Головна » Статті » Українська Мова [ Додати статтю ]

"Зорять з граніту вічні солдати, Болями їхніми пам'ять жива"
Пам'ять людська... Ти могла б вбити нас, коли б не було рятівної здатності забувати. Багато малих і великих подій заховала ти назавжди в своїх архівах. Та є сторінки історії, є такі дати, що ніколи не припадуть пилом забуття, бо перейняті вони болем не одного покоління.

Зберігаєш ти в собі і страшне 22 червня 1941-го і щемлячу мить, коли герої "Прапороносців" О. Гончара промовляли: "Кордон! Ми знову повернулись сюди, і вартовий став на тому самому місці, де він стояв 22 червня 1941 року. Ми живі, змужнілі й досвідчені".

Змужнілими й досвідченими, сильними, молодими і дужими зустріли 9 травня 1945-го ті, кого називаємо сьогодні ветеранами Великої Вітчизняної. Тоді вони були солдатами великої армії. А сьогодні... Мало їх залишилось, не дають спокою численні рани, болями живе пам'ять.

Про що ти задумався, сивий ветеране? Які сторінки твого життя гортає пам'ять, від чого стікає кров'ю твоє наболіле серце? Не йдуть, напевне, з пам'яті довгих 1418 днів і ночей, не залишають серце полеглі побратими. І гортає пам'ять свої скорбні сторінки...

Згадуються безкінечні дороги відступу. Ех, дороги, якби-то тільки пил та туман над вами курилися... Кров'ю був зрошений кожний сантиметр землі від Бугу до Волги, майже на кожному метрі виростав горбик-могила. Ти бачив "бомбами ниви роздерті, спалені села й міста", "криваві голівки забитих дітей", і твоє переповнене ненавистю серце давало клятву:

Чекає на ката ганьба й домовина,

Де б чоботом він не ступив,

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

М. Бажан. "Клятва"

Не раз вночі крадькома витирав ти сльози. Чи міг ти бути байдужим, коли твій край клекотів у пожежах, коли "бандити у стальних шоломах" мордували його, коли на твоїй "обдертій Україні смерть страшний збирала урожай"?! І скреготав зубами від безсилля, і шепотіли безкровні уста:

По наших землях не блукати псам,

Хижацькому поріддю вбивства й зради.

Тремтіть же пси, — нема пощади вам,

Нема пощади!

М. Бажан. "Пощади псам нема!"

Ти відступав, та вірив, що можеш загинути сам, але не загине народ, той народ, "якого правди сила ніким звойована ще не була".

Позаду залишилися Мінськ, Смоленськ, Харків... Ось і Волгу вже бачиш ти. Знов кидає на тебе Гітлер "свої полки, вгодовані в Європі". Та вистояв безсмертний Сталінград, бо:

Як непохитні витязі війни,
В огні, в диму стальної веремії
Стоять сини великої Росії
І України милої сини.
Казах, грузин стоять із ними рядом,
Узбек, таджик, вірмен і білорус
Стоять як мур, під рідним Сталінградом.

М. Бажан. "Битва"

Ось тут, на схилах Волги, на "сталінградських згарищах святих", гордо засяяв "для України світлий день свободи". Пам'ятаєш, старий солдате, як ти повертався назад?! Ти вже не опускав у розпачі очі. Ти летів до рідної оселі на крилах любові і ненависті, ти боявся запізнитися, як Василь Стоян, і побачити на місці рідної хати попелище, а на груші повішену свою стару матір.

Ти відчув безмежне щастя визволителя. Визволяв міста, визволяв тисячі сіл.

Як зустрічали тебе! Згадай залиту ласкавим сонцем землю, грім канонади в голубому небі, визволених людей. Ти знову чуєш їх привітальні вигуки і відчуваєш на своїх губах солонуватий присмак їхніх радісних сліз. Тобі кричали слово "рятівник", цілували твою покриту пилом шинель. І обіцяв ти своїй розп'ятій на хресті Україні:

Луна пісень кругом полине,
Тебе ми знімемо з хреста,
І ти воскреснеш, Україно,
Моя ти страдниця свята!

В. Сосюра. "Весняний сад, квітки барвисті"

Пам'ятаєш, як чотири українських фронти від поліських боліт до самого Чорного моря знялись помахом єдиної руки й рушили на захід, як громили ворога й гнали його так, як не гнав ще ніхто й ніколи. Ти зустрів пам'ятну весну 1945-го. Як чекали тоді на тебе синій Дунай і Золота Прага! І ти прийшов. Разом зі своїми товаришами простяг на щедрих долонях народам Європи мир, волю і життя. Що б про тебе не говорили сьогодні, — не завойовником, а визволителем прийшов ти в Європу.

Зустрів ти, старий і славний солдате, вікопомне 9 травня 1945-го. Відлунали останні залпи переможного салюту, пройшов ти переможним маршем Червоною площею, дожив і до славного П'ятдесятиріччя Великої Перемоги. І вшановує держава твої подвиги, і віддає належне твоєму героїзму. Так чому ж біль на твоєму обличчі, біль у твоєму серці?

Застиг кривавий ураган,
Гримлять у спогадах гармати,
Стоїть вкрай берега курган,
в ньому сплять брати-солдати.

Д. Луценко. "Стоїть над Волгою курган"

Сплять твої брати. "Ох яким довгим і нелегким був їхній шлях до вічної постелі. Пронесли вони славу Вітчизни своєї по багатьох містах і полягли навіки, хто під Львовом, хто під Сандомиром чи Варшавою, хто під Будапештом, а хто й під самим Берліном" (О. Довженко. "Повість полум'яних літ").

Ціле покоління — цвіт нації — лежить в солдатських могилах. А в пам'ять про нього височать в містах і селах обеліски, в яких увіковічені народні страждання і народна мужність. Стоїть бронзовий солдат, охороняючи вічний сон полеглих побратимів. А внизу гранітна плита. Мовчазна стіни скорботи — плита з іменами, що стали за алфавітом: командири, офіцери, рядові, сержанти. Так багато їх під довічною охороною граніту:

Бо правдою стверджені в грім
Воїни житимуть в серці твоїм.

І Цинковський "Вічні"

Вічні в серці твоїм і пам'яті, старий ветеране, сім мільйонів українців — наших братів, батьків, дідів, прадідів. Цього не забути.
...Він ще живе. Вклонимося ж до ніг йому за мужність, честь, героїзм солдатські, за волю і незалежність, які він зберіг для нас. Не допустимо, щоб онуки продавали на базарах ордени і медалі, политі кров'ю, в яких сконцентровані і біль, і пам'ять, багато з яких оплачено життям. Що ж ми робимо, люди?! Чим торгуємо?! Пам'яттю, болем, кров'ю, життям...
Прости нас, старий мужній воїне-визволителю, що глумимося над святинями. Ти багато що пробачав, пробач ще раз нерозумним дітям — не всі ж ми такі:

Мій народе, вклонись
Героїчним своїм ветеранам,
Батьківщину вони захистили в боях,
У травневім цвіту.
Непокоять їх спогади-рани
Та оспівує подвиг земля.
Мій нащадку, вклонись
Обеліскам і ратним могилам
У будущину сонячну щиро повір.
З Перемогою вас,
Браття й сестри із фронту і тилу,
Хай навіки освятиться мир.
Категорія: Українська Мова | Додав: КрАсАв4іК (23.01.2013)
Переглядів: 272 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]