| Головна » Статті » Архітектура | [ Додати статтю ] |
Замки та фортеції Хмельницької області: Меджибіж, Сатанів, Кам’янець-Поодільск.
|
Реферат на тему:
Замки та фортеції Хмельницької області: Меджибіж, Сатанів, Кам’янець-Поодільск. Меджибіж Замок розташований на кам’янистому підвищенні між ріками Бугом і Буряком, звідки назва замку, а відтак і міста – Меджибіж. Це укріплення було необхідне для захисту місцевих жителів від татарських набігів. Селище міського типу сьогодні входить до Летичівського району Хмельницької області. Вперше замок у Меджибожі згадується у Іпатієвському літописі 1146 року. Також вдапвньоруських літописах ХІІ ст. є згадка про захоплення міста удільним князем Святославом Всеволодичем. Великий князь київський Ізяслав Мстиславович передав йому у володіння п’ять міст, серед яких і Міджибіж… У той період це селище було одним із укріплених міст Київської Русі. З історії Меджибожа. Кінець ХІІ ст. – Меджибіж входить до складу Галицько-Волинського князівства. 1331 рік – захоплення міста литовським князем Ольгердом. Він передав Меджибіє синам, знаним як Корятовичі. Вона й збудували замок, про який йде мова. 1241 рік – Золота Орда захоплює частину подільських земель. 1259 рік – Данило Галицький остаточно зазнає поразки у боротьбі із Золотою Ордою. Тож він визнав своє залежність від неї і мусить знищити укріплення багатьох міст і, зокрема, Меджибожа. 1362 рік – князь Ольгерд завдав порядки монголо-татарам, після чого почав відновлювати укріпл6ння подільських міст. 1434 рік – Меджибіє входить до складу Летичівського повіту. Ця подія стається після того, як Польща захопила західне Поділля. Позаяк місто розташоване на перехресті Чорного й Кучманського шляхів (з них кримські татари вибігали на подільські землі), то Меджибізький замок перетворюється на стратегічний оборонний пункт. 1593 рік – місто отримало магдебурзьке право. Грамота на самоврядування сповіщала про обов’язки міщан. Їм треба було твердити город, копати Перекоп, гатити греблю, утримувати в порядку оборонні укріплення та гарнізон. Кожен мусив мати запас куль і потроху та тримати зброю напоготові. Укріплення замку часто знищувалися внаслідок неодноразових набігів кримських татар, які особливо почастішали у ХV-XVI ст. Але його щораз відбудовували. Меджибізький замок часто ставав перешкодою для руйнації міста татарами. У 1507, 1515 і 1516 роках двічі тут були розбиті татарські загони. Про наближення ворогів свідчив вогонь, запалений на Дозорній башті. І протягом 1565-1627 років татари не спромоглися оволодіти замком. Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ-го століття зміцнюють укріплення замку. Навіть Хан на чолі стотисячної орди 1615 року не наважився його штурмувати, а обіймав мури, сплюндрувавши пізніше усе Поділля. Надзвичайно багато пережив замок у період визвольної війни українського народу 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького. На початку війни повстанські загони Максима Кривоноса захопили місто, адже їм вдалося завдати поразки польській шляхті. Звичайно, що це сталося завдяки героїчній допомозі місцевого населення. У 1649 році під Меджибожем відбувся запеклий бій між польським військом та козацькими полками Данила Нечая, внаслідок чого королівські війська відступили. Замок було здобуто. У Меджибожі зупинявся сам провідник визвольної війни Богдан Хмельницький. Це сталося 1650 року, коли він прямував до Кам’янця-Подільського. Проте вже через рік близько 12 тисяч повстанців взяли штурмом місто і завдали шкоди фортеці. Після Бучацького мирного договору 1672 року турки отримують землі Поділля, де і знаходиться Меджибізький замок. Пошкоджені частини фортеці вони відбудували. Звичайно, що усі зміни були там на східний кшталт. А церкву, яка входила до палацового комплексу. Перобладнали в мечеть. Междибіж був включений до військового відомства царським урядом після польського повстання 1830-31 років. Місто перетворили на військове поселення. А в замку розмістили штаб 12-го Ахтирського полку. Замок у селищі Меджибіж – це своєрідний зразок оборонної архітектури в Україні. Замок, незважаючи на страшні події, які йому довелося побачити, з кожним століттям ставав усе вишуканішим. А згідно з першим проектом він був збудований у суворому стилі з грізними мурами та баштами. І це не дивно, бо основною його функцією було налякати, а якщо вже не вдалося, то тоді й захищати. З ХVІІ століття у замках починають будувати палаци, прикрашаючи їх білокам’яною різьбою й живописом. Внаслідок цього Меджибізький замок поступово збагачувався такими елементами, як декоративні фігурні зубці, готична форма вікон, різьблені білокам’яні одверки, аттик та аркатурний пояс глухих ніш. Врешті він набув вигляду поміжного між обороною спорудою і замком –палацом. Замок побудований на мисі, що утворився між двома річками, які зливаються серед широких лугів. За планом він нагадує продовжуваний трикутник з гострою вершиною, зверненою на схід. В’їзд у замок влаштований у західній стіні, з боку Меджибожа, звідки укріплення захищали ровом, через який вів підйомний міст, згодом замінений кам’яним. Велична споруда добре вписана у навколишній ландшафт: річки, омиваючи фортецю, трьох сторін, служили надійним природним захистом. Подвір’я замку, оточене могутніми стінами та бамітами, займає приблизно при чверті гектара. Довжина його сягає 120 метрів, а ширина – 85; стіни у західній частині здіймаються на 17 метрів; товщина їх на лицарській башті – майже 4 метри. З чотирьох башт, які входили у замковий комплекс, одна не збереглася. Центром фортеці служить чотирикутна споруда, до якої з усіх боків прилягають ще кілька башт: зі сходу – трикутна, з заходу – кругла, а з півночі і півдня – по дві напівкруглі, що змикаються одна з одною. Добре продумане поєднання різноманітних елементів архітектурного плану, створювало прекрасні умови для організації системи перехресного вогню під час оборони цитаделі. Башта має кілька ярусів, розділених перекриттями, на рівні яких зовні виступають кам’яні на півовальні пояси. Завершення її, на жаль, не збереглося: замість нього збудовано балкони, які в плані повторюють форму вежі. З північного боку до Східної башти прилягає довгий корпус, споруджений у другій половині ХVІІ ст., а пізніше використаний для казарм. Другим своє кінцем корпус доходить до круглої вежі, яка згодом була перебудована на восьмикутну, п’ятьма гранями вона виступає за межами фортечної стіни. Коли у замку розквартирувався штаб Охтирського полку, вежу пристосували до офіцерського клубу. У 20-х роках ХХ століття тут була школі для бійців червонокозачого полку. Північно-західна стіна з’єднує восьмикутну вежу з п’ятигранною Лицарською. Лицарська башта, мабуть, найстаріша в усьому комплексі Меджебізького замку. Споруджена вона у ХV або ще в кінці ХІV століття. Башта також виконувала функції дозорної. Як і інші сторожові вежі, розкидані на землях Поділля, вона служила для попередження жителів околиць про наближення ворога. Чотирма своїми боками вона виступає названі; від неї починався рів, що ускладнював підхід до замку. До західної стіни, примикають зведені пізніше дім, де мешкала замкова челядь і знаходилися господарські приміщення, та ще одна цікава своєю архітектурою споруда – колишня конюшня, названа згодом каретним рядом. Башта на південно-західному розі не збереглася. Південна стіна вкрита трьома рядами бійниць, що призначалися для стрільби з луків та вогнепальної зброї. З цього боку, а також зі сходу фортеця додатково захищалася рядом бастіонів. На середині подвір’я замку стоїть культова споруда, збудована у 1586 році. У плані вона прямокутна, з п’ятигранною абсидою, перекритою зімкнутими склепіннями з розпалубками. Кам’янець-Подільська фортеця. Переповідають. що хан Осман, побачивши 1621 року фортифікаційне укріплення Кам’янця, запитав: «Хто ж це побудував таке могутнє місто?» Сам бог - відповіли йому. «Нехай же бог і здобуває його!» - прорік хан. Після цих слів він повернув своє військо від стін Кам’янця. Місто Кам’янець-Подільський вперше згадується у літописах ХІІ ст. На той час Поділля входило до складу Галицько-Волинського князівства. Основна населення міста від часу його заснування була місцеве, українське. Згодом до міста стали прибувати вірменські ремісники й купці. В ХІV-ХVІІ століттях повз місто пролягав шлях татар. На той час вони почували в причорноморських степах і здійснювали набіги на міста Праукраїни. Для посилення оборони і міст будували нові та відроджували старі замки й фортеці. Місце розташування укріплення вибралося таке, щоб підступи до нього захищали природні перешкоди. Відтак перші оборонні укріплення побудували у тих місцях, де можна було проникнути на острів (вузьким перешийком чи коьйоном). Загалом Старий замок подували так, що ріка Смотрич (тече у глибокому яру з крутими скелястими берегами) оперізує немалу ділянку еліптичної форми там, де побудоване Старе місто). Із заходу, де русло річки, до міста примикає замок, розташований на високому плато. Між замком і Старим містом збудували міст, що в першій половині ХVІ ст. був дерев’яний і стояв на кам’яних стовпах. Укріплення Старого замку, можливо, будувалося на місцях давніших укріплень (відомості майже не збереглися). Першу згаду (датовану 1374 роком) про Кам’янець-Подільський замок знаходимо у грамоті князя Юрія Корятовича (володів тоді Поділлям). Замок мав два в’їзди: один з боку міста, а другий з поля, через що й називався Польною брамою. Біля брам були приміщення для воротаря. На території замку побудували будинки для стражників, а також кухню, склади провізії та військових припасів, церкву. Уже в ХV ст. місто стає потужним торгово-промисловим центром, відтак розпочинається його інтенсивна забудова. Але в середині цього століття татарські набіги частішають, тому дерев’яні укріплення (хоча деякі з них одразу були кам’яними) замінено на кам’яні. Фортифікаційна споруда мала форму багатокутники витягнутої форми, що був обнесений високими стінами з баштами на кутах. З правого боку від східних воріт замку була розташована п’ятигранна Чорна башта з криницею, що мала глибину 36 метрів, а ширину 6. Біля річки була розташована Водна башта, саме вона була пристосована для подачі води в замок. Денна триярусна башта мала отвори, призначені для викорчування гармат на стіни укріплень та на верхню площадку Нової башти. З південно-західного боку над яром, на відстані 30 м одна до одної «виросли» триярусні башти, форма яких нагадує форму неправильного циліндра. Їх називають Яедська, Тенчинська, Ковпак. А також одна чотириярусна башта – Папська або Кармелюкові (в ній був двічі ув’язнений ватажок визвольного селянського повстання на Поділлі Устим Кармелюк). Позаяк замок постійно треба було відбудовувати, то в ХVІ ст. було обладнане спеціальне приміщення для кам’янотесаних робіт де працювало багато місцевих майстрів. І вже в ХVІ ст. збудували комплекс оборонних споруд, що зберігалися до сьогодні, і має назву Нового замку. Укріплення складається з ровів, валів та підземних приміщень, що збудовані з каменю і перекриті склепіннями. У центрі споруди був великий двір, обнесений земляними валами. З Старим замком він був поєднаний підйомним мостом. Комплекс укріплень складався з таких споруд: замковий міст, міська брама, вірменський бостон, Вітряна брама, Польська брама, башта Ста фона Баторія, Різницька башта. Середина ХVІ ст. відзначається напливом польської земельної аристократії. Створюються магістрати – руський, вірменський та польський. Та не міг народ уже терміти польської наруги, і Богдан Хмельницький очолив народно-визвольну війну. Тоді польський сейм видав наказ. У якому заборонив набирати гарнізон замку з місцевого українського населення (адже ті могли допомагати повстанцям). У 1672 році правобережний гетьман Петро Дорошенко підписав угоду з Магометом ІV (Дорошенко прагнув гетьманства на усією Україною) Тож нові укріплення нещодавно збудованого Нового замку не змогли вберегти його від турків. У 1672 році султан Магомет з своїм військом захопив замок, вигнавши звідти поляків. (Це було другим випадком, коли вдалося прорвати надійні мури фортеці. Вперше це сталося у 1393 році, коли через суперечки в середині гарнізону литовський князь Вітовиш захопив замок). Турки відновили укріплення, що зруйнувалися внаслідок воєнних дій. Загалом нічого нового не побудували. Протягом 27 років турки володіли Поділлям. У Кам’янецькому замку був розташований турецький гарнізон, внаслідок чого фортецю і міст стали називати «турецькими». У 1711 року у замку побував цар Російської імперії Петро І. Від 1793 року Поділля перебуває під Російською імперією. Проте в той час до неї була приєднана Бессарабія, а це означає, що Кам’янець перестає бути прикордонною зоною, а відтак втрачає своє стратегічно фортифікаційне значення. Сатанів Перша згадка про Сатанів датується 1404 роком. Проте розвиток міста постійно гальмувався через регулярні напади татар. Які спустошували усе, де бували. Тому для захисту від бусурманів власники міста звели замок. Та набіги татар від цього не припинилися. Замок був зведений в ХІV столітті на височезному березі ріки Збруч. У ХV ст. відбулася його цілковита реконструкція, яку часто історики називають датою будівництва. Через сто років замок зазнав ще одної масштабної перебудова, внаслідок чого став п’ятикутним з п’ятигранними баштами. Площа у замку становила 1,5 гектара. У 1917 році була чергова навала татар, які пограбували місто, та забрали багатьох людей в полон. Під час національно-визвольної війни війська Богдана Хмельницького побували під мурами замку, захопили місто Сатанів. У цьому їм допомогло місцева населення. У 1651 році для Сатанова починається дуже складний період. Він по черзі переходить у власність турків, потім – до поляків і навпаки. У 1976 році турецький султан знищував усі міста, що були на Поділлі. Жителя Сатанова захищалися з усіх сил з-за мурів замку. Проте турки таки здобули місто і вбили близько чотирьох тисяч людей. Відтоді місто вже три роки належить туркам, проте Польща таки повертає собі Поділля, а з ним і Сатанів. Замок у Сатанові відвідав російським цар Петро. Він проживав у маленькому будиночку біля замку. На згадку про це на ньому встановили російський герб. У 1720-1724 роках власником замку бува Адам Синявський. Він провід реконструкцію. Існували дві лінії стін: внутрішні та зовнішні, між якими був викопаний ще один оборонний рів. Замок був п’ятикутної форми. Розташовувався на площі близько півтора гектара. На кожному куті була добудована башта. Вони лише одним кутом були поєднані зі стінами замку, а інші – виходили за межі. Найбільша загроза для фортеці настала у ХХ ст. Тоді влада міста Сатанова вирішила, що замок загрожує людському життю і його потрібно зруйнувати. Проте небайдужі до історичних будівель люди домоглися скасувати цього рішення. | |
| Переглядів: 738 | |
| Всього коментарів: 0 | |