Реферат
на тему:
Сучасні мережі передачі даних

Мережі передачі даних зв'язують користувачів з базами даних науково-технічної і патентної інформації, створюючи гігантську інформаційну систему, користуватися послугами якої мають можливість мільйони фахівців. У наш час інформаційно-обчислювальні мережі охопили промислове розвинені райони земної кулі, особливо США, Західну Європу і Японію. За даними англійської фірми Logica, тільки в Західній Європі знаходиться в експлуатації близько 150 мереж. Причини швидкого розвитку мереж передачі даних очевидні: по-перше, мережа дозволяє абоненту бази даних вести з нею діалог, не виходячи з своєї установи або з дому, по-друге, мережі дозволяють власникам комп'ютерів здійснювати інформаційно-обчислювальний сервіс, включаючи продаж за кордон своїх послуг. Завдяки мережам виникла реальна основа для вивчення інформаційної політики фірм і країн, що протягом найближчих років стане домінуючою частиною науково-технічного процесу.
Так, ще в 1978 р. західноєвропейські користувачі щомісяця витрачали близько 7 тис. годин термінального зв'язку на роботу з американськими базами даних і використання обчислювальних ресурсів США. Така можливість надавалася мережами Telenet і Tymnet. Експорт інформаційно-обчислювального сервісу США складав в 1980 р. приблизно 5 млрд дол. Тільки Канада оплачує на 1 млрд дол. обчислювальні послуги, якими вона користується у США.
У 1980 р. приблизно 500 тис. терміналів було встановлено в Західній Європі та близько 1 млн у США. Що ж стосується користувачів, які мають прямий доступ до баз даних, то їхня чисельність у Західній Європі переважала на той час 2.5 млн.
Як правило, національні мережі передачі даних швидко стають міжнародними, бо перехід з однієї мережі до іншої не є складним технічним завданням, а скоріше визначається інформаційною політикою.
У США функціонують багато мереж: до найбільш великих відносяться мережі Arpanet, Tymnet, Telenet, Cybernet, Infranet, DCS, РСІ, Nasdaq, Merit, Mark, TUCC. Однією з перших і найбільш широких у наш час мереж є мережа Arpanet, що почала експлуатуватися в 1971 р. Мережа належить Агенції перспективних досліджень Міністерства оборони США (Advanced Research Project Agency). Розробка мережі з'явилася своєрідною реакцією науково-технічних кіл США на успіхи в СРСР, зокрема запуск першого радянського супутника. У розробці ідеологічних основ мережі як ланки, що інтегрує, у системі обчислювальних центрів відому роль зіграла фірма RAND Corporation, а взагалі у розробці мережі брало участь декілька десятків інститутів, фірм, університетів. Річні витрати при цьому складали близько 80 млн дол.
Мережа налічує більше, ніж 100 комутаційних вузлів і об'єднує безліч обчислювальних центрів, у складі яких знаходиться одна із самих великих у світі машин Illiac-IV. Усі комп'ютери цієї мережі (в основному ІВМ 360/14, 67, 75, 91, ІВМ 370/145, РDР-11/40 або 45) працюють у режимі розподілу часу і обслуговують користувачів, віддалених від комп'ютера інколи на декілька сотень кілометрів. Окрім 100 вузлів у США два вузла цієї мережі знаходяться в Європі – у Лондоні та Осло.
Мережа Arpanet працює з комутацією пакетів і в свій час стала для багатьох розробників мереж з пакетною комутацією своєрідним полігоном. У мережі використовуються низькошвидкісні комутуємі канали і високошвидкісні орендовані канали (до 50 кбіт/с). Для зв'язку з Гавайськими Островами і Лондоном використовується супутниковий зв'язок. У мережі забезпечується таємність інформації, що передається. Витрати користувача мережі складають 0.28 дол. на 1000 повідомлень незалежно від відстані.
Як продовження ідей, закладених при проектуванні мережі Arpanet, Агенція перспективних досліджень почала розробки мереж суто військового призначення – мережі глобального цифрового зв'язку Автодін-2 і всесвітньої мережі військового командування і управління WWMCCS – World wide Military Command and Control System. На підставі досвіду, отриманого при розробці і експлуатації мережі Arpanet, американська фірма Bolt Barance & Newman розробила в початку 70-х рр. мережу Telenet.
У нинішній час мережа Telenet зв'язує 290 міст США і надає можливість підключення до баз даних, що знаходяться в 50 країнах світу. Як і багато інших інформаційно-обчислювальних мереж США, вона перетворилася на глобальну мережу.
Засіб пакетної комутації мережі отримав у США надто активну підтримку. Помітну роль у цьому відіграли фірми ITT Worldcom, RCA Globcom, US International Record Carries (IRC).
Фірма Tymshare Inc., яка спеціалізується на наданні обчислювальних послуг віддаленим користувачам, створила мережу Tymnet. Оскільки мережі Tymnet і Telenet використовуються, як правило, на взаємній основі, їх часто називають як мережа Tymnet/Telenet.
Мережа Tymnet має в наш час 450 комутаційних центрів, надає доступ до 175 регіонів США, довжина її орендованих ліній складає 125 тис. миль. Мережа призначена в основному для обслуговування користувачів в інтерактивному режимі та широко використовується американськими ученими і фахівцями для вирішення наукових і технічних завдань. Мережа об'єднує комп'ютери різноманітного типу – ІВМ, РDР, Univak, СDС. Вона розрахована на підключення як великого числа низькошвидкісних терміналів, що працюють зі швидкістю 300 біт/с, так і орендованих, де швидкість допускається до 9600 біт/с. У години пік у мережі Tymnet працює близько 500 термінальних концентраторів. В останні роки основне навантаження Tymnet/Теlеnеt складають термінали, встановлені за межами США. Розповсюдження набуває експлуатація американських обчислювальних ресурсів користувачами із Західної Європи Плата за користування мережею складає 25-70 дол. за годину. Доступ до мережі здійснюється в кожній країні через поштове відомство.
Мережа інформаційного обслуговування Маrk-ІІІ (General Electric) – найбільша в світі комерційна обчислювальна мережа (рис. 1). Її було введено в експлуатацію в 1969 р., зараз вона охоплює всю територію США, а також окремі райони Канади, Мексики і Західної Європи, крім того, мережа має зв'язок з Австралією і Японією, включає більше, ніж 100 комп'ютерів різних класів і забезпечує зв'язок між 360 містами світу Головні обчислювальні центри знаходяться в Клівленді та Амстердамі.
Мережа використовує місцеві комутуємі канали, підводний кабель в Європу і Японію, некомутуємі канали зі швидкістю 2.4-14.4 Кбіт/с. З користувача стягується плата за машинний час і доступ до баз даних або ж до спеціального програмного забезпечення.
Для обслуговування науково-дослідних центрів у Західній Європі ЕКА створило власну мережу Esanet (рис. 2).
Рис. 1. Європейська частина мережі Маrk-ІІІ
Користувачі мають доступ по комутуємим і некомутуємим каналам до концентраторів мережі, що зв'язані виділеними каналами з центром у Фраскаті. До особливостей цієї мережі відноситься значне число баз даних з широкого кола питань науки і техніки та можливість виходу через Esanet в інші мережі: Туmnet, Сус1аdes, Scannet, Euronet, а також зв'язок з міжнародною агенцією по атомній енергії (МАГАТЕ) і Міжнародним інститутом прикладного системного аналізу (IIASA) у Відні Доступ до баз даних здійснюється з терміналів на швидкостях передачі 300, 1200, 2400 біт/с. Плата за доступ до файлів документального сервісу ЕКА залежить від швидкості доступу і типу каналу, що використовується, а також від того, чи є користувач членом ЕКА. У 1976 р. Європейське економічне співтовариство вирішило створити інформаційно-обчислювальну мережу Euronet (рис. 3), одним із завдань якого мало бути розповсюдження наукової й технічної інформації. Мережа почала експлуатуватися у 1979 р., у 1985 р. вона мала вже 2.3 млн користувачів. Структурно мережа являє собою багатозв'язане кільце з чотирма вузлами у Франкфурті, Лондоні, Парижі та Римі й безліччю концентраторів. Мережа обслуговує близько 300 обчислювальних центрів. Інформація передається засобом комутації пакетів, швидкість передачі між вузлами передачі мережі складає 9.6 і 48 Кбіт/с. Плата у мережі за передачу 1 млн біт інформації дорівнює 150 бельгійським франкам (близько 4.5 дол.) і залежить від швидкості передачі та типу каналу, що використовує абонент.
Рис. 2. Мережа Європейського космічного агентства Esanet
Рис. 3. Мережа Euronet