| Головна » Статті » Архітектура | [ Додати статтю ] |
Інженерний геній риму – колізей, пантеон
|
ЗМІСТ ВСТУП РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ПЕРІОД ІМПЕРСЬКИЙ ПЕРІОД ГЕНІАЛЬНІ ВІДКРИТТЯ РИМЛЯН ВИСНОВОК СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ Архітектура (зодчество) – мистецтво будувати будинки і їхні комплекси, призначені для повсякденних запитів приватного, громадського життя і діяльності людей. Будь-який будинок укладає в собі життєво необхідне просторове ядро – інтер’єр. Його характер, виражений у зовнішній формі, визначений призначенням, умовами життя, потребою у зручності, у просторі і волі руху. Зв’язана у своєму розвитку з постійно мінливими матеріальними потребами людини, з розвитком науки і техніки, архітектура є однією з форм матеріальної культури. Разом з тим архітектура – один з видів мистецтва. У художніх образах архітектури відбиваються і лад громадського життя, і рівень духовного розвитку суспільства, і його естетичні ідеали. Архітектурний задум, його доцільність розкриваються в організації просторів інтер’єру, в угрупуванні архітектурних мас, у пропорційних відносинах частин і цілого, у ритмічному ладі. Співвідношення інтер’єру й обсягу будинку характеризує своєрідність художньої мови архітектури. Велике значення має художнє оформлення зовнішнього виду будинків. Як жоден інший вид мистецтва, архітектура постійно впливає своїми художніми і монументальними формами на свідомість маси людей. Вона відкриває своєрідність навколишньої природи. Міста, подібно людям, мають неповторне обличчя, життя, історію. Вони оповідають про сучасне життя, про історію минулих поколінь. Різноманіття суспільних потреб людини народжує розмаїтість типів архітектури: житлової, суспільно-цивільної, промислової. Містобудування враховує характер місцевості, економіки, умови транспорту, розміщення населення. У періоди художнього підйому архітектура гармонічно розвивається в співдружності з іншими видами мистецтва. Скульптура, живопис, декоративні мистецтва втілюють у конкретних образах ідеї, закладені у споруді. І архітектура й образотворче мистецтво збагачують один одного в цьому синтезі. Під Древнім Римом розуміється не тільки місто Рим античної епохи але й усі завойовані ним країни і народи, що входили до складу колосальної Римської держави – від Британських островів до Єгипту. Римське мистецтво – вище досягнення і підсумок розвитку давнього мистецтва. Його створювали не тільки римляни (чи італіки), але й древні єгиптяни, греки, шини, жителі Піренейського півострова, Галії, Древньої Німеччини й інші народи, підкорені Римом, що іноді стояли на більш високому рівні культурного розвитку. Римське мистецтво склалося на основі складного взаємопроникнення самобутнього мистецтва місцевих італійських племен і народів, у першу чергу могутніх етрусків, власників давньої високорозвиненої самобутньої художньої культури. Вони познайомили римлян з мистецтвом містобудування (різні варіанти зведень, тосканський ордер, інженерні споруди, храми і житлові будинки та ін.), настінним монументальним живописом, скульптурним і мальовничим портретом, що відрізняється гострим сприйняттям натури і характеру. У художній майстерності, безумовно, панувала давньогрецька школа, зате на форми мистецтва в кожній провінції Римської держави впливали місцеві традиції. Особливо великий внесок у створення римської культури внесли грецькі колоністи в Південній Італії і Сицилії, їхні багаті міста були центрами наукового життя і художньої культури античності. Широта містобудування, що розвивалося не тільки в Італії, але й провінціях, відрізняє римську архітектуру. Сприйнявши від етрусків і греків раціонально організоване, строге планування, римляни удосконалили її і втілили в містах більшого масштабу. Ці планування відповідали умовам життя: торгівлі величезного розмаху, духу вояччини і суворій дисципліні, тяжінню до розваг і парадності. У римських містах у певній мірі враховувалися потреби вільного населення, санітарні нестатки, тут зводилися парадні вулиці з колонадам, арками, монументами. Древній Рим дав людству справжнє культурне середовище: прекрасно сплановані, зручні для життя міста з брукованими дорогами, мостами, будинками бібліотек, архівів, німфеєв (святилищ, священних німфам), палаців, вілл і просто гарних будинків з добротними красивими меблями – усе те, що характерно для цивілізованого суспільства. Римляни вперше стали будувати “типові” міста, прообразом яких з’явилися римські військові табори. Прокладалися дві перпендикулярні вулиці-кардо і декуманум, на перехрестя яких зводили центр міста. Міське планування підкорялося строго продуманій схемі. Практичний склад римської культури позначався в усьому – у тверезості мислення, нормативному представленні про доцільний миропорядок, у скрупульозності римського права, що враховувало всі життєві ситуації, у тяжінні до точних історичних фактів, у високому розквіті літературної прози, у примітивній конкретності релігії.У римському мистецтві періоду розквіту головну роль грала архітектура, пам’ятники якої і тепер, навіть у руїнах скоряють своєю міццю. Римляни поклали початок новій епосі світового зодчества, у якому основне місце належало спорудженням суспільним, що втілили ідеї могутності держави і розрахованим на величезні кількості людей. В усьому древньому світі римська архітектура не має собі рівної по висоті інженерного мистецтва, різноманіттю типів споруджень, багатству композиційних форм, масштабу будівництва. Римляни ввели інженерні спорудження (акведуки, мости, дороги, гавані, міцності) як архітектурні об’єкти в міський, сільський ансамбль і пейзаж. Краса і міць римської архітектури розкриваються в розумній доцільності, у логіку структури спорудження, у художньо точно знайдених пропорціях і масштабах, лаконізмі архітектурних засобів, а не в пишній декоративності. Величезним завоюванням римлян було задоволення практичних побутових і суспільних потреб не тільки пануючого класу, але і мас міського населення. Історія Риму поділяється на два етапи. Перший – епоха республіки, – що почався у кінці VІ ст. до н.е., коли з Риму були вигнані етруські царі, і тривав до середини І ст. до н.е. Другий етап – імператорський – почався правлінням Октавіана Августа, що перейшло до єдиновладдя, і тривав до ІV ст. н.е. РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ПЕРІОД Початок давньоримського мистецтва належить до періоду республіки (кінець VІ – середина І ст. до н.е.). Воно досягло розквіту в період утворення світової рабовласницької держави, різнорідної за етнічним і соціальним складом складної по господарській і громадській організації. Потреби римського суспільства породили багато типів споруджень: амфітеатри, терми, тріумфальні арки, акведуки та ін. На римському ґрунті дістали нове архітектурне рішення палаци, особняки, вілли, театри, храми, мости, надгробні пам’ятники. Раціоналізм, що лежить в основі римської архітектури, виявлявся в просторовому розмахові, конструктивній логіці і цілісності гігантських архітектурних комплексів, суворій симетрії і чіткості. З поширенням римського панування на Грецію й елліністичні держави в Рим проникнули витонченість і розкіш елліністичних міст. Приплив багатств із завойованих країн протягом ІІІ-І ст. до н.е. змінили вдачі римлян, породжуючи серед панівних класів марнотратство. Ввозилися у величезній кількості знамениті грецькі статуї і картини грецьких майстрів. Римські храми, палаци перетворилися у свого роду музеї мистецтва. Захоплення грецьким мистецтвом з’явилося насамперед у звертанні до ордерної системи. У той час як у грецькій архітектурі ордер відігравав конструктивну роль, у Римі він використовувався головним чином у декоративних цілях. Опорні функції в римській архітектурі виконувала звичайно стіна. Римляни винайшли бетон – найважливіший будівельний матеріал, за допомогою якого закріплювали будівлі, що споруджуються. Вони відкрили новий спосіб зведення будинків – монолітно-оболончатий замість стояково-балкової системи. При стояково-балковій системі, як видно з назви, основу конструкції складають дві стійки, на яких лежить горизонтальна балка. Основу монолітно-оболончатої системи складають дві вузькі цегельні стіни, між якими залитий битий щебінь з бетоном, зовні вони облицьовувалися мармуром чи іншими породами каменів. Переваги нової системи будівництва видні і зараз: від багатьох грецьких храмів з їхніми колонами, на яких лежать перекриття і фронтони, залишилося по 2-3 колони, багато ж римських будинків дожили до наших днів. Велике місце належало арці, що спиралася на масивні стовпи. Колони не могли нести на собі навантаження багатоповерхових споруджень із склепінними і купольними перекриттями і лише в аркадах зберігали конструктивну роль, причому частіше застосовувалися запозичений у греків пишний коринфський ордер і строгий тосканський, успадкований від етрусків. Головне завоювання римлян у будівництві суспільних споруджень – створення величезних внутрішніх просторів, вільних від внутрішніх опор. Необхідність їхніх перекриттів викликала розвиток могутніх склепінних і купольних конструкцій, що лише обмежено застосовувалися на Сході й у Греції. Римська техніка стала широко використовуватися в цивільній і культовій архітектурі. Вона послужила зразком для розвитку візантійської і європейської архітектури. Основною формою перекриттів був циліндричний звід з бетону і каменю. Його бічний тиск сприймала опорна стіна, що грала важливу роль у римській архітектурі. З перетинання двох циліндричних зводів однакової висоти в підніжжях зводу (п'ятах) і вершині (де закладений замковий камінь) вийшов хрестовий звід. При рівності прольотів він дає в плані квадрат. Внутрішня поверхня зводів утворює у перетинанні гострі краї – ребра, у підставі яких зосереджується тиск зводу. Це дало можливість прорізати опорні стіни напівциркульними арками, замінити стіну окремими стовпами, що приймали на себе тиск арки.Витягнуті в довжину приміщення залів-галерей звичайно поділялися на квадрати і перекривалися ланцюгом хрестових зводів, що породжувало ефектне розчленування внутрішнього простору. З круглих в плані будинку перекриттів, які рівномірно піднімалися нагору, виник купольний звід, що утворила півкуля, розташована на циліндричній підставі. Багатокутні в плані приміщення перекривалися зімкнутими зводами (монастирський звід) чи сферичним куполом. В останньому випадку купол спирався своїм кільцем тільки на середину причілків, а перехід від форми окружності до багатокутника заповнювався ввігнутими сферичними стінами – “вітрилами”. У республіканський період склалися основні типи римської архітектури. Сувора простота життєвого укладу в умовах постійних запеклих воєн знайшла відображення в конструктивній логіці монументальних інженерних споруджень. У них раніш за все проявилася своєрідність римського мистецтва. Уявімо собі Рим в епоху республіки. Звертають увагу грандіозні спорудження – древні оборонні стіни Риму, що виникли ще у VІІІ ст. до н.е. на трьох пагорбах: Капитолії, Палатині і Квирипалі, викладені з каменю (рання –VІ ст. до н.е. і так звана Сервієва стіна – 378 –352 р. до н.е.). Римські дороги мали важливе стратегічне значення, вони поєднували різні частини країни. Ведуча до Риму Атієва дорога (VІ-ІІІ ст. до н.е.) для руху когорт і гінців була першою з мережі доріг, що покрили пізніше всю Італію. Біля долини Ариччи дорога, мощена товстим шаром бетону, щебеню, плитами лави і туфу, йшла через рельєф місцевості по масивній стіні (197 м довжиною, 11 м висотою), розчленованої в нижній частині трьома наскрізними арковими прольотами для гірських вод. Потупово в наступні століття Рим стає найбільш багатим водою містом світу. Могутні мости й акведуки (акведук Апеля Клавдія, 311р. до н.е., акведук Марція, 144р. до н.е.), що пробігають десятки кілометрів, зайняли видне місце в архітектурі міста, у вигляді його мальовничих околиць, входячи невід’ємною частиною в пейзаж Римської Кампанії. До найдавніших склепінних конструкцій входить стічний канал (клоака Максима) у Римі, що зберігся до наших днів. Громадське життя протікало на ринковій площі. Наприклад, у греків вона називалася агорою і звичайно, як в Афінах, знаходилася в підніжжі акрополя. У римлян це був форум. Тут відбувалися всі головні міські події: збори, ради, тут оголошували важливі рішення, навчали дітей, торгували, вона служила ареною політичної діяльності, народних зібрань, військових тріумфів. В архітектурний ансамбль входили храми, васильки, крамниці торговців, ринки. Площі прикрашалися статуями знаменитих громадян, політичних діячів і були оточені колонами, портиками. Найдавніший форум у Римі – республіканський форум Романум (VІ століття до н.е.), до якого сходилися всі дороги. З його трибун лунали мови найбільших римських ораторів, воєначальників. Надалі до цього форуму примкнули форум Цезаря, імператорів Августа, Весисіана, Нерви і Траяна. Зараз від Форуму Романум залишилися фундаменти будівель. В останні століття республіки форум отримав закінчений архітектурний вигляд. З однієї сторони до нього примикав значний будинок державного архіву – Табуларій (від “Табула” – мідна табличка з написом), що стояв на склепінних підземних поверхах. Це був зовсім новий тип суспільного будинку, і той факт, що він з'явився вперше в римлян, говорить про їхню виняткову повагу до історії. Зовні Табуларій був декоративний грецьким ордером, усередині ж він складався із системи склепінних приміщень. З форуму на Капітолій вели довгі сходи Табуларія з 67 сходинок. Такі коридори і сходи часто зустрічаються в республіканських будинках. Вони створюють враження величезності охопленого архітектурою простору. Але при цьому усі форми добре доступні для огляду в їхньому перспективному скороченні: сама маленька арка чи сходинка відмінно видні, сама далека мета досяжна. На площі височіли храми, серед них храм Вести, богині-діви, у якому горів невгасимий вогонь, що символізував життя римського народу. Тут же піднімалися колони, до яких прикріплювали ростри – носи переможених ворожих кораблів (звідси і назва – ростральна колона), і проходила “священна дорога”, уздовж якої стояли таберни – крамниці ювелірів і золотих справ майстрів. Колись тут стояли і крамниці торговців, але вони були виведені за межі площі, утворивши окремі невеликі форуми: форум Боаріум – м’ясний ринок і форум Оліторіум – овочевий ринок. Форум поступово поростав не тільки будинками, але і почесними статуями римських громадян. В епоху імперії до нього будуть прибудовані храми, присвячені богам й обожненим людям.В епоху республіки, особливо в V-ІІ ст.ст. до н.е., храм – основний тип суспільного будинку. Він склався поступово в результаті схрещування переважних місцевих італійсько-етруських традицій із грецькими, пристосованими до місцевих умов. Будувалися круглі і чотирикутні псевдо периптери з входом лише з головного фасаду. Круглий храм – моноптер складався з циліндричної основи, оточеною колонадою. Вхід був за етруським звичаєм з однієї, торцевої сторони. Круглий храм Сивіли (чи Вести) у Тиволі ( І ст. до н.е.), під Римом, оточений коринфськими колонами. Фриз прикрашений рельєфами з зображенням традиційного римського мотиву – бичачих черепів, “букраніїв”, з яких звисають важкі гірлянди. Це був символ жертвоприносини і пам’яті. Ордер у таких храмах відрізнявся твердістю малюнка і сухуватістю: колони втратили властиву їм у Греції пластичність. Грецький круглий периптер звичайно мав східчасту підставу і був розрахований на круговий огляд. Храм Сивіли в Тиволі, як і етруські храми, сполучав фронтальну строго симетричну подовжню осьову композицію і круглу. Вісь храму підкреслена парадним входом з розташованими перед ним сходинками, дверима і вікнами. Масивна зі склепінними прольотами підстава храму в Тиволі створює перехід від кам’яного обриву скелі, що він мальовничо завершує, до витонченої круглої ротонди коринфського ордера з легким фризом з гірлянд. Піднятий на високу підставу, гармонічний по пропорціях, зі стрункою і строгою колонадою, наповненої світлом, храм домінує в пейзажі. Його спокійні гармонічні форми контрастують з бурхливим каскадом водоспаду. Прямокутні римські храми також відрізнялися від ордерних грецьких, як показує добре збережений храм Фортуни Віриліс на Бичачому форумі в Римі ( І ст. до н.е) – унікальний зразок раннього завершеного римського храму типу псевдоперипетра з замкнутою фронтальною осьовою композицією. Грецький периптер у ній розчленований на відкритий з усіх боків глибокий передній портик і целлу, оточену напівколонами, що зливаються зі стіною. Акцентуючи головний фасад портиком з вільно розташованими колонами і парадними сходами входу, архітектор об’єднав його з замкнутим целлою іонічним ордером. У нього теж вхід лише з одного боку, іонічні колони завершуються капітелями скромного малюнку. Фронтон зовсім “негрецький”, без скульптур усередині його тимпана і з багатими, строго накресленими профілями. Чудові римські мости І ст. до н.е. Так, міст Мульвія крім його практичних переваг (він простояв більш двох тисяч років), відрізняється виразністю образу. Міст зорово ніби спирається на воду півкругами арок, опори між якими для полегшення ваги прорізані високими і вузькими прорізами. На арках зверху лежить карниз, що додає мосту особливу закінченість. Міст немов крокує від берега до берега, безупинно йде арками: він динамічний і одночасно стійкий. Своєрідність римської архітектури позначилася в створенні нового типу приватного житлового будинку багатих землевласників, торговців, ремісників. Римські особняки – це здебільшого одноповерхові будинки, у яких затишність сімейного побуту сполучалася з пристосованістю до ділового життя. Частково зовнішній вигляд римського міста можна уявити на прикладі Помпеї – італійського міста, що разом з містами Геркуланум і Стабія загинув у 79р. н.е. у результаті виверження вулкану Везувій. Поховане під попелом місто випадково знайшли при будівництві водопроводу у XVІІ ст. З 1748 р. До наших днів продовжуються його розкопки. Місто мало регулярне планування. Прямі вулиці обрамлялися фасадами будинків, унизу яких були улаштовані лавки-таверни. Великий форум був обнесений прекрасною двоповерховою колонадою. Там знаходилися святилище Ісиди, храм Аполлона, храм Юпітера, великий амфітеатр, побудований, як і в греків, у природному поглибленні. Розрахований на двадцять тисяч глядачів, він значно перевершував потреби жителів міста і призначався також для приїжджих (населення Помпеї складало не більш десяти тисяч чоловік). У місті було два театри. Чудові помпейські будинки – “домуси”. Це були прямокутні спорудження, що тяглися вздовж двору, а на вулицю виходили глухими торцевими стінами. Головним приміщенням був атріум (від лат. аtrium – “закопчений”, “чорний”, тобто приміщення, що почорніло від кіптяви), що виконував священну функцію. Рим при основі мав у самому центрі культову яму – “мундус”, куди всі жителі кидали плоди і жменю землі зі своєї старої батьківщини. Відкривалася вона лише один раз на рік – у день Підземної богині чи не відкривалася зовсім. Кожен будинок повторював цю модель: в атріумі часто був отвір у центрі даху – комплювій. Під ним знаходився басейн для збору води, родинний мундусу, – імплювий. У цілому атріум виконував функцію “світового стовпа”, що з'єднував кожен римський будинок з небесами і підземним світом. Не випадково в атріумі стояли всі найважливіші речі: важка скриня із сімейними цінностями, стіл типу жертовника і шафа для збереження воскових масок предків і зображень добрих духів-заступників – ларів і пенатів.В очах римлян, подібно етрускам, будинок володів своїм сакральним простором, родинним космосом. Гарним прикладом етруського житла є будинок Альбіція Цельса, у якого отвір у даху підтримують чотири коринфські колони. Але за походженням Помпея була містом грецьким. Той же помпейський будинок був одночасно проникнутий і еллінським духом. Ні в чому так яскраво він не виявляється, як у дивовижних перестильних двориках – невеликих шматочках природи, укладених усередині самих будинків і що являють собою ніби невеликі садочки чи квітники з фонтанами і німфеями, мармуровими рельєфами і бронзовими статуетками богів, свіжим, чистим повітрям і прохолодною тінню від квітучих дерев і кущів. Усередині будинки були розписані. Прекрасно збережені фрески показують, яким було звичайне життєве середовище римлянина. Ранні будинки (ІІ – кінець І ст. до. н. е.) розписували у так званому першому помпейському стилі. Стіни будинків були розкреслені геометричним орнаментом, що нагадував обкладку стін напівкоштовними каменями. Потім цей “інкрустаційний” стиль перемінився “архітектурним”, чи другим помпейським. Він був у моді протягом І ст. до н.е. Майстри другого помпейського стилю перетворювали інтер’єр у подобу міського пейзажу. У всю висоту стін йшли зображення колонад, усіляких портиків, фасадів будинків. Контрастом одноповерхових будинків патриціату з їхньою розкішшю і комфортом були багатоповерхові дохідні будинки, що здавалися в наймання, – у них жив римський народ, плебеї. При всіх досягненнях римській архітектурі властиві риси обмеженості. Тенденція звеличувати владу імператорів, спрямованість до масштабних перебільшень, зовнішнім ефектам лише свідчить про кризу Римської республіки. Після розгрому численних повстань і завершення громадянських воєн почався період стабілізації, але вже в умовах твердої диктатури імперії. ІМПЕРСЬКИЙ ПЕРІОД Наприкінці І ст. до н.е. Римська держава з аристократичної республіки перетворилася в імперію. Першим правителем, що відкрив шлях до єдиновладдя, був внучатий племінник Цезаря Октавіан, прозваним Августом (Блаженним). Цезар усиновив його незадовго до своєї загибелі. Коли ж Октавіана проголосили імператором (27р. до н.е.), це означало, що йому вручають вищу військову владу. Офіційно він все ще вважався одним із сенаторів, хоча і “першим серед рівних” – принцепсом. Час правління Октавіана називається принципатом Августа. З тих пір римське мистецтво почало орієнтуватися на ідеали, що насаджували правителі. До кінця І ст. н. е. панують дві династії: Юліїв-Клавдіїв і Флавіїв. Так названий “римський світ” – час затишку в класовій боротьбі, що наступила на початку правління Августа, – стимулював високий розквіт мистецтва, ріст будівництва. Античні історики характеризують період правління Августа (27р. до н.е. – 14р. н.е.) як “золоте століття” Римської держави. З ним пов’язані прославлені імена архітектора Вептрувпя, історика Тита Лівія, поетів Вергілія, Овідія і Горація. Офіційним напрямком у мистецтві став “серпневий класицизм”, що зробив величезний вплив на наступний розвиток західноєвропейського мистецтва. Римські художники орієнтувалися на великих майстрів Греції часів Філія, але природність грецької класики змінилася безстрасністю, стриманістю. Рим придбав зовсім новий вигляд, що відповідає престижу світової столиці. Виросла кількість суспільних будинків, будувалися форуми, акведуки, збагатилося архітектурне оздоблення. За словами історика Светонія, Август так Рим “прикрасив, що по справедливості міг хвалитися, що прийняв його цегельним, залишає його мармуровим”. Місто вражало сучасників неозорістю площі – з жодного боку він не мав чітких кордонів. Його передмістя губилися в розкішних віллах Кампанії. Чудові будинки, колошше портики, склепінні і прикрашені фронтонами даху, багато декоровані басейни і фонтани чергувалися з зеленню гаїв і алей. При Августі був створений Вівтар Світу – пам’ятник возз’єднання прихильників нового режиму і республіканців, що зазнали поразки. Вівтар являв собою самостійний будинок без даху, що огороджував жертовник. Рельєфи, що прикрашали огорожу, були розділені на два яруси фризом з меандровим орнаментом (стрічковий орнамент, як правило, зламана під прямим кутом лінія). Нижній зображував застеляючи усе поле стебла, листи і завитки Древа Життя з пташками і різною живністю на ньому; верхній – урочистий хід, що включав членів імператорського будинку. Панують грецька ізокефалія (голови зображених знаходяться на одному рівні), однак у групу втручаються оживляючі ритм фігури дітей різних віків. Окремі персонажі зображені так, ніби обертаються, вони як би звертаються до глядача (що було неприйнятно для грецького пам’ятника).Золоте століття Августа не могло просто так піти в небуття – адже довкола нього створювався ореол безсмертя. І Рим починає будувати собі пам’ятники. Собі і своєму сімейству Август спорудив на марсовому полі величний мавзолей, близько 90 метрів у діаметрі, що складався з двох могутніх концентричних стін і насипного пагорба з вічнозеленими деревами. Можливо пагорб вінчався статуєю правителя. Уявлення про стиль культової серпневої архітектури дає храм у Нимі (поч. І ст. н.е. Південна Франція), що належить до типу псевдопериптера, у якому акцентувався внутрішній простір. Класичні форми коринфського ордеру строго дотримані, пропорції стрункі, у порівнянні з республіканськими храмами з’явилося тяжіння до добірності, нарядності. Храм вибудований з рожевого вапняку, має шестиколонний портик. У композиції цілого проступають вольова напруга і розумова ясність, що додають будинку відтінок офіційності. Урочистість підсилюється і тим, що храм піднятий на високий подіум (основу). Поряд з пануючим класичним плином продовжувала розвиватися архітектура, що мала чисто практичне значення, наприклад, інженерні будівлі. Мудра простота задуму, уміння досягти художнього результату деякими, але виразними засобами відрізняють грандіозний по висоті Гардський міст у Нимі (Південна Франція), що є частиною акведука, що постачає водою місто Немуз. Міст являє собою багатоярусну аркаду над долиною ріки Гар. Майже рівні по висоті прольоти арок двох нижніх ярусів завершуються низькою аркадою. Горизонтальність і масштабність спорудження і разом з тим його легкість підкреслені динамікою ритму наростаючих різного розміру аркових прольотів середньої аркади, що одержала значення композиційного центру. Гардський міст – символ інженерного мистецтва Риму. Уже при перших приймачах Августа починає зникати мнима ідеальність золотого століття. Новою віхою в мистецтві стало правління Нерона, одного із самих божевільних деспотів на римському троні. Імператор Нерон вирішив додати Риму новий вигляд. Він дивився на Рим, як на своє особисте володіння, у якому центром повинний був стати його будинок. За наказом імператора були таємно спалені кілька міських кварталів, на місці яких імператор спорудив його – знаменитий Золотий будинок. Він був і палацом, і віллою одночасно. Древні автори, сильно перебільшуючи, писали, що тут розстелялися безбережні сади і полючи і все було незвичайне і величезне. Збереглося кілька залів. Деякі з них мають незвичайну форму (наприклад, восьмикутну). Стіни, аркові ніші, склепінні перекриття зведені настільки вміло і красиво, що будинок, позбавлений усяких прикрас, вражає своєю оригінальною конструкцією. Прикрашали будинок фрески третього помпейського стилю, ще більш витончені і тонкі, ніж колись. На світлому тлі золотаво-жовтим, блакитнуватим, смарагдовим були розмежовані тонкі рамки, між якими на тендітних гірляндах звисали золоті судини. На стінах у рамках змішались окремі картинки, зверху йшли невеликі фризи з фантастичними зображеннями морських кентаврів, пташок, масок. Високий розквіт переживали провінції. Римська імперія перетворилася в імперію рабовласників Середземномор’я. Сам Рим придбав вигляд світової держави. Кінець І – початок ІІ ст. н. е. (період правління Флавіїв і Траяна) – час створення грандіозних архітектурних комплексів, споруджень великого просторового розмаху. Поруч із древнім республіканським форумом були зведені призначені для урочистих церемоній форуми імператорів (Форум Траяна й ін.), прагнучих увінчати себе пишними спорудженнями. Будувалися багатоповерхові будинки – вони визначили вигляд Риму й інших міст імперії. Дотепер вражають своєю суворою величчю руїни гігантських палаців цезарів на Палатині (І ст. н. е.). Втіленням міці й історичної значущості імператорського Рима були тріумфальні спорудження, що прославляли військові перемоги Рима. Тріумфальні арки і колони зводилися не тільки в Італії, але й у провінціях у славу Рима. Римські спорудження були там активними провідниками римської культури, ідеології. Арки споруджували з різних приводів – і на честь перемог, і як знак освячення нових міст. Однак їхній первинний зміст пов’язаний із тріумфом – урочистим ходом на честь перемоги над ворогом. Проходячи через арку, імператор повертався в рідне місто вже в новій якості. Арка була границею свого і чужого світу.Біля входу на римський Форум у пам’ять перемоги римлян в Іудейській війні була споруджена мармурова Тріумфальна арка Тита (81р.н.е.), що придушувало повстання в Іудеї. Тит, що вважався розсудливим і сповненим шляхетності імператором, правив порівняно недовго (79-81р.). арку споруджували на честь правителя у 81р., вже після його смерті. Зроблена за формою, що блискає білизною однопрогонова арка (15,4м висоти, 5,33м ширини) служила підставою для скульптурної групи імператора на колісниці. Розчленовування кам’яного масиву класичним ордером додало домірність і ясність формам. По боках прорізу арки Тита розташовані по дві коринфські колони. Прикрашає арку висока надбудова – аттик, із присвятою Титові “Від сенату і народу римського”. Виступаючий антаблемент і аттик над ним, контрасти світла і тіні підсилюють пластичну і мальовничу виразність форм. Середню частину арки над архівольтом замикають дві летучі фігури богині перемоги – Вікторії, виконані в невисокому рельєфі. Вони ніби вінчають переможця. Простір аркового прольоту розширюється касетами зводу (невеликі поглиблення на поверхні чи стелі зводу, що мають найчастіше квадратну форму) і настінними мальовничо трактованими рельєфними композиціями, що зображують урочистий хід тріумфатора і легіонерів із трофеями, захопленими в храмах Єрусалиму. Побудова високого рельєфу, його світлотіньові ефекти підсилюють відчуття глибини прольоту арки. Бурхливі рухи легіонерів точно вириваються з площини рельєфу в реальний простір. Пафос їхніх жестів ніби вторить тріумфальній темі архітектури. Розфарбування і позолоть підсилюють мальовничість і життєвість сцени. Зображені усередині арки сцени відповідають моменту проходження через неї, у такий спосіб глядач мимоволі прилучається до дії, ніби стає учасником сцени. Нагорі статуя імператора на колісниці, запряженою четвіркою коней. В аттику був похований порох Тита. Арка була архітектурним спорудженням, постаментом для статуї й одночасно меморіальним пам’ятником. Там ховали лише людей з особливою харизмою (у перекладі з грецького – “милість”, “божественний дарунок”), тобто наділених винятковими особистими якостями – мудрістю, героїзмом, сміливістю. Цезаря на Римському Форумі, Тита в його арці, Траяна в цоколі його колони. Інші громадяни спочивали уздовж доріг за міськими воротами Риму. Пізніше були споруджені складні трипрольотні тріумфальні арки: Септимія Півночі (кінець ІІ ст. н.е.), Костянтина (VІ ст. н.е.). Велике місце в житті римлян займали видовища. Театри й амфітеатри характерні для античних міст. Ще в період пізньої республіки в Римі склався своєрідний тип амфітеатру. Останній був цілком римським винаходом. Якщо грецькі театри влаштовувалися під відкритим небом, місця для глядачів розташовувалися у виїмці пагорба, то римські театри являли собою самостійні замкнуті багатоярусні будинки в центрі міста з місцями на концентрично зведених стінах. Амфітеатри призначалися для юрби жадібних до видовищ низів столичного населення, перед якою в дні свят розігрувалися бої гладіаторів, морські бої і т.п. У 70 – 80 р. н. е. був споруджений грандіозний амфітеатр Флавіїв, що одержав назву Колізей (від латинського colosseus – “величезний”). Він вибудований на місці зруйнованого Золотого будинку Нерона і належав до нового архітектурного типу будинків. У Греції колись були тільки театри, що влаштовували на природних схилах пагорбів і полів. Римський Колізей являв собою величезну чашу зі східчастими рядами сидінь, (замкнуту зовні кільцевою елипсовидною стіною. В амфітеатрах давали різні вистави: морські бої (навмахії), бої людей з екзотичними звіринами, бої гладіаторів. У сонячні дні над Колізеєм натягали величезний парусиновий навіс – велум, чи веларій. Колізей – найбільший амфітеатр античної епохи. Він уміщав біля п’ятдесятьох тисяч глядачів. Могутні стіни Колізею (висота 48,5м) розділені на чотири яруси суцільними аркадами, у нижньому поверсі вони служили для входу і виходу. У плані Колізей являє собою еліпс (156X198м); центр його композиції – нині зруйнована арена, оточена східчастими лавами для глядачів. Еліпс найбільш повно відповідав вимогам динаміки видовищ, що розгортаються – гладіаторських боїв. Він давав можливість максимально активізувати глядача, наблизити місця привілейованої публіки до арени; що спускалися лійкою, розділялися відповідно до суспільного рангу глядачів. Усередині йшли чотири яруси сидінь, яким зовні відповідали три яруси аркад: дорична, іонічна і коринфська. Четвертий ярус був глухим, з коринфськими пілястрами – плоскими виступами на стіні. Пілястри, що членують стіну, коринфського ордера не порушують моноліт будинку, викладеного із сірого травертину.Зовнішній вигляд Колізею з його могутнім пружним овалом сповнений суворої енергії. Це відчуття створюється не тільки величезними масштабами будинку, але й узагальненням основних форм, урочистою міццю простих ритмів. Усередині Колізей дуже конструктивний і органічний, доцільність сполучається в ньому з мистецтвом: він втілює образ світу і принципи життя, що сформувалися в римлян до І ст. н.е. Правлінням двох імператорів іспанців відкривалося ІІ століття. Вони були провінціалами, але з патриціанського середовища. Це Траян (98 – 117 р.) і усиновлений їм Адріан (117 – 138 р.). При правлінні Траяна Римська імперія досягла піка своєї могутності. Надалі вона буде намагатися лише зберегти те, що було завойовано Траяном. Цей імператор шанувався кращим з усіх у римській історії. На портретах він виглядає людиною мужньою, суворою, але не простим вояком, а розумним і сміливим політиком. Траян багато зробив для своєї рідної Іспанії. У ній дотепер можна побачити два створених при ньому мости – міст в Алькантаре через ріку Тахо (нині Тежу) і акведук у Сеговії. Обоє належать до шедеврів світової архітектури. Міст в Алькантарі одноярусний, але з дуже високими прорізами. Він завершується простим карнизом, у центрі якого, над проїзною частиною, перекинена арка. Акведук у Сеговії – двохярусний, з вузькими високими прольотами – може здаватися одноманітним через повторюваний ритм його рівновеликих арок. Він суцільно рустований (від лат. Rusticus – “сільський”, “грубий”, “необтесаний”), тобто складений із грубо обробленого каменю. Це робить акведук природним, близьким до природи, з яким він гармонійно сполучається. Самим знаменитим пам’ятником Траяна в Римі вважається його форум Траяна, зведений Аполлодором Дамаським (109 – 113 р. н.е.). Серед всіх імператорських форумів (Цезаря, Августа, Веспасіана, Нерви, Траяна), що поростали навколо старого Форуму Романум, це найбільш красивий і значний. Він складався з прямокутної площі, оточеної наскрізною колонадою з входом – Тріумфальною аркою, а також із двома могутніми півкругами по бічних сторонах. У центрі площі піднімалася кінна статуя Траяна з бронзи, покрита позолоттю. Не було ні шматочка голої землі, покритої травою – весь Форум Траяна був вимощений красивими мозаїками з дорогоцінних порід мармуру. На площі так само стояла присвячена Траяну колонна. Вона увічнила скорення Дакії (країни на території сучасної Румунії). На висоту 38 метрів по ній вився сувій з розповіддю про два походи в Дакію. Розфарбовані рельєфи колонни зображували сцени життя даків і полону їх римлянами. Імператор Траян фігурує на їхніх рельєфах більш вісімдесяти разів. Статую імператора нагорі колонни згодом замінили фігурою апостола Петра. На площі стояли так само статуї переможених супротивників, був улаштований храм (пятиніфна, василька) на честь божества – заступника Марса Ультора, були дві бібліотеки – грецька і латинська. До правого від входу півкола площі приєднувався п’ятиповерховий будинок ринку. Композицію завершував двір і храм Траяна. Адріан, що правив слідом за Траяном, був прибічником усього грецького. Побудовані при Адріані пам’ятники свідчать, що він жив не в реальному світі, а у світі мрії. Імператор дуже любив юнака з Вифінії (область у Малій Азії) Антинія, у якому бачив втілення грецької краси. Антиній загинув під час подорожі по Нілу і був обожнений. Адріан сам створював проекти храмів (храм Венери і Роми в Римі), писав вірші. Не дивно, що саме при Адріані (близько 125 р.) був створений один із самих духовних пам’ятників світової архітектури. Правда, Адріан вважав, що він лише переробив спорудження, що почав будувати Агріпп, зять Августа. Пантеон – “храм усіх богів” – знаходиться нині в центрі Риму. Це єдиний пам’ятник, не перебудований і не зруйнований у Середньовіччя. У ньому щось близьке не тільки римлянам, людям античної епохи, але і взагалі людству. Храм усіх богів – це храм самій божественній ідеї.Збудований Аполлодором Дамаським, він являє собою класичний зразок центрально-купольного будинку, найбільшого і зробленого в античності. Ротонда Пантеону зовні робить враження урочистого кам’яного масиву. Гладі стін протиставлений з півночі могутній портик коринфського ордеру зі сходами. Головним, вражаючого глядача в Пантеоні, – є інтер’єр з величезним цільним підкупольним простором, урочисто величним і гармонійним. Пропорції Пантеону досконалі – діаметр куполу (43,5 м) майже дорівнює висоті храму (42,7 м), а оскільки висота стін дорівнює радіусу його, у підкупольний простір вписується куля. Бетонний купол вагою 46 тонн має форму півсфери, що спочиває на циліндричній опорі. Круглий дев’ятиметровий отвір (“Око Пантеону”) у вершині купол-джерело світла, що додається потоком і опромінює нерозчленованим простором інтер’єру. Зосередженість висвітлення у вищій центральній точці змушує глядача гостро сприймати висоту купола. Вже в стародавності було відзначено, що покриття гігантської ротонди куполом укладало в собі символічне відтворення небозводу. Це рішення було продиктовано метою створення “храму всім богам”, не тільки житла божества, як це було у греків, але і священного простору, у якому б перебували ті, що моляться. Простоті чітких геометричних форм внутрішнього простору відповідає строгість оздоблення. Стіни облицьовані кольоровим мармуром, а їхній пластичний декор розрахований на поступове полегшення архітектурних форм догори. Інтер’єр має три яруси. Нижній розчленований колоннами коринфського ордеру і високих ніш зі статуями. Розташований над ним аттиковий поверх із помилковими вікнами і пілястрами завершується антаблементом. Купол розділений п’ятьма кільцевими рядами касет, що зменшуються догори. Своїми стрімкими членуваннями касети перегукуються з пілястрами і колоннами і піднімаються догори, по меридіанах, замикаючи купол, а горизонталі касет ніби вторять лініям карнизу. Виявляючи глибиною рельєфу товщу купольного перекриття, касети підсилюють враження його матеріальності. Ордер Пантеону створює ніби перехід від величезного масштабу будинку до людини. Спокій, внутрішню гармонію, відхід від земної суєти у світ духовності – от що давав Пантеон відвідувачам. Образна сила Пантеону – у простоті і цілісності архітектурного задуму. Надалі найбільші зодчі прагнули перевершити Пантеон у масштабах і досконалості втілення. Античне почуття міри залишилося недосяжним. Такий же нематеріальний зміст був укладений і у віллі Адріана у Тибурі (нині Тиволі). Тут були Золота площа з головним будинком вигадливої форми, в основі якої лежав хрест з опукло-вгнутими формами, морський театр і бібліотеки. Улюблені Адріаном колони ефектно відбивалися у водах басейну. Вілла являла собою своєрідний музей: тут були зведені архітектурні спорудження, що відтворюють образи прекрасних оригіналів, що зустрічалися імператору під час його подорожей. Була Темпейська долина, побачена в грецькій Фессалії. Був афінський Строкатий портик, колись прикрашений фресками знаменитих майстрів. Було і “підземне царство”. Вілла Адріана – ідеальний музей, збори художніх рідкостей. Не випадково там знайшли копії відомих добутків прославлених грецьких скульпторів. | |
| Переглядів: 701 | |
| Всього коментарів: 0 | |