| Головна » Статті » Історія України | [ Додати статтю ] |
Життя селян с. Панфили до Великої Жовтневої соціалістичної революції
|
Життя селян с. Панфили до Великої Жовтневої соціалістичної революції Невелика річка Супій, одна з лівих приток Дніпра, розрізуючи в поперечному напрямку ряд Дніпровських трас, утворила досить широку річкову долину. Ця долина розмежовувала Київську і Полтавську області. По берегах цієї долини із-за темної зелені садків біліють проти сонця хати - це колгоспні і радгоспні села, що густо обсіли річку Супій з обох боків. На правому березі цієї річки розмістилось і село Панфили. Віддаленість його від районного центру до 10 км. Зараз через село прокладена чудова асфальтна магістраль Київ – Харків, тому зв’язок з райцентром, містами Києвом, Харковом не становить ніяких особливих труднощів. Про початкове заселення села Панфили більш певних відомостей не збереглось. За переказами, ніби першим осилився тут якийсь втікач з Росії з ім’ям Панфил. Причина його еміграції була звичайна на ті часи: неполадка з паном поміщиком. Нескінченні злидні і панські здирства, щоденна панська кривда довели цього Панфила до розпачу. Трапилось так, що один раз не стримав Панфил своєї руки, в якій на цей час були важкі вила. Пан тут же на току повалився скопом, а Панфил попрямував на південь на вільні степи, де ще не було панів. Дуже сподобалась Панфилу місцевість, де зараз міститься с. Панфили. Тут і річка з карасями, тут сила качок, гусей іншого водяного та степного звіра, і скрізь степи чорноземні і родючі. А головне – немає й близько пана. Правда з півдня заскакували хижі нагайці, щоб захопити в ясир дівчат і хлопців з українських хуторів, але Панфил визнав, що з ними було легше боротись ніж з панами. Незабаром рядом з Панфилом оселялись все нові й нові втікачі, аж поки хутір Панфили розрісся у село, що тепер має назву Панфили. Перші втікачі й засновники села можливо дожили до смерті без панів. А далі їхнім нащадкам довелось побачити на цих вільних колись степах – панів, які підсовувались до їхніх хуторів захвачуючи кращі землі та поступово прибираючи до рук і самих селян. Де взявся пан Ляшенко в с. Панфили, старожили не пам’ятають. По якому праву він зайняв кращі вгіддя околиць села, чи йому був подарунок від самодержавної цариці Катерини, чи просто все це було захоплено силою, про це теж відомостей немає. Але разом з селом Панфили виросла панська садиба пана Ляха, а пізніше його нащадків Ляшенків. Найкраще вгіддя кругом села теж стали власністю Ляшенків, а проїзди до громадських земель були перерізані земляками Ляшенків. Почався процес закріпачення. Мешканці села Панфил, що за тогочасним розподілом на стани вважалися козаками, поступово обплуталися економічними тенетами поміщика різними хитрощами, а то й просто силою і реставрування холопами-кріпаками. В другій половині ХІХ ст. в с. Панфилах уже було переведено із стану козаків до стану кріпаків приблизно 40% . Становище кріпаків дедалі все гіршало, бо пан вимагав все більше і більше праці (4 дні на тиждень). Систематичні утиски від поміщика зростаючі податки, важкі матеріальні повинності, наскоки панської челяді і робили життя “вільних” нестерпним. Наказом гетьмана Скоропадського була пересипана величезна гребля через долину річки Супій , рядом з с. Панфили. Утворився величезний Яготинський став. Але яка це тяжка була праця! Землю возили, а більше було носили мішками, корзинами, носилками. Своє гірке життя народ оспівує в піснях. В цих піснях начувається велика журба поневоленого народу, протести проти панської сваволі, туга за волею. Реформа 1861р. не принесла селянам покращення. Кріпаків вона звільнила від кріпацької залежності, звільнивши разом і від землі, яка залишилась у руках поміщиків. Для звільнених селян повстало питання : як же жити, де заробити щоб не померти з голоду? Ляшенко зібрав свої землі в один масив і вирізав його собі на найкращих чорноземах, починаючи від села Панфили аж до с. Сомкова Долина. Але реформа 1861 р. дала сильний поштовх до класового розшарування села. Кількість безземельних і малоземельних дворів дуже зросла, сильно виділився прошарок куркульства. На кінець ХІХ ст. в с. Панфили було: 1. куркульських господарств (10-70 дес.) –60 господарств. 2. середняцьких господарств(3-9 дес.) – 150 господарств 3. безземельних і малоземельних (0-2 дес. ) – 160 господарств Разом – 370 господарств. Майже кожне куркульське господарство мало млин-вітряк. Ці вітряки кругом оточувало село. Це була неабияка стаття прибутку у куркуля. Забрати половину завезеного зерна було звичаєм. Довго старики-колгоспники згадували: ”Брали розмір до коліна”. Кожне куркульське господарство мало одного–двох наймитів. Як правило у наймитів підшукувались безрідні сироти, безземельні і малоземельні селяни. Це давало можливість експлуатувати таких нещасних без усякого сорому і совісті. На сезонні роботи закликались різні боржники – за позичене борошно, картоплю. Скільки днів треба працювати за борг визначав сам “благодійник”.Звичайно за таких умов куркульські господарства міцнішали й поширювались. Частина господарств з другої групи ледве зводили кінці з кінцями, а решта понад 200 господарств взагалі цих кінців звести не могли: щовесни все з’їдалось і кілька місяців доводилось голодувати. Понад 60 господарств з с. Панфили переселились в степи Західного Сибіру та в степи Прибайкалля. Звичайно їхню землю скупляли за безцінь куркульські господарства. Кожного року на весні з с. Панфили відправлялись вояки –заробітчани на південь. Йшли переважно в Гуляй-Поле. Виходило щороку 70-80 душ . Там вони наймалися до місцевих куркулів за 40-50 крб., працювати треба було день і ніч. Були й місцеві заробітки. Місцеві поміщики в сезон сапання, брали на свої плантації дівчат-сапальниць. Але вони дуже низько оплачували цю працю 3 к, який контролював якість роботи . Панфильський пан Ляшенко після реформи 1861 року дуже скоротив своє власне господарство, а землю здав в оренду. Революція 1905 року прогриміла по містах і селах царської Росії. Поселилась в серцях панфильської бідноти якась надія. Загомоніли про землю, про розподіл Ляшенкової землі, але до цього не дійшло. Сусідній великий землевласник Мусій-Пушкін поставив у своїх маєтках кілька ескадронів з гвинтівками і нагаями. Прийшли чутки про масову порку та заслання селін. Але мрії селян про землю не зникали, вони жили в серцях бідноти яка задихалась від безземелля, яка жила в темноті і злиднях. В кінці ХІХ ст. грамоти навчали дяки за певну плату по окремому договору з батьком учня. За три роки дяк мусив навчити учнів читати Псалтир. Програма там була не широка, а часу відведеного чималенько, але якщо взяти до уваги, що учні більше працювали у дяка по господарству, ніж він їх учив, то відведеного часу було якраз стільки, скільки треба. Метод навчання був дуже спрощений: перевірка вивченого напам’ять. Сільський староста обирався громадою, але фактично керувала селом група хазяїв разом з попом. Для розв’язання громадських питань скликався сход. Ось півколом стоїть громада, що її сьогодні скликав староста. Ближче до столу на ослонах сидять хазяї в червоних кожухах, далі стоять теж хазяї, але менш поважні і за спинами в сіряках інші мешканці с. Панфили. Лікарні або хоч фельдшерського пункту в селі не було. Мешканці села чули що десь існують лікарі, але ніколи не користувались лікарською допомогою. В Панфилах були свої діди костоправи, які без гіпсу сміливо направляли всякі переломи і вивихи. Були також баби-шептухи, починаючи від поганого ока до соняшниць включно. Акушерок та спеціальних породільниць не було. Тому жінки обходились без низ. Баби пупорізки, які траплялись майже на кожному кутку, забезпечували охорону здоров’я і породільниць і їх немовлят. Якщо породільниця помирала ( а це траплялось часто), “то на це була воля Божа”, як говорив завжди отець, ховаючи троячку в карман за похорон. Велика Жовтнева Соціалістична революція і перші перетворення на селі. Тільки Велика Жовтнева Соціалістична революція принесла селянам звільнення від тяжкої поміщицької експлуатації і поміщицького безправ’я. Жовтень 1917 р. стер з лиця землі поміщиків і капіталістів. Другий всеросійський з’їзд Рад прийняв декрет про мир і землю. Радянська влада передала трудящому селянству більш, як 150 мільйонів десятин землі, яка раніше знаходилась в руках поміщиків, буржуазії, монастирів і церкви. Селяни Панфил одержали від Радянської влади більше, як 2000 десятин землі. Розділили цю землю між собою. Першим на селі хто взявся за розподіл землі , був матрос Чорноморського флоту, безземельний бідняк Батрак Максим Михайлович. Цей колишній матрос згуртував навколо себе актив села. Уже новий актив почав встановлювати нові порядки на селі. Передали поміщицький інвентар і худобу бідним селянам. Вікові сподівання трудівників Панфил, як і всього народу збулись. Поміщик Ляшенко втік у Польщу, втекли й інші поміщики, злякавшись розправи розгніваного народу. Влада в селі перейшла в руки бідняків, які на початку 1918 року організували свій бойовий штаб-комітет бідноти, головою якого Остроушко Микита Зіньович. Комнезам і почав керувати новим життям у селі. Та не подобались нові порядки куркулям. Гопкало Семен Терентійович, Гопкало Антон Семенович, Тарасенко Хома Данилович, Гопкало Ілько Никифорович почали чинити опір. Кожен із цих куркулів раніше мав 35-55-75 десятин, по 8-10 коней, по кілька пар волів. Тепер йому відійшли 10 га, а решту віддали бідноті. Село Панфили випробувало на собі великий тягар боротьби з німецькими загарбниками і їх слугами - буржуазними націоналістами. Німці багатьох селян пограбували, забрали худобу та ще й били жінок та дідів.Боротись проти радянської влади і рятуючи своє куркульське господарство, частина куркулів, як Гопкало Семен Терентійович та Гопкало Антон Семенович вислужились перед ворожими офіцерами, зраджували трудовий люд Панфил і часто сікли різками безневинних чесних селян, палили жита, забирали худобу. Але не довго довелося бандитам вести розправу з населенням. Закінчилась громадська війна. В 1920 р. в село прибув Рудольф Зотте, робітник, посланець партії на село. В 1922 році Батрак Максим Михайлович вступив в ряди ВКП(б), в рядах партії були і Рудольф Зорте, Батрак С.М., Фецюк Я.Г. з яких утворилась партійна ячейка. Принцип роботи був кооперативний, нараховувалось 15 членів артілі, куди входили активісти, комуністи, комсомольці. Був організований комітет взаємодопомоги в 1928 р, головою якого був комуніст Батрак І.М., а касиром – комуніст Фецюк Я.Г. і секретарем – Пархоменко І.М. Було 10 га землі, обробляли землю і зерно здавали в магазин. А звідти видавалась допомога бідним селянам в позику і безповоротно. В 1930 році парторганізація налічувала 16 осіб. В селі Панфилах в 1924 р. була створена комсомольська організація яка складалась із 6 осіб, в 1926 р. вона налічувала уже 12 осіб. Комсомольці разом з комуністами проводили закупівлю хліба для держави за ними й пішли бідні селяни. Добре жили колгоспники, комуністи й комсомольці села, прикладали для цього всі зусилля. 15 з’їзд ВКП(б) підводячи підсумки індустріалізації нашої країни і швидкого росту соціалістичної промисловості, вніс рішення про всебічне поширення колективізації сільського господарства. В с. Панфилах почалось трудове піднесення сільських мас, які будували колгосп. По шляху вказаному Комуністичною партією пішли й селяни с. Панфил, організувавши в 1930 році на своїх землях два колгоспи: Сталіна і Молотова. В 1932 р. два колгоспи об’єднались в один колгосп ім. Сталіна. В 1930 р. була відкрита семирічка, медамбулаторія, збудований клуб, який був найкращим в районі, збудована електростанція, яка освітлювала клуб і сільську Раду. Колгоспники переконались у величезних перевагах колгоспного ладу і що через колгосп лежить їх шлях до заможного щасливого життя. Але у колгоспі були вороги-куркулі. Вони проводили агітацію проти колгоспників, пускали наклепи, провокаційні слухи про життя колгоспників. Колгоспники не могли більше терпіти у своєму селі куркулів і в 1930 році збори селян села постановили: за невиконання хлібозаготівель та ворожі дії розкуркулити Гопкало Семен Терентійович, Тарасенко Хома Данилович, Батрака Данила, Батрака Івана і конфіскувати їх майно нажите ними в наслідок експлуатації трудящих села. Це зміцнило колгосп. Усуспільнення землі дало можливість піднести продуктивність праці, облегшити боротьбу з бур’янами, повністю використати техніку. Організовано в колгоспі молочнотоварну ферму і свиноферму, завідуючим ПТФ був Почеп Г.В., свинаркою працювала Гордієнко Н.Й., яка була нагороджена срібною медаллю за вирощування поросят. Збудована кузня-майстерня, де ремонтували машини й сільгоспінвентар. В довоєнні роки колгоспники одержували на трудодень по 3-5 кг. хліба, таких врожаїв ніколи не збирав поміщик Лішенко і індивідуальні господарства. В 1937 році був поширений рух п’ятисотенець – першими засновниками цього руху на селі були Бебех Степанида, Батрак Одарка, Гопкало Федоська, Банник Пріся (вони були ланкові). Одержували 250-300 цт. цукрових буряків з 1га. Історичні відомості періоду Великої Вітчизняної війни. Мирне життя Радянського періоду було перервано підступним нападом гітлерівської Німеччини. Почалась Велика Вітчизняна війні радянського народу проти фашистських загарбників. Україна була окупована німцями, в село Панфили німці вдерлись осінню 1941 р. З перших днів фашистські загарбники почали жорстоку розправу з колгоспниками -активістами. Остроушко М.З., першого голову комнезаму, німці зачинили в маленьку хату, довго катували, він не витримав знущань і помер. Чорненького Петра, комуніста, що працював до війни головою колгоспу, впіймали німці й повісили в м. Переяславі. Дику Є.І.– комсомолку, учительку, було арештовано німцями і довго тримали у в’язниці. Комуністи Почеп А.В., Батрак М.М., комсомольці, молодь – Фецюк Л.Я., Дика Є.І. – працювали в підпіллі, вони вели агітаційну роботу серед населення проти німців, допомагали солдатам, які попали в оточення, вели посилену боротьбу з фашистами. Їх підтримував народ села, переховував їх від німців. Вони вели агітацію серед молоді, щоб не їхали в рабство до Німеччини. Але фашисти насильно гнали на каторгу. З Панфил вони відправили у фашистське рабство до 150 осіб. Молодь ховалась на горищах, в лозах, днювали й ночували в кущах. За декілька днів до відступу з с. Панфил в 1943 році німецькі фашисти забрали з села чоловіків і молодих хлопців, відправили їх у м. Переяслав. Там розстріляли Батрака О.Г, Батрака А.І., Волошина П. коли вони втікали.По звірячому розправились із тваринами. На вулиці Гребля перестріляли всіх коней, корів, свиней і навіть молодих поросят. Забрали багато качок, курей. 21 вересня 1943 року наша славна Радянська Армія вигнала фашистів із села, і в селі відновилась радянська влада. До 500 осіб із села Панфили приймали участь на фронтах Великої Вітчизняної війни у боротьбі з фашистами. Першим головою сільської Ради був Батрак І.М. Рано-вранці 21 вересня 1943 р ледве починало сходити сонце, появились в селі розвідники – солдати Радянської армії. Горів цукровий завод м. Яготина, палали людські оселі, лежали в дворах корови , коні, свині, телята – ось що залишили фашисти з села. На другий день після приходу Радянських військ в с. Панфили було мобілізоване працездатне населення (чоловіки) на будівництво моста через р. Дніпро. Під керівництвом партійної й Комсомольської організації почало відбудовуватись колективне господарство. Відновлені тваринницькі ферми, стали спільно збирати врожай і задовольняти потреби фронту. Першим головою колгоспу ім. Сталіна після німецької окупації був Батрак Іван, потім шпиталь Сергій, згодом Чорнобай Олексій. В 40-50-х роках головували: Качаненко, Синявський, Мацюця. Комуніст Мацюця Іван в числі тридцятитисячників був направлений партією в село Панфили для підняття колгоспу влітку 1956 р. Товариш Мацюця був культурним, скромним, хорошим організатором. Мав освіту – закінчив зоотехнічний технікум, згодом учительський інститут, а після війни – вищу партійну школу при ЦК КПУ. Іван Михайлович Мацюця працював головою колгоспу в селі 7 років. За час його роботи в селі піднялася економіка і культура. В 1962 році колгосп “Сталінським шляхом” перетворений в радгосп “Панфильський”. На початку 1962 року на базі радгоспу “Панфильський” і Панфильського дослідного поля, організовано Панфильську дослідну станцію по освоєнню боліт. Директором цього дослідницького господарства був кандидат с/г наук Кудря С.А., а з 13 травня 1965 року працює директором кандидат с/г наук Чимерис П.К. В селі Панфили зараз дослідна станція по освоєнню боліт має всієї землі 2588 га, з них орної – 1988 га, сінокосу – 129 га, саду – 153 га, лісу – 65 га. Вирощують в селі такі зернові культури: жито, пшеницю, овес, кукурудза, горох, круп’яні, гречка, просо; технічні культури: картопля, цукровий буряк, капуста, соняшник. Побудовано лінію “Петкус” потужністю 2 т. насіння за одну год., будинок тваринника, житлові будинки, пожежне депо, школа на 320 місць з усім комплексом, дитячий садок. Працює в селі автоматична телефонна станція. Є пошта і зберкаса, а також медична амбулаторія і аптека. В даний час гордістю села Панфили є народний хор “Оберіг” який на всі свята веселить душі жителів. | |
| Переглядів: 735 | |
| Всього коментарів: 0 | |