Головна » Статті » Географія [ Додати статтю ]
Політична система і державний устрій Болгарії
Політична система і державний устрій Болгарії

ЗМІСТ.

ВСТУП 3-5

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ І КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ 6-16

1.1. Історія конституційного розвитку 6-10

1.2. Конституція, основні закони та характеристика форми державного правління 10-16

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ .17-26

2.1. Історичний аспект формування Національних Зборів Республіки Болгарія 17-24

2.2. Діяльність Народних Зборів, їх функції. Провідні політичні партії 24-26

РОЗДІЛ ІІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ .27-38

3.1. Глава держави 27-31

3.2. Характеристика уряду Республіки Болгарія .31-37

РОЗДІЛ ІV. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ СУДОВОЇ ВЛАДИ 38-42

4.1. Особливості функціонування судової системи Болгарії .38-41

4.2. Діяльність Конституційного суду РБ 41-42

РОЗДІЛ V. ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ ТА ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ .43-48

5.1. Основні обласні центри, загальна характеристика 43-46

5.2. Положення, які регулюють діяльність органів місцевої влади 46-48

РОЗДІЛ VІ. ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ 49-54

6.1. Адаптація законодавства та процес вступу до ЄС .49-51

6.2. Зміни в Конституції, яких вимагає членство в ЄС 51-54

ВИСНОВКИ .55-57

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 58-60

ВСТУП.

Проблема дослідження будь-якого суспільства є доволі складною, адже складним є саме суспільство. Воно має складну структуру, постійно творячи нові форми співжиття, нові ідеологічні і ідейні основи свого існування.

З одного боку, процес розвитку суспільства – це процес стихійний, який не можна пе-редбачити. Але, з іншого боку, розвиток суспільства характеризується певними закономір-ностями, які можна передбачити і за допомогою яких можна прогнозувати його розвиток. З плином часу і розвитком новітніх технологій суспільство стає все більш дослідженим, а відтак прогнозованішим.

Основою будь-якого суспільства є його структура. Проаналізувавши і дослідивши структуру, можна робити певні висновки про тип суспільства, рівень його розвитку, зла-годженість у функціонуванні його елементів, рівень конфліктності тощо. Політична систе-ма є складовою частиною суспільно-політичного устрою держави, яка регулює, насампе-ред, владні відносини в ньому. Завданням політичної системи є організація суспільства, створення передумов його розвитку, акумулювання та реалізація його ідей. В автори тар-них і тоталітарних системах закладається, що політична система має керувати суспіль-ством, але для демократичних суспільств це є неприйнятним і тут завдання політичної системи полягають саме в організації суспільства, а не в управлінні ним. Так чи інакше, політична система є надзвичайно важливим елементом будь-якого суспільства, а відтак її дослідження є ключовим у дослідженні суспільства, закономірностей його розвитку.

Актуальність цієї теми полягає в тому, що Болгарія є відносно новою демократією на теренах Європи, а відтак відсутнє глибоке та комплексне дослідження її політичної системи та державного устрою. Іншим аспектом є те, що Болгарії довелося пройти нелег-кий процес трансформації суспільства та політичної системи після повалення соціалізму. На сьогодні цим нелегким шляхом проходить і Україна, а тому є досить цікавим побачити досвід країни, яка вирішувала подібні проблеми.

Об’єктом дослідження даної бакалаврської роботи є політична система та державний устрій Республіки Болгарія. Предметом дослідження є структура та механізми функціо-нування політичної ситеми, особливості державного устрою Болгарії в контексті інтеграл-ції до ЄС. Важливо також звернути увагу на характер внутрішніх та зовнішніх взаємо від-носин структурних одиниць в межах політичної ситеми.

Метою даної роботи є аналіз і дослідження політичної системи та державного устрою Республіки Болгарія. Особливу увагу приділено аналізу структури політичної системи, до-слідженню історичних передумов її виникнення, ролі парламенту, президента, уряду та судової гілки влади, розвитку місцевого самоврядування, а також впливу, який політична система справляє на розвиток суспільства. Крім того, значну увагу приділено адаптації політичної системи при вступі Болгарії до Європейського Союзу.

Відповідно до зазначеної мети у роботі поставлено такі завдання:

1. Надання загальної характеристики політико-правового функціонування Республіки Болгарія, описання форми державного правління, надання детальної характеристики Конституції держави та особливостей конституційного устрою;

2. Дослідження та описання розвитку інституту Парламенту, принципи його роботи, склад, особливості здійснення ним законодавчої влади, а також характеристика пар-тійної структури болгарського суспільства та перелік основних діючих політичних партій;

3. Характеристика органів виконавчої влади: повноваження глави держави, а також склад, діяльність та діючу програму уряду та інших державних інституцій виконав-чого характеру;4. Вивчення структури і функціонування судової влади, а саме: дослідження принци-пів діяльності болгарських судів, серед яких особливе значення надаватиметься Конституційному суду;

5. Надання характеристики політико-адміністративного устрою Республіки Болгарія, сучасного стану функціонування органів місцевого і регіонального самоврядування;

6. Аналіз процесу адаптації національного законодавства та реформації політичної системи Республіки Болгарія відповідно до норм та принципів Європейського Со-юзу, а також характеристика сучасного стану питання.

Методологічною основою даної роботи стало комплексне використання різноманітних методів, серед яких можна виокремити: структурно-функціональний метод, метод аналізу, синтезу, індукції, дедукції та системний метод. Також було використано історичний метод та метод порівняння.

При написанні даної роботи була опрацьована та використана різноманітна джерельна база, зокрема нормативно-правові акти Республіки Болгарія (Конституція 1991 р. та ін.), ряд наукових праць та підручників, як вітчизняних так і іноземних авторів, різноманітні статті в періодичних виданнях. Велике значення мало використання Інтернет-джерел.

Оцінюючи стан дослідження даної теми у вітчизняній науці, варто визнати, що він за-лишається все ще низьким, особливо це стосується рівня дослідження адміністративно-територіального устрою та функціонування органів місцевого самоврядування Республіки Болгарія.

Бакалаврська робота складається з вступу, шести розділів і висновків загальним обся-гом 60 сторінок тексту.

У вступі висвітлено актуальність даної теми, окреслено об’єкт, предмет та методи до-слідження, визначено мету та завдання дослідження.

Перший розділ присвячено загальній характеристиці форми державного устрою і кон-ституційного ладу Республіки Болгарія, розглянуто історію конституційного розвитку, ха-рактеристику діючої Конституції та конституційних законів.

У другому розділі йдеться про принципи функціонування законодавчої влади, структур-ру Парламенту, його функції та повноваження, перелік основних політичних партій.

Третій розділ присвячено характеристиці органів виконавчої влади - Президента та уряду.

Четвертий розділ стосується судової гілки влади, а також функціонування Конститу-ційного суду.

У п’ятому – проаналізовано основні принципи адміністративно-територіального устрою держави та засади функціонування органів місцевої влади.

У шостому розділі охарактеризовано еволюцію політичної системи Болгарії в кон-тексті європейської інтеграції.

У висновках підведено підсумки виконаної роботи.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ І КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ.

1.1. Історія конституційного розвитку.

Болгарія розташована у східній частині Балканського півострова. Її територія складає 111 тис. кв.км. Населення Болгарії – 7761 млн. чоловік; 85% з них – болгари. Столиця дер-жави – м. Софія. Офіційна мова – болгарська. Традиційна релігія – східно-православне ві-росповідання.

Доля болгарського народу досить драматична. Болгарська держава була створена в 681 році. Проте її існування переривалось два рази і на досить довготривалий період. Так, перша болгарська держава існувала з 681 по 1018 р. Друга – з 1186 по 1397 р. Третя існує з 1878 року по даний час.

Між першою та другою болгарською державою, тобто на протязі 168 років, Болгарія перебувала під владою Візантії. Між другою і третьою державами, тобто п’ять століть, болгарський народ знаходився під турецьким гнітом.

Визволення Болгарії від турецького гніту відбулось в результаті розгрому військ Ос-манської імперії на Балканах в 1878 р. російською армією. Таким чином, було покладено початок третій болгарській державі і його конституційній історії.

За останні 120 років в Болгарії діяло чотири конституції: Конституція Болгарського царства 1879 р., так звана Тирновська конституція; Конституція Народної Республіки Болгарія 1947 р.; Конституція Народної Республіки Болгарія 1971 р.; Конституція Ре-спубліки Болгарія 1991 р.Тирновська конституція встановлювала монархічну форму правління з народним пред-ставництвом. Вона наділяла царя надзвичайно широкими повноваженнями. Цар був вер-ховним представником і главою держави. Його постать вважалась священною і недотор-каною. Він був наділений правом законодавчої ініціативи. Згідно Конституції жоден за-кон, не затверджений і не опублікований царем, не вступав в силу. Виконавча влада нале-жала царю. Судова влада діяла від імені царя. Цар мав право на помилування з кримі-нальних справ, він представляв державу у всіх зносинах з іноземними державами, від його імені уряд укладав всі договори з іншими країнами. Право ратифікувати міжнародні дого-вори також належало царю. Слід звернути увагу і на такі повноваження царя: тільки він мав право скликати Народні Збори на сесії і розпускати парламент на власний розсуд і в будь-який час. Цар і наслідувач престолу звільнялись від всіх податків, державних зборів і повинностей. Цікавим є те, що поруч із існуванням такої сильної монархічної влади Тир-новська конституція включала ряд приписів, які дають змогу вважати її одною з найбільш ліберальних монархічних конституцій того часу.

В першу чергу мова йде про приписи, які закріплюють новий суспільний порядок на болгарських землях, а саме буржуазний устрій, і які створюють гарантії, які роблять немо-жливим повернення до феодального суспільного порядку, що існував у період турецького гніту. Так, Конституція проголошувала: права власності недоторкані; всі болгарські гро-мадяни рівні перед законом; поділу на класи в Болгарії не існує, немає також титулів бла-городства і інших відмінностей; в Болгарському царстві не існує торгівлі людьми; всі-лякий раб, якої статі, віросповідання чи народності він не був, стає вільним, вступивши на болгарську територію.

Тирновська конституція включала також ряд статей, які викликали невдоволення бол-гарських царів. Це були приписи, які встановлювали наступні повноваження Народних Зборів: Народні Збори визначали матеріальний склад царя і його двору; державна влас-ність не надавалась в приватне користування ні царю, ні членам його сім’ї; Народним Збо-рам належала законодавча ініціатива; жоден закон не міг бути опублікований, доповне-ний, змінений чи відмінений, якщо він не був попередньо обговорений і прийнятий На-родними Зборами, яким належало також право тлумачити закони і т.д.

Окрім цього, цар не поважав і ті приписи Тирновської конституції, згідно яких болгар-ським громадянам надавалась свобода слова, право створювати спілки і збиратися без всілякого попереднього дозволу. Цар не тільки грубо порушував Конституцію, але й само-вільно призупиняв її дію.

В 1935 р. в Болгарії була встановлена монархічно - фашистська диктатура.

9 вересня 1944 р. в результаті збройного повстання болгарського народу і не без допо-моги Червоної Армії монархо-фашистська диктатура в Болгарії була скинута. Влада пе-рейшла в руки народу.

8 вересня 1946 р. був проведений референдум, що стосувався форми правління в Бол-гарії. Громадяни повинні були проголосувати “за народну республіку” або “за монархію”. Переважна більшість виборців (92,7%) проголосувало за ліквідацію монархії. 15 вересня 1946 року Болгарія була проголошена Народною республікою.

4 грудня 1947 р. Великі народні збори прийняли Конституцію Народної Республіки Болгарія.

Конституція 1947 р. закріплювала всеохоплюючу владу болгарського народу. Вся влада в Народній Республіці Болгарія, йшлося в ній, походить від народу і належить народу.

Конституція передбачала багаточисельні і серйозні гарантії, що забезпечували діючу владу народу в державі. Так, функція державної влади, тобто вираження волі народу і на-дання їй обов’язкового характеру шляхом прийняття відповідних правових актів, здійсню-валась через вільно обрані представницькі органи і шляхом опитування населення. Всі представницькі органи обирались громадянами на основі всезагального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні на порівняно короткі строки – Народні Збори на чотири роки, органи місцевого самоврядування – на три роки.

Представники народу у всіх представницьких органах були відповідальні перед вибор-цями. Депутати могли бути відкликані і до закінчення терміну перебування на посаді.

Народні Збори обирали і звільняли від обов’язків уряд і окремих його членів. Уряд відповідав за свою діяльність і звітувався перед Народними Зборами.

Члени уряду несли кримінальну відповідальність за порушення Конституції і законів, а також за злочини, скоєні ними під час виконання своїх обов’язків. Вони відповідали в громадянському порядку за шкоду, нанесену своїми протизаконними вчинками державі і громадянам.

Народні Збори також обирали Верховний Суд Народної Республіки, який здійснював судовий нагляд за судами всіх видів. Суди були незалежні і при винесенні постанов під порядковувались тільки закону. Конституція передбачала участь в судовиробництві судо-вих засідателів.Органам управління, функція яких полягає в здійсненні управлінської, організаційної діяльності, направленої на виконання актів, що приймаються безпосередньо народом чи його представницькими органами, а також органам суду, функція яких полягає в здій-сненні правосуддя, тобто в застосуванні закону до конкретних випадків, Конституція 1947р. надавала повноваження в чіткій відповідності з їх функцією в державному меха-нізмі. Таким чином, розмежування повноважень між окремими видами державних органів (“розподіл влади”) в Конституції 1047 р. забезпечувало підпорядкування діяльності орга-нів управління і суду законам і, таким чином, забезпечувало владу народу в державі.

Дуже важливі гарантії, що забезпечували владу народу, містились в розділі 2 Консти-туції, присвяченій суспільно-економічному устрою. Так, Конституція постановляла, по-перше, що головна опора держави у розвитку народного господарства є всенародною власністю; по-друге, що всі рудні і інші природні багатства, що містяться в земних надрах, а також ліси, води, в тому числі мінеральні і лікувальні, природні джерела енергії, заліз-ничний і повітряний транспорт, пошта, телеграф і радіо є всенародною власністю; по-третє, приватні монопольні угоди і об’єднання, як, наприклад, картелі, трести и концерни, є заборонені.

Окрім цього, Конституція включала юридичні підстави для обмеження земельної при-ватної власності. Також вона передбачала заохочення і підтримку трудових кооператив-них землеробних господарств, які до того ж перебували під особливим патронатом дер-жави. Конституція також передбачала націоналізацію (повну і часткову) деяких галузей і окремих промислових, торгових, транспортних і кредитних підприємств.

Конституція гарантувала громадянам особисту свободу і недоторканість, свободу дру-ку, слова, зборів, мітингів і демонстрацій.

Болгарські громадяни також мали право створювати співтовариства, спілки і органі-зації, якщо вони не були направлені проти встановленого конституційного устрою.

Окрім цього, громадяни мали право на прохання, скарги і петиції. Кожен громадянин Народної Республіки Болгарії міг вимагати віддачі під суд посадових осіб за злочини, скоєні під час виконанні службових обов’язків. Громадянам надавалось також право на відшкодування з сторони посадових осіб збитків, спричинених ними у зв’язку з неза-конним чи неправильним виконанням службових обов’язків.

Конституція Болгарії 1971 р., хоча в ній було дуже багато гарних слів про соціалізм і владу народу, закріпила режим бюрократії. Влада була зосереджена в руках Державної ради, головою якої був Т. Живков.

Державна рада мала вищу силу над всіма органами держави. Для цього використо-вувався і ряд антиконституційних актів. Наприклад, законодавча діяльність Народних Зборів була підпорядкована Державній раді шляхом встановлення правила в Законі про нормативні акти (1973 р.), згідно якого жоден суб'єкт права законодавчої ініціативи (окрім депутатів і постійних комісій Народних Зборів) не мав права вносити законопроекти на розгляд Народних Зборів, якщо ці законопроекти не були включені в план робіт, який затверджувався Державною радою.

З метою підпорядкування Державній раді законодавчої діяльності Народних Зборів була проведена ще одна ініціатива: Народні Збори були позбавлені права самостійно виз-начати свій порядок денний. Натомість вони повинні були включати в нього всі ті законо-проекти, які містились в плані робіт, визначених Державною радою.

Інший приклад. В Конституції1971 р. міститься велика кількість приписів, що по суті підпорядковують повністю діяльність Ради Міністрів і всіх органів управління Державній раді.

Не можна опустити і ще один факт. Для підпорядкування органів правосуддя Держав-ній раді був використаний інший спосіб. В силу Закону від 11 листопада 1982 р. про зміни і доповнення до Закону про судоустрій всі судді в Болгарії (окрім суддів Верховного су-ду), а саме: судді районних і окружних судів, що раніше обирались безпосередньо вибор-цями, а також судді військових судів, які раніше обирались і звільнялись з посади Дер-жавною радою, повинні були обиратись і звільнятись з посади Народними Зборами, а в період між сесіями Народних Зборів – Державною радою. Оскільки від рішень, прийнятих Державною радою з цих питань, не вимагалось наступного затвердження Народними Зборами, це означало, що судді районних, окружних і військових судів при коротких сесіях Народних Зборів того часу практично обирались і звільнялись з посади Державною Радою.

Іншим прикладом узурпації народовладдя бюрократією може слугувати і наступний факт. За період з 1958 по 1978 роки в Болгарії були проведені дві “реорганізації” системи народних зборів, що в наступному призвело до ліквідації останніх.Бюрократія грубо порушувала конституційні права громадян. Так, Конституція 1971 р. забороняла найкатегоричнішим чином будь-яке обмеження прав громадян на основі їх національної приналежності. Проте, не звертаючи уваги на Конституцію, в середині 80-х рр. владою країни була проведена акція, яка мала на меті примусову асиміляцію му-сульманського населення держави. Ці репресивні шовіністичні заходи стосувались при-близно 1 млн. болгарських громадян.

1.2. Конституція, основні закони та характеристика форми державного правління.

Конституція Республіки Болгарія прийнята Сьомими Великими Народними Зборами і вступила в силу 13 липня 1991 року, відмінив тим самим болгарську Конституцію 1971 року.

Конституція Республіки Болгарія складається з короткої преамбули і десяти глав, що налічують 169 статей, а також є окремий розділ “Перехідні та заключні положення”. Структуру Конституції можна охарактеризувати як перехідну; тільки місце колишніх глав, присвячених суспільно - політичному і суспільно - економічному устрою, займає глава перша “Основні засади”. Друга глава визначає конституційний статус громадян респуб-ліки. В шести наступних главах (з третьої по восьму) зібрані норми, що регламентують формування, статус, компетенцію і порядок діяльності органів держави. Дев’ята глава регулює умови і порядок внесення змін і доповнень до Конституції, а також прийняття нової конституції, в главі десятій містяться норми про символи держави (герб, печатка, прапор, гімн, столиця).

Стаття 5 встановлює, що Конституція є верховним законом, і інші закони не мають їй суперечити. Положення Конституції мають пряму дію.

Ø Основи державного устрою за Конституцією Болгарії.

Конституція Республіки Болгарія постановляє, що Болгарія є республікою з парламент-ською формою правління (ст.1-1), що вона – правова держава і керування нею здійсню-ється у відповідності з Конституцією і законами країни (ст. 4-1).

Цей принцип тісно пов’язаний з принципом народовладдя. “Вся державна влада по-ходить від народу. Вона здійснюється ним безпосередньо і через органи, передбачені цією Конституцією. Здійснення народовладдя передбачається шляхом участі громадян у вибо-рах та референдумах, які проводяться на основі всезагального, рівного і прямого вибор-чого права при таємному голосуванні”(ст.10).

“Жодна частина народу, політична партія чи інша організація, державна установа чи окрема особа не може присвоїти здійснення народного суверенітету” (ст.1).

Конституцією проголошується принцип поділу влади: “Державна влада в республіці поділяється на законодавчу, виконавчу і судову” (ст.8).

Болгарія- унітарна держава, в якій не допускаються автономні територіальні утворення (ст 2). Ця ж стаття передбачає наявність в республіці місцевого самоврядування.

Конституція встановлює (ст.11) принцип політичного плюралізму в організації політич-ного життя Болгарії, у відповідності з яким жодна політична партія чи ідеологія не може оголошуватись як загальнодержавна. Партії сприяють формуванню і висвітленню волі громадян. Об’єднання громадян, включаючи профспілки, не можуть висувати політичні цілі і здійснювати політичну діяльність, властиву політичним партіям (ст12).

Економіка Республіки Болгарія заснована на вільній господарській ініціативі (ст.19). Конституція передбачає дві форми власності- приватну і суспільну. Приватна власність є недоторканою. Право власності і спадкоємства гарантується і захищається законом (ст.17).

Зовнішня політика Болгарії здійснюється згідно принципів і норм міжнародного права. Її основними цілями є національна безпека і незалежність держави, добробут і основні права і свободи болгарських громадян, а також сприяння встановленню справедливого міжнародного порядку (ст.24). Міжнародні договори, ратифіковані в конституційному по-рядку і ті, що набули чинності є частиною внутрішнього права країни і мають перевагу над тими нормами внутрішнього законодавства, які їм суперечать (ст.5-4).

Болгарська держава виходить з визнання невід’ємних основних прав людини, їх пріори-тетності в житті суспільства. Стаття 6 проголошує, що всі люди народжуються вільними і рівними в своїх правах. Всі громадяни є рівні перед законом.

Іноземці в Болгарії мають той самий статус, що й громадяни Болгарії, окрім виключних прав і обов’язків громадян (ст.26-2).Конституцією визнаються та гарантуються особисті, політичні, економічні, соціальні і культурні права: право на життя і достойне відношення- ст.28, 29; право на особисту сво-боду і недоторканість- ст.30; право на недоторканість особистого і сімейного життя, недо-торканість житла- ст.32, 33; право на вибір місця проживання і свобода пересування- ст.35; право на вивчення і вживання болгарської мови- ст.36 (є також і обов’язком); право на свободу совісті, думки та свободу віросповідання- ст.37; на свободу переконань- ст.38; на свободу слова- ст.39; на свободу друку- ст.40; на свободу інформації- ст.41; виборче право- ст.42; право на збори, мітинги, створення об’єднань- ст.43, 44; право на скарги, пропозиції і петиції в державні органи- ст.45; право на шлюб і виховання дітей- ст.46, 47; право на працю- ст.48; на об’єднання в профспілки і на забастовку- ст.49, 50; на суспільне забезпечення і соціальну допомогу, на охорону здоров’я- ст.51, 52; право на освіту- ст.53; право на користування культурними цінностями і сприяння розвитку культури- ст.54; на благосприятливе навколишнє середовище- ст.55; право на захист- ст.56.

Основні права громадян не можуть бути скасовані (ст.57).

Основні конституційні обов’язки громадян включають дотримання і виконання Кон-ституції і законів, захисті вітчизни, сплаті податків, а також в наданні підтримки державі і суспільству під час стихійного лиха (ст.58-61).

Ø Парламент.

Парламент – Народні Збори – Республіки Болгарії складається з 240 депутатів (народ-них представників), що обираються на основі всезагального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на 4 роки.

Народні Збори є постійно діючим органом законодавчої влади і парламентського кон-тролю (ст.62, 74).

Організація і діяльність Народних Зборів здійснюється на основі Конституції і прийня-того ним регламенту (ст.73).

Народним представником може бути обрана дієздатна людина, що досягла 21 року, що має болгарське громадянство, за виключенням осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі (ст.65).

Конституція включає норми, що характеризують статус народного представника. Стат-тя 67 передбачає, що народні представники представляють не тільки своїх виборців, але й весь народ. У зв’язку з цим імперативний мандат є заборонений. В разі обирання народно-го представника міністром він не позбавляється депутатського мандату, а лише тимча-сово припиняє свої повноваження народного представника і заміщається в певному по-рядку (ст.68). За виконання своїх обов’язків народні представники отримують винагороду (ст.71). Народні представники володіють депутатською недоторканістю (ст.70).

Народні Збори очолює головуючий, який має також замісника. Голова Народних Зборів володіє повноваженнями тільки по організації діяльності Зборів (ст.77).

Парламент Болгарії однопалатний. Його структура складається з постійних і тимча-сових комісій. Постійні комісії сприяють діяльності Народних Зборів і здійснюють від його імені парламентський контроль. Тимчасові комісії обираються для розслідування і перевірки (ст.79).

Парламент Болгарії має достатньо широку компетенцію, що викладена в ст.84 Консти-туції, а також деяких інших повноважень.

Так, Народні Збори Болгарії:

ü Приймають, доповнюють і змінюють закони;

ü Приймають державний бюджет і звіт про його виконання, обирають Рахункову палату, що здійснює контроль за виконанням бюджету;

ü Встановлюють податки і визначає їх розмір;

ü Призначають вибори Президента республіки;

ü Приймають рішення про проведення національного референдуму;

ü Обирають і звільняють головуючого Ради Міністрів і за його пропозицією Раду Мі-ністрів, виконують зміни в уряді за пропозицією його голови, мають право ви-словити недовіру уряду;

ü Створюють та змінюють міністерства за пропозицією голови Ради Міністрів;

ü Обирають та звільняють керівників Болгарського народного банку та інших уста-нов, визначених законом;

ü Дають згоду на підписання договорів про державні позики;

ü Ратифікують і денонсують визначені Конституцією міжнародні договори;

ü Вирішують питання про оголошення війни і укладання миру;

ü Надають дозвіл на скерування і використання болгарських збройних сил за межами країни, а також перебування іноземних військ на території країни чи проходження через неї;

ü Оголошують військовий і надзвичайний стан по всій території країни чи на її окремій частині за пропозицією президента чи Ради Міністрів;

ü Оголошують амністію;

ü Затверджують ордена і медалі;

ü Встановлюють офіційні свята.

Правом законодавчої ініціативи наділяється кожен народний представник і Рада Мі-ністрів (ст.87).

Законодавчий процес передбачає прийняття законопроектів як правило в двох читаннях (ст.88) простою більшістю голосів присутніх на засіданнях депутатів (ст.81).

Прийняті акти Народних Зборів офіційно публікуються не пізніше 15 днів з дня прий-няття.Ø Президент.

Президент Республіки Болгарія є главою держави. Він уособлює єдність нації і пред-ставляє державу в міжнародних відносинах (ст.92).

Президентом Болгарії може бути обраний болгарський громадянин за народженням, що досягнув 40 років, який відповідає умовам обрання народного представника і проживає останні п’ять років в країні (ст.93-2).

Президент обирається строком на п’ять років усіма громадянами, при чому мак-симальний термін перебування на посаді – два строки підряд (ст.93-1, 95-1).

Президент не може бути народним представником і виконувати іншу державну, суспільну чи господарську діяльність чи приймати участь в керуванні політичною партією (ст.95-1).

Разом з президентом обирається й віце-президент.

Президент володіє недоторканістю (ст.101).

Президент може бути примусово знятий з посади у випадку тривалої неможливості ви-конувати повноваження в наслідок тяжкого захворювання (ст.97-1) або у випадку держав-ної зради чи порушення Конституції (ст.103-1).

Всі укази Президента, за виключенням згаданих в статті 102 (3), повинні бути скріплені підписом прем’єр-міністра або відповідного міністра (ст.102-2).

Президент володіє деякими групами повноважень.

Наприклад, повноваження Президента по відношенню до парламенту:

o Призначає вибори до Народних Зборів (ст.98-1), строки виборів Поважних Народ-них Зборів;

o Може за власним бажанням скликати сесії Народних Зборів (ст.78-3), скликає сесію новоскликаних Народних Зборів (ст.75);

o Має право розпуску Народних Зборів, якщо не вдається досягти вотуму недовіри формуючому уряду (ст.99-5);

o Направляє звернення до Народних Зборів (ст.98-2);

o Має право вето неопублікованих законів (ст.101-3).

Повноваження Президента стосовно уряду:

v Організовує формування уряду (ст.99);

v У випадку непризначення уряду Народними Зборами призначає тимчасовий уряд (ст.99-5);

Повноваження Президента стосовно здійснення зовнішньої політики:

q Представляє державу в зовнішніх зносинах (ст.92-1);

q У випадках, передбачених законом, укладає міжнародні договори (ст.98-3);

q За пропозицією Ради Міністрів призначає і відкликає дипломатичних представ-ників і приймає вірчі грамоти від представників інших держав (ст.98-6).

Повноваження Президента Болгарії у військовій сфері:

• Президент є верховним головнокомандувачем збройних сил (ст.100-1), головою Консультативної ради національної безпеки (ст.100-3);

• За проханням Ради Міністрів оголошує мобілізацію (ст.100-4);

• За пропозицією Ради Міністрів призначає і звільняє верховний командний склад збройних сил і присвоює вищі військові звання;

• Має право оголошення війни і надзвичайного стану в державі з наступним затвер-дженням Народними Зборами (ст.100-5).

Президент також володіє повноваженнями по призначенню певних керівних осіб в су-довій системі, Головного прокурора, вирішує питання громадянства, здійснює помилу-вання, а також володіє деякими іншими повноваженнями.

Ø Конституційний Суд.

Нормативною основою діяльності Конституційного Суду Болгарії є одноіменна глава 8 Конституції Болгарії, а також деякі інші норми Конституції. Відповідно до статті 152 Кон-ституції 16 серпня 1991 року Народними Зборами прийнятий закон про конституційний суд.

Компетенція Конституційного Суду визначається тільки конституцією, в поточному законодавстві ці норми не можуть бути присутні.

Головною метою діяльності конституційного суду є забезпечення верховенства консти-туції.

Конституційний Суд не входить в систему судової влади, а займає окреме місце серед вищих державних інститутів.

Суд складається з 12 суддів, що обираються по одній третині відповідно Народними Зборами, президентом і загальними зборами суддів Верховних касаційного і адміністра-тивного судів строком на 9 років.

Повторне обрання на посаду заборонено. Склад суду поновлюється через кожні три ро-ки від кожної квоти.

До компетенції суду належить (ст. 149):

ü Обов’язкове тлумачення Конституції;

ü Прийняття рішень по ходатайству про встановлення антиконституційності законів і інших актів Народних Зборів, а також актів Президента;

ü Вирішення спорів про компетенцію між Народними Зборами, Президентом, Радою Міністрів, а також між органами місцевого самоврядування і центральними вико-навчими органами;

ü Надання висновків про відповідність з Конституцією укладених Республікою Болгарія міжнародних договорів по їх ратифікації, а також про відповідність законів із загальноприйнятими нормами міжнародного права і міжнародними договорами, членом яких є Болгарія;

ü Оголошення рішень щодо спорів про конституційність політичних партій і об’єд-нань;

ü Вирішення спорів щодо законності обрання Президента і віце-президента;

ü Встановлення обставин, за наявності яких повноваження президента і віце-президента закінчуються раніше встановленого строку;

ü Надання заключення про законність обрання депутатів парламенту;ü Встановлення необираності депутатів і несумісності депутатських функцій із здій-сненням інших повноважень;

ü Оголошення заключення по звинуваченню, висунутому Народними Зборами на адресу президента і віце-президента;

ü Позбавлення імунітету судді Конституційного Суду і встановлення фактичної немо-жливості чи несумісності виконання ним своїх функцій.

Всі рішення Суду приймаються кваліфікованою більшістю голосів з перевагою мінімум в 7 голосів.

Акти Конституційного Суду остаточні. Його рішення обов’язкові для всіх державних органів, юридичних осіб і громадян. По закону жодне рішення Суду не може бути ска-соване чи призупинене.

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ.

2.1. Історичний аспект формування Народних Зборів Республіки Болгарія

На пленумі ЦК БКП у грудні 1989 р. оновлене керівництво партії не тільки запевнило болгар у несхибності «соціалістичного вибору», а й підтвердило свою рішучість здій-снювати кардинальні зміни в суспільстві. Був визначений термін проведення вільних виборів - травень 1990 р. Невдовзі був скасований закон «Про ліквідацію та заборону БЗНС Н. Петкова» та оголошено про реабілітацію незаконно репресованих. У країні розпочався процес формування багатопартійності: спочатку було відновлено діяльність «старих» партій - Радикально-демократичної, Соціал-демократичної, БЗНС та ін. Уже на початку 1990 р. в країні діяло понад 50 різних партій, організацій та рухів.

У грудні 1989 р. в Софії шістнадцять відновлених та «нових» партій та рухів об'єдна-лися в Союз демократичних сил (СДС). Керівництво СДС відразу заявило про свою опозицію до компартії. У країні відбулося різке розмежування та поляризація політичних сил. Організовані СДС масові демонстрації з вимогою здійснення радикальних демокра-тичних змін примусили керівництво БКП піти на діалог з опозицією. 16 січня 1990 р. відбулося засідання «круглого столу», на якому політичні сили різної орієнтації обго-ворювали питання проведення парламентських виборів, трансформації державно-партій-них структур тощо. При цьому лідери СДС відкинули пропозицію створити коаліційний уряд до проведення виборів.

Становище в БКП, у якій почався розкол та виникло декілька політичних платформ (Болгарський шлях у Європу, Демократичний форум, Рух за демократичний соціалізм, Альтернативне соціалістичне об'єднання), наприкінці січня 1990 р. стало кризовим. На своєму з'їзді БКП виступила за політичний плюралізм та створення багатопартійної системи, яка б віддзеркалювала строкатість групових і професійних інтересів. Принцип «демократичного централізму» в статуті партії був замінений на принцип «демократичної єдності», орієнтований на плюралізм думок, ідейних течій, самоорганізацію та самовря-дування членів партії. З'їзд БКП ухвалив курс на виведення суспільства на шлях соціально орієнтованої ринкової економіки, правового порядку, свободи, демократії та надійного соціального захисту кожної людини, прогресу в духовній сфері та інтеграції Болгарії до західноєвропейських структур.

У лютому 1990 р. головою ради міністрів було затверджено А. Луканова. Уряд започат-кував процес переходу країни до ринкової економіки: було знято обмеження на викори-стання найманої робочої сили; дозволено приватизацію торгівлі та сфери послуг; державні підприємства й установи перетворювалися на акціонерні, здавалися в оренду колективам, здобували цілковиту господарську самостійність; розпочалася лібералізація цін тощо.

У квітні 1990 р. відповідно до результатів загальнопартійного референдуму БКП було перейменовано на соціалістичну (БСП). І хоча чисельність партії наприкінці 1991 р. ско-ротилася майже на половину, БСП залишалася найбільшою і найвпливовішою політичною силою в країні. Керівництво БСП погодилося з опозицією прийняти нову конституцію Болгарії після проведення парламентських виборів. Було досягнуто домовленості про при-пинення з квітня існування Державної ради, а її голові П. Младенову Народні Збори доручили до виборів виконувати функції президента країни.

У передвиборній платформі БСП намагалася представити себе як силу, що не лише започаткувала політичні перетворення в суспільстві, а й як єдино спроможна довести їх до кінця та забезпечити максимальний захист соціальних інтересів усіх верств населення. У свою чергу у програмі дій СДС пропонував запровадження ринкових відносин, парламен-таризму та побудову правової держави.

На виборах у червні 1990 р. перемогу здобула БСП, за яку проголосувало 47 % виборців (211 мандатів з 400), а за СДС - 36 %, Рух за права і свободи (РПС) за підтримки мусульманського населення отримав 23, а БЗНС -16%. Решта партій не змогла подолати чотиривідсотковий бар'єр.Вибори лідер СДС Ж. Желев охарактеризував як «вільні, але нечесні». Уже 12 червня 1990 р. студенти Софії створили наметове містечко та оголосили триденний «окупаційний страйк» у столичному університеті, вимагаючи оголосити факти маніпуляцій та фальси-фікацій під час проведення виборів. Але головний удар був завданий по П. Младенову, якого опозиція звинуватила в підбурюванні до застосування танків проти учасників мітингу біля Парламенту, що відбувся 14 грудня 1989 р. Врешті-решт 6 липня 1990 р. президент вимушений був залишити посаду. 1 серпня після шести турів голосування Великі Народні Збори обрали президентом Болгарії Ж. Желева.

Восени 1990 р. на перший план вийшли економічні проблеми: стрімко падали обсяги виробництва, інфляція перейшла 100-відсотковий рубіж, значно зросло безробіття. У ве-ресні було введено купонну систему розподілу продуктів харчування. Болгарія, приєд-навшись до санкцій проти Іраку, втратила значний обсяг постачання нафти. У березні 1990 р. країна припинила виплату зовнішнього боргу. У вересні прем'єр-міністр А. Лука-нов визнав, що Болгарія перебуває на межі економічного колапсу.

Пошукові шляхів виходу країни з кризи було присвячено XXXIX з'їзд БСП (вересень 1990). Зміною нумерації партійного форуму підкреслювалася спадкоємність БСП в бол-гарському соціалістичному русі. Соціалісти відмовилися від марксизму-ленінізму та про-голосили себе демократичною партією, яка готова поступитися владою у випадку поразки на виборах. До керівництва партії були обрані політичні діячі нового покоління.

У листопаді 1990 р. Великі Народні Збори затвердили нову назву країни - Республіка Болгарія.

Протистояння політичних сил продовжувало загострюватися. Підтиском опозиції (де-путати СДС залишили зал засідань парламенту, а профспілка «Подкрепа» оголосила за-гальний страйк) наприкінці листопада пішов у відставку уряд А. Луканова. У середині грудня 1990 р. п'ятнадцять провідних партій та організацій підписали угоду про гарантії мирного переходу до демократичного суспільства, а БСП і СДС зобов'язалися при формуванні коаліційного уряду дотримуватися принципу рівності. Новим прем'єр-міністром став безпартійний Д. Попов. Щоб забезпечити необхідні умови для здійснення реформ, між владою та опозицією були досягнуті домовленості про встановлення півріч-ного мораторію на проведення будь-яких акцій протесту.

Уряд Д. Попова ініціював прийняття низки законів: про приватизацію в банківській справі, про соціальний захист населення, про новий адміністративно-територіальний устрій країни, про вибори до місцевих органів влади та ін. Виконання урядової програми реформ розпочалося 1 лютого 1991 р. з лібералізації цін і скасування субсидій на товари та фінансових дотацій збитковим підприємствам (окрім виробництва палива та дитячого одягу). Був прийнятий закон, який дозволяв передавати землю у власність державним підприємствам, товариствам та окремим громадянам. У зовнішній політиці пріоритет віддавався розвиткові взаємовигідних відносин з розвинутими країнами. Уряд США надав Болгарії статус найбільшого сприяння в торгівлі, а програма реформ була погоджена з МВФ. Заходи кабінету Д. Попова забезпечили йому підтримку з боку Європейського со-юзу, який у зв'язку з енергетичною кризою (на Козлодуйській атомній електростанції були зупинені чотири з шести реакторів) надав Болгарії кредит.

Влітку 1991 р. розпочалася «мала приватизація», яка охопила передусім невеликі під-приємства, магазини, кафе тощо. Водночас швидко зростала кількість безробітних. Не-гативно на стані економіки країни позначився розрив традиційних відносин з СРСР та іншими країнами Східної Європи, перехід на конвертовану валюту в міжнародних розра-хунках. Спираючись на прийнятий закон про власність та використання сільськогоспо-дарських угідь, що відкривав шлях до приватизації землі, уряд запровадив у ТКЗГ лікві-даційні комісії, які стали готувати землі до розподілу. Однак процес повернення землі у власність селян відбувався досить повільно. Так, у 1994 р. було приватизовано лише 15 % від загальної площі угідь. До того ж господарства створювалися здебільшого дрібні (до трьох гектарів).

Великі Народні Збори 12 липня 1991 р. ухвалили нову конституцію, яка проголошувала Болгарію парламентською республікою - унітарною демократичною правовою державою. Основним законом гарантувалися різні форми власності, свобода господарської ініціа-тиви, політичний плюралізм, парламентське управління, розподіл влади. Законодавча влада зосереджувалася у однопалатних Народних Зборах, 240 депутатів яких обиралися на чотири роки. Виконавча влада здійснювалася Радою Міністрів, склад якої затверджу-вався парламентом. Запроваджувалася посада президента (обирався прямими виборами строком на 5 років), який повинен уособлювати єдність нації та представляти Болгарію в міжнародних відносинах.У жовтні 1991 р. відбулися вибори до Народних Зборів, на яких перемогу одержав СДС- 110 мандатів (з 250). БСП отримала 106, РПС - 24 мандати. Уже в листопаді лідер СДС Ф. Димитров сформував однопартійний уряд.

Тривала політична конфронтація та певна упередженість демократів перешкоджали використанню ними нагромадженого попередніми урядами досвіду. Це позначилося на темпах проведення реформ, оскільки лише на підготовку власної програми подолання кризи уряд Ф. Димитрова витратив майже рік. Кабінет розпочав свою діяльність із кадрових чисток апарату та інших управлінських структур, усуваючи з них активістів БКП та співробітників держ-безпеки.

На президентських виборах (січень 1992) перемогу здобув Ж. Желев, а віце-пре-зидентом стала відома поетеса Б. Димитрова. Запроваджені урядом заходи з «деко-мунізації» країни викликали загострення соціальної напруженості. Проти такої політики виступив президент, який зазначив, що вона веде до ізоляції СДС та звужує соціальну базу реформ.

Поступове подолання політичної конфронтації в парламенті врешті-решт вело до нала-годження співпраці між провідними політичними силами. Так, у січні 1992 р. було ухвалено закони про господарську діяльність іноземців та захист зарубіжних інвестицій, у лютому - про реституції, у квітні - про приватизацію державної та муніципальної власності. Проте здійснення реформ супроводжувалося спадом виробництва, зростанням інфляції, безробіття, що спричиняло загострення соціальних суперечностей. Кількість безробітних досягла 550 тис, а понад 40 % населення країни опинилося за межею бідності.

У вересні 1992 р. рішенням Верховного суду Т. Живков був засуджений до семи років ув'язнення. Всього до кримінальної відповідальності було притягнуто 60 осіб, які нале-жали до колишньої партійно-державної верхівки.

Восени 1992 р. президент Ж. Желев висловив занепокоєння загостренням відносин між урядом, профспілками, засобами масової інформації та позапарламентською опозицією. У свою чергу лідери СДС посилювали тиск на президента. Остаточна втрата урядом кон-тролю над становищем у країні призвела в жовтні до його відставки. Лише 30 грудня 1992р. новим прем'єр-міністром був затверджений 67-річний професор Л. Беров.

У 1993-1994 pp. країною керував «кабінет фахівців», який називав себе «надпартійним урядом центру» та «урядом приватизації». Відносно довгим своїм існуванням уряд Л. Берова завдячував підтримці БСП, РПС та частині депутатів від СДС. Однак усі спроби «професіоналів» подолати кризу в економіці не дали результатів. Рівень життя більшості населення Болгарії постійно спадав, а кількість безробітних досягла 740 тисяч. Уряду так і не вдалося започаткувати будь-якої серйозної структурної реформи, незадовільними залишалися й темпи приватизації. Так, усупереч очікуваному лише 46 % земельних угідь на початку 1994 р. перейшло у приватну власність. Водночас анархія у сфері економіки та пов'язана з нею організована злочинність значно зросли. Приєднання Болгарії до санкцій ООН проти СРЮ тільки збільшували труднощі. Фінанси занепали, обсяг обіцяних іно-земних інвестицій виявився мізерним, а торговельно-економічні відносини з Росією були згорнуті до мінімуму. Миттєва переорієнтація Болгарії на західні ринки не відбулася, а її зовнішній борг досяг 12 млрд доларів.

Така непослідовна політика реформування (особливо у сфері приватизації) спонукала СДС до різкої критики уряду Л. Берова, звинувачення його в «рекомунізації», вимогах провести дострокові вибори. Однак надмірний радикалізм, нетерпимість та самовпевне-ність лідерів СДС відштовхнули від демократів багатьох їхніх прихильників. Зростаючий опір політиці «безпартійного» уряду очолили провідні профоб'єднання - Конфедерація праці («Подкрепа») та Конфедерація незалежних синдикатів. Президент розпустив Парла-мент і призначив нові вибори. За підсумками грудневих (1994) виборів до Народних зборів БСП отримала 43,5 % голосів, СДС - понад 24, «Народна спілка» - 6,5, РПС - 5,5 %.
Категорія: Географія | Додав: КрАсАв4іК (30.12.2012)
Переглядів: 1092 | Рейтинг: 1.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]