Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, значно вплинули на зміст, специфіку та напрямки наукових досліджень агропромислових комплексів. Ці процеси спрямовані на розробку теоретичних, методичних і прикладних аспектів функціонування агропромислових комплексів і їх впливу на економічні, соціальні, політичні, демографічні, територіальні, екологічні та інші аспекти життєдіяльності української держави. Такий багатоплановий вплив АПК обумовив різні наукові підходи до їх вивчення. Аналіз літератури показав, що в сучасних умовах використовуються найбільше такі підходи: ресурсний, технологічний, агробізнесовий, ринковий, екологічний, територіальний та інші.

Ресурсний напрям почав розвитися ще в радянський період і модифікувався в умовах незалежності України. Вчені-географи, економісти, які займаються цими проблемами вивчають об’єктивні умови підвищення економічної ефективності сільськогосподарської ланки АПК через оцінку аграрного потенціалу (В.П.Руденко, А.О.Харенко, М.В.Смушак та ін..). Для цього вони використовують різні показники бальної оцінки землі в цілому і сільськогосподарських угідь зокрема, кадастрову оцінку ґрунтів різних регіонів України, ринкову ціну землі тощо. Вказані показники мають значення для суспільно географічних досліджень не тільки як важливого чинника територіальної організації АПК, але й для прикладного вивчення використання земельних ресурсів у господарстві України.

Технологічний напрям виник ще у перші роки дослідження АПК. Він базується на теорії агропромислових циклів, які лежать в основі формування міжгалузевих комплексів. До них відноситься і АПК. В процесі їх функціонування провідне місце займають виробничо-технологічні зв’язки між сільським господарством і переробною промисловістю. Такі зв’язки формуються об’єктивно, оскільки сільськогосподарська сировина є малотранспортабельна і швидко псується, що обумовлює територіальне зосередження в районах масового її виробництва переробних підприємств. Технологічний підхід широко використовують в дослідженнях М.Д.Пістуна, В.П.Нагірної, В.П.Балабанова, С.І.Іщука, М.Р.Влах, І.М.Пушкара, Л.О.Заєць та ін.

Цей підхід характерний не тільки для суспільно-географічних досліджень, але й економічних (Саблук П.Т., Зубець М.В., Юрчишин Ю.В. та ін..). Проте, в багатьох наукових установах термін „АПК” відкидають, вважаючи, що він в умовах незалежності України модифікувався в інші категорії, властиві ринковому середовищу. Вважаємо, що такий відхід не має реального підґрунтя, оскільки АПК функціонує при будь-якій економічній системі.

У останні роки ХХ – на початку ХХІ ст. появився ще один підхід дослідження взаємозв’язків сільського господарства і переробної промисловості, який називають агробізнесовим. Його впровадили в наукову сферу Семенов В., Сіваченко І., Федоряка В., Ранця І. та інші географи і економісти України. Цей термін широко використовується американськими та західноєвропейськими економістами в процесі дослідження сільськогосподарського виробництва. Можна стверджувати, що він має право на наукове життя, але він за своїм змістом відноситься до економічних категорій і означає одержання прибутків від вкладення капіталів у землю. Тобто це – вартісна категорія, яка може характеризувати і територіальні її особливості, але в Україні вона ще не має умов для свого прояву, зокрема інвестування сільського господарства.

Під „агробізнесом” розуміють економічну діяльність в аграрній сфері, спрямовану на одержання прибутку і здійснювану в ринкових умовах (Ранця І., 2003). Як ми уявляємо ця категорія має суб’єктивний характер і якійсь закономірності регулювання її дії застосувати неможливо.

Слід звернути увагу і на підміну термінів „агробізнес” і „АПК”. Вони не є аналогами, бо АПК за своїм змістом значно ширше за „агробізнес” і останній включає тільки аграрну сферу, а не всі структури ланки АПК.

Ринковий підхід появився в суспільно-географічних дослідженнях в останні роки, коли Україна перейшла на ринкові рейки організації виробництва і споживання продукції із сільськогосподарської сировини. Цю ідею обґрунтовує в концепції розвитку АПК В.П.Нагірна. Дійсно в умовах ринку більший акцент робиться не на умови виробництва сировини, а на реалізацію готової продукції, яка знаходиться під впливом попиту і пропозиції. В цьому може проявлятися закономірність формування спеціалізованих продовольчих ринків, які, як правило, мають територіальний характер.

В сучасний період провідне місце займає екологічний підхід до вивчення АПК. Він представлений в роботах географів, економістів, аграрників та ін. На екологічну тематику систематично проводяться наукові конференції міжнародного і національного характеру, основне місце серед публікацій займають матеріали про екологічні умови розвитку АПК. Серед вчених в цьому плані найбільше працювали економісти Борщевський В., Трегобчук В., географи – Лісовський С., Нагірна В. та інші Поряд з розкриттям конкретних проблем висвітлюються проблеми природокористування та інші екологічні проблеми.Слід відзначити, що в сучасній науковій літературі висвітлюються різні підходи до вивчення АПК, але для окремих з них ще недостатньо опрацьована наукова та методична база, в інших переплітаються наукові підходи і навіть важко виділити найважливіший. Аналіз показав, що кожен з представлених підходів має своє раціональне зерно і має повне право на наукове життя.

Література

1. Сучасні проблеми і тенденції розвитку географічної науки. Матеріали міжнародної конференції до 120-річчя географії у Львівському університеті (24-26 вересня 2003 р.). – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – С. 86.

2. Територіальна організація агропромислових комплексів. – К.: Наук. думка, 1984. – С. 8.

3. Пістун М.Д., Гуцал В.О., Провотар Н.І. Географія агропромислових комплексів України. – К.: Либідь, 1997.

4. Іван Пушкар. Сучасні підходи до суспільно-географічного вивчення агропромислових комплексів // Історія української географії. Частина І: Збірник матеріалів Третьої Міжнародної наукової конференції, присвяченої 130-літньому ювілею академіка Степана Рудницького. - Тернопіль: 2007. - С.133-134.