Головна » Статті » Історія України [ Додати статтю ]

Радянізація західних областей України
Відбудова народного господарства західних областей України здійснювалась за умови інтенсивної радянізації всіх сторін соціально-економічного і культурного життя краю. Для забезпечення радянізації Західної України активно залучалися працівники партійно-комсомольського, державного апаратів, службовці правоохоронних органів, держбезпеки, культури й освіти з районів Радянського Союзу, переважно зі Східної України. Їх направляли туди на постійну роботу на заводах, фабриках, у радянських установах, школах, вузах тощо. Утворювалась мережа більшовицьких і комсомольських організацій, формувались профспілки. У 1905р. в Західній Україні налічувалось 88000 комуністів проти 31000 в 1946р. В грудні 1945р. ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по західних областях.

Зароджується державна швейна та хімічна промисловість, розширюється видобуток та переробка нафти, газу, організується геологорозвідувальні роботи щодо сировинних і мінеральних ресурсів, зокрема сірки, різних мінеральних вод, формується система промислової та торговельної споживчої кооперації.

Майже всі ключові посади в цих сферах займали в вихідці з інших регіонів країни.

З приходом на західно-українські землі радянських військ відновилася розпочата ще у 1939-1941р.р. колективізація сільського господарства. Цей процес здійснювався методом примусу.

В середині 1950р. кількість колгоспів досягла 7200. Промислова колективізація, антинародна податкова політика, командні методи хлібозаготівель викликали незадоволення селянства і поповнювали соціальну базу для живлення боротьби УПА, підпільного опору структур ОУН.

Становище загострювалось ще й тим, що ведучи боротьби з ОУНівцями, беріївський каральний апарат обрушив репресії на мирних жителів. І східні райони СРСР 1940р. – 1946р. було депортовано близько 500000 західних українців, переважно сільського населення. Це були селяни, представники місцевої національної інтелігенції, священиків греко-католицької церкви. На Львівському церковному соборі 1946р., основною “фігурою” якого був єпископ Григорій Костельник, було винесено вердикт про ліквідацію Брестської церковної унії 1596р. і повний розрив з Ватиканом, про приєднання до Руської церкви. Цей акт не мав нічого спільного з настроями віруючих і був проведений всупереч волі переважної їх більшості.

Греко-католицька церква змушена була піти в підпілля. Це посилювало незадоволення населення новою владою, а організаторам Собору Г. Котельника через деякий час на одній з вулиць Львова було вбито.

За цих умов збройна боротьба ОУН – УПА, чисельність яких перевищувала 100000 чоловік, стала ще активнішою. Головні свої завдання вояки УПА вбачали в боротьбі проти сталінського деспотичного режиму за створення Незалежної української держави.

Керівником збройної боротьби ОУН – УПА на українських землях був у цей час видатний діяч українського національного руху Роман Шухевич (псевдонім – Тарас Чупринка), головний Командир УПА (1943-1950рр.). Голова Генерального Секретаріату Української головної визвольної ради (1944 – 1950рр.).

У 1950р. оточений спеціальними підрозділами МВС – МДБ, Р. Шухевич загинув біля Львова. Степан Бандера в ці роки перебував за кордоном, звідки здійснював загальне керівництво діяльністю ОУН.

1945р. – 1946р. боротьба ОУН – УПА з органами МВС – МДБ, військами, винищувальними загонами та групами самозахисту з місцевих активістів досягла апогею. На терор бандерівці відповідали терором. У жорстоких боях вони зазнали тяжких втрат. У 1947 році гострота збройної боротьби почала спадати.

За умов жорстокої боротьби, яка охопила переважно сільські райони, здійснювалася модернізація промисловості західних областей України. З різних районів СРСР та з Німеччини сюди доставлялося обладнання, технологічні лінії й навіть цілі підприємства. Уже в 1945р. – 1946р. почали давати продукцію львівські заводи електроприладів і електроламп, телеграфно-телефонної апаратури сільсько-господарських машин та ін. Отже, зароджуються такі галузі, як машино- і приладобудування, металообробна, швейна, трикотажна та хімічна промисловості.

Надзвичайно швидка індустріалізація західної України мала на меті не лише створення нового індустріального вузла, але й зміну традиційної структури населення краю, збільшення в ньому питомої ваги тих елементів, які могли б служити надійною соціальною базою радянської влади.

Відродження культурного життя в Україні у післявоєнні роки наражалось на великі труднощі. В умовах, коли на першому плані стояла відбудова важкої промисловості і нарощування воєнного потенціалу, на інші сфери життя, у тому числі культуру, не вистачало коштів.

Ось чому видатки на культуру концентрувались на найважливіших об’єктах – школах, вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах. Без налагодження їх роботи відбудова економіки була неможлива.

Що ж стосується клубних установ, кінотеатрів, драмтеатрів, філармоній, бібліотек, радіомережі та інших культурних об’єктів, то введення їх у дію не вважалось першочерговим завданням.У 1950р. повністю відновлюється довоєнна мережа шкіл, у яких навчалося 6,8 млн. дітей. Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити мінімуму необхідного до навчання, створювався фонд всеобучу.

Як і в довоєнні роки, більшовицька партія прагнула перетворити школу в знаряддя збереження і посилення свого контролю над учнівською молоддю. Була відновлена робота піонерських та комсомольських організацій, поповнювалися їх ряди. У повоєнні роки значного поширення набула вечірня, а потім і заочна форма навчання.

У 1953р. в Україні в основному було впроваджено обов’язкове семирічне навчання дітей. В Україні працювали видатні майстри педагогічної справи. Серед них – директор Павлинської середньої школи на Кіровоградщині В. Сухомлинський. Діапазон користування українською мовою постійно звужувався. З 1948р. по 1954р. число українських шкіл зменшилось з 26 до 25тис., а російських збільшилось з 2720 до 4051, або в 1,5 раза. В 1953р. в українських школах навчалося 1,4млн., а в російських і змішаних 3,9млн. дітей.

Майже всі школи перепрофілювались на російські. Протягом четвертої п’ятирічки була відновлена робота всіх вузів України, яких у 1950р. налічувалось 160.

У перші післявоєнні роки відновилася робота науково-дослідних установ України, переважаюча більшість з яких перебувала в евакуації. У 1950р. їх кількість у республіці становила 462. головною науковою установою України залишалась Академія Наук УРСР, яку очолював біолог зі світовим іменем О. Палладін. У республіці в 1946р. було запущено перший в СРСР атомний реактор.

В інституті електротехніки АН УРСР було створено лабораторію моделювання та обчислювальної техніки, що започаткувала дослідження в галузі кібернетики. У 1948 – 1951рр. Тут створюється перша в СРСР
Категорія: Історія України | Додав: КрАсАв4іК (24.01.2013)
Переглядів: 246 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]