| Головна » Статті » Географія | [ Додати статтю ] |
Формування нових центрів світової ринкової системи
|
РЕФЕРАТ на тему: "Формування нових центрів світової ринкової системи” ПЛАН Вступ 1. Регіональні особливості нових центрів світової економіки 2. Структуризація нових індустріальних країн Висновки Список використаної літератури Вступ Помітним явищем у світовій економіці став динамічний розвиток деяких країн, що розвиваються, які дістали назву «нові індустріальні країни» (НІК) і. За відносно короткий час ці країни створи-ли промисловий потенціал, розвинули окремі сучасні галузі індустрії. Вони різко збільшили промисловий експорт і посіли важливе місце у міжнародному поділі праці, можна говорити про формування нових центрів світової ринкової економіки. Склад групи НІК не є незмінним. У 80-ті роки у неї включали країни й території Східної Азії (Південна Корея, о. Тайвань, Гонконг, Сінгапур), деякі найбільш розвинуті країни Латинської Америки (Бразилія, Мексика, Аргенти-на), іноді й Індію, Єгипет. Однак із зазначених країн лише азіатська четвірка «драконів» стабільно підтвердила свою репутацію нового полюса зростання світової економіки і найчастіше пов'язується з поняттям «нові індустріальні країни». Намітилася тенденція розширення цієї групи країн за рахунок другої (Малайзія, Індонезія, Таїланд) і, у перспе-ктиві, третьої (Туреччина, Філіппіни, Шрі-Ланка) хвиль нових індустріальних країн. 1. Регіональні особливості нових центрів світової економіки Деякі дослідники пояснюють успіхи НІК першої хвилі збігом особливо сприятливих зовнішніх факторів розвитку. Однак більш обґрунтована, на наш погляд, інша точка зору: як сама поява НІК, так і вражаючий «ривок» азіатської четвірки НІК першого покоління зумовлені об'єктивними процесами у світовій економіці загалом і в економіці зазначених країн зокрема. Під впливом певних факторів (НТР, екологічна пробле-ма, демографічна ситуація) у 60— 70-ті роки у розвинутих країнах з ринковою економікою деякі галузі легкої промис-ловості, металургії, хімії (а згодом — машинобудування та електроніки) почали втрачати порівняльні переваги. Зрос-тання витрат виробництва (заробітна плата, охорона навко-лишнього середовища тощо) робило іноді просто невигід-ним виробництво продукції згаданих галузей і викликало їх перенесення у країни, що розвиваються. Деякі з цих країн, маючи традиційні порівняльні переваги (дешева робоча сила, наявність сировини, низькі ціни на землю і т. п.), стали районом активних операцій ТНК, які організували тут експортне виробництво промислової продукції. Залу-чення ТНК до індустріалізації виявилося найбільш значним у тих країнах, які перші взяли курс на експортоорієнтовану модель розвитку і створили сприятливий клімат для інозем-них інвестицій. Це були НІК першого покоління. Від середини 80-х років даний процес охопив деякі інші країни, що розвиваються. У зв'язку із зростанням вартості робочої сили, підвищенням курсів національних валют (відносно долара) НІК першого покоління почали, у свою чергу, втрачати власні порівняльні переваги у виробництві працемісткої продукції. Активно переорієнтувавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції, азіатська четвірка НІК почала масово переміщувати працемісткі ви-робництва у країни з дешевою робочою силою — Малай-зію, Індонезію, Таїланд та ін., чим і сприяла появі нових індустріальних країн другого покоління. У цьому процесі беруть участь і ТНК, продовжуючи, хоча й з меншою, ніж раніше, активністю, переміщувати у друге покоління НІК виробництва, конкурентоспромож-ність яких тут вища, ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою. Очевидно, збереження даної тенденції приведе до розширення кола НІК і наступної передачі вже у країни третього покоління (Філіппіни, Шрі-Ланка, В'єтнам та ін.) «нижніх поверхів» промисловості. Спостерігається, таким чином, певна закономірність по-етапної, «ступінчастої» індустріалізації, яка відбувається у НІК. Піднімаючись технологічними сходами вгору, кожна група цих країн звільняє нижню сходинку для іншого, наступного за нею покоління НІК. Такий послідовний процес проходження нових країн, які індустріалізуються, через певні технологічні етапи дістав образну назву «летючих гусей» за аналогією пташиного ключа, який вони утворюють, відлітаючи у вирій (він нагадує клин, що чимраз більше розширюється). Крім ринкового механізму, який діє через зниження відносних переваг на трудових витратах у країнах, що пішли шляхом індустріалізації, а також підвищення курсу їхніх валют, у розширенні кола НІК відіграла роль політика неопротекціонізму розвинутих країн з ринковою економі-кою. Ця політика була спрямована на послаблення позицій нових конкурентів з числа країн, що розвиваються, оскіль-ки на НІК припадає в середньому до 40% експорту. Тиск індустріальних країн на Південну Корею та інші НІК першої хвилі змушує їх «добровільно» обмежувати експорт у розвинуті країни. Наприклад, із 1989 р. США виключили четвірку азіатських «драконів» з числа країн, які користую-ться пільгами відповідно до генеральної системи преферен-цій. У цій ситуації переведення виробництва до НІК другого ешелону дає змогу ТНК і національним компаніям Півден-ної Кореї, Сингапуру, Тайваню, Гонконгу обминати бар'є-ри на шляху експорту промислової продукції в індустріаль-не розвинуті країни. 2. Структуризація нових індустріальних країн Все це зумовило послідовне залучення до технологічної гонитви дедалі більшої кількості країн, що розвиваються. Вони, як правило, йдуть слідом за своїми попередниками, часто копіюючи моделі та способи вже апробованої адаптації і намагаються в такий спосіб здобути позиції у МПП. Однак існують й інші фактори, які істотно ускладнюють реалізацію цієї тенденції. Викликані НТР зрушення у про-дуктивних силах призвели у другій половині 80-х років до певного гальмування, розмивання порівняльних переваг розвинутих країн у традиційних галузях. Різке поширення використання інформаційних технологій, електронізація та роботизація виробництва, які раніше вважалися сферою ручної праці, знижують відносні переваги НІК у дешевій робочій силі. Відтак знижується й конкурентоспроможність промислового експорту цих країн. Під впливом «інформаційної революції» радикально змі-нюються організація та управління виробництвом. Одним із прикладів цього ^є поширення на підприємствах ТНК так званої організаційно-управлінської системи JIT (Just in Time), яка передбачає синхронізацію суміжних виробництв, мінімізацію запасів сировини й готової продукції, надчітку координацію постачальницько-оптових операцій. Це істот-но трансформує поняття «конкурентоздатність виробницт-ва» і також підточує порівняльні переваги НІК. Зазначені зміни у певних перевагах НІК значно уповіль-нили переміщення транснаціональними корпораціями ви-робництва із США, Західної Європи у ці країни. Наприкін-ці 80-х років винятком була лише Японія. Підвищення курсу єни відносно інших валют призвело до падіння конкурентоздатності японського експорту. Для збереження своїх позицій на світовому ринкові японські компанії поча-ли масово переміщувати працемісткі виробництва у НІК другого і, частково, третього поколінь, що супроводжувало-ся небувалим зростанням вивозу за кордон прямих інозем-них інвестицій японських ТНК. Однак на початку 90-х років і цей процес уповільнився, що відображає, крім усього іншого, часткове відновлення Японією порівняльних переваг у галузях, які раніше вважалися неконкурентоздат-ними. Ще одним фактором, що послаблює позиції НІК, є політика так званого «технологічного неомеркантилізму», яка дедалі ширше практикується розвинутими країнами з ринковою економікою. Вона виявляється у прагненні Захо-ду запобігти або обмежити отримання новими конкурента-ми з числа НІК перспективних технологій, новітнього обладнання. У цих умовах новим експортерам промислових виробів нелегко зберігати свої позиції у МПП, не кажучи про подальше їх нарощування. Це є причиною того, що ветера-ни «клубу» НІК — Гонконг, Сингапур, Південна Корея, Тайвань — й досі повністю не відмовилися від працеміст-кого промислового виробництва, у зв'язку з чим ці країни вже відчувають зростаючу конкуренцію другої групи НІК, які швидко нарощують експорт працемістких виробів елек-троніки, одягу, текстилю, взуття. Незважаючи на труднощі адаптації НІК до «інформа-ційної революції», вони енергійно й наполегливо (зокрема, країни першого ешелону) здійснюють трансформацію еко-номічних структур, орієнтуючись вже на капіталомісткий тип розвитку виробництва. Так, Тайвань, Південна Корея, Сингапур створюють наукові і промислові парки, розширю-ють власні наукові дослідження. Південна Корея, наприк-лад, проголосила курс на подолання до 2000 р. розриву у високих технологіях, що досі існує порівняно з розвинути-ми країнами. Для цього розроблено державну програму, яка передбачає інвестування у 90-х роках 3 млрд дол. у розви-ток семи найважливіших галузей технології (напівпровідни-ки, інформаційні мережі, «інтелектуальні» ЕОМ, роботиза-ція тощо). У 70—80-ті роки про НІК говорили лише як про перспективний ринок збуту чи сферу вкладання капіталу, а тепер ці країни перетворились на відчутний центр впливу на структуру світових продуктивних сил, міжнародні потоки товарів і фінансових ресурсів. НІК значно впливають на економічну політику решти країн, демонструючи одну з моделей успішного подолання економічної та соціапьної відсталості. Якщо у 50-ті роки Південна Корея мала доход на душу населення 5,6% від рівня США, то на початку 90-х — уже 34%. Аналогічні показники в Сингапурі й Гонконзі. Азіатські НІК продемонстрували високі темпи зростання економіки навіть у періоди несприятливої світової еконо-мічної кон'юнктури (діагр.). Показово, що інтенсивне перенесення наприкінці 80-х років виробництва з Японії та НІК першої хвилі у Малайзію, Індонезію, Таїланд привело до того, що друге поколін-ня НІК стало найдинамічнішою за темпами економічного зростання групою країн в Азії і в світі взагалі. Незважаючи на деяке вирівнювання на початку 90-х років темпів росту ВНП у вказаних групах азіатських НІК, переробна промисловість у країнах другого ешелону (особ-ливо в Малайзії і Таїланді) зростає більш високими темпа-ми (табл. 1). За роки індустріалізації у НІК значно змінилися макро-економічні пропорції економіки, сталися радикальні зру-шення у структурі промислового виробництва. У переваж-ній більшості з них обробна промисловість і сектор послуг є головними. В обробній промисловості провідне місце зайняли сучасні галузі електроніки, машинобудування, хі-мії. Табл. 1. Темпи зростання доданої вартості у промисловості Табл.2. Частка нових індустріальних країн Азії у світовому експорті промислової продукції (2005 р., %) Наприкінці 80-х років на НІК припадало 4/5 продукції електронної промисловості країн, що розвиваються. З до-помогою ТНК тут було створено розгалужену мережу ви-робництва електронних деталей, мікросхем, вузлів і скла-дання готових виробів. Частка НІК Азії у світовому експор-ті телевізорів становить 32,6%, радіоприймачів — 43,5, транзисторів — 29,9% (табл. 3). В останні роки Південна Корея, Тайвань, Сингапур дедалі частіше переходять від виробництва відносно нескладної побутової електроніки до випуску електронних приладів, інструментів та іншого про-мислового обладнання. Однією з швидкозростаючих галузей НІК є загальне і транспортне машинобудування, зокрема виробництво та ремонт кораблів, автомобілів, локомотивів, підйомних кра-нів. Наприклад, почавши зі складальних підприємств, які постачали продукцію на місцевий ринок, Південна Корея згодом стала помітним експортером легкових автомобілів. Сингапур перетворився на великий центр виробництва нафтодобувного обладнання. Легка промисловість (виробництво одягу, взуття), як і раніше, є одним із найважливі-ших секторів економіки НІК, хоча, як зазначалося, спосте-рігається переміщення цих працемістких виробництв у дру-гий і третій ешелони нових індустріальних країн. У деяких НІК, у яких є відповідна сировинна база, швидко розвиваються металургія, нафтохімія, целюлозно-паперова промисловість. НІК мають чимало регіональних і національних особливостей розвитку. Навіть азіатські НІК першої хвилі істотно відрізняються між собою багатьма рисами. Наприклад, ступінь зовнішньої відкритості Сінгапуру і Гонконгу значно більший, ніж у Південної Кореї і Тайваню, які серйозну увагу приділяють і внутрішнім джерелам росту. У Південній Кореї й на Тайвані держава безпосередньо бере участь у розвитку народного госпо-дарства, існує значний держсектор, здійснюється плануван-ня економіки, а у Сінгапурі й Гонконзі державне втручан-ня має в основному непряме (хоча значне в соціальній і виробничій інфраструктурі) спрямування. НІК другого ешелону, а також Гонконг, Сингапур рані-ше лібералізували й політику відносно ТНК, скасувавши більшість обмежень на їхню діяльність, а Республіка Корея і Тайвань були зорієнтовані в основному на створення спільних підприємств. Висновки Для всіх азіатських нових індустріальних країн можна виділити загальні складові успіху. Серед них вкажемо насамперед на макси-мально ефективне використання зовнішніх факторів еконо-мічного розвитку. Це стосується, зокрема, використання пільгових кредитів, участі у МПП і залучення ТНК, інозем-ної технології, ноу-хау. Характерно, що масштабна перебу-дова галузевої структури господарства азіатських НІК була спрямована не на створення автономних, замкнутих відтворювальних комплексів, а на поглиблення інтеграції у світо-ву економіку. Раніше за інших перейшовши до експортне орієнтованої моделі індустріалізації, ці країни зуміли з максимальною вигодою використати свої переваги у МПП. Успіху економічного прогресу в НІК сприяла послідовна внутрішня економічна політика. Вона забезпечила відносну політичну й економічну стабільність у цих країнах, ефекти-вне функціонування економічної системи — «мішаної еко-номіки», де головна роль належить приватному секторові, а держава активно сприяє підприємництву й ринковій сфері. Незважаючи на різні акценти щодо створення мішаної економіки (стимулювання концентрації виробництва і рос-ту конкурентоспроможності великих національних фірм у Південній Кореї або, навпаки, заохочення дрібних і серед-ніх приватних компаній на Тайвані), ефективна макроекономічна політика стала важливим фактором росту НІК. Одними з основних її елементів стали: підтримка стабіль-них внутрішніх цін і реальних обмінних курсів валют, стимулювання підвищення попиту й пропозицій у галузі інвестиційних товарів, що сприяло нагромадженню капіталу і виробничому інвестуванню. Успіхи НІК Азії навряд чи можна пояснити без такого фактора, як соціально-культурні (соціально-психологічні) особливості їхнього населення. Працелюбність, дисципліна й відповідальність, престиж знань і кваліфікації, енергій-ність та ділова кмітливість — ці риси населення країн Південно-Східної Азії сприяли підвищенню продуктивності праці і якості продукції, швидкому зростанню підприємни-цтва й створенню в цілому такого психологічного клімату, який забезпечив готовність суспільства, незважаючи на певні труднощі, йти важким шляхом динамічної модерніза-ції і прискореного залучення до передових досягнень світо-вої цивілізації. Незважаючи на значну специфіку НІК, їхній досвід трансформації економіки може бути врахований на сучас-ному етапі розвитку України. Під впливом технологічної революції Україна буде втрачати свої деякі традиційні порівняльні переваги, не витримуючи конкуренції з НІК. Проте є потенційна можливість успішної конкуренції Укра-їни на світових ринках у сфері освоєння нових ніш у МПП на основі використання переваг України в розвитку науко-во-технічного потенціалу, людського капіталу та деяких інших факторів зростання. Список використаної літератури Аттали Ж. На пороге нового тысячелетия. – М., 1999. Гладкий Ю., Лавров С. Економічна і соціальна географія світу. – К., 1991. Журавская Е.Г. региональная интеграция в развивающемся мире. – М., 2001. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А.С.Філіпенко, В.А.Вергун, І.В.Бураківський та ін. – К., 1998. | |
| Переглядів: 661 | |
| Всього коментарів: 0 | |