| Головна » Статті » Біологія | [ Додати статтю ] |
Будова і функції багатоклітинних організмів
|
Тема: Будова і функції багатоклітинних організмів. Будова органів багатоклітинних рослин та грибів, регуляція їхніх функцій. Системи органів багатоклітинних тварин. Регуляція життєвих функцій тваринних організмів. 1. Клітина тканина орган система органів функціонаьна система органів. Органи, які виконують в організмі спільні функції утворюють системи органів (нервова). Тимчасове об’єднання органів їх систем для виконання певної функції утворюють функціональну систему органів (біг: опорно-рухова, дихальна, кровоносна). Будь-якому організму притаманна саморегуляція, надходження будівельного і енергетичного матеріалів, обмін речовин, перетворення енергії. Особлива роль належить регуляторним системам. У тварин – це нервова, імунна та система залоз внутрішньої секреції; у рослин – регулюються життєві функції за допомогою фітогормонів. Органи багатоклітинних організмів, які забезпечують розмноження наз. репродуктивними. Хімічні елементи і сполуки, потрібні для створення органічних сполук рослини одержують з ґрунту або з повітря, а необхідну енергію – за рахунок світла. Гетеротрофи (тварини, люди) отримують енергію разом з їжею, створеною автотрофами. У рослин транспорт води, біологічно-активних сполук, органічних речовин забезпечують провідні тканини. Спільна робота різних органів і систем органів багатоклітинних організмів спрямована на підтримання гомеостазу. У вищих рослин вегетативними органами є корінь і пагон. Корінь забезпечує закріплення в ґрунті, всмоктування ґрунтового розчину солей і їхнє переміщення до надземних частин рослини. Різні види коренів (головний, бічні, додаткові) формують кореневу систему. Пагін складається з основної частини – стебла, на якому розташовані листки і бруньки. Стебло забезпечує зв’язок між усіма частинами рослин, транспортування сполук. Листок здійснює фотосинтез, випаровування води і дихання. Бруньки є зачатковими листками. На особливих пагонах розташовані репродуктивні органи рослини (квітки, спорангії). Вегетативні органи здатні видозмінюватись, що пов’язане із здійсненням нових функцій (наприклад: бульба, кореневища, цибулини, в яких запасаються поживні речовини). У несприятливі періоди надземна частина може відмирати. Є у рослин і колючки (глід, кактуси). Органи нестатевого розмноження рослин і грибів називаються спорангіями. Вони розташовані поодинці або разом у складні отвори (наприклад, плодові тіла грибів). Утворення і дозрівання статевих клітин, процеси запліднення, а у насінних рослин (голонасінних та покритонасінних) також і запилення забезпечують органи статевого розмноження. У покритонасінних – це квітка. Оскільки у рослин немає нервової системи, їхні життєві функції (ріст, розвиток..), а також взаємодію різних частин регулюють біологічно активні речовини – фітогормони. Одні фітогормони можуть прискорювати поділ клітин, розвиток пагонів, дозрівання плодів, інші – гальмувати. За допомогою фітонцидів, алкалоїдів рослини впливають на м/о, тварин, рослин. Фітонциди, які виробляє сосна, часник, цибуля вбивають м/о. Рослина може реагувати на зміну умов довкілля. Ці її реакції наз. тропізмами і настіями. Тропізми – це ростові рухи частин рослини у відповідь на дію подразника, яка має певну спрямованість. Наприклад, з насінини коріння завжди росте в грунт (наз. геотропізм) і стебло вверх. Настії – це рухи органів рослин у відповідь на дію подразника, що має певне спрямування (наприклад, зміна освітленості). Наприклад, закривання і відкривання квітки, залежно від умов освітленості, складання листків на зміну t.. 2. У багатоклітинних тварин є такі системи органів: опорно-рухова, травна, кровоносна, дихальна, нервова, видільна, статева та система залоз внутрішньої секреції. Травна система забезпечує надходження в організм поживних речовин, їх перетравлення, всмоктування продуктів перетравлення та виведення неперетравлених решток їжі. Бувають різні види травлення: внутрішньоклітинне (у губок), змішане – у кишково порожнинних (починається з кишечнику і закінчується клітинами епітелію), зовнішнє (павуки, клопи, личинки мух). Травна система може бути замкненою і наскрізною. Замкнена починається ротовим отвором і закінчується заліпленням кишки; наскрізна – закінчується анальним отвором. Коровоносна система складається з кровоносних судин і центрального пульсуючого органа - серця. Кровоносна система забезпечує транспорт і перерозподіл поживних речовин, газів, біологічно активних сполук, кінцевих продуктів обміну речовин, здійснює захисні реакції організму. Кровоносна система є замкнутою і незамкнутою. Замкнена – коли кров рухається лише по кровоносних судинах. Незамкнена (молюски, членистоногі) – при якій судини відкриваються в порожнину тіла, рухається між органами. Основна функція дихальної системи – забезпечення газообміну між організмом і навколишнім середовищем. У ракоподібних, молюсків, риб органи дихання – зябра, забезпечують дихання киснем, розчиненим у воді. У наземних тварин органи дихання різні: трахеї (комахи, павукоподібні), легеневі мішки (павукоподібні), легені (земноводні, плазуни, птахи, ссавці). Функцію виведення з організму кінцевих продуктів обміну речовин виконують органи видільної системи. У виділенні речовин беруть участь система видільних канальців (черви), зелені залози (ракоподібних, видільні судини наземних членистоногих, потові та сальні залози ссавців, жирове тіло комах. Органи виділення забезпечують гомеостаз. Опорно-рухова система здійснює опорну функцію, забезпечує рух тварин. Є пасивна (зовн. або внутр. скелет) і активний (мускулатура). У червів – це шкірно-м’язовий мішок. Статева система тварин виконує функцію розмноження, завдяки чому забезпечується життя на землі. До статевої системи тварин належать статеві залози, які утворюють статеві клітини та протоки, через які вони виводяться. Всі процеси в організмах багатоклітинних тварин регулюють імунна система та система залоз внутрішньої секреції. Ці системи тісно взамозв’язані між собою і впливають на діяльність одна одної. Нервова система регулює життєві функції організму за допомогою нервових імпульсів, які мають ел-ну природу. Нервові імпульси передаються від рецепторів, о певних центрів ЦНС. Там відбувається їх аналіз і синтез. Від цих центрів нервові імпульси надходять до робочих органів. Завдяки нервовій системі тварини здатні сприймати зміни зовнішнього і внутрішнього середовища й швидко на них реагувати (рефлекс). В основі діяльності нервових центрів лежать складні процеси виникнення нервового збудження і гальмування. У деяких тварин і людей регулюються життєві функції системою залоз внутрішньох секреції. Всі залози працюють узгоджено, що регулюється гормонами. Важливе значення в регуляції життєвих функцій належить нейрогормонам – біологічно-активним речовинам. Вони виробляються особливими клітинами нервової тканини. Нейрогормони надходять у кров, міжклітинну та спинномозкову рідину і транспортуються до тих органів, роботу яких регулюють. У хребетних існує зв’язок між гіпоталамусом (проміжний мозок) і гіпофізом (залоза внутрішньої секреції, пов’язана з проміжним мозком). Разом вони регулюють надходження синетзованих гіпоталамусом нейрогормонів у передню частину гіпофіза. Там вони регулюють вироблення гормонів, а ті впливають на діяльність інших залоз внутрішньої секреції. Біологічне означення цієї системи в здійсненні регуляції вегетативних функцій організму та процесів розмноження. Наприклад конц-я нервової системи впливає на діяльність серця. Важлива роль у забезпечені життєдіяльності організмів тварин відіграє імунна система. Імунітет – здатність організму захищати свою сталість, несприятливість до збудників хворою. Імунна система впізнає і знешкоджує антигени. До складу імунної системи хребетних тварин і людей входять: вилочкова залоза (тимус), червоний кістковий мозок, лімфатичні вузли, слезінка та ін. і певні групи лейкоцитів. Імунна система забезпечує гуморальний і клітинний імунітет. Гуморальний – вироблення антитіл, які зв’язують певні антигени і знешкоджують їх. Клітинний імунітет – пов’язаний з підвищенням концентрації лейкоцитів, які здатні захоплювати завдяки фагоцитозу клітини хвороботворних мікроорганізмів, вірусів, або сторонні частинки і знешкоджувати їх. Тканини багатоклітинних організмів. Тема: Будова, функції та розвиток тканин. Особливості будови та функції рослинних тканин. Тканини тварин, їх будова та функції. Особливості будови тканин рослин. У більшості багатоклітинних організмів під час їхнього розвитку клітини починають диференціюватись, групуватись за будовою та виконуваними функціями. Так утворюються тканини. Тканина – це система подібних за будовою клітин, пов’язаних за будовою і функціями. Різні типи тканин тварин у процесі індивідуального розвитку з зародкових литнів: -енто, -мезо і етнодерми. У рослин тканини виникають з твірної тканини. У (рослинних) тваринних тканинах і міжклітинна речовина. Клітини рослин сполучаються між собою через отвори в їхніх оболонках за допомогою цитоплазматичних містків. У відмерлих клітин залишаються тільки стінки, а вміст руйнується. Будову та функції тканин тварин вивчає гістологія, а в рослин – анатомія рослин. Тканини рослин поділяють на: твірні, покрівні, провідні, основні та механічні. Твірна тканина (меристема) складається з клітин здатних до поділу. Ця тканина дає початок клітинам усіх інших типів. Вони мають велике ядро і тонкі розтяжні стінки з незначним вмістом целюлози. За розташуванням в рослині розрізняють верхівкову, бічну та вставну твірні тканини. Верхівкова меристема розташована на верхівці пагона і забезпечує ріст цих органів в довжину. Бічна меристема міститься всередині багатоклітинних коренів або пагонів і охоплює їхню центральну частину у вигляді циліндра. Вона забезпечує ріст цих органів у товщину. Вставна меристема розташована на основі міжвузлів стебла деяких рослин (наприклад у злаків). Вона забезпечує ріст пагонів у довжину. Називається вставним бо відбувається внаслідок видовження міжвузлів. Покривну тканини, розташовані на поверхні органів рослини. Вони відмежовують внутрішні тканини від зовнішнього середовища і захищають їх від пошкоджень. Ці тканини можуть складатися з живих або відмерлих клітин. Покривна тканина має 2 види: шкірку та корок. Шкірка або епідерма має вигляд тонкої прозорої плівки, що складається з одного чи кількох шарів живих клітин, які суцільно прилягають одна до одної. Тому міжклітинників у неї майже немає. Зверху клітини шкірки вкриті шаром воскоподібної речовини – кутикулою. Це пристосування до меншого використання води. Поверхня рослин часто вкрита різними волокнами: одні з них захищають від перегрівання, інші – від поїдання тваринами. У шкірки є особливі утворення – продихи, які забезпечують зв’язок рослини з довкіллям. Продих утворений двома особливими клітинами бобоподібної форми, що містять хлоропласти, тому і зелені. МАЛЮНОК Ці клітини можуть змінювати свій внутріклітинний тиск, а отже, і свій об’єм. Так регулюється випаровування води і газообмін. Шкірка через деякий час може замінюватися корком. Стінки клітин корка просочуються жироподібною речовиною і стають непроникними для води і повітря. Вміст цих клітин згодом відмирає. Дерева (стовбур) дерев’яніють (зовнішній шар). На поверхні кори можна побачити горбинки сочевички, через які рослина здійснює газообмін та випаровує оду. Основна тканина складається з живих клітин з порівняно тонкими стінками. Між ними є міжклітинники. Вона заповнює проміжки між клітинами інших типів. Є кілька видів цієї тканини: фотосинтезу, хоча (переважно у листках, містить хлоропласти); запасаюча представлена безбарвними клітинами, в яких запасаються поживні речовини (крохмаль). Клітини її часто містять хлоропласти. Провідні тканини забезпечують у рослин 2 потоки речовин: вверх – висхідний і вниз – низхідний – утворені в зелених частинках пагонів. Органічні сполуки пересуваються вниз до інших частин рослини. Відповідно розрізняють 2 типи провідних тканин: ксилему і флоему. Ксилема – складається з провідних елементів (судин і трахеїд) і живих клітин, які їх оточують. Судини – це відмерлі клітини, з’єднані між собою, поперечки між ними зникають майже повністю. Вони забезпечують висхідний потік речовини від коренів до стебел і листків. Таку саму функцію виконують і трахеїди, які в клітинній стінці мають пори. Флоема складається з ситоподібних трубок. Це живі видовжені клітини розміщені одна навколо одної у вигляді ланцюжка. поперечні стінки цих клітин мають дрібні отвори (як сито), через них цитоплазми сполучаються між собою. Речовини (наприклад, вуглеводи, синтезовані в листках) по ситоподібних трубках пересуваються до інших її ділянок (низхідний потік). У покритонасінних рослин, зрілі клітини ситоподібних трубок, як правило не мають ядер, але їх супроводжують клітини-супутники, що мають ядра. Ці клітини виробляють речовини, що потрібні для нормального функціонування ситоподібних трубок (ці клітини всередині мають високий тиск). Жилки листків утворені судинно-волокнистими пучками, що складаються з судин, трахеїд та ситоподібних трубок, механічних і основних тканин. У рослин трапляються також і молочники – це системи провідних клітин деяких рослин, якими рухається сік молочно-білого чи оранжевого кольору (кульбаба, чистотіл). Ще одним різновидом є механічна тканина. Вона виконує у рослинах опорну функцію, забезпечує пружність і міцність різних її частин. Серед них є клітини живі і мертві. Живі клітини мають нерівномірно потовщені стінки, а відмерлі – потовщені здерев’янілі. Часто клітини механічної тканини мають вигляд волокон, вона дуже міцна. 1мм2 витримує 20 кг. Є в рослин і ефірні олії, смоли, бурштин, нектар. Ефірні олії – це суміш летких речовин різної хімічної природи з сильним запахом. Пригнічують розвиток хвороботворних організмів – фітонциди, відлякують тварин. Смоли – продукти життєдіяльності багатьох голонасінних і деяких покритонасінних рослин. Вони утворюють захисний шар в місцях пошкоджень поверхні рослин (лікувальною є живиця сосни). Бурштин – скам’яніла смола хвойних рослин, що зростали в мезозойську еру. Нектар – це водний розчин глюкози та фруктози з домішками ефірних олій. Приваблює комах, які ним живляться. Тканини тварин. В організмі тварин і людини виділяють 4 основні типи тканин. Епітеліальні, м’язові, нервові та тканини внутрішнього середовища. Епітеліальні тканини складаються з клітин, які щільно прилягають одна до одної, які утворюють один або кілька шарів. Міжклітинної речовини в цих клітинах немає. Ці тканини вистилають порожнини тіла та внутрішніх органів, входять до складу залоз. Епітеліальна тканини виконує захисну функцію. Захищає тканини розташовані глибше і регулює обмін речовин з навколишнім середовищем. Різні залози мають в будові залозний епітелій, утворюють потрібні організму речовини (гормони, травні ферменти, слиз). Вони різні за будовою. Залежно від форми клітин, їхньої будови розрізняють плоский, кубічний, циліндричний, кільчастинй епітелій. Частини клітин спрямовані назовні і всередину різні за будовою. Епітелій різних груп безхребетних виділяє назовні захисний шар міжклітинної речовини – кутикулу. Клітини поверхневого епітелію часто відмирають, пошкоджуючись, тому вони мають високу здатність до відтворення. У тварин є тканини внутрішнього середовища. входять до складу різноманітних органів і створюють внутрішнє середовище організму. Вони виконують різні функції захисту: опорну, живильну, транспортну, запасаючу, підтримують сталість внутрішнього середовища. У цих тканин добре розвинена міжклітинна речовина. Ці тканини поділяють на рідкі (кров, лімфа та тканинна рідина), сполучні та скелетні. Кров, лімфа та тканинна рідина є складовими внутрішнього середовища організму. Вони забезпечують транспорт поживних речовин, продуктів обміну, газів, біологічно активних речовин, а також захисні реакції, підтримують гомеостаз. Для них характерна наявність рідкої міжклітинної рідини – плазми та поміщених в ній клітин. Сполучні тканини формують основу органів, забезпечують їхнє живлення. Вони беруть участь і у загоюванні ран. Заповнюють пошкоджені місця інших тканин внаслідок чого виникає сполучнотканинний рубець. Серед них розрізняють: пухку сполучну тканину, волокнисту. Пухка сполучна тканина міститься в усіх органах, супроводжує кровоносні та лімфатичні судини, заповнює проміжки між внутрішніми органами. Ця тканина складається з невеликої кількості клітин і невпорядковано розміщених волокон, між якими розташована пухка маса. Деякі її клітини здатні до фагоцитозу хвороботворних організмів. Волокниста сполучна тканина містить велику кількість суцільно прилеглих один до одного волокон (сухожилки, зв’язки). Ретикулярна тканина утворює основу кровотворних органів (червоного кісткового мозку, селезінки, лімфатичних вузлів) входить до слизової оболонки кишечнику та нирок. Вона складається з клітин, сполучених між собою за допомогою довгих відростків і особливих волокон. У тварин є кісткова і хрящова тканини. У кістковій тканині відкладаються мінеральні солі (міцність). Хрящова тканина має міжклітинну речовину з органічних речовин. З неї формується скелет зародків всіх хребетних тварин і людини. Входить в склад вушних раковин, гортані, сухожилків. Складовою частиною опорно-рухового апарату є м’язова тканина. Ці тканини здатні скорочуватися у відповідь на надходження нервових імпульсів. Це забезпечує рухи тіла і його частин. Здатні до регенерації (крім серцевого м’яза). Розрізняють посмуговану (поперечно-смугасту), та непосмуговану (гладеньку), м’язові тканини. Посмуговану поділяють на скелетну і серцеву. Скелетна м’язова тканини утворює м’язи, які забезпечують рухи, а також м’язи язика, глотки, гортані, верхньої частини стравоходу. Складаються з м’язових клітин. Клітини посмугованої тканини мають форму видовжених циліндрів, вкритих сполучно-тканинною оболонкою (м’язові волокна). М’язові клітини мають багато ядер. Серцевий м’яз входить до складу стінок серця і деяких ділянок великих кровоносних судин. Волокна серцевого м’яза на відміну від скелетних, на мають сполучнотканинних оболонок. Тому збудження від одного волокна передається іншим у місцях їхнього сполучення та здатне спричинити скорочення всіх м’язових волокон передсердя і шлуночка. Непосмугована м’язова тканини входить до складу стінок більшості внутрішніх органів. (кровоносних судин, шлунка, кишечнику, сечоводів, сечового міхура). Складається з одноядерних вегетоподібних клітин, що не мають посмугованості. Скорочення непосмугованої тканини мимовільні. Нервова тканина складається з нервових клітин (нейронів) і розміщених між ними допоміжних клітин. Нейрона здатні сприймати подразнення, перетворювати його на нервові імпульси і проводити їх до інших нейронів або певних органів. Кожен нейрон складається з тіла і відростків. У тілі є ядро і органели. Відростки можуть бути 2х типів: довгий, розгалужений на кінці – аксон до 10 см. Функція – проведення нервового імпульсу від тіла нейрона. Дендрити – короткі розгалужені, проводять нервове збудження до тіла нейрона. Нейрони до поділу не здатні. Нейрогнія – допоміжні канали нервової тканини, що проводять нервові імпульси і зберігають здатність до поділу. Вони заповнюють проміжки між нейронами і виконують живильну, секреторну, опорну, захисну функції. | |
| Переглядів: 5025 | |
| Всього коментарів: 0 | |