Методи визначення зовнішньоторгівельних цін та їх особливості
План
1. Методи визначення зовнішньоторговельних цін та їх особливості
2. Демпінг і міжнародна торгівельна політика
Будь-яка зовнішньоторгівельна операція — тріада дій:
1. Визначення предмета угоди.
2. Визначення місця угоди.
3. Визначення часу угоди.
Загальний підхід до визначення зовнішньоторговельних цін полягає у вивченні ціни конкурентів із внесенням необхідних виправлень, що враховують:
• розходження в комерційних умовах угод;
• розходження в технологічному рівні товарів-аналогів;
• тенденції зміни кон'юнктури і ціна на даному товарному ринку.
При ціноутворенні в зовнішньоторгівельних операціях особливу увагу необхідно приділити зовнішньоторгівельній політиці держави.
Під зовнішньоторгівельною політикою держави розуміється цілеспрямований вплив держави на торгівельні відносини з іншими країнами. Основними цілями зовнішньоторгівельної політики є:
• зміна способу і ступеня включення даної країни в міжнародний поділ праці;
• зміна обсягу експорту й імпорту;
• зміна структури зовнішньої торгівлі;
• забезпечення країни необхідними ресурсами;
• зміна співвідношення експортних та імпортних цін.
Сучасна зовнішня політика — це взаємодія двох тенденцій:
1) протекціонізму—політики, спрямованої на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції і найчастіше на захоплення зовнішніх ринків;
2) лібералізації — пов'язаної зі зниженням бар'єрів, що перешкоджають розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків.
Політика протекціонізму так само, як і політика лібералізації, у чистому вигляді не проводиться. Різні ступені протекціонізму зустрічаються постійно і залежать від рівня економічного розвитку тієї або іншої країни. Розвиток протекціоністських тенденцій дозволяє виділити кілька форм протекціонізму:
• селективний протекціонізм — спрямований проти окремих країн або товарів;
• галузевий протекціонізм — захищає визначені галузі, насамперед сільське господарство;
• колективний протекціонізм — проводиться об'єднаннями країн у відношенні країн, що в них не входять;
• прихований протекціонізм — здійснюється методами внутрішньої економічної політики.
Держави, проводячи протекціоністську політику, використовують інструменти зовнішньоторгівельної політики, вибір яких залежить від її конкретних цілей. До інструментів зовнішньоторгівельної політики відносяться:
1) тарифні обмеження (митні тарифи, мита, тарифні квоти);
2) нетарифні обмеження.
Митні тарифи—це систематизований перелік митних зборів, якими обкладаються товари при перетинанні державного кордо - ну. Мито виконує функцію податків, стягнутих на користь державного бюджету з товару, провозиться через кордон, і може бути таким:
• адвалорним — стягуються у відсотках від ціни товару;
• специфічним — у вигляді визначеної суми грошей, стягнуті з ваги, обсягу або штуки товару;
• змішаним — при яких товар обкладається і першим і другим збором. Наприклад, мито стягується в розмірі 20 % від вартості ввезеного товару, але не більше 100 екю.
Митні тарифи будуються на основі товарних класифікаторів. Їх у світовій практиці існує чотири.
1. У1983 р. Радою митного співробітництва (СТС) була розроблена Гармонізована система опису і кодування товарів. У Гармонізованій системі класифікація здійснюється відповідно до таких ознак:
• походження товару;
• вид матеріалу, з якого виготовлений товар;
• призначення товару;
• його хімічний склад.
Гармонізована система є основою для переговорів у рамках ГАТТ і є базою для ув'язування із системами класифікації ООН. Класифікація в Гармонізованій системі відбувається за шестизначним кодом: перші дві цифри коду означають товарну групу; чотири цифри — товарну позицію; шість цифр — товарну субпо- зицію.
2. У1985 р. була прийнята Стандартна міжнародна торгівель- на класифікація ООН (СМТК). Класифікація на рівні груп здійснюється:
• за видами сировини, з якої виготовлений товар;
• за ступенем обробки товару;
• за призначенням товару;
• за місцем товарув міжнародній торгівлі.
Система кодування: перша цифра — це товарний розділ; дві цифри — товарна група; три цифри — товарна підгрупа; чотири цифри — товарна позиція, п'ять цифр — товарна субпозиція.
3. Класифікація товарів за укрупненими економічними угрупованнями (КУЕГ) — 1986 р., ООН. КУЕГ засновано на товарах, включених у ГС і СМТК. Усі товари, перераховані в цих класифікаціях, поділені на сім груп відповідно до їх призначення, а усередині кожної групи — за ступенем обробки. Крім того, деякі товари об'єднані в групи за принципом промислового або особистого споживання, а деякі — залежно від терміну використовування.
4. Брюссельська Гармонізована митна номенклатура (ГМН), прийнята в 1988 р., містить у собі 97 товарних груп від тварин до антикваріату.
Нетарифні обмеження припускають наявність бар'єрів при міжнародній торгівлі.
Зовнішньоторгівельні ціни поділяються на два основних види: експортні й імпортні. При розрахунку експортних цін, як і при ціноутворенні, на внутрішньому ринку розробляються цінові стратегії, що базуються на витратах, попиті й реакції конкурентів. Найбільш прийнятною для України стратегією ціноутворення є стратегія, орієнтована на конкурентів, тобто на іноземні фірми- виробники аналогічних товарів.
Ціновий базисом (у випадку орієнтації на конкурентів) є ціни конкретних угод на світових товарних ринках. Порядок розрахунку експортних цін за методом орієнтації на конкурента:
1) видбір відомостей і оцінок товарів-аналогів;
2) вивчення технічного рівня товарів-конкурентів і свого експортного товару;
3) визначення байдужих цін товарів-конкурентів;
4) приведення ціни до умов FOB — франко-борт, тому що їх зручно перерахувати на будь-які базисні умови. Тут же враховуються похибки на якість товарів. Крім того, необхідно враховувати покупку товарів у кредит або платіж готівкою. Розрахунки ведуться за спеціальними формулами з урахуваннями ставок дисконтування, враховуються виправлення на терміни постачання товарів та індекси зміни світових цін.
5) облік зовнішньоторгівельної політики держави-імпортера.
При розрахунку імпортних цін в першу чергу потрібно використовувати стратегію, орієнтовану на конкурента. Порядок розрахунку імпортних цін:
1) визначаються пропозиції про постачання товару в декількох фірм, де повинний бути зазначений технічний рівень товару й умови його постачання;
2) визначаються параметричні індекси товарів-конкурентів і виявляється вищий;
3) приводяться ціни до єдиного базису постачання і платежу;
4) визначаються байдужі ціни стосовно найбільш цікавої пропозиції;
5) мінімальні ціни приймають як базу для переговорів. При проведенні переговорів необхідно мати всі розрахунки, щоб аргументувати свої пропозиції ціни;
6) визначається інтервал, який можна додати до мінімальних
цін.
Тим часом величина ціни залежить від митних ставок і торгівельного режиму, наданого цією країною. У міжнародній практиці розрізняють три можливих види торгівельних режимів.
1. Режим найбільшого сприяння — це нормальні умови торгівлі, за яких дана країна надає іншій країні такі самі умови, як і кожній з трьох інших країн, і мито дорівнює базовому. Це головний принцип, зареєстрований ГАТТ / ВТО, і країни-члени даної організації повинні його автоматично дотримуватися.
2. Режим преференційний (пільговий) надається будь-яким країнам, але найчастіше тим, що розвиваються, і означає, що базове мито повинне бути для них зменшене на 50 %, а в Росії — до 75 %. Даний режим уведений ГАТТ у 60-і роки.
3. Безмитний режим — це режим вільної торгівлі, що може надаватися будь-якій країні, але, згідно з ООН, обов'язковий для 47 найменш розвитих держав (де ВНП на душу населення не більший 100 доларів у рік і питома вага промисловості не більша 10 %).
Демпінг і міжнародна торгівельна політика
Демпінгом називають продаж товарів на зовнішньому ринку за низькими цінами, звичайно нижчими від цін виробництва, а іноді нижчими від собівартості відповідних товарів усередині країни.
Товари за демпінговими цінами зазвичай продають з метою проникнення на зовнішній ринок або негайне захоплення визначеного його сегмента. Часто демпінг спирається на активну роль держави, що здійснює фінансову підтримку зовнішньої експансії своїх підприємств.
Особливості конкуренції на різних „поверхах" ринку визначають ступінь тарифного захисту державою свого внутрішнього
ринку. Найменшого протекціонізму вимагають звичайно ринки базових ресурсів. Ринки напівфабрикатів захищаються в 2,5 — 3,6 разу сильніше, ніж внутрішні ринки сировини і палива. Найбільш чутливі до зовнішньої конкуренції виробники готових виробів, тому ринки готових виробів у 4,3 — 7,8 разу сильніше захищаються державою, причому усередині групи готових виробів найбільше захищаються ринки транспортних засобів, де продаються не тільки автомобілі, але й авіаційна та космічна техніка. Саме тому мито вважається засобом структурування виробництва, а також захисту молодих експортних галузей.
Крім тарифних інструментів зовнішньоторгівельної політики держави, після Другої світової війни одержують розвиток не- тарифні бар'єри. Наприкінці 40-х початку 50-х років багато країн використовували їх з метою збереження строгого контролю за платежами за міжнародними угодами в процесі відновлення післявоєнної економіки. Процеси лібералізації світової торгівлі, що почалися в цей період, які торкнулися тарифів, привели до збільшення нетарифних бар'єрів, яких нині нараховується більше 50 видів. Багато хто з них має на меті загальне обмеження імпорту; інші спрямовані на дискримінацію визначених країн за допомогою заохочення імпорту з інших держав; треті обмежують або субсидують експорт.
Поширення нетарифних обмежень у 18-ти промислово розвитих країнах відображають такі статистичні дані (див. табл. 8.5.1).
Найчастіше нетарифні обмеження застосовують у відношенні: транспортних засобів — близько 15 % усіх нетарифних обмежень, хімічних виробів — близько 10 %, машин і устаткування — 7 %.
Усі нетарифні заходи з регулювання можна розділити на три групи:*
зовнішньоторгівельні заходи, спрямовані на пряме обмеження імпорту з метою захисту визначених галузей національного виробництва (більше S усіх заходів):
а) ліцензування (коли для ввезення-вивозу визначених товарів потрібно одержати спеціальний документ). Ліцензії можуть бути разові (видаються під здійснення конкретної однієї експортно- імпортної угоди й містять докладну інформацію про неї) і генеральні (видані на термін до року для здійснення декількох угод; підприємство вноситься до державного реєстру);
б) квотування—це встановлення кількісних обмежень на вве- дення-виведення товару у вартісному або натуральному його виді;
в) антидемпінгові мита — спрямовані проти заниження ціни експортного товару і передбачені 6 статею ГААТ. У1993 — 1994 рр. було розпочато 812 розслідувань за обвинуваченням у демпінгу, у т.ч. США - 262, ЄС - 94, Австралією - 112. У1994 р. у США була встановлена антидемпінгова політика в розмірі 163 % на продукцію, що поставляється Запорізьким і Нікопольським феросплавними заводами.
г) компенсаційні мита спрямовані проти експортних субсидій. Угода за субсидіями і компенсаційними зборами ВТО визначає субсидію як прямий фінансовий внесок, а також як незатребу- вані урядом частини свого доходу (наприклад, податкові пільги). Усі субсидії поділяються на: заборонені (експортні і спрямовані на заміщення імпортних товарів вітчизняними); що дають дозвіл на застосування компенсаційних заходів. Компенсаційні мита використовуються досить широко і носять адресний характер. У 1993 — 1994 р.р. було розпочато 125 розслідувань щодо субсидій з метою використання компенсаційних заходів;
д) спеціальні мита, або тимчасові захисні заходи, що використовуються тоді, коли в результаті непередбачених обставин, включаючи тарифні знижки, який-небудь товар імпортується в таких кількостях і за таких умов, що це заподіює або загрожує завдати серйозної шкоди вітчизняним товаровиробникам. У період з 1950 р. по 1993 р. захисні заходи застосовувалися 151 раз. Спеціальні мита встановлюються на термін, що не перевищує 4 роки. Введенню антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних зборів завжди передує розслідування, у ході якого доводиться необхідність і обґрунтованість застосування зазначених заходів;
е) «добровільне» обмеження експорту (ДОЕ) — це форма самообмеження постачань, що нав'язується фактично іноземному експорту під загрозою застосування більш твердих заборонних заходів. Таке самообмеження практикується у вигляді скорочення постачань, зменшення їх щорічного приросту або підвищення цін. Найбільш широко ДОЕ використовується в США. Так, у січні 1957 р. японський уряд виступив з п'ятирічною програмою «добровільного» обмеження експорту бавовняної продукції на американський ринок. У1961 р. не тільки Японія, але і ряд розвинутих країн узяли на себе зобов'язання в рамках ГАТТ обмежити вивезення текстильних виробів на ринки інших країн. Докладні угоди укладалися і продовжують діяти аж до нінішнього часу. Їх учасниками є 50 країн.*
Адміністративні формальності:
а) паратарифні заходи. До їх числа відносяться інші, крім митних стягнень, платежі, стягнуті при введенні іноземних товарів; різні митні збори, внутрішні податки, спеціальні цільові збори, акцизи;
б) технічні стандарти включають контроль імпорту щодо його відповідності національним стандартам, нормам безпеки і якості. Технічні бар'єри поділяються на такі групи:
1) стандарти, у т.ч. стандарти, засновані на нормах охорони здоров'я і вимогах безпеки (застосовуються найчастіше), стандарти промислові (тільки в США діють більше 20000 промислових стандартів; приблизно таке саме число промислових стандартів діє в Західній Європі) і стандарти фармацевтичні;
2) вимоги до маркування й пакування. Так, у 1993 р. в ЄС вступила в дію Директива, відповідно до якої виробник повинний інформувати покупця про всі можливі ризики, пов'язані із споживанням його виробу, в інструкціях, при маркуванні, на етикетці;
3) вимоги до товаросупроводжувальних документів. При ввезенні живої худоби і м'ясних продуктів необхідно надати документи, що фермери не застосовували гормони, які прискорюють ріст тварин;
4) система вимірів.
Більшість технічних бар'єрів (60 припадає на промислові товари, у т.ч. 19 % — на машини й устаткування, 10 % — на хімічні товари, 5 % — на засоби транспорту і 13 % — на харчові товари. У 1979 р. з'явилася перша багатостороння угода щодо технічних бар'єрів у торгівлі, а в 1993 році — друга, що ввійшла у рамки ВТО, а також Угода про застосування санітарних заходів;
в) державна монополія, коли держава встановлює монополію на зовнішню торгівлю окремими товарами. Наприклад, у Франції й у Греції існує державна монополія на імпорт сірників.
Офіційно боротьба з демпінгом у рамках окремих держав регулюється антидемпінговими законами, а в країнах Європейської економічної співдружності прийнятий спеціальний антидемпінговий кодекс.
У країнах з ринковою економікою до країн СНД існує особливий підхід, закріплений в антидемпінговому законодавстві. Тут існує кілька застережень, що перешкоджають вивезення на їх ринок товарів країн СНД. Це пояснюється частим продажем товарів країнами СНД за заниженими цінами.
Демпінг (за антидемпінговим кодексом) — ситуація, коли експортна ціна товарів, що поставляються на ринок ЄЕС, нижча від нормальної вартості аналогічного товару. Нормальна вартість товару — порівняна ціна в звичайних умовах торгівлі, що встановлюється на аналогічний товар у країні експорту.
У зв'язку зі значним розривом між внутрішніми і світовими цінами країнам СНД як порівняна ціна пропонується представницька ціна — ціна аналогічного товару на ринку третьої країни або внутрішня ціна країни — члена ЄЕС.
Основний критерій демпінгу — порівняння фактичних експортних цін і внутрішніх цін у країні-експортері.
Показник демпінгу—різниця між нормальною ціною товару й експортною.
Антидемпінговий кодекс передбачає пряму і безумовну заборону на субсидування експорту, зокрема:*
надання урядом прямих субсидій підприємствам або галузі, що залежать від експортних замовлень;
• надання урядом надбавок або премій підприємствам-екс- портерам за експорт продукції;
• забезпечення урядом пільгових транспортних або фрахтових витрат на експортовану продукцію;
• надання урядом на пільгових умовах товарів і послуг, необхідних для виробництва експортних товарів;
• різні види пільг при оподатковуванні підприємств, що працюють на експорт;
• надання товарів експортним конкурентам за заниженими ставками.
Винятки з принципу незастосування експортних субсидій за кодексом — це сировинні товари, зокрема, якщо країна не займає у світовому експорті даного товару більш значне місце, ніж їй належить по справедливості.
Факт демпінгу встановлює спеціальна комісія ЄЕС, що виносить рішення про наявність збитку для ЄЕС. Антидемпінговий розгляд повинний бути завершений впродовж одного року. Якщо факт демпінгу доведений, експортер може припинити антидемпінгову процедуру такими способами:
1) прийняти зобов'язання збільшити ціну;
2) скоротити кількість товарів, що поставляються на експорт;
3) комісія може встановити на даний товар постійну антидемпінгову політику.
Якщо факт демпінгу не підтвердився або ситуація на ринку істотно змінилася, антидемпінгова процедура завершується без прийняття будь-яких санкцій.
В останні роки список товарів, що оподатковуються антидемпінговими зборами, збільшився. У рамках ЄЕС їх більше 100. Заперечувати висновки міжнародних антидемпінгових служб можна в судовому порядку на підставі вагомих аргументів.

Література
1. Артемова Т. Ціннісні концепції: від джерел до сучасності // Бізнес інформ, — 1999. — № 1.
2. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Л. Фінансова діяльність підприємств: Підручник. — К.: Либідь, 1998 p.
3. Безкоровайна С.В. Методологія формування цінової політики підприємства //Актуальні проблеми економіки. — 2002.— № 6.— С. 31—34.
4. Бугулов В.М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. — К.: МАУП, 1996. — 50 с.
5. Гальчинский А. Теорія грошей. Навчально-методичний посібник. — К., 1996.
6. Гладких Д. Державне регулювання економіки за допомогою ціноутворення // Економіка України. — 2001р. — № 1. — С. 47—51.
7. Герасименко В.В. Цінова політика фірми. — М.: Фінстатінформ, 1995.—187с.
8. Ільницький Д. Практика ЗЕД: пошук інформації про ціни // Бухгалтерія, 2001.— №35/2. — С. 35-37.
9. Еврухимович И.Л. Ціноутворення: Навчально-методичний посібник. — К.: МАУП, 1998 — 104с.
10. Економіка зарубіжних країн / Під ред. А.С. Філіпченка.— Київ: Либідь, 1998 р.
11. Економічний словник-довідник / За ред. док. екон. наук, проф. С.Б. Мочерного. — К.: Феміна, 1995.— 368 с.
12. Єсипов В.Е. Ціноутворення на фінансовому ринку: Навч. посібник. — Спб, 2000.— 176 с.
13. Завада О. Про ціни, монопольні правила та об'єктивні економічні закони // Урядовий кур'єр. — 1999 р. — 11 серпня.
14. Закон України "Про антимонопольний комітет" від 02.12.1993р. // Закони України. Т.6. — ДО, 1996 р.
15. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 № 959-ХІІ // Відомості Верховної Ради України.— 1991.— № 14. — С. 354—360.
16. Закон України "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)" від 11.07.1996 р.
17. Закон України "Про підприємництво" // Відомості Верховної Ради України. —1991.— № 14.— С. 354—360.
18. Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" // Відомості Верховної Ради України.— 2001.— №11. С. 52.