Понад 60 років тому в грудні 1930 року дійсним членом Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка у Львові було обрано вже відомого на той час 30-річного фізика Олександра Смакулу.

На жаль, наша громадськість про цього вченого донедавна нічого не знала. Народився О.Смакула 9 вересня 1900 року в селі Доброводи Збаразького району на Тернопільщині в селянській родині. Після закінчення сільської школи навчався в українській гімназії у Збаражі. Проте війна перервала навчання. Від 1912 по 1914 роки вдалося закінчити лише два класи гімназії. У 1922 році блискуче завершив навчання в українській гімназії в Тернополі. Того ж року самостійно виїхав на навчання до університету в Німеччині і склав вступні іспити до Гетингенського університету. У 1927 році склав докторський іспит і здобув науковий ступінь доктора філософії. В той самий час працює асистентом у фізичному інституті професора Роберта Поля.

Кінець 20-х років, як відомо проходив в науці під знаком становлення фундаментальної фізичної теорії – квантової механіки. Будучи у вирі таких епохальних подій, О.Смакула один з перших застосував поняття цієї науки для з’ясування механізмів взаємодії електромагнітного випромінювання з твердими тілами. 1930 рік в одному авторитетному європейському журналі з’являється його стаття, що зробила ім’я автора відомим у науці.

Поняття і параметри квантових осциляторів були застосовані для опису радіаційного забарвлення кристалів. Було виведене кількісне математичне співвідношення відоме як “формула Смакули”. Вона загальновживана й донині. У 1937 році першим в світі він отримав патент за винахід способу просвітлення оптики. У 30-40-х роках інтереси О.Смакули були зосереджені навколо проблеми оптики і спектроскопії кристалів.

У 1951 році О.Смакулу запрошують до США на посаду професора Массачусетського технологічного інституту, при якому в 1964 році він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. 1962 року вийшла фундаментальна монографія професора Смакули “Монокристали. Ріст, виготовлення і застосування” обсягом близько 500 сторінок. Професор Смакула – автор багатьох патентів, понад 100 ґрунтовних наукових праць. Він є почесним членом Товариства Українських інженерів (США), Американського Оптичного Товариства.

Згадуючи українських фізиків, було б несправедливо обійти увагою нашого сучасника, відомого вченого в галузі теоретичної фізики, політичного діяча Ігоря Рафаїловича Юхновського. Це людина непересічного таланту. Серед основних його здобутків – розробка оригінальних теоретичних методів у фізиці конденсованої матерії, створення самобутньої школи зі статичної фізики. Добре знаний він і як серйозний політик, народний депутат.

Наукова діяльність Юхновського розпочалася циклом робіт, в яких був розвинений боголюбовський метод розкладу за плазмовим параметром для бінарної функції розподілу систем заряджених частинок. У другій половині 50 років Юхновський розробив новий оригінальний метод, який став методологічною основою і математичним апаратом для дослідження класичних і квантових систем багатьох частинок – метод колективних змінних. Разом із співробітниками він побудував послідовну мікроскопічну теорію розчинів електролітів, узагальнення якої на просторові неоднорідні системи дало змогу закласти основу сучасної теорії електролітних плівок і мембран. Разом з учнями він створив кількісну мікроскопічну теорію гелію-4. Принципово важливі результати здобув Юхновський в теорії фазових переходів. Значні успіхи досягнуті ним у дослідженні структурно-невпорядкованих систем, частково збуджених сумішей газів та нерівноважних процесів.

Останнім часом під керівництвом Юхновського розпочато роботи, які є особливо актуальними для розвитку нашої держави. Це стосується, насамперед, створення і розвитку електронної інформаційної мережі з доступом до світових банків даних і повним набором послуг Internet, а також дослідження фізичних процесів, що відбуваються в ядерній магмі на зруйнованому четвертому енергоблоці ЧАЕС.

Не можна не згадати видатного вченого і патріота України, чиїм ім'ям пишається і світ. Це Олекса Біланюк. Той Біланюк, який ще в 60-х роках насмілився зазіхнути на авторитет А. Ейнштейна та цілих поколінь учених, які вважали безсумнівним існування в природі межі максимальної швидкості. Олекса Біланюк, опублікувавши ряд праць із тахіонної проблематики, довів, що існують надсвітлові частинки — тахіони, які не можуть рухатися зі швидкістю, меншою від світлової або рівною їй. Тим самим він започаткував нову галузь теоретичної фізики. Народився О.Біланюк у 1926 р. на Лемківщині. Електротехніку вивчав у Бельгії, ступінь доктора наук здобув у Мічиганському університеті, а професора фізики — у Квартморському коледжі США. Основний напрямок його наукової діяльності —експериментальна ядерна фізика.

Багато українських учених – гігантів світової фізики, яких буремні вітри ХХст. занесли за межі України, зробили вагомий внесок у світову культуру і науку, що є часткою творчого потенціалу української нації.До таких учених треба віднести:

Юрія Кістяківського (1900—19821—директора інституту ім. Планка, наукового радника президента США Ейзенхауера, професора Прінстонського і Гарвардського університетів, спеціаліста з молекулярної кінетики і спектроскопії, видатного вченого в галузі ядерної фізики і співавтора водневої, а потім нейтронної бомб;

Михайла Яримовича — керівника програм з фізики міжпланетного простору і систем космічних польотів;

Миколу Галоняка — професора електричної інженери Ілінойського університету США;

Володимира Романіва — дослідника напівпровідникової фізики і техніки;

Петра Грицака—професора механіки, головного проектувальника теплової системи супутників «Тельстар»;

Ієна Шевчука, який зробив рідкісне відкриття — виявив зоряний спалах у Великій Магеллановій Хмарі;

Джорджа Гамова — автора теорії первісного вибуху (він з'ясував генетичний код ДНК);

Романа Яцківа, Юрія Даревича, Марка Горбача, Романа Канюка.

Є багато інших провідних учених-фізиків, серед яких чимало лауреатів, академіків, які займали і займають високі посади.

Але, безперечно, більшість фізиків з українським корінням жили і живуть у Росії.

Серед них такі світила, як М. Боголюбов — засновник школи теоретичної фізики, Дмитро Іваненко, що передбачив роль нейтронів у будові ядра, Г.Буккер — директор-інституту ядерної фізики в Новоросійську, Микола Леонтович — академік, працював у галузях електродинаміки, термодинаміки, оптики, квантової механіки, радіофізики тощо. Він розробив інерційну теорію плазми.

Багато українських учених пережили тяжкі дні випробувань: це і погромні статті в пресі, й образливі допити і нестерпні тортури з протореною дорогою на Колиму — «эту чудную планету, откуда возврата нету». Тисячі з них — відомих, маловідомих і невідомих — закатовано, деякі на віки вічні спочили в колимській мерзлоті. І нині настав благословенний час для повернення слави і честі вірних синів України, її лицарів, що у часи найважчих лихоліть не зрадили своєї землі.

Література

1. Лень А. Відкриймо наші скарби // Рід. шк. – 1994. – №8. – С.15.

2. Влох О. Доля вченого в долі України // Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці.-Львів,1991.-С.121-143.

3. Долчук М., Палєк В. Попередник славнозвісного Рентгена // Дзвін. – 1996 – . №10-12. – С. 95-101.

4. Жук Ю. Український Едісон // Освіта. – 1997. – 21-28 трав.