Головна » Статті » Географія [ Додати статтю ]
Природні чинники розвитку людського суспільства. Природоресурсні та екологічні проблеми людства
Реферат на тему:
Природні чинники розвитку людського суспільства. Природоресурсні та екологічні проблеми людства


План
1. Мінеральні ресурси світу.
2. Масштаби і джерела забруднення довкілля у світовому вимірі.
3. Основні екологічні проблеми людства.


1. Мінеральні ресурси світу.
Мінеральні ресурси — це сукупність розвіданих запасів різних видів корисних копалин, які використовуються чи можуть бути використані в господарській діяльності людини. Добувна промисловість світу виймає із земних надр понад 200 видів корисних копалин, які служать для людства паливом, сировиною для виробництва енергії, чорних і кольорових металів, різноманітної хімічної продукції, мінеральних добрив, будівельних і абразивних матеріалів, скла, коштовностей тощо.
Майже всі мінеральні ресурси належать до невідновних, а їх світовий видобуток постійно зростає (разом з т. з. «пустою» породою наближається до 300 млрд. т за рік). Тому існує глобальна проблема ресурсозабезпеченості, гострота якої неоднакова для різних видів мінеральної сировини. Так, при сучасних обсягах розвіданих запасів і рівнях видобутку покладів вугілля, руд чорних металів, фосфатної сировини та калійних солей вистачить ще на 100–300 років, поліметалічних руд, азбесту, самородної сірки — на 30–60 років, нафти і природного газу — на 40–50 років. Правда, у наш час відбувається приріст запасів багатьох видів мінеральних ресурсів за рахунок дорозвідки, що здійснюється двома шляхами: «вшир» (відкриття нових родовищ на нових територіях, наприклад, нафти на півночі Аляски чи шельфі Північного моря) і «вглиб» (збільшення запасів існуючих родовищ внаслідок глибокого буріння, наприклад, нафти на узбережжі та шельфі Перської затоки).
Поширення корисних копалин підпорядковується геологічним закономірностям. Паливні корисні копалини, які містяться насамперед у вугільних (всього їх 3,6 тис.) і нафтогазових (їх понад 600) басейнах, мають осадове походження і приурочені до чохлів давніх платформ чи їх внутрішніх і крайових прогинів.
Рудні корисні копалини можуть бути як магматичного чи метаморфічного, так і   осадового походження. Перші зв’язані безпосередньо із кристалічними фундаментами платформ, їх виступами — щитами, складчастими областями. Осадові родовища рудних копалин поширені на периферіях щитів і складчастих областей. Часто вздовж останніх виділяють т. з. металогенічні пояси — сукупність родовищ металічних корисних копалин, що тягнуться на тисячі кілометрів. Найбільш вивчені, освоєні і вичерпані родовища поясів давніх складчастостей, які більше зруйновані й «оголені» для людини (Уральський, Скандинавський та ін.). Молоді складчасті пояси (Альпійсько-Гімалайський і Тихоокеанський) концентрують у собі значні запаси різноманітних руд (насамперед, кольорових металів) — як розвіданих, так і ще невідомих (а то й недоступних) для людини.
Серед нерудних корисних копалин найбільш масове поширення мають різноманітні будівельні матеріали, а також кухонна сіль. У той же час основні запаси хімічної сировини (калійна сіль, сірка, фосфорити й апатити), графіту, азбесту, слюди, алмазів концентруються в небагатьох регіонах планети.
У світі виділяється майже десять країн, які мають надзвичайно великий видовий склад мінеральних ресурсів. Це, насамперед, США, Канада, Росія і Китай, на території яких залягають майже всі основні види корисних копалин, а також Австралія, Індія, Бразилія, Мексика, ПАР і Казахстан, що мають деякі «пропуски» у видовому складі ресурсів. Ці ж країни дуже часто знаходяться серед світових лідерів за запасами багатьох корисних копалин. Так, у першу п’ятірку за запасами природного газу входять Росія, США, вугілля — США, Росія, Китай; урану — Австралія, США, Канада; залізних руд — Росія, Австралія, Канада, США; марганцевих руд — ПАР, Австралія; хромових руд — ПАР, Індія; мідних руд — США, Канада; алюмінієвих руд — Австралія, Китай, Бразилія; фосфатної сировини — США, Китай, Росія; самородної сірки — США, Мексика; калійних солей — Канада, Росія, США і т. д.
Різноманітні металічні ресурси мають країни андського поясу (Чилі, Перу, Болівія), африканського «мідного поясу» (Зімбабве, Замбія,   ДР Конго — колишній Заїр), скандинавські; різноманітні паливні — Великобританія. Досить широким, однак не повністю «скомплектованим» набором корисних копалин володіють Україна, Польща, Венесуела, Іран та інші країни. Дуже обмежений якісний і кількісний склад мінеральних ресурсів у більшості країн, що розвиваються (недостатня геологічна вивченість території), в європейських країнах і Японії (виснаження внаслідок тривалої експлуатації).
Є цілий ряд випадків, коли країни, які не володіють великим «асортиментом» корисних копалин, посідають світове лідерство за покладами окремих з них. Наприклад, країни Перської затоки — за нафтою, країни Південно-Східної Азії — за олов’яними рудами, Гвінея та Ямайка — за бокситами, Марокко і Західна Сахара — за фосфоритами.
2. Масштаби і джерела забруднення довкілля у світовому вимірі.
Основною причиною екологічних проблем є забруднення навколишнього середовища величезною кількістю відходів, що утворюються в процесі виробництва і споживання. В 1970 р. їх маса становила 40 млрд. т, а в 2000 р. складатиме 100 млрд. Найбільшими джерелами забруднення є промисловість, транспорт, сільське господарство, побутова сфера. Об’єктами забруднення стали всі компоненти природного середовища: літосфера і ґрунти («поховання» шкідливих, у т. ч. радіоактивних, відходів; внесення мінеральних добрив і отрутохімікатів, складування «пустої» породи в районах гірських розробок; нагромадження сміттєзвалищ); атмосфера (щорічно сюди викидається понад 20 млрд. т пилогазових відходів, в яких міститься до 140 явно шкідливих для людини речовин, насамперед, двоокиси вуглецю, сірки, окисли азоту); гідросфера (викиди неочищених і слабо очищених стічних вод — всього 1 800 млрд. м3 за рік, забруднення при видобутку і транспортуванні нафти); біосфера (нагромадження в рослинах і перехід трофічними ланцюгами в організми тварин і людей важких металів, шкідливих сполук тощо).
3. Основні екологічні проблеми людства.
До екологічних проблем належать ті, які пов’язані з погіршенням стану (якості) середовища проживання людей, спричиненого діяльністю самого людського суспільства. У процесі розвитку суспільства демографічне   і господарське навантаження на природу зростало, а людство «відходило від інших живих організмів як нова небувала геологічна сила» (В. Вернадський). Особливо критичного характеру набули взаємовідносини між суспільством і природою з початком НТР.
Екологічні проблеми можуть бути локальними (характерними для вузької території, наприклад, конкретного міста), регіональними і глобальними. До глобальних належать проблеми:
- захисту атмосфери від критичних забруднень (результатом такого забруднення стали т. з. «кислотні» дощі);
- загального потепління клімату внаслідок «парникового ефекту» (його результатом може стати танення льодовиків і підвищення рівня Світового океану);
- збереження захисного озонового шару навколо Земної кулі (т. з. «озонові діри» збільшують ризик ракових захворювань населення);
- збереження вмісту вільного кисню в атмосфері (величезна кількість його витрачається при спалюванні мінерального палива, а нове надходження може різко скоротитися внаслідок вирубування тропічно-екваторіальних лісів);
- захисту материкових вод від критичного забруднення і висихання (через надмірне забруднення ріки і озера, які є основним джерелом водопостачання для людей, втрачають здатність до самоочищення, перетворюючись у «стічні канави» та «відстійники»);
- захисту від забруднення вод Світового океану (найбільш «хворими» є внутрішні моря — Середземне, Балтійське, Північне, Ірландське, Чорне, Мексиканська затока, а також бухти міст-гігантів Нью-Йорка, Ріо-де-Жанейро та ін.);
- охорони і освоєння ресурсів Світового океану;
- опустелювання земель (аридне — в областях, що прилягають до пустель тропіків і помірного поясу, й арктичне — деградація тундри) і т. д.
Задумуючись над подальшим існуванням людства в зв’язку із загостренням екологічних проблем, спеціалісти ООН розробили концепцію стійкого розвитку людства, яка передбачає два підходи: 1) стратегію «тотального очищення», що зв’язує стійкий розвиток людства з екологічно чистою енергетикою, безвідходною технологією, замкненими циклами виробництва тощо; 2) стратегію обмеженого споживання.
Країнами світу вже зроблено деякі конкретні кроки для обмеження забруднення атмосфери: підписано протоколи щодо поступового скорочення викидів вуглекислого газу (головного «винуватця» «парникового ефекту»), щодо повного припинення   виробництва фреонів, які руйнують озоновий шар.


Література:
Соціально-економічна географія світу: Загальна частина/ За ред. С.П.Кузика. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – С. 56–99.
Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2003. – С. 36–101.
Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2001. – С. 325–329, 406–424.
Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – С. 291– 298.
Географія. 11 клас: Відповіді на питання екзамен. білетів/ І.Дітчук, О.Заставецька, Б.Федуник. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. – С. 103–106, 9–12.
Социально-экономическая география зарубежного мира/ Под ред.В.В.Вольского. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1998. – С.115–190.
Родионова И.А., Бунакова Т.М. Экономическая география: Учебное пособие. –М.: Московский лицей, 1998. – С.6–80.
Максаковский В.П. Историческая география мира: Учеб. пособие для вузов. – М.: Экопрос, 1997. – 584 с.
Алисов Н.В., Хорев Б.С. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник. – М.: Гардарики, 2001. – С. 16–57.
Мировая экономика. Экономика зарубежных стран/ Под ред. В.П. Колесова и М.Н. Осьмовой. – М.:Флинта, 2000. – С. 15–37, 185–190.
Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2000. – С. 15–31, 109–120.
Витвер И.А. Историко-географическое введение в экономическую географию зарубежного мира. – М.:Географгиз, 1963. – 366 с.
Колосов В.А., Мироненко Н.С. Геополитика и политическая география: Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001. С. 174–189.
Страны и регионы. 2000. Статистический справочник Всемирного банка/ Пер. с англ. – М.: Изд-во «Весь Мир», 2001. – 240 с. – (Мир в цифрах).
Страны мира. 2000. Статистический справочник ООН/ Пер. с англ. – М.: Изд-во «Весь Мир», 2001. – 240 с. – (Мир в цифрах).
Економічна і соціальна географія світу: Підручник   для 10 кл./ За ред. Б.П.Яценка. – К.: АртЕк, 1999. – С. 4–19.
Бершадська Т. Економічна та соціальна географія світу. 10 клас. – Тернопіль: Підручники і посібники,2001. – С. 4–16.
Категорія: Географія | Додав: KyZя (23.02.2012)
Переглядів: 722 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]