| Головна » Статті » Географія | [ Додати статтю ] |
Бучач
|
Бучач Панорама Бучача Основні дані Рада | Бучацька міська рада Код | 6121210100 Перша згадка 1515 Статус міста | з 1939 року 12,5 тис. 9,98 кмІ 1253,610 осіб/кмІ 48402 +380-3544 : 49.063333, 25.376389 друга неділя вересня Відстань Найближча | Бучач До обл./респ. центру 125 км автошляхами | 68 км Міська влада Адреса | 48400, Тернопільська обл., Бучацький р-н, м. Бучач, майдан Волі ,1 Бумчач ( Butschatsch, Buczacz, бтищаИищ) — місто в , центр . Розташоване за 72 на південний захід від , на обох берегах . Населення — 12,5 тис. мешканців (2006). Площа 9,98 кмІ. Бучач розташований на перехресті шосейних доріг, що ведуть на , , , , , і . Залізнична станція Бучач — кінцева станція лінії Бучач—. Історія Пам'ятник Тарасові Шевченку в Бучачі Загальний вид на місто і Василіянський монастир від замку Археологічні дослідження На Федір-горі під час археологічних розкопок () знайшли кам'яні долота і тесла зі старанно зашліфованою поверхнею. Такий інвентар — типовий для племен культури лінійно-стрічкової кераміки (6-3 тис. до Р. Х.). На березі Стрипи виявлено залишки двох поселень ранніх племен трипільської культури та поховання бронзового віку. Середньовіччя Назва міста походить від старослов'янського слова «буча» — в значенні «вода напровесні, і глибінь», що досить точно відображає навколишній ландшафт. Про час заснування Бучача існують розбіжні думки науковців: або роки. На території міста знаходилося давнє слов'янське поселення, що до 1340 року входило до складу Галицько-Волинського князівства. Наприкінці XIV ст., внаслідок тривалої боротьби між Польщею і Литвою, Східну Галичину (в тому числі Бучач) захопили поляки. Перша письмова згадка — р. Бучач належав литовським магнатам Бучацьким (гербу ), які прославилися при захисті Галицької Русі і Поділля від кримських татар. Михайло Бучацький був галицьким старостою, Іван — подільським воєводою, Яків (останній нащадок цього роду) — єпископом кам'янецьким, холмським і полоцьким. правили містом до кінця XVI ст., відтак — Гольські, а з року — (гербу ). року місто отримало . З р. тут двічі на рік проводилися ярмарки, а щотижня в четвер — торги. Більшість міщан займалися ремеслами і рільництвом. Вони відробляли панщину, сплачували десятину, виконували різні повинності. У році було закінчене будівництво замку, а року зведено муровану церкву Св. Миколая. Під стінами замку неодноразово велися бої. У вересні року замком оволоділо козацьке військо. В і рр. фортецю намагалися захопити кримські татари, але зазнали невдачі. Відступаючи, вони спалили місто. Навесні року гетьман разом із турецьким султаном Мохаммедом IV відбили у поляків і Бучач. року у Бучачі під деревом «Золота Липа», яке збереглося при дорозі на Соколів, був підписаний між Туреччиною та Польщею. Кордон пройшов по річці і поділяв місто на дві частини — східну (турецьку) і західну (польську). Окупація Бучача турками тривала 11 років. У листопаді року поляки здобули перемогу над турками під Хотином, і статті Бучацького договору втратили силу. Польський король відвідав Бучач 1683 року (очевидно до ). У місті пам'ятають про «Джерело Собєського». На опорній стіні була встановлена пам'ятна плита з написом, що біля цього джерела відпочивав король (нині не збереглася). У серпні року стояв у Бучачі з обозом і проводив військову раду щодо здобуття . На середину припадає містобудівельна діяльність архітектора і скульптора . На замовлення і при фінансовій підтримці графа Миколая , вони звели ряд визначних пам'яток пізнього барокко, які сформували обличчя міста: придорожня фігура Св. Іоанна (), міська ратуша і придорожня фігура Св. Анни (), монастир ОО. (—), Парафіяльний костел (—), церква Покрови Пресвятої Богородиці (). Австрійський період року, після першого поділу Польщі, Бучач відійшов до володінь (з початку XIX ст. — Австрії; з р. — Австро-Угорщини). У році при монастирі заснували гімназію, в якій навчалися відомі українські та польські діячі культури, літератури і мистецтва. Серед її викладачів були поети Юліян Добриловський, Іларіон Грабович, біолог Семен Труш. У — рр. Бучач належав Росії. Старий Бучач Стихійні лиха і хвороби не минали мешканців міста. Епідемія холери року забрала 770 бучачан. року трапилася велика пожежа, під час якої згоріло 220 будинків, у тому числі ратуша, монастир, церква, костел, синагога. За даними р., територія міста займала 3055 мІ, і в ньому проживало 8967 жителів, у тому числі євреїв — 6077, поляків — 1816, українців — 1066. Чеський письменник Карл Запп, який подорожував Галичиною в 1830-х роках, залишив цікаві спостереження про побут і звичаї Бучача, сіл повіту. А польський архітектор і художник Єжи Глоговський виконав кілька акварелей з краєвидами міста. Скасування панщини () сприяло розвитку економіки, основне місце в якій продовжувало займати рільництво, що мало натуральний характер. Прокладення в році залізниці -Бучач- спричинилося до пожвавлення промисловості й торгівлі. Під час колію залізниці у напрямку до було зруйновано і не поновлено по цей час. У другій половині XIX ст. Бучач славився ткацькими виробами та килимами, які виробляла фабрика в Підзамочку на засадах місцевого народного ткацтва. Галицький історик та фольклорист написав перші історичні праці про Бучаччину — «Язлівецькі пам'ятки» (), «Бучацькі пам'ятки» (), видані у Львові. року в Бучачі перебував на гастролях Театр товариства «Руська Бесіда». Серед акторів були та його дружина , а з ними піврічний син , майбутній реформатор українського театру. Протягом — рр. за проектом Топольницького і Феррарі збудовано державну 8-класну гімназію. Тут навчалися історик , художник Володимир Ласовський, письменник Осип Назарук, поет-січовик Іван Балюк. В — рр. у ремісничо-будівельній школі при монастирі навчався письменник Дмитро Бедзик. На початку XX ст. у місті звели ряд громадських і житлових споруд: будинок товариства «Сокіл», (, тепер Будинок культури), церкву Св. Архангела Михаїла () на Нагірянці, «Касу хворих» (тепер корпус районної лікарні). 1910 року в місті проживало 14 жителів. Перша світова і Українська Революція Під час в межиріччі Серету і Стрипи проходила лінія фронту. року в місто вступила російська армія і стояла тут до липня року, коли його знову відвоювали австро-німецькі війська. В часи Української революції діяв . року українці перебрали владу в Галичині і створили . Багато подій тих часів пов'язано з Бучачем. У грудні року Директорія УНР заарештувала Митрополита Київського, «відомого україножера» (О.Храповицького) та єпископа Житомирського Євлогія і вислала до Бучача. Владик помістили у монастирі отців Василіян, де вони перебували до травня року. року у монастирі відбулася нарада з участю президента ЗУНР д-ра Євгена Петрушевича, державних секретарів, генералів М.Омеляновича-Павленка і О.Грекова, полковника В.Курмановича та інших старшин УГА. Уряд переглядав «фатальну ситуацію на фронті». Є. Петрушевич провів реорганізацію Державного Секретаріату. Вирішено скасувати посаду президента і всю військову і цивільну владу передати «уповновласненому» диктаторові. Ним став Є.Петрушевич. У липні року місто окупували поляки. — р. в Бучачі перебувала . Бучацький ревком (голова М.Галон) виконував декрети (Галревкому), що містився в . Міжвоєнний період За переписом р. в місті проживало 7517 осіб, разом із приміськими селами Нагірянкою і Підзамочком — 12 . З них євреї становили 51,3Місто налічувало 2490 будинків. року засновано бібліотеку товариства «Просвіта», року — повітова учительська бібліотека. р. Бучач зайняли радянські війська. За нової влади почала виходити районна газета «За нове життя» (тепер «Нова доба»), на базі майстерні створили ливарно-механічний завод, відкрито зооветеринарний технікум (переведений з Язлівця). Німецька окупація року Бучач зайняли німецькі війська. знищили біля 7500 жителів міста і району, переважно євреїв. Молодих людей було примусово вивозили на роботу в Німеччину. М. та З. Вичерек, І. Синенька — жителі міста Бучача — одні з Радянський період Червона Армія вдруге зайняла Бучач року. На верху Федір-гори, біля старого цвинтаря, р. відкрили меморіал на місці поховання радянських вояків (скульптор Є.Карпов, архітектор О.Зайцев). Неподалік височить символічна могила-курган, насипана року в пам'ять полеглих за волю України воїнів -. Після війни місто було відбудоване, значно розширило свою територію, житловий, промисловий і культурно-освітній потенціал. року організовано автошколу, р. — школа механізації сільського господарства (тепер СПТУ № ). У — рр. діяла обласна школа майстрів сільського господарства, в — рр. — школа медичних сестер. У — рр. на західній околиці міста побудовано цукровий завод, а біля нього — селище цукровиків і середню школу. року почалися регулярні рейси автобусів на , і , а також міське сполучення. Відкрито дитячі школи — художню (), музичну () та спортивну (). На східній околиці міста, біля Трибухівців, зведене навчальне містечко радгосп-технікум. Аграрний коледж, створений на його базі року, — один із найбільших навчальних закладів України цього профілю. З р. в місті діє історико-краєзнавчий музей. Пам'ятки Докладніше: Архітектурні пам'ятки Бучача — (кін. 14 ст.), церква в урочищі Монастирок (16 ст.), церква св. Миколая (1610) з дзвіницею (19 ст.), костьол оо. Домініканців (1652), комплекс монас-тиря оо. Василіян з церквою і дзвіни-цею (1753), (1750-51; архітектор Б. Меретин, скульптор Й.-Г. Пінзель), Успенський собор (1761-63), Хресто-воздвиженська (1753-70) і Покровська (1764) церкви. В останній були різьблені роботи Й.-Г. Пінзеля (нині зберіг. у ТОХМ і ТОКМ), настінний розпис виконав Я. Головацький. Пам'ятка природи — залишки парку кін. 18 — поч. 19 ст. Пам'ятки історії та культури: · меморіал Слави (1954, реставр. 1984; скульп. Є. Карпов, арх. О. Зайцев); · погруддя Т. Шевченка (1968); · похо-вання на міському цвинтарі Січових Стрільців і жертв репресій 1940-х (1992); · символічні могили во-якам УПА та євреям, які загинули під час 2-ї світ. війни (1992); · два пам'ятники Т. Шевченку (1994, скульп. В. Савчук, арх. М. Бевз; 1995, скульп. В. Римар, арх. Р. Кавецький); · пам'ятна таблиця громадському діячеві, доктору В. Гамерському та компо-зиторові, педагогу С. Ілевич (2002), · монумент-фігура Ісуса Христа (2003, скульп. ). Діють монастир оо. Василіян, церкви Чесного Хреста Господнього та Покрови Пресв. Богородиці (обидві — УГКЦ), св. Миколая і св. Михаїла (обидві — УАПЦ), кос-тьол Успіння Пресв. Богородиці, молитов. буди-нок ЄХБ. У книгозбірні г-зії зберігалося Бучацьке Євангеліє. Некрополі На міському кладовищі розташоване військове кладовище, на якому поховано понад 500 радянських воїнів, які загинули у боях за Бучач. Встановлений пам'ятник — скульптура воїна заввишки 2 м, на прямокутному постаменті, заввишки 2,5 м. По правий і лівий боки — 22 надмогильні плити з прізвищами загиблих. Соціальна сфера Функціонують підпрємства харчової промисловості: цукровий, спиртовий, сироробний, хлібний заводи, комбінат хлі-бопродуктів, вироб.-консерв. комбінат. Діють заводи «Квант», «Астрон», швейна фабрика «Берізка», ливарний кооператив «Іскра». У Бучачі є: 4 ЗОШ, гімназія, технічний ліцей, ліцей ім. Св. Йосафата, 2 Будинки школяра, СПТУ, , ; лікарня, стоматологічна поліклініка, Будинок культури, кінотеатр, бібліотека, музична та художня школи, 2 ДЮСШ, 2 готелі, 3 парки, музеї — історико-краєзнавчий, громадський музей-меморіал ім. В. Стуса, історії агроколеджу та СПТУ-26. В місті — один із найбільших в області стадіон, футбольний клуб «Колос» (1969-71 — володар Кубка СРСР). Персоналії Тут народилися російський видавець і книгопродавець (—), український громадський і просвітній діяч (—), адвокат та діяч , церковний діяч і богослав отець (—), польський живописець Міхал Віктор Чепіта (—), єврейський письменник, (—), діяч польського і міжнародного робітничого руху, публіцист Остап Длускі (А.Лянгер, —), український письменник, літературний критик і журналіст (—), громадський діяч, ветеринар Євген Барановський (—), діяч -, сотник Ярослав Косарчин (Байрак, Козак; —), математик , громадський діяч, співзасновник Фонду Допомоги Дітям Чорнобиля і Фонду Руху (нар. ). У гімназії викладали письменники І. Грабович, Ю. Добриловський, В. Масляк, ігумен Бучач. монастиря І. Нерезій, педагог Г. Сінгалевич. В серпні 1996 місто відвідав український письменник, уродженець Тернопільщини як консультант документального фільму про Ш. Й. Аґнона. Примітки 1. стаття про Праведників народів світу на Тернопільщині, поміщена у газеті за грудень року 2. Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998, стор. 17 3. Л. Щербак. Покальчук Юрій Володимирович // . — Тернопіль, видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», том ІІІ, Див. також · · Література · І. Дуда, О. Оверко. Бучач // . — Тернопіль, видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», том 1, . · (пол.) | |
| Переглядів: 1000 | |
| Всього коментарів: 0 | |