| Головна » Статті » Архітектура | [ Додати статтю ] |
Романський стиль
|
Романський стиль Романська церква має товсті стіни, масивні опори, вузькі прорізи вікон, зведене чи купольне перекриття, оздоблення розписом або монументальним рельєфом. Внутрішній простір храму розподілений на однакові просторові се-гменти, живописні композиції створюються на чітко симетричних засадах. Центральний художній образ в ньому - велетенська фігура Христа. Таке архі-тектурне та живописне своєріддя інтер'єру романської церкви викликало вра-ження стійкості, тривкості, надійності божественного світопорядку. Романський замок - це неприступна фортеця, гарно і надійно укріплена. У його центрі знаходиться донжон-башня, на першому поверсі якої розташува-лись господарчі приміщення, на другому - кімнати господаря, на третьому -приміщення для слуг, а в підвалі - тюрма. Як фортеці, створювались і міста, захищені масивними, міцними стіна-ми і глибокими ровами. Проникнути в них можна лише через укріплені ворота, що розташовані у високих, масивних баштах. У романському мистецтві високої майстерності досягають живопис мо-нументальних храмів і мініатюрний живопис у священних книгах, ювелірна справа, різьблення по кістці та дереву, гравірування по металу, мистецтво ема-лі. Живопис цієї доби - соковитий, яскравий, схематизований. Зображення -площинні, розташовані смужками, в них відсутня лінійна перспектива. Пози фігур часто видаються неприродними, оскільки їх ноги і голови направлені в різні сторони. І самі персонажі можуть мати різну величину. Романський стиль був поширений у мистецтві передусім Франції, Італії, Іспанії, Німеччини та Англії. Але пам'ятки романської архітектури зустрічають-ся також в інших країнах Європи, в тому числі і в Україні. На засадах романсь-кого стилю побудована, наприклад, церква села Горяни поблизу Ужгорода. З середини XII по XVI століття в країнах Європи почав побутувати ін-ший художній стиль - готичний (від італ. gotico - "готський", тобто властивий германському племені готів). Це поняття виникло за доби Відродження. Ним підкреслюються варварські, а не античні витоки художньої традиції серед-ньовіччя. Готичне мистецтво, як і романське, не наслідує зразки античності. Во-но самобутнє за своїми художньо-естетичними ідеалами і принципами. Його своєріддя якнайкраще розкриває архітектура даного періоду. Готичні собори величні і велетенські, але не справляють враження масивних споруд. Обумов-люється це новою конструкцією зведення, що укладений на арки, які спира-ються на каркас стовпів. У такій будівлі стіни більше не виконують ролі опори, вони втратили свою масивність. Внаслідок чого збільшується внутрішній простір споруди. Наприклад, висота інтер'єру собору в Бове, що знаходиться у Франції, сягає більше 47 м. Конструктивна особливість готичних споруд дала можливість прорізати стіни величезними вікнами, прикрашеними вітражами, і надавати будівлі невідомої доти висоти. Так, башти собору в Кельні (Німеччина) досягають 157 м. Крім різнокольорового віражного живопису, готичні храми багато декоровані багатьма рельєфами і статуями, котрі розкри-вають релігійні і світські сюжети. Часто в готичному мистецтві, як і в ро-манському, зустрічаються зображення фантастичних, химерних створінь. Для нього властиве нове трактування образу Христа - страдника, який прийняв муки і страждання за гріхи людства. Саме таким малюють його готичні художники. В цей період сформувався і культ Матері Божої. Зображення наділені глибоким духовним змістом, їм притаманні урочистість, спокій постави і жестів./ Найбільш видатними будівлями готичного стилю є собори Паризької Богоматері, Шартрський і Реймський на території Франції, собори Вестмінсь-кого абатства, Кентерберійський; Солсберський в Англії, Кельнський у Німеч-чині, венеціанський Палац дожів та Міланський собор в Італії, собор Святого Віта і Карлів міст у Чехії, костьоли Діви Марії в Кракові та Гданську, на тери-торії Польщі. | Крім архітектури, скульптури і живопису, за доби готики в європейсь-кому мистецтві високого рівня розвитку досягає книжковий мініатюрний жи-вопис та декоративно-прикладне мистецтво. Загалом, період мистецтва пізнього середньовіччя поділяють на епохи ранньої готики (XII ст.), високої (XIII ст.) і пламеніючої (X1V-XVI ст.). Його стилістичне своєріддя обумов-лювалось насамперед тим, хто замовляв і хто безпосередньо виконував ці твори. Готичне мистецтво - це мистецтво європейських середньовічних міст. Центрами їх суспільного життя були собори та ратуші, котрі уособлювали свободу і добробут міста. Будівлі зводились вже працею не монастирських, а міських майстрів. Замовниками творів мистецтва в цей період найчастіше були саме міські жителі. Художня традиція мистецтва середньовіччя виплекала митців доби Ре-несансу або Відродження (X1V-XVI ст.), але її основоположні естетичні та світоглядні ідеї, художні канони виявились "духовно чужими" для них. За ча-сів Відродження вищою цінністю визнається людина чи її благо. Ідеї гуманізму та антропоцентризму, котрі пронизують культуру Ренесансу, знайшли най-більш яскраве відображення у мистецтві. Джерелом знання та зразком для художньої творчості митців Відро-дження стали твори античності, адже "колискою" нової художньої традиції була Італія. Однак мистецтво Відродження є цілком самобутнім явищем, котре заклало основи новоєвропейської художньої культури. Архітектура, скульпту-ра, живопис, графіка набувають нової форми. Це мистецтво базується на вірі в силу людського розуму і духу. Художники доби Відродження опановують лі-нійну повітряну перспективу. Тобто, ними передається глибина простору; від-даленість предметів. У цей час розширюється коло явищ, які художньо відтво-рюються, - пейзаж, портрет, побутові сцени. Виникає живопис масляними фарбами. Загалом мистецтво Відродження було своєрідним "мостом", котрий по-єднав окремі елементи художньої традиції античної та середньовічної культур. Воно заклало новий горизонт розвитку художньої культури Європи, який до-корінно вирізнив її серед інших регіонів планети. На його основі сформувався новий загальноєвропейський художній стиль - бароко. Він виник у 80-х роках XVI століття в Італії і проіснував в мистецтві Європи до середини XVIII століття. Його назва "дивний" (від італ. barocco) не відображає його глибинного змісту, а зосереджує увагу тільки на зовнішніх проявах мистецтва даного напряму. Бароко ґрунтується на принципі синтезу мистецтв, тобто ідеї створення твору мистецтва виражальними засобами різних видів мистецтва. Палаци або храми бароко є гармонійним ансамблем архітек-турних, живописних і декоративних форм. Для стилю бароко важливо створи-ти саме ансамбль творів мистецтва не через механічне поєднання, а на основі принципу цілісності в гармонійності загального образу. Він має бути пишним за декором, урочистим та екзальтованим одночасно. Уявлення про специфіку даного стилю дає, наприклад, комплекс собору Святого Петра та Соборної площі у Римі. Це єдиний художній образ, елементами якого виступають коло-ни, статуї, фонтани, будівлі і дві площі перед храмом. Фасад собору органічно "переходить" у простір трапецієподібної площі, яка обрамлена галереями, що відходять від споруди. За нею розміщена овальна площа, оформлена симетри-чними колонадами. В її центрі вознісся обеліск, по обидві сторони якого роз-ташовані фонтани. Загальний обрис цього ансамблю стилізовано як ключ, що нагадує слова Христа, котрі він промовив св. Петру: "І дам тобі ключі Царства Небесного". Скульптура бароко прагне зображати своїх героїв у момент емоційної напруги. Через ускладнення силуету фігур і загальної композиції скульптури, віртуозне передавання жесту, пози, міміки людини передається драматизм або особливе значення ситуації, пози, явища. Найчастіше передається не стан лю-дини, а якийсь момент її дії. Живопис бароко теж є неординарним феноменом. Його персонажі не-мов би живі, настільки високою є художня майстерність Мікеланджело да Ка-раваджо, Єль Греко, Кусепе Рібери, Дієго Веласкеса, Бартоломе Естебана Му-рильйо, Пітера Паулюса Рубенса, Антоніса ван Дейка, Рембрандта ван Рейна, їх картини зображують людину як особистість зі складним світом, незалежно чи це портрет, чи композиції міфологічного, релігійного або алегоричного ха-рактеру/ Особливе прагнення культури бароко до осягнення глибин людського духу, емоційно-почуттєвих станів, фантазії, мрії, інтуїції, тобто всього незбаг-ненного для розуму, знайшло глибокий відгук у художній культурі українства; доба українського бароко - це яскрава сторінка нашого мистецтва. Пригадаймо хоча б барокове оздоблення фасаду Троїцької надбрамної церкви Святоуспен-ської Печорської лаври або оздобу собору Святої Софії, ансамбль Києво-Могилянської академії з Богоявленським братським монастирем, Покровську церкву на Подолі, Марийський палац, церкву святого Андрія Першозванного, барокове оформлення Георгіївського собору Видубицького монастиря та Ки-рилівської церкви, Чернігівський колегіум, церкву Антонія і Феодосія у Васи-лькові, Воскресенську церкву у Сумах, каплицю Боїмів у Львові. Вони якнай-краще розкривають своєріддя українського світовідчуття, розуміння краси, смак до прикрас. Пам'ятки мистецтва доби українського бароко є своєрідними, яскравими носіями національних почуттів. І Якщо бароко націлене на осягнення ірраціонального моменту життя лю-дини, то класицизм надає перевагу людському розуму як засобу досконалої перебудови світу. Класицизм (від лат. classicus - "зразковий") виник у XVII столітті і проіснував до середини XIX століття. Ним були проголошені зразка-ми досконалості твори античності та мистецтва Відродження. Процес худож-ньої творчості мислився як дотримання канону мистецтва зазначених періодів. Мистецтво класицизму найчастіше темою творів обирало зображення піднесеного і героїчного, черпаючи сюжети з античної історії та міфології. Йо-му властиві композиції логічно ясних, ідеалізованих, гармонійних образів. Ідея верховенства суспільного над особистим, обов'язку над почуттям особливо проступає в живописі цього стшію./ Художній канон вимагав, щоб сюжетом картини обиралась ідея, котра здатна морально виховувати глядача. Ним могла бути тільки історична подія, біблійний текст або античний міф. Композиція картини ділилась на чіткі пла-ни, найчастіше на три. Вона мала бути простою, логічною, впорядкованою. При її створенні художник орієнтувався передусім на малюнок, а не на коло-рит. Колір вважався тільки засобом створення глибини простору і передавання об'ємних фігур. Різкі кольорові контрасти не допускались. Від митця вимага-лась академічна освіта і стажування в Італії. Наслідування зразків античних майстрів, насамперед давньогрецьких скульпторів, та художників Відродження (особливо високо шанувалась творча спадщина Рафаеля Санті) визнавалось основою творчості. Уявлення про своєріддя архітектури класицизму дають, наприклад, ан-самбль Версалю та східний фасад палацу в Луврі у Франції, Олександрійський палац у Царському селі та Смольний інститут благородних дівиць у Росії, їм притаманна геометрична правильність об'ємів, регулярність планування, мо-нументальність, парадна урочистість, тяжіння до геометричне простих форм (квадрат, прямокутник, коло), найчастіше стриманість декору екстер'єру буді-влі та підкреслена величність і пишність її інтер'єру. (Класицизм був останнім європейським художнім стилем, котрий поши-рювався на основні види мистецтв і в межах якого твори архітектури, скульп-тури, живопису, графіки та декоративно-прикладного мистецтва утворювали єдиний ансамбль. З XIX століття єдність стилю пластичних митців зникає. За-гальноцільові ознаки зберігаються тільки в станковому мистецтві (романтизм, реалізм, імпресіонізм, постімпресіонізм^ (Історизм, котрий панував в європейській культурі з 1840 по 1918 роки, тяжів до італійського та німецького Відродження. В ньому насамперед необ-хідно зазначити необароко, модерн і раціоналізм. У його межах створювались лаконічні прямокутні, кулясті та циліндричні форми. Вживалося поєднання тонких і товстих, вертикальних та горизонтальних ліній. Широко використову-вались тогочасні технічні досягнення своєї епохи: сталеві і залізобетонні бал-кові просторові й решітчасті конструкції; традиційні (дерев'яні чи фільончас- Орієнтація на формування цілісних архітектурно-декоративних ансамб-лів модерну, що виник наприкінці XIX століття, не набула загального визнання в європейському мистецтві і культурі XX сторіччя. Основою сучасного стилю архітектури і серійного дизайну стала уніфікація забудівлі, творення предмет-них форм на засадах конструктивізму та функціоналізму. Авангардизм використовує динамічні та вільні лінії, симетричні й аси-метричні, раціональні чи вільні форми, трансформи. Найчастіше будівля має прямокутну форму, хоча їй іноді надаються й інші обриси. Наприклад, знаме-нитий Пентагон у розрізі має форму п'ятикутної зірки. Широко використову-ються такі матеріали як залізобетон, сталь, скло, алюміній, штучна шкіра тощо. Використання технічних і наукових здобутків XX століття обумовило появу різноманітних за конструкцією вікон - на всю стіну (французьке вікно), куто-вого (вікно Райта), відкидного, поворотного, розсувного. В сучасному інтер'єрі можна побачити різноманітні двері: розсувні, обертові, телескопічні, складкові тощо, їх виготовляють з різних матеріалів. Загалом тут зосереджується увага на декоруванні інтер'єру, а екстер'єр будівлі стає лаконічним, стриманим. | |
| Переглядів: 1645 | |
| Всього коментарів: 0 | |