Реферат на тему:
Шахрайства з використанням пластикових платіжних карток

Шахрайство з платіжними пластиковими картками, як серйозна проблема, постало у 90-і роки і пов'язано з неправомірним використанням як кредитних, так і дебітних карток. Цей вид злочинів вирізняється простотою, відсутністю насилля, а також тим, що потерпілі; банк і законний власник картки, як правило, ніколи не бачать злочинця. У цьому огляді, в основному, викладені проблеми, пов'язані з незаконним використанням кредитних карток [1]. При цьому слід пам'ятати, що більшість способів, які використовуються при шахрайстві із кредитними картками, притаманні й новій проблемі шахрайств з дебітними картками.
Загальний обсяг реалізації за допомогою кредитних карток складає щороку майже 7 трильйонів американських доларів. У порівнянні з цією цифрою, річні збитки від шахрайських дій складають менше половини одного відсотка від загального грошового обігу - приблизно 1,3 мільярди доларів CША. Хоча збитки становлять і невеликий відсоток від загального обсягу, але сама сума є вражаючою. Постійне збільшення цієї цифри свідчить про існування кримінальної підпільної індустрії, пов'язаної з незаконним використанням пластикових карток.
Найвідоміші компанії по випуску кредитних карток - Visa International і MasterCard International, причому Visa охоплює більшу частину існуючого ринку. Фінансові заклади, які є філіалами цих двох компаній, тільки в одній Канаді випустили майже 25 млн. кредитних карток, із яких 55475 штук вже були використані для вчинення шахрайських дій.
У 1993 році у Франції в обігу було 21 810 000 карток, за допомогою яких було здійснено 2,188 млн. транзакцій (27% від загальної кількості банківських операцій, які вимагають підпису клієнту) на суму більше 775 тисяч мільйонів французьких франків.
Найбільшу загрозу для системи платежів з використанням пластикових карток становить їх підробка. Ця форма шахрайства найдинамічніше розвивається і створює великi труднощі як при розслідуванні, так і при підрахунку збитків. Шахраї використовують номери справжніх карток, причому власники карток навіть не здогадується про це.
До 1990 року підробка кредитних карток взагалі була мало відома. Але вже у 1993 році Visa і Mastercard втратили 72 млн. доларів США внаслідок шахрайських дій, із яких 16, 8 млн. ( 23, 4 % ) безпосередньо пов'язані з підробкою карток. До 1994 року даний злочин становив вже 28,6% загальної кількості шахрайських дій з картками ( зростання на 5% ).
Історія кредиту така ж давня, як і торгівля. Кредитні операції згадуються ще в ассірійських табличках, які датуються другим тисячоліттям до нашої ери. Найближчим аналогом сучасних кредитних карток були печатки на перстнях тевтонських лицарів у середні віки. Кожну печатку із зображенням лицарського символу, було зафіксовано у ремісника, який її виготовив. Перелік цих зображень розповсюджувався серед торговців, проживаючих поблизу фортеці. Завдяки цьому ремісники, торговці, власники готелів мали змогу надсилати рахунки у фортеці для подальшої сплати.
Іншим аналогом сучасних кредитних карток можна вважати листи Лоренцо Медичi, видані ним у 15 столітті своїм представникам, що подорожували Европою у межах його банківської імперії.
У США, наприкінці першої світової війни, нафтові компанії та представники готельного бізнесу запропонували обмежене використання дорожних карток. Ідея полягала в тому, що картка мала підтверджувати наявність добрих відносин між клієнтом і компанією, яка випустила картку до обігу. Оплата за товари та послуги здійснювались після повернення клієнта із подорожі додому.
У 1950 році підприємець Френк Х. Мак Намара, що займався в основному пропагандою делікатесних страв, вирішив, що кредитну картку можна використовувати не лише в одному ресторані. Звідси народилася ідея карток Diners Club, які зараз широко використовуваються в індустрії туризму і розваг. Пізніше до них додалися картки Carte Blanche і American Express.
Національний Банк Франклiна ( Нью-Йорк ) був першим фінансовим закладом, який розпочав випуск банківських карток у 1951 році. Згодом всього через чотири роки до цієї діяльності приєднались біля сотні інших фінансових установ. По картках надавався кредит на термін 30 діб без будь-якої оплати з боку покупця. Інтерес фінансового закладу, який випускав картки, полягав у 3-4 відсотках, сплачуваних йому торгівельними організаціями за купівлю товару з використанням кредитної картки.
Проте, незабаром стало зрозуміло, що ці відсотки не покривають видатки на організацію системи оплати кредитними картками. Тоді було запропоновано так звану револьверну систему кредиту з використанням процентної ставки. Таким чином, у 1956 році з'явилися картки Bankamericard (тепер Visa), а згодом за ними Master Charge (MasterСard ).
У Канаді перші банківські картки Chargex (згодом Visa) з'явились 1968 року. Цікаво, що вже в перший день їх появи було зареєстровано два випадки шахрайства із їх використанням.
Шахрайське використання викрадених або загублених кредитних карток залишається найрозповсюдженішим злочином [1]. Але існують деякі інші різновиди: надання анкетних даних при одержанні кредитної картки, які не відповідають дійсності; повна або часткова її підробка. В разі різкого зростання суми збитків компанії вживають термінових зусиль по введенню нових заходів безпеки. Засоби протидії крадіжкам і шахрайському використанню пластикових карток, як засобу платежу, удосконалюються з роками, але це складні та дорогі заходи.
Сьогодні компанії намагаються випускати картки на невеликі суми з метою зменшення можливих збитків від їх незаконного використання. За даними служби безпеки фірми Visa International, збитки від шахрайств з використанням карток знаходяться на рівні 0,10 - 0,15 % від загального об`єму транзакцій. Безумовно, цей показник коливається для різних країн та регіонів: найнижчий показник у Скандінавських країнах та Франції, а найвищий - у Росії.
Згідно інформації служби безпеки фірми MasterCard International, майже 90 % всіх підроблених кредитних карток використовуються або є підозра, що вони використовувались представниками організованих злочинних груп, здебільшого пов'язаних з Азійськими кланами, особливо, Гонконгу, який є найбільшим у світі джерелом підробних карток.
У 1990 році Королівською поліцією Гонконгу було нанесено серйозний удар по діяльності злочинних угруповань, що займалися виготовленням підробних кредитних карток. Це, а також майбутній перехід в 1997 році Гонконгу під юрисдикцію Китайської народної республіки, змусили кримінальних елементів шукати нові територiї для своєї діяльності і перемістити частину підпільної індустрії в інші країни. Зокрема, значно зріс вплив груп азійських кланів у Канаді, США, країнах Європи.
Спочатку (у 1990-91 р.р.), при підробці кредитних карток ці угруповання користувались, як правило, кредитною інформацією азійського походження, проте, пізніше вони почали використовувати інформацію, одержану із країн Європи, а також США і Канади.
Після 1993 року було проведено численні арешти у Гонконзі та Токіо, коли у затриманих злочинців китайського походження було вилучено значну кількість підробних кредитних карток. Також неодноразово затримувались кур`єри китайського походження, які доставляли підробні картки на Далекий Схід, до Європи, Північної Америки та Південної Африки. Підробка карток - одна з головних спеціалізацій кримінальних груп Гонконгу, які задіяні на усіх етапах: від виробництва підробних карток та окремих компонентів, нанесення на них кредитної інформації і до використання фальшивих карток в усьому світі.
За оперативними даними злочинні синдикати Гонконгу виробляють картки та голограми у Китаї. Служба державної безпеки Китаю у 1994 році знешкодила дві фабрики (у містах Beijing та Shantau ), які спільно виробили та реалізували близько 110 000 підробних голограм для карток Visa та MasterCard. П`ять майстерень по нанесенню інформації на картки були знищені на території Гонконгу за останні роки, але є інформація про наявність ще двох підпільних підприємств. Вони дуже мобільні та легко монтуються (демонтуються), що перешкоджає їх успішному викриттю органами поліції.
Картки розповсюджуються за допомогою кур`єрів, агентів з доставки, поштою, при цьому використовуються схеми та маршрути, подібні до транспортування наркотичних речовин. Злочинні синдикати Гонконгу активно залучають до своєї діяльності осіб кавказького регіону для доставки та використання карток, оскільки у деяких країнах вони менше викликають підозру, ніж мешканці Сходу.
За даними М.О.К.П. - Інтерполу, на базі азійських громад у Північній Америці склалася добре організована злочинна мережа, пов'язана з підробкою і використанням кредитних карток. Існують оперативні відомості, що на території Канади знаходиться, як мінімум, шість діючих комплектів устаткування для виготовлення та підробки карток. Причому, злочинні групи можуть не тільки придбати устаткування, але й викрасти його. В одному із шпиталів у Монреалі апарат для нанесення інформації на кредитні картки викрадався двічі.
Підроблені картки досить легко транспортуються. Таким чином, немає географічного регіону, який вважався б захищеним від розповсюдження підробок. За даними Інтерполу, 42% підробних карток мають походження з Азіатсько - Тихоокеанського регіону, 36% - з країн Європи та 19% - з Північної Америки. Тому підробка кредитних карток - це глобальна проблема, яка не знає державних кордонів. Правоохоронні органи різних країн, навпаки, мають безліч юридичних перешкод, що ускладнюють їх роботу. Наприклад, кредитна інформація (дані про власників карток, стан їх рахунків, номери діючих карточок тощо ) може бути зібрана злочинцями у Канаді, і надіслана до Європи чи кудись ще для подальшого використання. У той же час, така інформація може бути зібрана в Австралii, США чи Японiї, після чого використана у Канаді. Підроблені картки, які були вироблені та використані в одній країні, можуть після цього швидко переправлятися і використовуватись в іншій країні. Такий стан речей значно ускладнює роботу поліції, особливо, коли у злочинну діяльність втягнуто декілька злочинних угруповань, працюючих у різних країнах і навіть на різних континентах.
Рівень законодавчого регулювання відповідальності за незаконне використання платіжних карток у різних країнах неоднаковий. Якщо такі країни як Канада, США, Великобританія мають достатньо розвинуте законодавство з цього приводу, то деякі країни, наприклад, Іспанія, взагалі не мають у своєму кримінальному законодавстві такого терміну, як кредитна картка. Більшість країн знаходиться на етапі внесення відповідних доповнень з метою створення законодавчої бази для протидії цим злочинам.
Інтерпол не може примусити країн-членів прийняти необхідні закони, але він надає рекомендації з цих питань і постійно звертається до правоохоронних органів з проханням, щоб вони довели своїм національним законодавчим органам необхідність прийняття того чи іншого закону.
Повністю зрозуміло, що всі схеми шахрайств з використанням платіжних карток, які використовуються у Західно-Європейських країнах неминуче рано чи пізно з`являться у країнах Східної Європи. Єдина зброя проти цього - вивчення позитивного досвіду інших країн, розробка відповідного законодавства, поліпшення системи навчання та тренування співробітників правоохоронних органів та банківського персоналу.
Як показує практика, при розслідуванні шахрайств з використанням кредитних карток запорукою успіху є добре організована міжнародна взаємодія між правоохоронними органами, фірмами виробниками пластикових магнiтних карток і фінансово-кредитними закладами. Необхідною умовою є також скоординована робота поштових закладів і митних органів, що дає можливість виявляти і перехоплювати партії підробних карток ще при ввезені в країну або відстежувати їх подальший рух та викривати структуру злочинної організації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Котляревский А.И. Международный опыт расследования мошенничества с использованием кредитных карточек // Бюллетень МВД Украины № 120, 1977. С.73.
Куранов А. И. Безопасность банковской информации. //Сис-темы безопасности. - 1995, № 4.
Попов А.Ф. Захист персональних комп'ютерів. - Київ: Україна, 1998.
Лестер А., Пратт. Обманные операции в банковском деле.- М., 1995.
Finance/Banking Security Issues: 1994 Survey // Datapro Reports on Banking Automation McGraw-Hill Inc., February, 1995 pp. 101-108