Демографія в системі знань про народонаселення

Народонаселення вивчає багато громадських та природничих наук. Особливе місце серед них займає демографія.

Під народонаселенням в широкому змісті слова розуміють сукупність людей. Але сукупність людей відповідає також таким поняттям, як «народ», «суспільство». Тому поняття «народонаселення» потребує більш точного визначення.

Словом населений (-не, -на) у повсякденній мові ми характеризуємо таке місце або територію, на якій мешкає багато людей, наприклад густонаселена країна, а словом «народонаселення» – людей, які мешкають в даному місці, на даній території. В демографії термін народонаселення близький за тлумаченням цього слова у повсякденній мові. Поняття «народонаселення» здавна зв’язують з поняттям «територія»: під народонаселенням розуміють насамперед сукупність людей, які мешкають одночасно на якій-небудь території. Таким чином, народонаселенням можна вважати населення усієї Землі або частини світу, якої-небудь країни чи географічного району. З точки зору демографічних досліджень найбільше значення має народонаселення окремої країни.

Поняття народонаселення країни за формою співпадає з поняттям народ держави, але за змістом це різні категорії. Одним з критеріїв віднесення до того чи іншого роду є проживання у відповідній місцевості (або, принаймні, походження з тієї місцевості), але народ історично зв’язує воєдино не тільки територія, але й спільна історія, мова, матеріальна та духовна культура. Піддані держави завдяки громадянству зберігають приналежність до народу своєї країни і у тому випадку, якщо вони мешкають за її кордонами, але тісно пов’язані з нею юридично. Суспільство, як би воно не було диференційовано, – це сукупність людей, в якій люди на основі місця, яке вони займають в історично складеній системі виробництва та споживання, представляються нам як розчленована на групи, розділена і разом з тим зв’язана певними інтересами організація. Зв’язки, які об’єднують людей за поняттям «народ» або «суспільство», або ті ознаки, які визначають різницю цих термінів, не є критерієм для поняття «народонаселення». При цьому, хоча поняття «народонаселення» більш вузьке, ніж попередні, воно разом з тим і ширше, оскільки припускає «природну» сутність даної безлічі людей, тобто їх здатність до оновлення, зміни внутрішнього складу, до відтворення.

Відтворенням населення називається оновлення народонаселення шляхом народжуваності та смертності. Відтворення населення постійно змінює чисельність людства, змінює і віково-статеву структуру народонаселення. В залежності від того, якої статі народжуванні та померлі, в якому віці помирає людина, змінюється чисельність людей за статтю та віком, а тому і віково-статева структура народонаселення теж змінюється. Число народжених заздалегідь визначає на тривалий час максимальний контингент тих, що продовжують життя в різному віці, а число померлих безпосередньо відображає показники структури народонаселення за тими чи іншими критеріями.

Відтворення населення являє собою основну характерну властивість народонаселення, вивчення якого входить винятково в компетенцію демографії. У зв’язку з відтворенням населення поняття «народонаселення» набуває якісного змісту; якісною стороною народонаселення є відтворення населення, вивчення якого повинне відповісти на питання: яка народжуваність народонаселення, як складається смертність, чи достатнє відтворювання населення в цілому тощо. Джерелом фактичних даних в демографії слугує статистика населення – його чисельність, склад, розміщення – та статистика руху населення. Ці дані, піддані аналізу, в якому застосовуються і спеціальні, розроблені в демографії, методи, дозволяють не тільки охарактеризувати населення та його рух поняттями «багато», «мала» або «достатньо», але й дати відповіді на питання «як?», «чому?» та «що буде?».

Різні науки та наукові напрямки, кожне зі своєї сторони, вивчають єдиний процес розвитку народонаселення, який і є предметом наукових знань про народонаселення. Соціально-економічний розвиток викликає систему якісних та кількісних змін різноманітних соціальних та економічних підсистем, у своїй єдності складаючи суспільство. Ці підсистеми, у свою чергу, впливають на характер розвитку народонаселення. Розвиток народонаселення (його чисельний ріст та зміни різноманітних структур населення – професійної, кваліфікаційної, освітньої тощо) – комплексне, системне поняття, що у своїй основі визначається тими вимогами, які висуваються населенню, і в першу чергу до його працюючої частини, існуючі соціально-економічні відносини.Важливе місце в системі знань про народонаселення займає загальна теорія народонаселення, яка покликана перевести категорії, що мають високу ступінь спільності загальнометодологічних наук в категорії специфічної суспільної підсистеми – народонаселення. Загальна теорія народонаселення є теорією «середнього рівня» по відношенню до загальнометодологічних наук та найбільш загальної теорії в системі знань про народонаселення. Вона досліджує такі важливі питання, як проблеми загальних та специфічних законів народонаселення, системи законів народонаселення кожної суспільно-економічної формації, співвідношення соціального та біологічного в народонаселенні, структура самої системи знань про народонаселення тощо. Загальна теорія народонаселення є як би цементуючою основою наук та наукових напрямків, що вивчають народонаселення.

Предметом усієї системи знань про народонаселення є розвиток народонаселення, а у демографії предметом є закономірності відтворення у їх суспільно-історичній обумовленості. Поняття відтворення народонаселення за змістом вужче, ніж поняття розвитку народонаселення (останнє крім особистого відтворення включає зміни його структури, якісних характеристик). Але разом з тим воно визначає центральне положення демографії серед інших наук, які займаються народонаселенням.

Зазвичай у демографії розрізняють три види руху населення: природне (процеси народжуваності, смертності, шлюбності, розлучення), міграційне та соціальне.

Тлумачення поняття відтворення народонаселення в широкому змісті – як наслідок усіх трьох форм руху населення – не тільки не виключає важливість вивчення відтворення населення у вузькому його розумінні – як природного та міграційного руху населення, – але й посилює його.

Дослідження законів народонаселення дозволяє визначити місце власне демографічних законів у житті суспільства, їх тісні взаємозв’язки з багатьма іншими законами народонаселення, а також з загальносоціологічними законами.

Життя постійно вимагає поглиблення знань про процеси відтворення населення. Це, у свою чергу, викликає необхідність спеціалізації демографів: одні демографи займаються загальнотеоретичними питаннями; другі – аналізом процесів, які відбуваються в населенні світу, держави, регіону, міста та села; треті розробляють питання, які перед демографією ставлять виробництво, потреби населення в обслуговуванні, та невиробнича сфера; четверті працюють над демографічними прогнозами тощо. Але прагнення до спеціалізації не тільки може, але й повинно іти в ногу з інтеграцією: аналіз об’єкту – це не завершення, а початок дослідження. Синтез неможливий без участі теоретиків-демографів; у свою чергу, теоретичні роботи неможливі без опори на результати роботи демографів, які зайняті конкретними дослідженнями.

Прагнення зв’язати отриманні дані викликало інтеграцію наук про народонаселення, а це неможливо зробити без поглибленого дослідження об’єкту; останнє ж неможливо без спеціалізації вчених. Так саме життя викликало органічну потребу у спеціалізації демографів. Тут відбувається той же процес, що і в інших науках – як природничих, так і суспільних. Демографія – це система наук, що розвивається на основі загальної теорії народонаселення.

Систему демографічних наук умовно можна поділити на декілька блоків. Перший з них включає теоретичні демографічні науки: теоретична демографія відкриває цей блок, далі йде історія демографії, дескриптивна (описова) демографія, економічна демографія, історична демографія, регіональна демографія. Другий блок – це методики: джерела даних про населення, статистичні методи, математичні та соціологічні методи в демографії, картографування, а також моделювання соціально-демографічних процесів. Потім йдуть прикладні демографічні дослідження та соціально-демографічне прогнозування. Робота у цьому напрямку передує створенню теоретичних основ соціально-демографічної політики в цілях оптимізації соціально-демографічних процесів.

Розглянемо більш докладно взаємозв’язок деяких демографічних наук. Важливе місце у їх системі належить теоретичній демографії, яка покликана розробляти основні методологічні принципи аналізу соціально-демографічних процесів та явищ, основні закономірності відтворення населення. Теоретична демографія дозволяє визначити місце кожної демографічної науки у всій системі, дає можливість вченим, чиї інтереси тяжіють до тих чи інших демографічних наук, встановити роль, місце, значення тих чи інших методів, конкретної методики та техніки аналізу соціально демографічних процесів. Спираючись на загальну теорію народонаселення, теоретична демографія покликана створити основу для розвитку усіх конкретних демографічних дисциплін.

Теоретична демографі містить теоретичні положення, принципи, гіпотези, уявлення, на основі яких пояснюються закономірності, які властиві процесам народжуваності та смертності, шлюбності та розлучуваності, міграційного руху населення, розселенню та іншим процесам.Досвід демографічних досліджень показує необхідність створення теорій, які б дозволили всебічно оцінити тенденції розвитку тих чи інших демографічних процесів в минулому та майбутньому та створити достатньо обґрунтовані гіпотези їх розвитку у майбутньому. Без подібних теорій важко казати про самі ці явища та їх наслідки для економіки країни та її соціально-економічного розвитку. Комплексні соціальні теорії в демографії слугують основою розробки ефективної демографічної політики.

Теоретична демографія вивчає характер впливу економічних та соціальних факторів на відтворення населення. Соціально-економічні фактори народжуваності, динаміка шлюбності та розлучуваності, міграційні процеси, розселення, зміна соціальної структури населення вивчаються в процесі демографічних досліджень. В теоретичній демографії вони об’єднуються на основі якої-небудь одної теоретичної концепції (наприклад, на основі теоретичних уявлень про рівень життя та потреби населення). Створення таких синтезуючих концепцій – є одним із завдань теоретичної демографії. Вирішити це питання вона може лише взаємодіючи з іншими науками – загальносоціологічними та економічними.

Теоретична демографія покликана впорядкувати систему категорій та понять, які традиційно склалися в демографічній науці, а також ті поняття, що притягнуті в демографію з суміжних наук. Тут виникають багато чисельні питання не тільки логічного зв’язку та принципів їх структурної організації, але й розкриття змісту усіх понять, що використовуються.

З теоретичною демографією органічно зв’язана і є її частиною історія демографії, яка має своїм предметом вивчення становлення демографії як науки.

Серед різноманітних видів класифікації наук пропонується і класифікація наук за часом та виникненням. Можна покласти в основу історії демографії принцип становлення та розвитку демографії за часом. Але це описовий за своєю суттю принцип. Найбільш ефективне вивчення розвитку будь-якої науки, у тому числі і демографії, у історичній ретроспективі. У відповідності до цієї посилки починати аналіз розвитку демографії необхідно з її сучасного стану. Тільки досягнутий рівень науки дозволить оцінити теорії, які колись вважалися аксіоматичними. При цьому ми виходимо з того, що пояснення того чи іншого явища, яке вивчається демографією, ніколи не можуть бути кінцевими, що поняття, які раніше вважалися аксіоматичними, раніше чи пізніше відкидаються або можуть бути розгорнуті у нову теоретичну систему. Це дозволяє розгорнути більш глибинні зв’язки у народонаселенні та його зв’язках з соціальним та економічним прогресом.

Усвідомити вагомість та практичне значення теоретичної демографії на будь-якому з етапів її розвитку неможливо, доки не буде створена теорія іншого, більш високого рівня, з появою якої нині діюча теорія буде розглядатися як окремий випадок у теорії. У цьому відношенні процес пояснення явищ, що спостерігаються та аналізуються у народонаселенні нескінченний, як нескінчене саме їх пізнання. Викладений тут підхід до аналізу розвитку теорії народонаселення у часовому аспекті адекватно відображає одне з найважливіших вимог діалектичного матеріалізму – осягати будь-який об’єкт у його становленні та розвитку.

Історичний розвиток будь-якої науки характеризується спадковістю, значення якої не зменшується тим, що розвиток науки час від часу супроводжується корінними якісними перетвореннями. Чим ретельніше ми будемо вивчати спадщину вчених, які присвятили свої праці народонаселенню в минулому, тим краще зможемо розібратися в проблемах, які нас хвилюють сьогодні.

Сучасні досягнення демографії, побудова наукових абстракцій, гіпотез та формулювання законів неможливі без аналізу та узагальнення великого фактичного матеріалу, без перевірки теоретичних побудов кращим критерієм істини – практикою життя. Будь-які теоретичні побудови, не піданні досвіду життя, можуть виявитися чисто схоластичними. Тому ділення досліджень на теоретичні та емпіричні відносне, бо справжнє емпіричне знання неможливе без теоретичного осмислювання і в той же час будь-яка теорія спирається насамперед на практику. Все це цілком відноситься до демографії. Спочатку це були чисто емпіричні розрахунки, необхідні для ряду економічних побудов. Справді наукова теорія народонаселення була розроблена класиками марксизму. У її основі лежать положення про визначальну роль соціально-економічних факторів у розвитку демографічних процесів, про закони народонаселення, які характерні для різних суспільних формацій. Саме ці положення послужили не тільки основою розвитку теорії народонаселення, але й базою для правильного розуміння характеру та перспектив розвитку демографічних процесів у певних соціально-економічних умовах.Емпіричне дослідження спирається на теорію. Саме емпіричне дослідження включає два елементи: перш за все прийоми та методи збору, а далі аналізу даних про населення, а потім – інтерпретацію, тобто теоретичне осмислення отриманих даних. Перший елемент відноситься до методів демографічного аналізу, а другий є предметом описової демографії.

Під описовою демографією ми розуміємо той елемент системи демографічних знань, у завдання якого входить розробка принципів аналізу стану демографічних процесів та їх характеру. Описова демографія відноситься до числа розділів демографії, що широко застосовуються у народногосподарській практиці; комплекс характеристик населення, тобто їх опис, широко застосовується у різноманітних галузях науки та практики органами державного та планово-господарського управління народним господарством. Описова демографія не може обмежуватися однією тільки констатацією того чи іншого рівня демографічних явищ. В її завдання входить і аналіз наслідків сформованого (або можливого) демографічного становища. Описова демографія у цьому випадку використовує не тільки методи демографічного аналізу, але й прийоми інших суспільних наук.

Важливе місце в системі демографічних наук займає економічна демографія, яка вивчає економічні аспекти відтворення народонаселення, механізм взаємозв’язку економічних та демографічних процесів. У її завдання входить аналіз шляхів формування різної інтенсивності демографічних процесів під впливом змін економічних явищ. Іншим напрямком досліджень механізму взаємозв’язку економічних та демографічних процесів є аналіз впливу останніх на економічні процеси.

Економічна демографія спирається на методологічні принципи аналізу взаємозв’язку розвитку економіки та народонаселення і у цьому змісті тісно зв’язана з економікою народонаселення. У той же час вона є самостійним елементом системи демографічних наук, оскільки має свій предмет дослідження – проблеми взаємозв’язку економічних та демографічних процесів та їх механізмів. Економічна демографія володіє і особистими методичними прийомами аналізу.

Взаємозв’язок різноманітних компонентів суспільного розвитку це взаємозв’язок процесів, а не сукупність незмінних, застиглих форм. Це повністю відноситься до співвідношення економічних та демографічних явищ. Тому необхідно казати про взаємозв’язок процесів економічного та демографічного відтворення, а не про якісь статистичні їх співвідношення, наприклад чисельності населення та об’єму продукції на певну дату. Інакше кажучи, мова йде про аналіз процесів у динаміці.

Визначення кількісних мір зв’язків між економічними та демографічними явищами має не тільки теоретичне, але й велике практичне значення, бо надзвичайно важливо знати, як може змінитися інтенсивність демографічних явищ в ході виконання соціально-економічних завдань довгострокових планів. З однієї сторони, можливі демографічні зміни повинні враховуватись у народногосподарському плануванні; з іншої – потрібно постійно брати до уваги, що майже всі економічні рішення у тому чи іншому ступені впливають на інтенсивність демографічних явищ.

Наукове передбачення можливих демографічних змін у їх зв’язку з економічним та усім суспільним розвитком, дослідження сучасної демографічної ситуації та її наслідків неможливе поза вивченням історичного розвитку демографічних процесів, що є предметом історичної демографії, яка досліджує історичні передумови, закономірності та характер розвитку народонаселення на різних етапах історії людини. В якості окремої демографічної дисципліни історична демографія досліджує історію розвитку населення світу, континентів, окремих регіонів і країн, визначаючи таким чином реальне історичне значення інтенсивності соціальної, природничої та міграційної рухливості населення при різноманітних соціально-економічних формаціях. Процес відтворення безпосереднього життя розглядається історичною демографією специфічно, стосовно до кожної соціально економічної формації.На закінчення зупинимося на основних завданнях регіональної демографії та прикладних демографічних дослідженнях. Безпосереднім об’єктом вивчення регіональної демографії виступають різноманітні процеси (або явища), кожен з яких носить масовий характер та може бути описаний за допомогою статистичних показників: народжуваність, шлюбність, смертність, стан здоров’я населення, формування у районі постійного населення та постійних трудових ресурсів, потенційна та фактична міграційна рухливість старожилів та новоселів, розподілення трудових ресурсів по галузях економіки, географічне розміщення населення тощо. Регіональна демографія може мати загальні проблеми на стику з економікою праці, наукою про розміщення виробничих сил та іншими дисциплінами. Демографічні процеси в регіоні протікають під визначним впливом виробничих відношень. Це означає, що регіональна демографія має тісні контакти з політичною економікою та історією економічного розвитку країни. Важлива роль адаптивних процесів при формуванні постійного населення зіштовхує регіональну економіку з аналізом таких явищ, які складають предмет соціології та соціальної психології.

В системі демографічних наук велике значення мають прикладні демографічні дослідження або напрямок конкретних досліджень. Прикладна демографія, базуючись на методологічних положеннях теоретичної демографії, а у методичному плані – на дослідженнях статистичних, математичних, картографічних, графоаналітичних та соціологічних методів, стикується безпосередньо з народногосподарською практикою та обслуговує потреби поточного та перспективного планування народного господарства у цілому та його галузей. Прикладна демографія має першочергове значення для визначення основ економічного прогнозування на довгий період часу.

Планування народного господарства тісно пов’язане з результатами досліджень багатьох демографічних наук. Планувальники працюють у контакті з демографами, в першу чергу зі спеціалістами в області соціально-демографічного прогнозування, в області теоретичних основ політики народонаселення, оптимізації демографічних процесів. Розробка перспективних планів вимагає спільного співробітництва планових робітників тих чи інших областей народного господарства, урбаністів, організаторів охорони здоров’я, просвітництва та інших областей невиробничої сфери з демографами, зайнятими вирішенням конкретних проблем, які мають вихід на певну сферу народного господарства. Прикладні демографічні дослідження носять функціональний характер, визначаються завданнями розвитку народонаселення та конкретних сфер та галузей народного господарства.

Загальним практичним завданням не тільки демографії, але й багатьох інших наук, які вивчають народонаселення, є обґрунтування та вироблення політики народонаселення. Це завдання – частина комплексного завдання управління розвитком народонаселення у суспільному масштабі.

Політика народонаселення може бути визначена як діяльність, яка спрямована на врегулювання виробництва та відтворення головної виробничої сили суспільства, суб’єкта суспільного виробництва, тобто людини, населення. Інакше кажучи, її сфера – це умови праці та життя людей.

Пізнання закономірності, суті, змісту та форм прояву розвитку народонаселення в остаточному підсумку визначається потребами планомірного у масштабі усього суспільства управління процесами відтворення населення. При цьому потрібно мати на увазі, що розвиток народонаселення зв’язаний з розвитком суспільства, економікою країни, прямою та зворотною залежністю. У тій же мірі, як розвиток населення немислимий без соціального та економічного прогресу, останній немислимий без розвитку народонаселення. Управління цими процесами розвитку у довгостроковій перспективі об’єктивно необхідно як фактор, в значній мірі, який обумовлює соціальний та економічний прогрес. Створення теорії управління процесами розвитку народонаселення дозволить перейти до складання та реалізації комплексної програми розвитку народонаселення як органічної системи перспективного плану економічного та соціального розвитку народного господарства.

Список використаної літератури:

Прибиткова І. М. основи демографії: посібник для студентів гуманітарних та суспільних факультетів вищих навчальних закладах – К.: «Артек», 1995. – 256с.

Медков В. М. Основы демографии: Учебное пособие. Серия «Учебники и учебные пособия». – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2003. – 448с.

Боярский А. Я. Основы демографии: Учебное пособие. – М.: Статистика, 1980. – 295с.

Кислий О. Є. Демографічний вимір історії. – К.: Арістей, 2005.– 328с.

Демографічна криза в Україні – К.: Інститут економіки НАН України, 2001. – 560с.

Мальтус Т. опыт о законе народонаселения // Антология экономической классики // М.: ЭКОНОВ, 1993. – 458с.

Борисов В. А. Демография – М.: Издат. дом NOTA BENE, 1999. – 272 с.