| Головна » Статті » Географія | [ Додати статтю ] |
Боярка
|
Боярка – місто районного підпорядкування, розташоване за 22 км. від Києва, залізнична станція на лінії Київ-Фастів. Територія сучасної Боярки була заселена здавна. Поблизу міста виявлено поселення передскіфських часів (VII –VIII ст. до н.е.). Збереглися також залишки невеликого слов’янського городища часів Київської Русі. Пізніше на цьому місці виникло село Городище-Будаївка, перша згадка про яке в історичних документах належать до початку XVI X ст. У цей час ця територія перебувала під владою Литви, а після Люблінської унії 1569 року її захопила шляхетська Польща. На початку XVII ст. Будаївка належала магнатам Корецьким. Населення боролося проти тяжкого соціального і національного гніту. Воно брало активну участь у визвольній війні 1648-1654 рр. Саме поблизу Будаївки в урочищі Клипені збиралися місцеві селяни з навколишніх сіл та йшли до війська Богдана Хмельницького. У 1648 році Будаївку було визволено від польсько-шляхетського панування, і з 1649 року її включили до Білогородської Сотні Київського полку. За Андріївським перемир’ям 1667 року село остаточно відійшло до Росії. Спочатку ним володів Київський Михайлівський монастир, а потім – Києво-Печерська лавра. Після секуляризації монастирських земель Будаївка стала державним селом. Селяни відбудували численні повинності і сплачували податки на користь держави. Згідно з люстрацією 1841 року, тут налічувалося 189 державних селян, які мали в користуванні 754 десятини землі. Переважну більшість її становили непридатні землі. 102 десятини займали болотні сіножатні, де селяни, не маючи лугів, змушені були пасти худобу. За ці мізерні наділи кожний селянин щорічно сплачував велику суму різних податків. На все село було лише 20 коней, 188 волів і 70 корів. Діяли два водяні млини та кілька вітряків. Змучені злиднями, селяни Будаївки у 1848 році звернулися до палати державних маєтностей з проханням виділити сіножатні, але їм відмовили. Тяжким лишилося становище селян Будаївки і після реформи поземельного устрою державних селян, проведеної в 1866-1867 рр. На їх плечі великим тягарем лягли високі викупні платежі. Селяни-бідняки розорялися і йшли працювати на залізницю або промислові підприємства Києва, а їхня земля переходила до рук куркулів. Це призводило до дедалі більшого загострення класових суперечностей в селі. У зв’язку з будівництвом у 60-х роках XIVст. залізниці Київ-Фастів, що проходила повз Будаївку тут виникла залізнична станція, яка дістала назву від сусіднього села Боярки (тепер Тарасівка). Біля станції Боярка почало зростати дачне селище. Напередодні першої світової війни з медичних закладів у Боярці діяли земська лікарня на 15 ліжок і приймальна палата, де працювали лікар, 2 фельдшери та акушерка. З 80-х років ця місцевість стала відома як лікувально-кліматичний курорт для хворих на легені. У 1899 році тут відкрився санаторій для дорослих, хворих на туберкульоз, а в 1904 році – для дітей. За царизму трудящі Будаївки були позбавлені можливості вчитися. В 1861 році в селі відкрили парафіяльну школу, де грамоти навчав піп. Але протягом 1865-1881 рр. вона не працювала, бо село було дуже злиденним. Як показало обслідування, проведене у 80-х роках, тут не було жодної людини, яка б навчилася грамоті в місцевій школі. З 1884 року і до Великої Жовтневої революції в селі діяла лише церковнопарафіяльна школа. У 1902 році сюди з Києва було переведено школу бджільництва. Із зростанням поруч з Будаївкою дачного селища сюди влітку на відпочинок приїжджало багато визначних діячів науки і культури. З Будаївкою пов’язане життя українського письменника, фольклориста, етнографа і філолога Б.Д. Грінченка, видатного українського художника М.К.Пимоменка, українського письменника В.І.Cамійленка, який і похований тут, поета і перекладача “Кобзаря” Т.Г.Шевченка І.Білоусова та ін. У селищі відпочивала і лікувалась видатна українська актриса М.К.Заньковецька, великий український композитор М.В.Лисенко, видатний єврейський письменник Шолом-Алейхем та російський поет С.Я.Надсон. М.В.Лисенко з родиною якого подружився С.Я.Надсон, написав музику до кількох його творів.Під час революції 1905-1907 рр. та в роки реакції станція Боярка з прилеглим дачним селищем і с. Будаївка, розташованим близько від Києва, були місцем проведення нелегальних зборів і мітингів київських робітників. Після одного з мітингів, який відбувся у липні 1906 року, жандарми виявили програму РСДРП та іншу революційну літературу. У квітні 1907 року вони натрапили в дачному селищі на сховище де зберігались примірники виданого тут збірника нот революційних пісень під назвою “Пісні борців”, до якого увійшли “Марсельєза”, “Варшав’янка”, “Інтернаціонал” та “Жалібний марш”. Київське жандармське управління вживало всіляких заходів, щоб перешкодити проведенню в районі станції Боярка і с. Будаївки нелегальних зборів і мітингів. Задачами прогресивно настроєних осіб було встановлено поліцейський нагляд, а в березні 1908 року було видано наказ про реєстрацію всіх дачників і запроваджено патрулювання кінних стражників у навколишніх лісах протягом всього дачного сезону. Проте члени Київської соціал-демократичної організації використовували і далі цю дачну місцевість для проведення нелегальної роботи. Так, 12 червня 1914 року тут відбулися збори 36 київських соціал-демократів. Становище трудящих селян Будаївки ще більше погіршилося після проведення столипінської аграрної реформи. В 1912 році 229 селянських господарств мали 699 десятин землі, з них 26 – менше десятини, 128– від 1 до 4 десятин, 72– від 4 до 9 десятин і лише з господарства володіли понад 10 десятинами землі кожне. У 44 господарствах зовсім не було ніякої худоби, 15– мали лише коней. Не виправдала сподівань трудящого селянства на одержання землі і Лютнева буржуазно-демократична революція. З великим піднесенням населення Будаївки зустріло звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Після визволення Києва 26 січня 1918 року радянські землі, переслідувані розгромленими частинами Центральної ради, наприкінці січня вступили в Будаївку. В селі була встановлена Радянська влада. Проте наприкінці лютого після запеклих боїв Будаївку захопили німецькі війська. Окупанти встановили жорсткий режим і провели великі реквізиції продовольства. Трудящі селяни Будаївки під керівництвом більшовиків які проводили тут активну агітаційну роботу піднялися на боротьбу проти ворога. Навіть представники української буржуазно-націоналістичної контрреволюції змушені були визнати , що селяни Будаївської волості “усі заражені більшовизмом”. 29 квітня 1918р. від рук народних месників запалало приміщення станції Боярка, де містився німецький гарнізон. Багато селян влилося до партизанських загонів, які діяли навкруги. У червні в Будаївці та навколишніх населених пунктах відбулися активні виступи партизанів. 16 червня 1918р. в цьому районі спалахнуло повстання проти окупаційного режиму. Робітники-залізничники станції Боярка і селян Будаївки, Віти-Поштової, Глевахи, Гатного та ряду інших сіл несподівано напали на приміщення гетьманської варти в Будаївці, захопили зброю, боєприпаси і визволили заарештованих. На станції Боярка відбувся бій з німецьким гарнізоном. Певний час перевага знаходилася на боці повстанців. Повстання набуло такого розмаху, що для його придушення німецькі власті відправили з Києва війська. Повстанці з боями відступали до Глевахи, а потім відійшли у ліси.Після визволення Києва від військ буржуазно-націоналістичної Директорії 5 лютого 1919 року частина петлюрівців закріпилася в районі Будаївки – Фастова і кілька днів чинила впертий опір . Незабаром вони були розгромлені і в Будаївці відновилася Радянська влада. Відразу ж почав діяти Ревком, а потім сільрада, які спрямували свою діяльність на відбудову зруйнованого господарства. У травні було створено міліцію. Мирне соціалістичне будівництво перервав наступ денікінців, які на початку вересня 1919 р. захопили станцію Боярка і с. Будаївку. Але в середині грудня село було визволене, тут відновили свою діяльність сільський і волосний Ревком. У березні 1920р. в селі успішно пройшов тиждень фронту і транспорту, під час якого населення заготовило для Києва і залізниці значну кількість дров і зібрало для червоної армії продовольство. Велику роль відіграло проведення землевпорядкування і наділення землею трудового селянства; провів створений у березні 1920р. волосний земельний відділ. Сільрада всіляко допомагала селянам, виділяючи для них дрова та будівельні матеріали. Окупація Будаївки білополяками на початку травня 1920р. перервала мирне соціалістичне будівництво. В червні село знову стало радянським, тоді ж київський Губком партії провів тут 2 агітнедільники, які сприяли зростанню політичної активності селянської бідноти. 17 липня в Будаївку на з’їзд сільських ревкомів зібралися представники 13 навчальних сіл, які ухвалили рішення створити комітети незалежних селян. Радянське будівництво здійснювалось в умовах боротьби проти куркульських банд. У листопаді 1920р. бандити вчинили напад на станцію Боярка, вбили начальника міліції Сидоренка і чотирьох міліціонерів. Партійним і радянським органам при підтримці місцевого населення вдалося знешкодити цих ворогів Радянської влади і спрямувати всі зусилля на те, щоб як найскоріше відбудувати господарство. Велику допомогу подав Київський губком партії, направивши сюди кількох комуністів. Вони провели підготовчу роботу для створення Будаївського партійного осередку і домогли організувати у волості комнезами. У середині 1921р. в Будаївці завершилось наділення землею безземельних селян. Волосна рада і комнезам доклали багато зусиль, щоб забезпечити бідних селян тяглом, сільськогосподарським реманентом, насінням. Восени 1921р. станція Боярка перетворилася на справжнє поле бою за подолання паливної кризи в Києві. Для вивезення дров, заготовлених у боярських лісах, було вирішено збудувати вузькоколійку від лісорозробок до станції. За закликом Київської партійної організації комсомольці Києва із завзяттям і натхненням приступили до виконання цього завдання. Не вистачало хліба і теплого одягу, через постійні напади бандитів на роботу доводилося виходити зі зброєю. Та ніщо не могло спинити юних героїв, одним з ватажків яких був секретар комсомольського осередку Головних залізничних майстерень південно-західної залізниці, майбутній письменник Микола Островський. Героїзм мужніх будівельників залізниці яскраво описаний ним у романі “Як гартувалась сталь”. У боярській школі №2, в приміщенні якої в 1921р. жили М.Островський і група комсомольців, тепер створений музей. З літа 1922 р. в Будаївці активно діяв волосний партійний осередок до складу якого входили І.Г.Вислобоков, О.Д.Книш, Х.М.Кривенцова-Манжес. У листопаді тут відбувся 4 волосний з’їзд рад, делегати якого надіслали вітальну телеграму В.І.Леніну. З’їзд відзначив велику роботу, проведену місцевим волпартосередком. З ініціативи комуністів наприкінці 1922р. створили комсомольську організацію. Під керівництвом сільради та комнезаму діяли товариства взаємної допомоги – споживче та кредитне. Були націоналізовані дачі київських багатіїв. Стали до ладу паровий млин і кілька дрібних підприємств. Проведено роботи щодо впорядкування села. В листопаді 1926р. до території Будаївської сільради включили дачне селище Боярку. Населення Боярки-Будаївки перевищило 3000 чоловік. З 1923 по 1927рр. вона була центром Будаївського району, пізніше увійшла до складу Київського міському, а згодом – Києво-Святошинського району. Багато зробили в Будаївці для охорони трудящих. Тут діяла лікарня на 20 ліжок, яка мала інфекційне, хірургічне й пологове відділення. При ній працювали поліклініка і дитяча консультація. В селі була також аптека. В 1920р. у Боярці відкрився тубсанаторій для дорослих на 160 місць, а в 1925 – для дітей. З перших років Радянської влади велика увага приділялася культурному будівництву. Восени 1920р. в селі відкрили початкову трудову школу. У 1926р. в ній працювало 12 учителів, було створено дитячий будинок. Відновилися заняття у школі бджільництва, яка в 1921р. була перетворена на технікум. У ньому до 1926р. працював відомий український вчений – бджоляр В.Ю.Шимановський. Активно діяли гуртки ліквідації неписьменності серед дорослих. В 1923р. відкрились сільбуд при якому створили гуртки: політосвітній, драматично-музичний, військово-санітарний, спортивний та ін.Селяни Боярки-Будаївки в 1929р. об’єдналися в колгосп “Інтенсивник”. Велику роль в його створенні відіграла партійна організація, яка налічувала на той час 6 членів і 2 кандидати в члени партії, та комсомольська організація, що складалася з 14 юнаків і дівчат. Незважаючи на перешкоди, які намагалися чинити місцеві куркулі, артіль зміцнювалась. На початок 1931р. в селі було завершено колективізацію. Завдяки самовідданій праці колгоспників артіль “Інтенсивник” в 1931р. стала одним з передових господарств району. Механізація сільськогосподарських робіт забезпечувала Київська МТС створена в 1931р. Велику допомогу господарству подавали шефи – робітники київського трамвайного заводу, які постачали запасні частини для сільськогосподарської техніки і допомагали проводити ремонт техніки. Рік у рік зміцнювалось господарство колгоспу. Тут були побудовані тваринницькі ферми на 140 голів ВРХ і 150 свиней. У 1938р. Боярка-Будаївка була віднесена до категорії селищ міського типу і стала називатися Бояркою. На місці колишніх дач київських багатіїв виросли санаторії, будинки відпочинку, піонерські табори. Селище електрифікували. Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. У 1940р. в Боярці діяла районна лікарня де працювало 50 медичних працівників. В післявоєнний час в Боярці швидкими темпами розвивалася промисловість. У 1956р. селище було віднесене до категорії міст районного підпорядкування. На промислових підприємствах тут працює 10000 чоловік. Одних з найбільших підприємств є швейна фабрика дитячого одягу, створена у 1963р. Боярка перетворилася на місто-курорт. У санаторіях “Барвінок”, “Зірочка” та Міністерства оборони СРСР лікувалися діти з закритою формою туберкульозу, у спеціальному санаторії – діти з різними формами кісткового туберкульозу. У туберкульозному санаторії для дорослих “Боярка”, який має хірургічне відділення медичну допомогу дістають хворі з відкритою формою туберкульозу. Медичне обслуговування рік у рік поліпшується. У Боярці діють районна лікарня, яка міститься в новому двоповерховому приміщенні і обладнана новітньою медичною апаратурою, районна поліклініка, протитуберкульозний диспансер, обласна дитяча лікарня, обласна і районна санепідемстанції та станція швидкої допомоги. Сучасна Боярка поступово в післявоєнний період перетворилася на одне з найближчих міст-супутників Києва курортно-лікувального та оздоровчого напряму. | |
| Переглядів: 548 | |
| Всього коментарів: 0 | |