| Головна » Статті » Біологія | [ Додати статтю ] |
БУЗИНА ЧОРНА
|
БУЗИНА ЧОРНА — Sambucus nigra Гіллястий, 3—6 м заввишки кущ родини жимолостевих. Пагони сіро-зелені, з жовтуватими соче-вичками і білою серцевиною. Листки супротивні, непарнопери-сті, з 5—7 видовжено-яйцевидними загостреними гостропилчастими листочками. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, кремово-білі, у щитковидних суцвіттях з 5 головними гілочками. Плід — чорно-фіолетова куляста кістян-ка. Цвіте у травні — червні. Плоди достигають у серпні — вересні. Поширення. Трапляється майже по всій території України у лісах по чагарниках, на лісових пору-бах, частіше здичавіло. Подекуди розводять як декоративну рос-лину. Заготівля і зберігання. Використо-вують кору, квітки, листя, плоди і коріння. Квітки збирають під час цвітіння, зрізуючи все суцвіття. Сушать під наметом з доброю вентиляцією (при повільному су-шінні віночки квіток буріють) або в сушарці при температурі 40°. Після висихання квітки відділя-ють від щитків. Сухої сировини виходить 18—20 % . Строк придат-ності — 3 роки. Квітки (Flores Sambuci) відпускаються аптеками. Кору знімають навесні, плоди — у період повної стиглості. Сушать у печах або сушарках при темпе-ратурі 60—65°. Сухих плодів ви-ходить 15 % ; строк придатності — 6 місяців. Листя заготовляють під час цвітіння рослини. Спочатку його пров'ялюють на сонці, а по-тім досушують у затінку. Сухої сировини виходить 20 % . Коріння копають після дозрівання плодів. Його миють, розрізують на куски і сушать на сонці або в протоп-лених приміщеннях. Сухої сиро-вини виходить 25 % . Хімічний склад. Усі частини рос-лини містять великий набір біоло-гічно активних речовин: корін-ня — сапоніни, дубильні й гіркі речовини; кора — ефірну олію, холін, фітостерин, цукри, орга-нічні кислоти, пектинові й ду-бильні речовини; квітки — ефірну олію (0,025—0,03 % ), глікозиди самбунігрин і рутин, слиз, ду-бильні речовини, холін, цукри, органічні кислоти (кавову, валер'янову, яблучну, оцтову), фіто-стерин; листя — самбунігрин, ал-калоїд коніїн і сонгвінарин, ефір-ну олію, смоли, вітамін С (280 мг%), каротин (14—50 мг%); у плодах є цукри, органічні кис-лоти (винна, оцтова, валеріанова, лимонна), каротин, аскорбінова кислота (10—15 мг %), самбуцин, рутин, хризантемін, дубильні ре-човини, барвники, тирозин, сліди ефірних олій. Фармакологічні властивості і ви-користання. Фармакологічна дія різних частин рослини не одна-кова і залежить від кількісного та якісного складу біологічно активних речовин. Сечогінні вла-стивості мають усі частини рос-лини; потогінні й протизапаль-ні — кора, листя, квітки, пло-ди. Плоди, а у великих дозах і кора та коріння, мають послаблю-ючі властивості. Квіткам, крім то-го, властива болетамувальна дія. Препарати Б. ч. широко викори-стовуються і в науковій, і в народ-ній медицині. Настій квіток ре-комендується науковою медици-ною як потогінний засіб при за-паленні дихальних шляхів, грипі, бронхіті, ларингіті, захворюван-нях нирок і сечового міхура, при невралгії. Завдяки сечогінним вла-стивостям препарати Б. ч. ефек-тивні при лікуванні хронічної ниркової недостатності. В гінеко-логічній практиці настій квіток використовують внутрішньо і для спринцювань та ванночок при запальних захворюваннях піхви. Квітки бузини входять до складу потогінних, пом'якшувальних і послаблюючих зборів, а також до зборів для спринцювань і клізмо-чок. Нарівні з квітками у народ-ній медицині використовують ко-ріння, кору, листя і ягоди рослини. Так, настій квіток і листя або від-вар кори вживають при захворю-ваннях дихальних шляхів, запорі, геморої, як жовчогінний засіб, при подагрі, артриті, анемії, ожи-рінні, хронічних хворобах шкіри (зокрема, при псоріазі). Відвари коріння і кори використовують і при діабеті, хворобах нирок і набряках. Свіжі ягоди вживають при ревматизмі і невралгіях. Із сушених ягід готують киселі, які вживають як послаблюючий засіб. Настій сушених ягід сприяє випо-рожненню кишечника, поліпшує жовчовиділення, посилює діурез. Препарати Б. ч. використовують і у вигляді полоскань та примочок при ангіні, запаленні ротової по-рожнини й горла, при хворобах вух і очей, подагрі, утворенні ге-мороїдальних вузлів. Ванни з від-вару коріння й квіток вважаються ефективним засобом при ревма-тоїдному й подагричному по-ліартриті.» Лікарські форми 1 застосування. ВНУТРІШНЬО — настій квіток або лис-тя (1 столова ложка на 200 мл окропу) п'ють теплим по половині — третині склянки 2—3 рази на день; відвар кори або коріння (10 г сухої подрібненої си-ровини на 200 мл окропу) по столовій ложці 3 рази на день або один раз на ніч як послаблюючий засіб; настій су-шених плодів (столова ложка сировини на 200 мл окропу) по чверті склянки З—4 рази на день. ЗОВНІШНЬО — настій квіток (30 г кві-ток заливають 500 мл окропу, настою-ють 20 хв.) для спринцювань, ванночок і мікроклізмочок. ЛІЛІЯ БІЛА — Lilium candidum Багаторічна цибулинна рослина родини лілійних. Стебло прямо-стояче, просте, облистнене, 60— 120 см заввишки. Листки чергові, оберненоланцетні, хвилясті; верх-ні— ланцетні, гострі. Квітки пра-вильні, двостатеві, великі, білі, за-пашні, догори або косо догори спрямовані, зібрані в коротку ки-тицю. Плід — коробочка. Цвіте у червні — липні. Поширення. Походить з Середзем-номор'я. Розводять її в садах і квітниках як декоративну рослину. Сировина. З лікувальною метою використовують цибулини, листя і квітки. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад ще не вивчено. Фармакологічні властивості і ви-користання. В народній медицині рослину використовують як сечо-гінний і знеболюючий засіб. Спир-тову настойку цибулин вживають при водянці, а також як відхар-кувальне при захворюваннях ди-хальних шляхів, що супроводять-ся застоєм великої кількості хар-котиння. Спиртову настойку кві-ток вживають як тонізуючий за-сіб, нею натираються при ревма-тизмі й радикуліті та змащують рани. Зовнішньо подрібнені цибу-лини прикладають до місць, де йде запальний процес, для зняття за-пального набряку, а відварені в молоці квітки прикладають до на-ривів. Олію білої лілії використо-вують для натирання при болях і судомах, лікування опіків і ран. Воду, перегнану з квітками лілії, використовують з косметичною метою для відбілювання обличчя. Щоб видалити ластовиння, вико-ристовують мазь, для приготуван-ня якої беруть відвар квіток, мед і гірчичне борошно (порівну). Лікарські форми і застосування. ЗОВНІШНЬО — мазь для лікування ран і опіків: 5 квіток лілії білої заливають соняшниковою або іншою рослинною олією так, щоб вони були повністю вкриті рідиною, настоюють 10 днів; мазь для натирань при болях і судомах: 6 сто-лових ложок подрібненого листя, кві-ток і цибулин (взятих порівну) зали-вають двома третинами склянки соняш-никової олії й настоюють 3 тижні на сонці. ТЕРЕН ЗВИЧАЙНИЙ — Prunus spinosa Колючий, відстовбурчено-розга-лужєний кущ або невелике (1 — 4 м заввишки) дерево родини розових. Листки чергові, прості, видовжені або видовженооберне-нояйцевидні, при основі клино-видні, городчасто-пилчасті (зуб-чики залозисті), в молодому віці з обох боків опушені, пізніше — зверху голі. Квітки правильні, двостатеві, одиничні, рідше по 2— З, на коротких голих квітконіж-ках; віночок білий або зеленува-тий, з п'ятьма видовженими ту-пими пелюстками. Плід — куляста або округлоконічна соковита чор-на, з восковою поволокою кістян-ка. Цвіте у квітні — травні. Плоди достигають у вересні. Поширення. Терен звичайний рос-те по всій території України на уз-ліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Заготівля і зберігання. З ліку-вальною метою використовують квітки (Flores Pruni spinosae), листя (Folia Pruni spinosae), плоди (Fructus Pruni spinosae), кору гілок (Cortex Pruni spinosae) і коріння (Radix Pruni spinosae) терну. Квіт-ки заготовляють в період повного цвітіння рослини. Як тільки росли-на відцвіте, одразу приступають до заготівлі листя. Зібрану сиро-вину розкладають тонким шаром на папір чи тканину й висушу-ють під укриттям на вільному повітрі або в приміщенні з доброю вентиляцією. Плоди збирають во-сени у зрілому стані й викори-стовують свіжими (перебрані пло-ди зсипають у дерев'яні діжки, накривають зверху вологою тка-ниною і зберігають у погребі), переробляють на киселі, компоти, повидло, настойки на вині чи го- рілці або сушать,на сонці, під на-метами чи в сушарках при темпе-ратурі 45—50°. Сухих плодів ви-ходить 25 % . Коріння терну також заготовляють восени. Його вико-пують, обтрушують з нього землю, миють у холодній воді, розрізу-ють на куски і, розстеливши тон-ким шаром у теплому провітрю-ваному приміщенні, сушать (щоб прискорити сушіння, товще корін-ня розщеплюють уздовж). Кору збирають навесні, з молодих бо-кових гілок (правила заготівлі й сушіння див. у статті Дуб зви-чайний). Готову сировину зберіга-ють у сухому провітрюваному приміщенні. Рослина неофіци-нальна. Хімічний склад. Плоди терну міс-тять дубильні (1,7 % ) й ароматичні речовини, пектини (до 1 % ), яб-лучну кислоту (3,3 % ), вітамін С (32,6 мг % ), цукри (5,5—8,8 % ), глі-козид пруназин, червоний барвник та мінеральні солі; квітки — ефір-ну олію, ціаногенний глікозид, флавоновий глікозид кемпферин і його аглікон кемпферол, віск та мінеральні солі; листя — дубильні речовини (3,42 % ), вітамін С (108,5—157,9 мг %), яблучну кис-лоту, пектини та глікозид пруна-зин. У корі є значна кількість дубильних речовин (3—5 % ), а в корінні знайдено флавоноїди. Фармакологічні властивості і ви-користання. Фармакологічна дія різних частин рослини не одна-кова й залежить від кількісного і якісного складу тих біологічно активних речовин, що в них є. Плоди терну (свіжі, перероблені на киселі, компоти, повидло і на-стойки, у вигляді відвару або екс-тракту) виявляють в'яжучу дію й рекомендуються для вживання при розладах шлунка і кишок: неспецифічних виразкових колі-тах, дизентерії, харчових токси-коінфекціях і кандидозах. Ліку-вальним напоєм при кишкових інфекційних захворюваннях вва-жається і тернове вино. Свіжий сік плодів корисно пити при жов-тяниці. Препарати з квіток регу-люють перистальтику кишок, ді-ють як сечогінний, потогінний і гіпотензивний засіб, поліпшу-ють, як і препарати з плодів терну, обмін речовин і показані при гаст-риті, спастичному коліті внаслі-док атонії кишок, циститі, набря-ках, нирковокам'яній хворобі, рев-матизмі, при фурункулах та інших гноячкових захворюваннях шкіри, при запаленні слизових оболонок рота, горла і стравоходу. Засто-совують квітки терну і в гомеопа-тії. Чай з листя терну має легку проносну властивість, підвищує діурез, поліпшує обмін речовин, діє як відхаркувальний засіб. Його п'ють при хронічних запо-рах, нефролітіазі, циститі, аденомі простати й висипах на шкірі. Чай з листя вважається корисним для людей, які ведуть сидячий спосіб життя. Кору й коріння, що мають потогінні й жарознижу-вальні властивості, вживають у вигляді відвару при підвищеній температурі тіла. Зовнішньо від-вар кори або коріння застосо-вують як протизапальний засіб для спринцювань при білях. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій плодів (2 сто-лові ложки сушених плодів на 500 мл окропу, варити 10 хвилин) по пів-склянки 4 рази на день до їди; 6— 8 сушених плодів заливають склян-кою окропу, варять до зменшення во-ди на одну третину, проціджують і одержаний екстракт випивають за день за 3—4 прийоми; настій квіток (2 столові ложки сировини настоюють 1 годину на 400 мл окропу, процід-жують) по півсклянки 4 рази на день до їди; холодний настій (2 чайні ложки квіток настоюють 8 годин на склянці холодної кип'яченої води, проціджу-ють) по третині склянки 3 рази на день; столову ложку суміші (порівну) квіток терну звичайного, трави звіробою зви-чайного і кореневищ з корінням ва-леріани лікарської настоюють на склян-ці окропу до охолодження, проціджу-ють і випивають перед сном при олігоменореї центрального генезу; столову ложку суміші квіток терну колючого, коріння ревеню тангутського й оману високого, кори крушини ламкої і листя м'яти перцевої, взятих у співвідношенні 2:2:2:3:2, кип'ятять 10 хвилин у 300 мл води, проціджують і одержа-ний настій п'ють по півсклянки 3 рази на день при спастичному коліті; сушене листя терну заварюють і п'ють як чай; відвар кори або коріння (5 г сировини на 200 мл окропу, кип'ятити 15 хви-лин) п'ють ковтками не дозуючи. ЗОВНІШНЬО — спринцювання відва-ром кори або коріння (готують, як у по-передньому прописі). | |
| Переглядів: 820 | |
| Всього коментарів: 0 | |