі, але їх було ще мало і то не стільки знарядь, як прикрас і сакральних речей Мідь як матеріал для знарядь не дуже вигідна Вона занадто м’яка і не могла конкурувати з кам’яними виробами Твердішим є сплав міді з оловом та іншими металами — бронза, яка з’явилася досить швидко, як тільки людина навчилася обробляти мідь

За доби бронзи суспільство переходить від матріархату до патріархату, від материнського до батьківського роду Це пов’язано з дальшим поступом у скотарстві і землеробстві, що стали головними і вирішальними галузями господарської діяльності.

На території Переяславщини цікаве поселення ран нього періоду міді-бронзи виявлено на північно-західній околиці села Козинців. Розташоване на березі озера Вир, над заплавою лівого берега Дніпра, біля підніжжя другої тераси, на невеликому підвищенні між Козинськими і Дніпровськими горбами. Площа його сягає кількох гектарів і добре захищена від Дніпра і від Трубежа. Тут виявлено залишки кам’яної печі, багато уламків характерного посуду, наконечники бронзових стріл, бронзові шпильки, браслети, глиняні прясла тощо.

У Комарівці обстежено ще дві пам’ятки епохи бронзи. Перша з них розташована на невисокому підвищенні із серед луків, за кілометр на південний захід від хуторі Чаплина, в урочищі Ризове. Тут зібрано кераміку, кістки тварин та черепашки.

Середній період епохи міді-бронзи (перша половина та середина II тис. до н. е.) представлений поселеннями в урочищі Легенькі Горби поблизу села Комарівки, у селах Циблях, Вовчковому (в урочищі Розовитівський Острів), Андрушах (біля озера Ставки), Підсінному (між теперішньою будівлею клубу та озером); на хуторі Чубука-Подільського, на околицях сіл В’юнищ і Городища.

Рештки інших пам’яток, що належать до пізнього етапу доби бронзи, виявлені в урочищі Сичівщина та в західній частині хутора Раки, за 4 км на схід від села Комарівки, в урочищі Товарячий Гай біля села Пристромів, розташованому на піщаному підвищенні заплави лівого берега Трубежа.

До того самого часу належать стоянки, виявлені на піщаних дюнах або невисоких підвищеннях заплави на лівому березі Дніпра — у В’юнищах, Городищі, Стовп’ягах, Козинцях, Андрушах, Комарівці, на берегах річок Трубежа й Альти—біля Пристромів, Вовчкового, Харківців, Гайшина, на околицях Переяслава, біля хутора Успенського.До періоду бронзи належить більшість могил, що ви сочать у степу, привертаючи увагу подорожніх. Свого часу ними зацікавився Тарас Шевченко, що оглянув їх за дорученням Київської Комісії для розбору давніх актів. Розкопки, здійснені за нашого часу, засвідчили, що поховання відносяться до так званої ямної культури ранньобронзової доби. Кілька могил, зокрема, досліджено в Стовп’ягах і Харківцях. Поховання мало вигляд зви чайної прямокутної ями, накритої дерев’яними колодами. На кістках збереглися залишки червоної вохри. Небіжчики клалися на спину із зігнутими в колінах ногами. Речовий інвентар досить бідний.

Ціла низка могил насипана за пізнього періоду доби бронзи. Серед них славетна Вибла могила, яку неодноразово згадує у своїх творах Тарас Шевченко .

На початку І тисячоліття до н. е., десь близько IX— VIII ст., на широких просторах східної Європи розпочав ся перехід від епохи бронзи до раннього залізного віку. Поява нового металу, що за своїми якостями набагато перевищував не лише мідь, а й бронзу, дуже сприяла подальшому економічному розвитку суспільства. Почалася, за виразом Ф. Енгельса, доба залізного плуга, сокири й меча.

Залізні знаряддя піднесли землеробство на якісно новий, вищий ступінь розвитку. Виникло рільництво орне хліборобство із застосуванням залізної сохи, а далі й плуга, та тяглової сили свійських тварин. Підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва в свою чергу сприяло розвиткові інших галузей господарства. Поступово в руках окремих осіб починають нагромаджуватися великі багатства. Зароджується рабовласництво в його примітивній, патріархальній фор мі. Досі однорідне суспільство починає розшаровуватися, поділяється на багатих і бідних, на визискувачів і визискуваних. Так було зроблено перший крок до формування класів.

Відомості про тогочасне населення нашої країни вже доносять до нас письмові джерела. Стародавні греки , знайомляться з Північним Причорномор’ям і від VI ст. До н. е. засновують там свої міста-колонії — Ольвію,

Херсонес, Боспор та ін. Старогрецькі історики називали нашу країну Скіфією, а племена, що Її населяли,—скіфами. Серед них були і предки слов’ян. За свідченням грецького історика Геродота, що жив у V ст. до н. е. і залишив докладний опис Скіфії, на території Середньої Наддніпрянщини жили хліборобські племена скіфів-орачів. Ці племена залишили великі укріплені городища і звичайні поселення та численні могильні поховання. Всі ці типи пам’яток добре відомі і на Переяславщині.

Як зазначалося, тогочасне осіле землеробсько-скотарське населення нашої країни вступило в період активного руйнування первіснообщинних відносин. Унаслідок майнового розшарування і нагромадження багатства в руках окремих власників поступово формується родоплемінна знать. Про це й свідчать великі могильні насипи над похованнями перших можновладців поряд з великою кількістю бідних поховань під невисокими насипами.

До багатих поховань племінної знаті на Переяславщині належать могили, досліджені в районі сіл Єрківців і Дівичок, а також поблизу хутора Могильного.

Потребою захищати багатство викликане й будівництво укріплень довкола окремих поселень. Прикладом

може бути городище поблизу Хоцьків або величезне

Трахтемирівське городище, широко знане в світовій археології.

Перше з них належить до порівняно простіших споруд того типу. Воно оточене високим земляним валом і широким та глибоким ровом. Площа поселення була достатня не тільки для мешкання людей, а й для утримання худоби на випадок нападу чи облоги.

Трахтемирівське ж городище належить до найбільших на Україні і має дуже складну структуру. Водночас воно є одним з найраніших городищ скіфського періоду Обіймає велику площу, обгороджену земляним валом заввишки 5 м та глибоким ровом. Довжина зовнішньої лінії оборони досягає 6,5 км і проходить по дуже пересіченій місцевості з урахуванням природних засобів захисту Всередині городища один з горбів між ярами має додаткові укріплення — внутрішню лінію оборони. Це дитинець, що був заселений людьми. Решта площі городищ використовувалася для господарських потреб та захисту жителів округи на час воєнної небезпеки, а також для утримання худоби.

Під час розкопок на городищі знайдено залишки жител напівземлянкового типу та низку господарських (переважно зернових) ям. Досліджено конструкцію оборон них споруд у центральній частині городища. Основу валу становили дерев’яні конструкції з товстих колод на кам’яному підложжі, засипані товстим шаром глини. Дерево спалювалося, внаслідок чого глина спікалася у тверду цеглоподібну масу. Зверху основа валу засипалася землею.

Більшість речових знахідок на городищі — фрагменти глиняних посудин. Знайдено також бронзові наконечники стріл скіфського типу. Зібраний на Трахтемирівському городищі речовий матеріал датує пам’ятку часом з кінця VII до V ст. до н. е. і водночас засвідчує торговельні зв’язки його мешканців не лише із скіфськими степовими племенами, а й з далекими грецькими міста ми Північного Причорномор’я.Біля Комарівки виявлено звичайне, неукріплене поселення VI—V ст. до н. е. Тут знайдено чималу кількість різних предметів з бронзи й заліза, уламки глиняного посуду та кістки свійських і диких тварин. Подібні селища відомі в Андрушах, Підсівному, Піщаному.

Майже на всіх поселеннях скіфського часу на Переяславщині трапляється багато девізних речей, одержаних на умовах торговельного обміну у скіфів-кочівників та в причорноморських греків. Найчастіше це тригранні бронзові наконечники стріл, залізні мечі, бронзові при краси з зображенням різних тварин, а також оздоби кінської збруї. Чимало таких предметів знайдено в Козинцях, В’юнищах, Хоцьках, Городищі, Стовп’ягах, Пристромах, Циблях, Комарівці, Трахтемирові. З речей грецького виробництва найбільше маємо уламків амфор — глиняної тари для перевезення рідких продуктів (вина й олії). Усе це—свідки пожвавлених торговельних зв’язків лісостепових осілих племен Скіфії з віддаленими районами.

Якщо предки слов’ян за часів Геродота в письмових Джерелах були відомі під назвою скіфів, бо так греки називали все населення Східної Європи, безвідносно до його етнічної приналежності, то, починаючи від II ст. До н. е., античні письменники уже виділяють слов’янські племена з-поміж інших стародавніх народів. Автори, що жили на рубежі нової ери, називають наших предків венедами, не поділяючи їх на східних та західних слов’ян, однак у середині І тис. н. е. вони вже добре розрізняють антів і склавінів – західнослов’янські і східнослов’янські племена. Тому археологічні матеріали і для цього часу повністю зберігають своє значення.

В останні століття до н. е. і в першій половині І тисячоліття нового літочислення у Середній Наддніпрянщи ні, в тому числі і на Переяславщині, була поширена так звана культура полів поховань. Свою назву вона дістала. від характеру кладовищ, що не мали жодних зовнішніх ознак. Ці великі могильники налічують іноді по декілька сот поховань і обіймають чималу площу, утворюючи. справжні поля поховань.

Хронологічно культура полів поховань поділяється: на два періоди, які дослідники схильні розглядати тепер як окремі культури, що розвивалися в часі одна за одною: зарубинецьку і черняхівську. В історії Наддніпрянщини обидві ці культури (особливо остання) становлять надзвичайно яскраве явище.

Зарубинецька культура, вперше виявлена на території нинішнього Переяславського району, датується II ст. до н. е. — II ст. н. е. її пам’ятки залишені численними племенами венедів, про які згадують Пліній Старший, Таціт, Птоломей та інші античні історики. На Переяславщині ці пам’ятки відомі у великій кількості по обох берегах Дніпра, а також уздовж Трубежа й Супою. Типовим є поселення біля села Зарубинців.

Воно займало площу близько 2 гектарів, де виявлене рештки наземних жител. Це невеликі чотирикутні будівлі площею від 16 до 36 кв. м. Нижня частина трохи вкопувалася в землю. Стіни робилися з лози та обмазували ся шаром глини. Усередині були глиняні печі й кам’яні вогнища. На поселенні виявлено також господарські ями, розташовані на відстані 15—20 м одна від одної.

Поруч з поселенням містився відомий Зарубинецький могильник, досліджений близько 70 років тому В. В. Хвой кою, який і дав назву культурі. Тут було розкопано кілька поховань з рештками трупоспалення, а при них — глиняний посуд дуже характерних форм, бронзові фібули, шпильки, пластинки тощо. Поселення зарубинецького типу широкою смугою

Наступний етап у розвитку Переяславщини представлений пам’ятками культури тіолів поховань черняхівського типу. Вони-густо розкидані по всьому лісостепу— від верхів’їв Сіверського Дінця до Сану і навіть далі на захід Заходять, і в степ і уздовж Дніпра та інших великих річок.

Населення черняхівської культури займало переважно схили надзаплавних терас недалеко від води. Селища були неукріплені. Здебільшого мали досить великі розміри, хоча існували і зовсім малі висілки. Так, наприклад, біля села Простроми поселення займало територію близько кілометра завдовжки, а селище на схилах правого берега Трубежа, на нинішній садибі радгоспу «Переяславський», мало площу лише 5 гектарів. Іноді кілька поселень розташовані близько, майже зливаючись й утворюючи цілі гнізда.

На цих поселеннях розкопано залишки жител типу мазанок — зовсім наземних або трохи заглиблених — з Глиняними печами. Поруч розміщувалися численні господарські будівлі — клуні, льохи, приміщення для худоби, виробничі споруди тощо.Зібрані археологічні матеріали свідчать, що населення черняхівської культури досягло високого рівня економічного й культурного розвитку. Хліборобство тут мало рільничий характер. Застосовувалася не лише залізна соха, а й плуг, здатний перегортати землю. Один із залізних наральників знайдено на поселенні поблизу села Єрківців. Ремесло відокремлювалося від сільського господарства. Активно розвивалася торгівля, в тому числі і з віддаленими країнами. Свідченням цього є численні знахідки римських монет, що трапляються по всій Наддніпрянщині. На Переяславщині вони були знайдені в Андрушах, Трубайлівиі, Трахтемирові і в самому Переяславі.

Швидкий розвиток господарства обумовлював і відповідно швидкий соціальний прогрес племен черняхівської культури. Матеріали, які має наука в своєму розпорядженні, дозволяють твердити, що ці племена переживали останній етап первіснообщинного ладу і стояли на порозі феодалізму. В IV—VI ст., як відомо, антські племена були об’єднані в міцний політичний союз і становили помітну історичну силу.

На Переяславщині відомі близько 10 поселень, 5 могильників і велика кількість знахідок окремих речей ченяхівського типу. На Соснівському могильнику розкопано одне поховання. Виявлено кілька посудин, зроблений з добре перемішаної глини без домішок. Поверхню посудин лощили й оздоблювали рельєфними валиками, карбованим і пролощеним орнаментом у вигляді ліній сітки, хвиль тощо.

На території Переяслава знайдено кілька поселень культури полів поховань. Вони ще не становили міста і ототожнювати їх з майбутнім Переяславом не можні Але було б неправильно ігнорувати їх при вирішені питання про виникнення міста. То були поселення, на базі яких пізніше сформувалося давньоруське місто. Їх виникнення припадає на початок нової ери.

Найбільш цікавими є поселення в центрі міста на території радгоспу «Переяславський» та на Татарській горі.

Перше з них виявлене під час археологічних розкопок 1957 року в одному з кварталів, між вулицями Шевченка і Сковороди. Досліджено зруйноване житло, що датується останніми століттями до н. е. та першими століттями н. е. То була напівземлянка. Мала наземну частину зі стінами на дерев’яній основі та обмазаними глиною. Розміри заглибленої частини — 5 м завдовжки 4 — завширшки. Стіни були обпалені. В одному з кутів помічено прослідки глиняної чотирикутної печі із склепінням.

На тому самому майданчику, на подвір’ї нинішньої лазні і частини парку, було кладовище, на якому розкопано одне поховання. Тут знайдено глиняний посуд, бронзову застібку (фібулу), що дає змогу віднести комплекс до трохи пізнішого часу, аніж щойно описав житло.

На вул. Шевченка знайдено римську амфору, що датується першими століттями нової ери. Вона дає певні уявлення про економічне життя і побут тогочасного населення, зокрема про торговельні зносини східних слов’ян з античним світом.

Дуже цікаве одне з багатих поховань у глибокій (до 3,5 м) ямі з двома приступками У головах лежав кістяний гребінець і стояла велика тривуха ваза з лискованою поверхнею, вкритою сітчасте ромбовим орнаментом У ній знайдено скляну чашу слов’янського походження (поки що єдину) Збоку—дві миски На лобі була пов’язка зі шкіри, на грудях лежали скляні шашки Шашок 22, з них 11 білих і 11 чорних Вони мають вигляд опуклих зверху скляних кружалець діаметром близько 1 см. Були покладені в дерев’яну скриньку, від якої збереглися лише прослідки дерева та бронзові окуття і дужки від кришки Біля колін лежали бронзова фібула, сердолікова намистина, залізні остроги, наконечник стріли, ніж із прослідками дерев’яного руків’я, на пальцях були срібні персні Біля ніг стояли дві великі миски з кістками курки, риби і великого барана та перевернений догори дном кубок

Могильник датується II—IV ст. н е і може бути пов’язаний з місцевою середньо наддніпрянською культурою антських часів

Пам’ятки культури полів поховань свідчать, що ранньослов’янське суспільство першої половини І тис н. е. досягло високого рівня історичного розвитку. Це був останній етап первіснообщинного ладу. Протягом другої половини І тис. наші предки остаточно переходять до феодалізму. З того часу формується й давньоруська держава з центром у Києві. Тривав процес утворення давньоруських міст, серед яких одним з найбільших і найважливіших був Переяслав.
Категорія: Історія України | Додав: КрАсАв4іК (24.01.2013)
Переглядів: 2110 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]