Основи системного аналізу
1.Призначення та визначення системного дослідження
Системний аналіз виник у відповідь на вимоги практики, що поставила перед людством необхідність вивчати та проектувати складні системи , управляти ними в умовах неповної інформації, обмеженості ресурсів, дефіцити часу. СА – це особливий тип науково – технічного мистецтва, що виникає в наслідок органічної єдності суб’єктивного і об’єктивного , а тому досвідчений дослідник досягає значних результатів, а механічне застосування методик і прийомів СА недостатньо кваліфікованими особами не дозволяє отримати корисні результати. Для успішного застосування СА повинен базуватися на певному теоретичному фундаменті, а з іншого боку успішні приклади застосування СА повинні служити прикладами для наслідування. Теоретичне обґрунтування привело до формування таких напрямків системних досліджень, як система динаміка, евристичне програмування , імітаційне моделювання та інше. СА - це методологія дослідження таких властивостей та відношень в об’єктах, що важко спостерігаються та важко розуміються , за допомогою представлення цих об’єктів у вигляді цілеспрямованих систем та вивчення властивостей цих систем та взаємних відношень як відношень між цілями та засобами їх досягнення. Метою застосування СА до конкретної проблеми є підвищення ступеня обґрунтованості рішення, що приймається. Сила СА в тому, що він дозволяє розкласти складну проблему на компоненти аж до постановки конкретних задач. СА застосовується для розв’язання складних проблем, що пов’язані з діяльністю людей, котру умовно можна поділити на дві області:
рутинна діяльність, розв’язання регулярних, щоденних завдань;
розв’язання нових задач, що виникають вперше.
2. Принципи системного підходу
Принципи системного підходу є загальними положеннями , що відображають відношення, абстраговані від конкретного змісту прикладних проблем.
Основними принципами системного підходу є:
Принцип остаточної глобальної мети: означає, що в системі все повинно бути спрямоване на досягнення призначення , підпорядковане глобальній меті. Будь-які зміни, удосконалення та управління повинні оцінюватися виходячи з того, що чи сприяють вони досягненню мети.
Принцип єдності: сумісний розгляд системи і як цілого , і як сукупності компонент (елементів, підсистем, систему утворюваних відношень.
Принцип зв’язаності: довільна компонента системи розглядається сумісно з її зв’язками з оточенням.
Принцип модульності: вказує на можливість розгляду замість частини системи сукупності входів та виходів цієї частини, тобто дозволяє абстрагуватися від зайвої деталізації за умови збереження можливості адекватного описання системи.
Принцип ієрархії: акцентує увагу на корисності відшукання або створення в системі ієрархічного характеру зв’язків між її елементами , цілями, модулями. У випадку відсутності ієрархії дослідник повинен вирішити , в якому порядку він буде розглядати складові системи та напрямок конкретизації своїх уявлень.
Принцип функціональності: стверджує, що довільна структура тісно пов’язана з функціями системи та її складових , і створювати структуру необхідно після
зрозуміння функцій системи.
Принцип розвитку: повинен закладатися при побудові штучних систем як здатність до вдосконалення, розвитку системи за умови збереження якісних особливостей. Структура системи та її функції повинні розглядатися сумісно з пріоритетом функцій над структурою.
Принцип децентралізації: орієнтує на розумний компроміс між повною централізацією та наданням здатності реагувати на певні дії частинам системи. Система з повною централізацією буде негнучкою, нездатною до пристосування. Досягнення спільної мети в сильно децентралізованій системі може забезпечитися лише стійким механізмом регулювання, що не дозволяє сильно відхилятися від поведінки, що веде до досягнення спільної мети.
Принцип невизначеності: стверджує, що в багатьох випадках працюють з системою, про не яку не все відомо, чи не все зрозуміло в її поведінці Це може бути система з невідомою структурою, непередбачуваним перебігом деяких процесів , зі значними відмовами.
3. Поняття „декомпозиція”. Типи структур.
Декомпозиція – це поділ системи на частини з метою зробити зручнішими певні операції з цією системою. Найважливішим стимулом і суттю декомпозиції є спрощення системи, надміру складної для розгляду цілком. Таке спрощення може фактично приводити до заміни системи якоюсь іншою , в певному сенсі відповідною первинній – це здійснюється введенням гіпотез та послабленням або відкиданням деяких зв’язків та елементів в системі , або відповідати реальній системі і полегшувати роботу з нею – в цьому випадку потрібна розробка спеціальних процедур узгодження та координації частин.
Структура – це множина частин або форм , що знаходяться у взаємодії та специфічному порядку , необхідному для реалізації функцій. Структура системи – це стійка упорядкованість у просторі і в часі її елементів і зв’язків. Властивістю структури є можливість існування протягом певного часу за допомогою звязуючого пристосування для збереження елементів та їх відношень приблизно в одному і тому ж порядку, реагуючи при цьому на дії середовища. Типи структур: мережу, кістякову, ієрархічну; ті, що включають різні комбінації взаємозв’язків елементів.
Мережна модель може використовуватися як для описання фактичних структурних зв’язків між елементами системи, або ж абстрактним функціональним представленням взаємодій між підсистемами. Ієрархія – це структура з підпорядкованістю , тобто з нерівноправними зв’язками – дії в одному напрямку виявляють набагато більший вплив, аніж в оберненому. Є два типи ієрархічних структур: деревоподібна та ромбовидна. Деревоподібна – є найпростішою для реалізації та аналізу. В майже всіх випадках в ній виділяються ієрархічні рівні – групи елементів, що знаходяться на однаковій відстані від головного елемента . Ромбовидна – приводить до множинної підпорядкованості, належності елементів нижнього рівня.
4. Поняття ієрархії елементів системи. Типи ієрархічних структур
Ієрархія – це структура з підпорядкованістю , тобто з нерівноправними зв’язками – дії в одному напрямку виявляють набагато більший вплив, аніж в оберненому. Є два типи ієрархічних структур: деревоподібна та ромбовидна. Деревоподібна – є найпростішою для реалізації та аналізу. В майже всіх випадках в ній виділяються ієрархічні рівні – групи елементів, що знаходяться на однаковій відстані від головного елемента . Структури цього типу є надзвичайно поширеними (ієрархія проектування складної програмної системи, ієрархія цілей у складній організаційній системі).
Ромбовидна – приводить до множинної підпорядкованості, належності елементів нижнього рівня. Приклади – участь одного технічного елемента в роботі більш ніж одного вузла, блока використання одних і тих самих даних або результатів вимірювань в різних завданнях.
Будь-яка ієрархія звужує можливості та гнучкість системи. Елементи нижнього рівня обмежуються домінуванням верхнього. Однак введення ієрархії різко спрощує створення та функціонування системи.
5. Основні класифікаційні ознаки систем
Системи класифікуються за різними класифікаційними ознаками:
Призначення;
Взаємодії з зовнішнім середовищем;
походження
способу організації
типу та характеру зв’язків між елементами
способу керування
функції.
З точки зору призначення системи поділяються на : активні – ті, що сприймають потреби для того, щоб формувати і реалізувати дії з множинами альтернативних для задоволення своїх потреб; пасивні – це пристрої, що використовуються для виконання вимог їх творців.
З точки зору взаємодії з зовнішнім середовищем системи є: відкриті – за певних умов можуть досягти рівноважних станів, незмінних у часі, і в цих станах склад системи залишається незмінним, незважаючи на взаємодію із зовнішнім середовищем; закриті – система, що з часом досягає положення рівноваги, в якому не взаємодіє із зовнішнім середовищем.
За походженням системи класифікуються як створені природою і створені людиною. У свою чергу серед створених природою систем виділяють живі та неживі. Системи створені людиною поділяються на неформальні та формальні. Серед систем за участю людини виділяються людинно-машинні та соціально-економічні.
За способом організації системи поділяються на ієрархічні, в яких структура задається деревом, та неієрархічні, структурою яких є нечітко виражена мережа.
За числом елементів, характером та типом зв’язків між ними системи поділяються на прості та складні. Складні системи – це цілеспрямовані системи , побудовані для розв’язування багатоцільових задач , системи, що відображають різноманітні, не порівняльні між собою характеристики об’єкта; системи, для описання яких необхідне використання декількох мов; системи, що включають взаємопов’язаний комплекс різних моделей.
За способом керування системи поділяються на керовані ззовні, самокеровані та з комбінованим керуванням. У керованих ззовні систем управляючий блок є зовнішнім відносно неї. У систем з комбінованим керуванням управління здійснюється частково ззовні, а частково з середини. Самокеровані (програмне керування, автоматичне регулювання, параметрична адаптація, самоорганізація).
6. Аналітичний підхід в науковому пізнанні та практиці.
Особливості декомпозиції.
При аналітичному підході до дослідження систем цільовий аспект її функціонування практично не розглядається. Модель системи будується на rpyнтi вивчення окремих підсистем та елементів з наступним формулюванням локальних цілей, що відображають окремі сторони процесу моделювання.
Використовуючи аналітичний підхід, дослідник вивчає систему "зсередини", маючи обмежений горизонт, тобто в стані осягнути лише одну або в кращому раз1 декілька компонент системи зі зв'язками між ними. Успіх та значення аналітичного методу полягає не лише в тому, що складне поділяється на все менші складові частини, а в тому, що з'єднавши ці частини відповідним чином, знову утворюється єдине ціле.
Аналітичний метод має величезне значення в науці i на практиці. Розклад функцій в ряди, розбиття неоднорідних областей на однорідні з наступним "зшиванням розв'язків" - в математиці; аналізатори спектрів, всілякі фільтри, дослідження атомів i елементарних частинок - в фізиці; анатомія та нозологія - в медицині; значна частина схемотехніки, конвеєрна технологія виробництва - все це служить ілюстрацією ефективності аналізу. Успіхи аналітичного методу привели до того, що самі поняття "аналіз" та "наукове дослідження" стали сприйматися як синоніми.
Аналітичний метод дозволяє досягнути найвищих результатів за умови, що ціле вдається розділити на незалежні одна від одної частини, оскільки в цьому випадку їх окремий розгляд дозволяє скласти правильне уявлення про їх вкладення в загальний ефект. Ідеалом, остаточною метою аналітичного методу є встановлення причинно-наслідкових зв'язків між явищами. У випадку складних систем виключення на перший погляд "непотрібних" чи "нецікавих" взаємодій може суттєво порушити адекватність моделі і є в багатьох випадках принципово неможливим. Отже, не лише аналітичний метод неможливий без синтезу, тобто агрегування частин в структуру, але й синтетичний метод неможливий без аналізу, бо необхідна дезагрегація цілого для пояснення функцій частин. Аналіз і синтез доповнюють, але не замінюють один одного. Системне мислення суміщає обидва ці методи на основі розгляду призначення складної системи.
Основною операцією аналізу є декомпозиція - поділ цілого на частини. Задача розпадається на під задачі, система - на підсистеми, мета - на підцілі. При необхідності цей процес повторюється, що призводить до побудови ієрархічних деревоподібних структур - дерев декомпозиції. Звичайно, об'єкт аналізу є складним, слабо структурованим, погано визначеним, а тому операцію декомпозиції здійснює системний дослідник (СД-експерт), і отримані різними СД-ками результати будуть різними. Якість дерев декомпозиції залежатиме як від кваліфікації СД-ка, так і від застосованої методики декомпозиції. Операція декомпозиції є не чим іншим, як співставлення об'єкта аналізу з деякою моделлю, виділення того, що відповідає елементам моделі, тобто питання повноти декомпозиції є питанням завершеності моделі. Однак і сама модель-основа може відображати реальний об'єкт з різним ступенем деталізації.
Основою для декомпозиції може служити лише конкретна, змістовна модель системи, що розглядається. Отже, в результаті декомпозиції виникає певна деревоподібна структура, що повинна забезпечувати виконання двох суперечливих вимог кількісного характеру: повноти та простоти. Принцип простоти вимагає зменшення розмірів дерева. Отже, аналіз, як спосіб подолання складності, дозволяє повністю звести складне до простого лише у випадку складності через непоінформованість. В дійсності новим знанням є не лише виявлення чи конкретизація того, що ми не знаємо, але й відповідним чином опрацьовані фрагменти старих знань, що набувають нової якості.
7. Агрегування. Види агрегатів в системному дослідженні
Агрегування – це операція об’єднання декількох елементів в єдине ціле, протилежна до композиції. Об’єднати елементи , що взаємодіють між собою, набувають не лише зовнішньої, але й внутрішньої цілісності, єдності. Зовнішня цілісність відображається моделлю „чорної скриньки”, а внутрішня – пов’язана зі структурою системи , і виявляється втому, що властивості системи є більшими, ніж сума властивостей об’єднаних елементів.
Агрегатами, типовими для системного аналізу, є конфігуратор, агрегати-оператори та агрегати-структури. Конфігуратором будемо вважати агрегат, що складається з якісно різних мов описання системи, причому кількість цих мов є мінімально необхідною для досягнення мети. Конфігуратор є змістовною моделлю найвищого рівня. Як і будь-яка модель, конфігуратор має цільовий характер і при зміні мети може втратити властивості конфігуратора. Особливістю агрегатів-операторів є зменшення розмірності, об'єднання частин в дещо ціле, окреме. Класифікація є дуже важливим, багатобічним, багатофункціональним явищем, і з практичної точки зору важливими проблемами є як визначення класів, так і визначення, до якого класу належить той чи інший конкретний елемент. Важливим видом агрегування даних є статистичний аналіз. Особливе місце займають достатні статистики, що дозволяють зменшити втрати до мінімуму в певному заданому смислі. Наочним прикладом статистичного агрегування є факторний аналіз, в якому декілька змінних приводяться до одного фактора. Агрегат-оператор дозволяє зменшити розмірність інформації, але при його застосуванні слід вважати на можливі наступні негативні особливості:
1) втрата корисної інформації, оскільки агрегування є незворотнім перетворенням (за сумою неможливо повернутися до значень її складових);
2) агрегування – це вибір певної визначеної моделі системи , з чим пов’язані непрості проблеми оцінки адекватності;
3) для деяких агрегатів властива внутрішня суперечність.
Агрегати-структури. У процесі синтезу ми створюємо структуру майбутньої системи, що проектується. В реальній, а не абстрактній системі, виникнуть, встановляться і почнуть функціонувати не лише ті зв'язки, що запроектовані, а й інші, властиві природі об'єднаних в систему елементів. Тому при проектуванні системи важливо задати структури в її суттєвих відношеннях. Процес розробки моделі на ґрунті системного підходу включає в себе дві основні складові макропроектування та мікропроектування. При макропроектуванні формується інформація про реальну систему та зовнішнє середовище, формулюються критерії якості функціонування системи, що відображають її мету, критерії оцінки адекватності моделі, критерії декомпозиції системи та будується її модель. Шляхом мікропроектування створюється інформаційне, математичне та програмне забезпечення. Здійснюється вибір технічних засобів реалізації моделі. Після цього визначаються необхідні витрати ресурсів на моделювання. В основі моделювання знаходяться інформаційні процеси: створення моделі ґрунтується на інформації про реальний об'єкт; в процесі моделювання отримується нова інформація про систему; отримана інформація опрацьовується та інтерпретується; в процесі експериментування на моделі вводиться керуюча інформація.
Складові методології системного дослідження
Методологія це базовий початок СА. Вона включає визначення понять, що використовуються, принципи системного підходу, а також постановку та загальну характеристику основних проблем організації системних досліджень.
Більшість засобів проектування ІС ґрунтується на парадигмі методологія - метод - нотація - засіб. Методологія визначає основні керуючі положення для оцінювання та розроблення проекту ІС, кроки проектування, їх послідовність, правила розподілення та призначення методів.
Метод - це систематична процедура або техніка генерації описань компонент ІС (наприклад, проектування по та структур даних).
Нотації призначені для описання структури системи, елементів даних, етапів опрацювання та включають графи, діаграми, таблиці, блок-схеми, формальні та природні мови.
Засоби - це інструментарій для підтримання та посилення методів. Ці інструменти підтримують роботу користувачів у процесі створення та редагування графічного проекту в інтерактивному режимі, вони сприяють організації проекту у вигляді ієрархії рівнів абстракції, реалізують перевірки компонент на відповідність.
Методологія системного дослідження орієнтована насамперед на дослідження існуючих систем та виявлення проблем і включає до складу наступні кроки.
І. Формування загальних уявлень про систему
Виявлення призначення, мети, головних цілей, функцій властивостей системи. Формування основних предметних понять що використовуються в системі
Виявлення основних складових (модулів) системи та їх функцій: розуміння єдності цих складових в межах системи. Виявлення основних процесів у системі, їх значення, умов перебігу, етапності, стрибків, змін стану та інших особливостей у функціонування системи, виокремлення основних керуючих факторів. Виявлення основних елементів оточення системи (не-системи), з якими пов'язана система, характеру зв'язків системи з елементами оточення. Виявлення невизначеностей та випадковостей у ситуаціях визначального впливу їх на систему. Цей крок виконується у випадку, коли дія невизначеностей та випадковостей у процесі функціонування є значною. Після виконання п. 5 загальні уявлення про систему будуть сформованими.
II. Формування поглиблених уявлень про систему
Виявлення розгалуженої структури, ієрархії, формування уявлень про систему як про сукупність модулів, що пов’язані входами-виходами. Виявлення всіх елементів та зв'язків, важливих для цілей розгляду, їх співвідношення до ієрархії системи ранжирування елементів та зв'язків за важливістю. Врахування змін та невизначеностей у системі. Дослідження функцій та процесів у системі з метою управління ними. Формування управлінь та процедур прийняття рішень. Формування системи управління на ґрунті окремих керуючих дій. Шляхом використання кроків 6-9 реалізується поглиблене дослідження системи.
III. Моделювання системи як етап її дослідження
На цьому кроці система розглядається з точки зору зручного відображення її властивостей для створення описання системи, придатного для передбачення її поведінки та виведення неочевидних властивостей. Точність моделювання повинна бути мінімальною, що ще забезпечує відображення всіх важливих особливостей системи. Відсутність надлишкової деталізації - це зменшення об'єму вхідних даних, вимог до ресурсів моделюючої ЕОМ, але з іншого боку занадто проста модель не описує суттєві якісні особливості системи і приведе до формування неправильних висновків про поведінку системи. Отже ставиться мета - створити таке описання системи, що дозволяло б передбачити її поведінку та виявляти неочевидні властивості.
ІV. Супровід системи
Накопичення досвіду роботи з системою та її моделлю, уточнення інформації про систему, вдосконалення моделей. Оцінювання граничних можливостей системи, дослідження відмов, виходів з ладу, відхилень від норми. Розширення функцій системи, зміна вимог до неї, нове коло задач, нові умови роботи, включення системи елементом в систему вищого рівня.
Планування. Прямий процес. Обернений процес. Порівняння основних підходів до планування.
Планування є одним із найважливіших процесів, що дозволяє сполучити найімовірніший результат розв'язку проблеми з бажаним результатом при певних діях оточуючого середовища, що вимагає розроблення нових дій та політик, скерованих на зменшення розбіжності між: бажаним та найімовірнішим майбутнім результатом. Планування є процесом мислення, оскільки потребує певних припущень про існуючі реалії, майбутні імовірності та методи виявлення та оцінювання інформації про реалії та майбутнє.
Порівняння основних підходів до планування |
Види діяльності основного процесу планування
Філософія
планування | Структурування проблеми | Ідентифікація та оцінювання альтернативних реакцій | Реалізація обраної реакції
Формальна | Вважається, що проблеми можуть точно характеризуватися за допомогою кількісних моделей та існує консенсус на визначення проблеми. | Альтернативи можуть обмежуватися особами, чиї витрати та прибуток можуть бути виміряними об'єктивно в термінах спільних для всіх виборів критеріїв. | Вважається, що здійснення плану є природнім наслідком з логіки його формулювання.
Інкрементна | Вважається, що консенсус з визначення проблеми відсутній, однак не пропонується метод, що дозволив би охарактеризувати багатогранність. | Альтернативи можуть обмежуватися особами, які являють маргінальні або малі модифікації існуючих планів. Припускаються торги та компроміси для обрання плану між "прийнятим" та
оптимальним. Немає точного критерію | Попередня гнучкість дозволяє користувачам плану адаптувати його згідно потреб та інтерпретації мети планування
Системна | Вважається, що консенсус відсутній та рекомендується використовувати точні методи структурування проблеми, що охоплюють діапазон можливих сприйнять. | Обмеження на діапазон ідентифікованих альтернатив послаблені, і застосовується суміш якісних та кількісних методів, ідентифікації критеріїв, визначення їх важливості та обрання плану реалізації важливих критеріїв. | Вважається, що на реалізацію впливають суб’єктивні оцінки адекватності та релевантності плану користувачами. Важлива модифікація плану, що забезпечуватиме збіжність із потребами користувача
Прямий процес (процес, що проектується) починається з малої кількості політик планування та продукує множину можливих результатів, а обернений (бажаний) починається з малого числа бажаних результатів та продукує множину варіантів політик.
Прямий процес планування реалізується за допомогою наступних кроків:
Ідентифікується загальне призначення задачі планування.
Встановлюється єдиний елемент, або фокус (проблема в загальному), що розміщується у вершини ієрархії.
На другому рівні ієрархії включаються економічні, політичні та соціальні сили, що впливають на результат.
Третій рівень утворюють актори, які маніпулюють цими силами.
Четвертий рівень утворюють цілі кожного актора.
П'ятий рівень описує політики кожного з акторів, котрі вони використовують для досягнення своїх цілей.
На шостому рівні описуються можливі сценарії, або результати, котрих прагне досягнути кожен актор застосовуючи свої політики.
Останній рівень ієрархії - узагальнений результат, котрий є результатом реалізації всіх цих сценаріїв. Це є логічний результат як комбінація спроб різних акторів сформувати його так, щоб задовольнити свої інтереси. Внаслідок протилежності цих інтересів один або декілька акторів можуть почати змінювати свої політики, щоби спробувати досягнути нових планових результатів, що є ближчими до тих, котрих вони бажають.
Це й означає, по суті, перехід до оберненого процесу. Отже, процес планування в прямому напрямку починається з визначення мети планування і побудови ієрархії процесу.
Обернений процес реалізується в наступній послідовності:
Кожен актор визначає для свого другого рівня один або декілька бажаних сценаріїв, котрі він бажає реалізувати, та визначає пріоритети цих сценаріїв з точки зору їх впливу на узагальнений варіант бажаного майбутнього.
Третій рівень включає перелік проблем та ситуацій, що можуть завадити реалізації сценаріїв.
На четвертому рівні знаходяться актори (незалежно від того, чи вони згадані, чи ні при прямому процесі), які можуть вплинути на розв'язання проблем.
На п'ятому рівні описуються цілі акторів, що можуть вплинути на розв'язання проблем.
На шостому рівні описуються політики впливових акторів.
Сьомий рівень включає політики або зміни в цілях окремих акторів, котрі за умови їх використання можуть впливати на реалізацію бажаних майбутніх станів.
Після визначення пріоритетів цих політик або цілей в оберненому процесі повторюється ітерація прямого процесу з використанням лише найважливіших з них. Вони використовуються разом з політиками попередньої ітерації прямого процесу, що належать тим акторам, які прагнуть змін. Пріоритети в наступному прямому процесі переглядаються лише з рівня цілей, або якщо є рівень політик, то з цього нижчого рівня. Після цього порівнюються пріоритети узагальненого результату повторного прямого процесу з пріоритетами бажаних майбутніх станів першого прямого процесу, щоб визначити, чи наближається логічне майбутнє до бажаного. Якщо цього немає, то реалізується друга ітерація оберненого процесу, на котрій змінюються пріоритети бажаних майбутніх станів та/або перевіряються нові політики. Ті елементи, що знову отримали більший пріоритет, використовуються на третій ітерації прямого процесу.
10. Оформлення результатів системного дослідження. Принципи та складові бізнес-плану досліджуваної системи
Остаточний висновок про правильність та корисність СА чи його неправильності можна зробити лише на основі аналізу його практичного застосування. За останні роки в СА посилилася увага до проблем впровадження його результатів в практику. Бізнес-план є письмовим документом результатів системного дослідження. Всі підприємства потребують БП. "БП" -документ, в якому мають бути приведеними зрозумілі і обґрунтовані дані про замовника та його бізнес. Сам процес складання БП, включаючи обміркування ідеї, заставляє об'єктивно, критично та неупереджено поглянути на отриманий в результаті СА проект системи у всій його повноті.
Складові частини БП
Кожний БП мусить мати титульну сторінку та зміст. На титульній сторінці вказується назва компанії, адресу, № телефону/факсу, адресу електронної пошти. Зміст бажано помістити на одній сторінці. Це дуже важлива частина БП. У кожного з читаючих є свої, найбільш цікаві для нього моменти, котрі він хоче негайно узнати, наприклад, об'єм потрібних інвестицій, строки їх повернення. Сторінки БП повинні бути обов'язково пронумеровані й проставлені поруч з назвами розділів в змісті.
1. БП починається ... з кінця: короткі висновки
Ця вирішальна частина БП. ,; Короткі висновки - це суть пропозиції, це резюме вже написаного БП. Тут на одній-двох сторінках найбільш просто і лаконічно мусить бути викладено суть бізнесу: що збираються робити; чим майбутній продукт буде відрізнятися від продукту конкурентів і чому користувачі зацікавлюються їм.
2. Опис підприємства та галузі
Цей розділ повинен містити аналіз динаміки галузі та опис підприємства, його сучасний стан , стратегію та перспективи розвитку: основні завдання і програми, з ким здійснюється організація нової справи, та як буде налагоджена праця управлінської команди, які фахівці потрібні для успішного ведення справ.
3. Продукція або послуги компанії
Сучасний підхід визначає інноваційний проект як ланцюг подій, у ході якого ідея інновації перетворюється в конкретний продукт чи технологію та поширюється на ринку.
4. Маркетинговий план
Хороший аналіз ринку може привести до змін в рекламі, упаковці товару, місцезнаходженні та структурі продажів, характері продукції, що випускається, або її сервісного обслуговування. Повинен бути обраний такий напрямок маркетингової діяльності, що максимально точно підходить до цільового ринку. Даний розділ БП повинен містити інформацію про попит та ринкові можливості підприємства, конкуренцію, а також маркетингову стратегію і тактику, виходячи з дослідження ринку, його прогнозування на найближчі 2-3 чи навіть 5 років, а також вивчення ролі можливої конкуренції. Якщо продукція продається не кінцевому споживачу, а використовуються оптові торговці, дистриб'ютори, треба розробити два маркетингових плани для двох ринків: ринок кінцевого споживача та ринок посередників.
5. План виробництва
Цей розділ готується в тих підприємствах, що збираються займатися виробництвом. Головна мета цього розділу -розкрити, чи буде підприємство в змозі виробляти потрібну кількість товарів в потрібні строки та з потрібною якістю. У цьому розділі треба вказати:
Де будуть вироблятися товари
Які для цього потрібні виробничі потужності
Де, у кого, на яких умовах будуть закуповуватися сировина, матеріали.
Чи можливе якесь лімітування обсягів виробництва та поставок ресурсів?
Чи враховує план виробництва обсяги продажу, що очікуються?
Чи передбачається використовувати та регулярно оновлювати виробничі та трудові нормативи?
Як контролюється якість продукції? Як вдосконалюється якість?
6. Фінансовий план
Цей розділ БП спрямований на узагальнення матеріалів в цифровому вигляді. Фінансовий план повинен відображати п'ять напрямів: оцінка фінансового стану підприємства; аналіз "витрати - обсяг - прибуток"; оцінка економічної ефективності проекту; програма фінансування; аналіз ризиків.