На формування регіональної мережі об’єктів культурно-освітнього комплексу впливає велика кількість різноманітних за походженням чинників, проте в економічній та суспільно-географічній літературі не існує їх єдиної класифікації. Вивченням даних чинників займалися такі вчені як, Алимов А., Важенин С., Кочерга О., Яцків М. та інші.

За Алаєвим Е. чинники, ланцюг причинно-наслідкових зв’язків, умови, що регулюють кількісні і якісні характеристики процесу, складають в сукупності механізм процесу [1, с.93]. В економічних дослідженнях під чинником розуміють рушійну силу, умову, необхідну для здійснення господ-дарського процесу, яка в кінцевому випадку впливає на форму територіальної організації продуктивних сил (в нашому випадку на формування культурно-освітнього комплексу).

Яцків М. виділяє групи чинників за системою відповідних ознак, що “подаються ранжовано за їхнім значенням” [3, с.89]:

1) за економічним змістом (виробничо-економічні та соціально-економічні);

2) за ступенем впливу (основні та другорядні);

3) за ступенем залучення резервів (інтенсивні та екстенсивні);

4) за внутрішнім змістом (кількісні та якісні);

5) за часом дії (постійні і тимчасові);

6) за ступенем охоплення (загальні і специфічні);

7) за характером дії (об’єктивні і суб’єктивні);

8) за ступенем кількісного виміру впливу (фактори, що піддаються кількісній оцінці, і ті, що не піддаються кількісній оцінці);

9) за способом визначення впливу (прямі і розрахункові);

10) за об’єктами маркетингового середовища (демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні, культурного порядку).

Крім того, проводяться локаційний та регіональні аналізи чинників. Під локаційним аналізом розуміють економіко-географічний аналіз чинників розміщення виробництва і соціальних об’єктів з метою пізнання закономірностей і особливостей розміщення конкретних виробництв, для визначення оптимальної локації конкретного об’єкту розміщення, а регіональний аналіз – це економіко-географічний аналіз чинників регіонального розвитку для пізнання закономірностей і особливостей розвитку конкретних районів, для визначення раціональних шляхів соціально-економічного розвитку регіону.

У найбільш загальному вигляді сукупність чинників, що впливають на розташування та розвиток культурно-освітнього комплексу, обумовлюючи його регіональні відмінності, поділяють на: 1) ті, що безпосередньо визначають створення мережі об’єктів (зокрема досягнутий рівень розвитку та структуру матеріального виробництва регіону, особливості системи розселення, чисельність та статево-вікову структуру населення, рівень урбанізації, виконання територією рекреаційних функцій, стан транспортних шляхів тощо); 2) ті, що визначають потребу в послугах соціального призначення, тобто впливають побічно, зокрема, через життєві потреби людей та систему розподільчих відносин (розмір грошових доходів населення, особливості побуту, що визначаються міським або сільським способом життя, освітній рівень, національні традиції, фонд вільного часу населення тощо).

Усі чинники формування та розміщення культурно-освітнього комплексу залежно від походження та соціально-економічного змісту можна поділити на такі групи:

- економіко-географічні (рівень та темпи розвитку територіально-виробничих комплексів, транспортні зв’язки);

- соціально-демографічні (чисельність населення, статево-вікова структура, міграційні процеси, освітній рівень населення, установи охорони здоров’я, підприємства торгівлі);

- історико-географічні (національні традиції, особливості розвитку даного регіону);

- природно-географічні (географічне положення регіону, особливості клімату, рекреаційні умови);

- інші (екологічні).

Проте в процесі формування і функціонування культурно-освітнього комплексу діють специфічні чинники, які обумовлюються освітньо-культурною політикою держави, потребою суспільства у відповідному інтелектуальному потенціалі, національними освітніми і культурними традиціями тощо. Ці чинники виступають як національні і є концептуальними. Відповідно до концепцій розвитку освіти в певні періоди висуваються нові вимоги щодо удосконалення змісту та стандартів освіти. Однак ці чинники мають підкріплюватись реальними показниками, які безпосередньо впливають на можливості реалізації освітніх концепцій (фінансування освіти і культури, стан забезпечення її сучасними засобами навчання і виховання, наявний контингент дітей різних вікових груп, фінансові можливості батьків, стан основних засобів освіти і культури та ін.). Важливе значення мають також психологічні чинники, які утверджують мотиваційний вплив на необхідність освітньої підготовки молодих людей до життя і праці в умовах нової соціально-економічної системи [2, с.107].Пріоритетність тих чи інших чинників щодо впливу на функціонування культурно-освітнього комплексу повинна надаватись соціально-економічним, які обумовлюють соціальну базу культури і освіти. При цьому не треба ігнорувати природно-географічні чинники, які створюють середовище навчально-виховного процесу (краєзнавче, природне, традиційне, виховне тощо).

Тому без всебічного аналізу окремих груп чинників неможливо скласти оптимальну схему територіальної організації культурно-освітнього комплексу та визначити найбільш обґрунтовані напрямки внутрішньореґіонального покращення його функціонування.

Література:

1.Алаев Э. Б. Социально- экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. – М.: Мысль, 1983. – 360 с.

2.Данилишин Б.М., Куценко В.І. та ін. Гуманітарна сфера: питання теорії і практики. – К.: Наукова думка, 2002. – 485 с.

3.Яцків М. І. Теорія економічного аналізу. – Львів: Світ, 1993. – 216 с.