Біологічні засади мотивації: класифікація потреб і мотивацій

Існує чимало визначень поняття мотивації. Це пов'язано насамперед із інтерпретацією термінів у різних концепціях мотивації. На думку О. М. Леонтьєва, «на сьогодні поняття мотиву перетворилося у великий мішок, куди покладено різноманітні речі. Серед мотивів та мотивуючих факторів називають, наприклад, апетит, потяги, імпульси, звички та навички, бажання, емоції, інтереси, цілі або більш конкретні мотиви, як-от подразнення електричним струмом, відчуття задоволення, честолюбство, заробітна платня, ідеали» [6]. Визначення мотивації означають, що поняття мотиву перетворилося в «мішок» тільки тому, що мотивація — досить об'ємна, складна, багаторівнева сфера, в якій «складено» різноманітні речі [2–3]. У проблемі формування мотиву сучасний менеджмент шанує й використовує в теоретичних працях та практичній діяльності надбання психологів. Вони легші для сприйняття, якщо людина не має спеціальної освіти, легше застосовуються на практиці. На жаль, велика кількість наукових праць з психології управління віддалена від своєї основи — фізіології вищої нервової діяльності. Можливо, причина в тому, що фізіологія як наука нещодавно почала здійснювати системні експериментальні дослідження, присвячені вивченню біологічних механізмів мотивації.

Мотивацію в біології трактують як активний стан мозкових структур або системно-організовані збудження в центральній нервовій системі, які спонукають вищих тварин або людину до поведінки, спрямованої на задоволення своїх потреб [9–10].

І. П. Павлов, фізіолог, звернув увагу на різні форми активної цілеспрямованої діяльності живих істот, які він назвав основними потягами організму. Серед основних потягів — потяг голоду й орієнтовно-дослідницька діяльність. Основні потяги організму — це саме така форма поведінкової діяльності, що, на відміну від рефлекторної діяльності як реакції на зовнішні стимули, навпаки, спрямована на пошук спеціальних подразників зовнішнього середовища. Термін «потяг» в останні роки в фізіології вживають рідко. Частіше використовують його синоніми: «спонукання» або «мотивація» (movere — рух, спонукання). В іноземній літературі частіше застосовують поняття «драйв», що відповідає поняттю «основні потяги» організму.

Згідно з теоретичною концепцією П. В. Симонова, потреби, мотивації та збудження нервового апарату емоцій — це тісно пов'язані між собою, самостійні ланки адаптивної поведінки, які мають різні представництва в головному мозку. В організмі людини об'єктивно існують потреби, які не залежать від свідомості. Мотивація — це усвідомлення цієї потреби, що призводить до формування цілі активності [10]. Тобто зниження концентрації цукру в крові спричиняє активацію певних структур гіпоталамусу. Так виникає потреба в поповненні запасу глюкози в організмі. Потребу потрібно задовольнити, тому збудження від нейронів гіпоталамусу сягне підкорки та кори великих півкуль головного мозку — буде сформовано мету активності — пошук та споживання певної їжі.

Класифікація потреб

Першим класифікував потреби А. Маслоу. Він розташував їх у формі ієрархії. Інакше кажучи, поява однієї потреби звичайно передує задоволенню іншої, більш насущної. «Людина — це тварина, яка постійно відчуває ті чи інші бажання» [19, p. 370]. А. Маслоу визначає п'ять базових потреб. Сюди належать фізіологічні потреби, потреба безпеки, потреба любові, потреба задовольнити почуття власного достоїнства й, нарешті, потреба самоактуалізації. Ієрархічна природа цих потреб означає, що «домінантна мета монополізує свідомість і певним чином стимулює й організовує різні здатності організму, необхідні для її досягнення. Менш насущні потреби мінімізуються, або навіть забуваються, або заперечуються» [19].

Абрахаам Маслоу перший виокремив біологічні та соціальні потреби людини. Він писав у своїй праці «Мотивація та особистість»: «Тільки базові потреби можна вважати вродженими, або біологічно зумовленими. Сама поведінка, здатності, когнітивні та афективні потреби, на нашу думку, не мають біологічної обумовленості, ці явища є або продуктом навчання, або способом вираження базових потреб», — і сам собі заперечує, бо відчуває, що в соціальних потребах має бути біологічне підґрунття: «Чи розумно припускати, що весь складний набір людських реакцій всеціло детермінований однією тільки спадковістю або зовсім не детермінований нею? Серед структур, покладених в основу цілісної реакції, навіть найпростіша структура не може бути детермінована тільки генетично /.../ З другого боку, відомо, що жодна людська характеристика не може бути абсолютно вільна від впливу спадковості, тому що людина — дитя природи. Спадковість є передумовою всієї людської поведінки, кожного вчинку людини й кожної її здатності, тобто, що б не зробила людина, вона може зробити це тільки тому, що вона — людина, яка належить до виду Homo, тому що вона дитя своїх батьків» [7].

К. В. Судаков [15] у формуванні гіпотези системного квантування поведінки визначає такі потреби:*   

Метаболічні (біологічні) — це потреби в харчових речовинах, кисні, оптимальній температурі, осмотичному тиску, рН тощо. Спеціалізовані метаболічні потреби спрямовані на пошук і споживання із зовнішнього середовища спеціальних речовин.*   

Стадні потреби — це потреби, що визначають поведінку в групах тварин.*   

Соціальні потреби людини відсутні у тварин, формують системокванти її соціальної діяльності, спрямовані на задоволення біологічних та соціальних потреб, досягнення соціально значимих результатів. З другого боку, соціальні потреби людини помітно змінюють характер її біологічних потреб та надають їм соціальне забарвлення.

Сьогодні існують різні підходи до класифікації потреб. Більшість науковців схильні класифікувати основні потреби на три основні типи: біологічні, соціальні та ідеальні [1, 4, 8, 9, 10].

1. Біологічні (вітальні) потреби. У своїх первинних біологічних формах потреба є нестачею в чомусь. Це відчуває організм. Як правило, те, чого потребують, перебуває в зовнішньому середовищі й необхідне для життєдіяльності організму. Біологічні потреби обумовлені необхідністю підтримувати сталість внутрішнього середовища організму — гомеостаз. Такі потреби виникають при відхиленні параметрів внутрішнього середовища організму від оптимального рівня й задовольняються при його досягненні.

Біологічні потреби забезпечують нормальну життєдіяльність організму. Провідними біологічними потребами є:*   

харчова потреба, що характеризується зменшенням в організмі рівня поживних речовин;*   

питна потреба, пов'язана з підвищенням осмотичного тиску;*   

температурна потреба — у разі зміни температури тіла;*   

статева потреба тощо.

Оскільки загальні потреби організму різноаспектні, тварини можуть одночасно відчувати кілька потреб. Однак завжди є провідний параметр загальної метаболічної потреби — домінуюча потреба, найбільш важлива для виживання особини або її роду, що будує поведінковий акт, спрямований на її задоволення Особливе місце в цьому ряді посідає потреба в безпеці. Незадоволеність цієї потреби спричиняє такі відчуття, як тривога і страх. До біологічних потреб належить потреба в економії сили, яка спонукує людину шукати найкоротший, легкий та простий шлях досягнення мети.

Встановлено, якщо щурам запропонувати два способи добування їжі, то вони воліють йти в тому напрямку, який потребує менше зусиль [22]. До речі, ця потреба дуже індивідуалізована. У певній організації досліду дуже швидко піддослідні розподіляються на «працівників» та «паразитів». «Паразит» дуже швидко навчається здобувати їжу за допомогою спеціального важеля. Проте, якщо присутній у клітці щур - «працівник», він перестає користуватись важелем й віддає перевагу кормові, який здобув «працівник» [20]. Дослідження Mitchel та Masur були підкріплені й дослідами Colin. Годівницю з їжею було розміщено за басейном. Поки басейн був сухим всі щури харчувались самостійно. Після заповнення його водою, всі тварини досягали годівниці уплав, проте тільки при поодинокому утриманні в клітці. Якщо тварин об'єднували в групи, то одні щури далі постачали їжу в жилу клітку, інші — користувались харчами, які приносили добувачі [18]. Поділ на «працівників» та «паразитів» не залежить від статі тварини, від її становища в груповій ієрархії.

В організаціях, які створюють люди, паразити теж є на кожному щаблі ієрархії, навіть найнижчому. Отже, менеджери ще й мають боротися з біологічними законами, або біологічною природою! До речі, черговість поїдання корму в тваринному світі не залежить від того, хто його приніс. Тут «правила гри» встановлює зоосоціальний ранг [12].

Біологічні потреби (у їжі, воді, безпеці тощо) властиві і людям, і тваринам. Однак більшість потреб у тварин має інстинктивний характер. Біологічні потреби людини відрізняються від аналогічних потреб тварин. Основна відмінність полягає, насамперед, у рівні соціалізації біологічних потреб людини, які можуть істотно видозмінюватися під впливом соціокультурних факторів. Так, наприклад, соціалізація харчової потреби спричинила відмінні національні кухні світу й відповідний етикет споживання їжі. Відомо також, що в деяких випадках люди здатні придушувати в собі біологічні потреби (харчову, статеву тощо), керуючись цілями вищого порядку.

2. Соціальні й ідеальні потреби. Умовно можна виокремити дві основні школи фізіологів вищої нервової діяльності, з різними підходами до визначення природи соціальних та ідеальних потреб. Одна школа спирається на павловські уявлення про існування вродженої безумовно-рефлекторної основи поведінки, що має універсальний характер і проявляється в поведінці не лише вищих тварин, а й людини. Друга базується насамперед на ідеях П. К. Анохіна, який розглядає свідомість як сукупність мотивацій. Класик цієї школи П. В. Симонов вважає, що особистість людини визначається сукупністю та ієрархією її потреб (мотивів). Особливості емоційного реагування та темперамент, не кажучи про такі властивості нервової системи, як сенсорика, пам'ять, програмування та реалізація дій, мають другорядне значення. Хоча суб'єктивність емоцій є результатом неповторної індивідуалізації суб'єкта, неповторної історії формування її природних задатків та процесу онтогенетичного розвитку [10].

Соціальні потреби (зоосоціальні у тварин) можуть бути реалізованими тільки шляхом взаємодії з іншими особинами свого виду. Задоволення цих потреб формує статеву, батьківську, територіальну поведінку, феномен емоційного резонансу (співпереживання), групову ієрархію тощо. Кожна особа є шлюбним партнером, батьком або дитям, господарем території або прибульцем, лідером або підлеглим [11]. Соціальні потреби спрямовані на забезпечення взаємодії індивіда з іншими представниками свого виду.

Соціальні потреби складаються з таких основних видів:*    

потреба належати до певної соціальної групи;*    

потреба посідати в цій групі певне місце відповідно до суб'єктивних уявлень індивіда про ієрархію в цій групі;*    

потреба дотримуватися поведінкових зразків, прийнятих у певній групі.

Соціальні потреби у тварин задовольняються за рахунок рольових (зоосоціальних) інстинктів, через встановлення певних зоосоціальних норм: встановлення та підтримка ієрархічних відносин у зграї; феномен емоційного резонансу.

Ідеальні потреби становлять біологічно зумовлену основу для саморозвитку індивіда. В цю групу включають:*    

потребу в новизні, інформаційну потребу;*    

потребу в компетентності;*    

потребу в подоланні перешкод.

Потреба в новизні перебуває в основі орієнтовно-дослідницької діяльності індивіда й забезпечує тварині можливість активно пізнавати навколишній світ. Дві групи факторів пов'язані з актуалізацією цієї потреби: дефіцит активації, що спонукає до пошуку нових стимулів, та дефіцит інформації, що змушує шукати способи зниження невизначеності. Досліди на тваринах свідчать, що інтенсивність та розмаїтість дослідницьких реакцій помітно зростають у щурів, яких попередньо на дві години поміщали в інформаційно збагачене середовище — приміщення із набором нових, регулярно змінюваних предметів [23].

У дослідженні потреб людини іноді як особливий вид потреби виділяють інформаційну потребу, яка не є «сенсорним голодом» як таким, а потребою в різноманітній стимуляції. Незадоволеність інформаційної потреби може призвести до порушень не тільки психічної рівноваги людини, а й життєдіяльності всього організму.

В експериментах з повної сенсорної ізоляції здорову людини поміщали в спеціальну камеру, що давало змогу практично повністю ізолювати її від сенсорних подразників різних модальностей (акустичних, зорових, тактильних та ін.). Через якийсь час (у кожної людини він різний) людина починає відчувати психічний дискомфорт (втрата відчуття свого тіла, галюцинації, кошмари), що може призвести до нервового зриву. Проста монотонна стимуляція рецепторів (наприклад, монотонний звук) лише на короткий час поліпшує стан. Однак, якщо ті ж стимули пред'являти не ритмічно, а у випадковому порядку самопочуття людини поліпшується. При незмінності параметрів стимулу вводиться момент невизначеності й з ним можливість прогнозу, що містить певний зміст або інформацію. Це сприяє нормалізації психічного стану людини. Отже, інформаційна потреба, хоча й належить до ідеальних потреб, у людини набуває вітальної або життєвої значущості. Не випадково тяжким покаранням в судовій практиці вважають ізоляцію людини.

Потреба в компетентності проявляється в прагненні повторювати одну й ту саму дію до повного успіху її виконання. Ця потреба виявляється в поведінці вищих тварин і нерідко маленьких дітей. Її задоволення створює основу для оволодіння інструментальними навичками, тобто основу для навчання в найширшому значенні цього слова.

Потреба в подоланні перешкод («рефлекс волі», за визначенням І. П. Павлова) виникає внаслідок наявності реальної перешкоди й детермінована прагненням живої істоти перебороти її. Рефлекс волі найяскравіше виражений у диких тварин. Стимулом для його актуалізації є будь-яке обмеження, а безумовним підкріпленням — подолання перешкоди. Адаптивне значення цієї потреби передусім пов'язане зі спонуканням тварини до розширення середовища перебування і зрештою — до поліпшення умов для виживання виду.

З погляду еволюційної фізіології зазначені соціальні й ідеальні потреби повинні бути представленими в мотиваційно-потребній сфері людини. Під час індивідуального розвитку базисні потреби соціалізуються, включаються в особис-тісний контекст і набувають якісно нового змісту, стаючи мотивами діяльності.

У визначенні соціальних потреб та мотивів поведінки людини Девід Макклелланд виокремлює три основні:*    

мотиви досягнення — прагнення домогтись найкращого розв'язання складних проблем;*    

мотиви афіліації — потреба в налагодженні добрих стосунків з оточенням;*    

мотиви влади — прагнення впливати на поведінку інших людей.

За Д. Макклелландом, в кожному конкретному випадку мотив може бути виражений в більшому або меншому ступені. Кожна людина відрізняється своєрідним поєднанням цих мотивів. Існують оптимальні співвідношення для тієї чи іншої діяльності, проте висока мотивація дося-гення у більшості випадків є бажаною і навіть необхідною [21]. У 1961 р. у своїй книзі «Суспільство досягнення» Д. Макклелланд навіть висунув гіпотезу, згідно з якою, мотивація досягнення є важливою умовою економічного процвітання. Визначивши ступінь виразності відповідного мотиву в суспільстві, можна з неабиякою вірогідністю пророчити тенденцію до економічного зростання.

На стику соціальних та вітальних потреб перебуває клас «гібридних потреб» — етнічні потреби. На стику соціальних та ідеальних — потреба в ідеології, що нормує задоволення всіх інших вітальних, соціальних та духовних потреб людини. Без потреби наслідувати норми, прийняті в певному суспільстві, існування соціальних потреб було б неможливим [12].

За П. В. Симоновим, мотивації в живих організмах виявляються на різних рівнях життєдіяльності й спрямовані на задоволення основних потреб. Він розрізняє:*    

індивідуальні мотивації, спрямовані на підтримку гомеостазу, — голод, спрага, уникання болю, прагнення до температурного оптимуму тощо;*    

групові мотивації — турбота про потомство, пошук місця в груповій ієрархії, підтримка властивої виду структури співтовариства;*    

пізнавальні — дослідницька поведінка, ігрова діяльність тощо.

Принципом, покладеним в основу цієї класифікації, є контур зворотного зв'язку, що регулює певну мотивацію: внутрішнє середовище індивідуума — у випадку вгамування голоду й спраги;  через взаємодію з іншими особинами, включаючи дитинчат; через процес розвитку, що закріплює, модифікує або відкидає той чи інший мотив [12].

Докладно фізіологічні механізми мотивації та властивості мотиваційних центрів буде розглянуто далі.

* Системоквант життєдіяльності — поняття введено К. В. Судаковим у 1997 р. [14]; означає дискретні системні фізіологічні процеси від формування будь-якої потреби до її задоволення.

Література

Блум Ф., Лайзерсон А., Хорстедтер Л. Мозг, разум и поведение. — М., 1988.

Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. — М., 1990.

Вилюнас В. Психология развития мотивации. — СПб., 2006.

Данилова Н. Н., Крылова А. Л. Физиология высшей нервной деятельности. — М., 1989.

Изард К. Е. Эмоции человека. — М., 1980.

Леонтьев А. Н. Потребности, мотивы и эмоции // Психология мотивации и эмоции. — М., 2002. — С. 52–79.

Маслоу А. Мотивация и личность. — СПб., 1999.

Милнер П. Физиологическая психология. — М., 1973.

Симонов П. В. Мотивация // БСЭ.