| Головна » Статті » Архітектура | [ Додати статтю ] |
Дерев'яні монументальні споруди
|
ДЕРЕВ'ЯНІ МОНУМЕНТАЛЬНІ СПОРУДИ У минулому кожне село чи район міста мали свою урбаністичну й духовну домінанту - храм. Його розташовували на майдані або в іншому вільному місці так, щоб було видно з більшості дільниць поселення. Храм найчастіше ставав окрасою села, бо зводився на за-мовлення й кошти громади мешканців, а іноді - окремих пожертвувачів - донаторів. Саме в культових спорудах у минулому з найбільшою силою виявилась будівнича обдарованість українського народу. Споруда церкви в своєму тисячолітньому розвитку пройшла шлях від будинку хатнього типу до багатоповерхового сорокаметрової височини храму. Трикамерна хата стала тим зерном, з якого виросло майбутнє диво будівельного мистецтва й духовності. Прикладом найпростішої за своїм вирішенням церкви хатнього типу була споруда з Чернівців, що на Буковині (XVIII ст.). У ній план прямокутнього абрису складають три приміщення храму: бабинець, нава (або неф) і вівтар, з'єднані між собою широкими проймами в суміжних стінах. Так планування трикамерної хати визначило структурний поділ храму. Подальшим кроком стало структурне підкреслення тридільності внутрішнього простору, що вилилось у три об'єми з прямокутними зрубами, як це було в храмі с. Сичин з Холмщини що в Галичині (XVII ст.). Далі середній зруб розвинувся у височину, впевнено підняв на собі намет даху. Так почалося формування типологічних особливостей культової споруди. Найважливішим у ній стало розкриття простору інтер’єра вглиб і вгору. Для освоєння височини використали конструктивно-пластичні можливості дерев’янного зрубу, який вгору підіймали кількома ярусами, особливо над навою. Поєднання форми хати з чотиртгранною баштою, накритою наметовим дахом, витворило специфічну композицію одноверхого тридільного храму. В ньому середня нава, вписана в баштоподібний об*єм, була підкреслена кількома ярусами даху, розділеного по вертикалі невисокими стінками. Саме це поєднання стінок і дахів дістало назву залОм . В одноверхому тридільному храмі з Рогатина, що в Галичині, (XVII ст.), західний зруб (бабинець) і східний зруб (вівтар) накривали хатні дахи, які притикались до стінок баштоподібної нави, завершеної дахом наметового типу з двома заломами. На рівні першого поверху стіни захищав спеціальний звисаючий дах, що обійшов споруду з усіх боків, названий опасанням. Якщо в Карпатах набуло поширення таке вирішення об'єму церкви, в якому зовнішні стіни на рівні першого ярусу складали суцільний горизонтально витягнутий об'єм, то на Поділлі, Київщині і Лівобережжі Дніпра більшого поширення дістає вертикальне розчленування, що виділяє кожний зруб прямокутного або восьмикутного плану, утверджуючи баштовий храм. В ньому нерідко середня нава має восьми-кутний план і активно розвивається вгору. Вона стає баштоподібним панівним елементом композиції, що активно домінує над сусідніми зрубами навіть тоді, коли ті підіймаються на два поверхи - так, як це ми бачимо у Юріївській церкві з Седнева на Чернігівщині XVII ст.). Як урочисто й гордо піднявся в ній середній верх, підсилений двома заломами й ліхтариком з маківкою, створивши образ, наснажений впевненістю і життєстверджуючою силою своїх міцних і викінчених форм! Здається, що в цій композиції, де могутня вежа так сильно панує над своїми бічними частинами, проглядають тенценції наочного пластичного виявлення державності. Це було не випадковим, бо Чернігівщина в кінці ХУП - у ХУШ от. стала основною територією формування гетьманату як характерної для середньовіччя України республіканської форми державної влади, витвореної нашим народом. Ми розглянули одну з гілок розвитку тридільних храмів - таких, що мали тільки один верх. Другою гілкою стають нечисленні двоверхі тридільні храми. В них верх влаштовувався обов*язково над середнім зрубом, а також над західним зрубом - як це зроблено в церкві Знесення у Дорогобичі (1661 р.) Надзвичайного поширення в українській архітектурі набуває триверха тридільна церква. Вона стає підтвердженням органічного осмислення народними зодчими тих можливостей, які були закладені в тризрубну об'ємно-просторову структуру храму. Розміщені на одній поздовжній осі три зали нави створювали анфіладу, яку замикав вівтар. Розвиток угору простору кожного зрубу повністю обумовив композицію триверхого храму, в якому найчастіше середній верх стає вищим, а ті, що були влаштовані над бабинцем ї вівтарем, роблять дещо меншими. Це можна проілюструвати прикладом одного з найдавніших храмів Київщини з с. Дорогинці (1600 р.) Триверхі храми з розвинутими багатоярусними восьмибічними вежами, зі стінами, перепоясаними широким опасанням, стають характерними для храмів Бойківщини Гра світла й тіней на гранчастих поверхнях, створених фігурними дощечками ґонти, уподібненій корі, що вкриває стовбур дерева, підкреслює чарівну мальовничість і динамічність пластичних форм, притаманних шедеврам бойківської архітектурної школи, гідно репрезентованої Миколаївським храмом з села Кривки (1767 р.), перенесеним 1930 р. до Львова . Він виявляє надзвичайно важливий напрям "органічної" народної архітектури України, в якій найліпші пам'ятки створено завдяки глибинному осмисленню образів природи, оточуючого ландшафту, зокрема гір, порослих деревами. Ці архітектурні споруди створили дивовижний образ, наповнений романтикою й розумінням неподільності природи та архітектури. | |
| Переглядів: 602 | |
| Всього коментарів: 0 | |