Головна » Статті » Історія України [ Додати статтю ]

Походження і значення терміну Русь
Походження і значення слова “Русь”

За багато десятиліть вивчення етимології слова “Русь” було сформульовано безліч гіпотез. Існують слов'янські, давньоруські, готські, шведські, іранські та інші варіанти походження слова, яке традиційно зв'язується з найдавнішими східнослов'янськими державами, і також з етносом (етносами), що населяли їх.

Вихідною точкою вивчення слова “Русь” служить його словотворча структура. Вона розглядається лінгвістами як показник етнічної і мовної приналежності його носіїв. За словами Ю.А. Карпенко, саме “словотворча структура назви відбиває його історію, оповідає про його походження”.

Цей шлях приводить до досить цікавих висновків. Уже давно було відзначено, що словотворча структура етноніму “русь”, (якщо, звичайно, це дійсно етнонім) тотожна структурі збірних етнонімів, які закінчуються на зм'якшений кінцевий приголосний (графічно передається кінцевим -Ь): корсь, либь, чудь, весь, пермь, ямь, сумь, і ін. Однак усі ці назви зв'язані з неслов'янськими (балтськими і финно-угорськими) народами, що начебто доводить споконвічно неслов'янське походження русі. Дійсно в “Повісті временних літ” подібні збірні етнічні терміни “є слов'янською передачею самоназв” і “не виходять за межі лісової зони” (Г. А. Хабургаев).

Ще А.А. Шахматов відзначав: “Форма Русь... так відноситься до Ruotsi, як давньоруське Сумь... до фінського Suomi. Мені здається, що елементарні методологічні розуміння не дозволяють відокремити сучасне фінське Ruotsi від імені Русь”.

Отже, можна зробити висновок, що в основі літописного “Русь” повинний лежати финно-угорский корінь. Однак скільки-небудь переконливої финно-угорской етимології слова ruotsi лінгвісти запропонувати так і не змогли.

Насторожує і те, що у власне финно-угорскому мовному середовищу цей термін використовувався для найменування представників різних етносів: шведів, норвежцев, росіян і, нарешті, самих фінів (порівн.: фінськ. - суомі Ruotsi “шведи”, Ruotsalsinen “Швеція”; ест. Roots “шведи”, Rootslane “Швеція”; литовск. Ruoli “Швеція” і т.п.). Деякі мовознавці пропонували компромісні варіанти, що, однак, не знімали проблему власне кажучи.

Приведу типовий приклад. И.П. Шаскольский пише:

“Залишається припустити, що це слово (ruotsi) відноситься до загального первісного словникового складу даної мовної родини, тобто до словникового складу прибалтійсько-фінської прамови, що існувала в II-I тис. до н.е. і що була загальним предком усіх прибалтійсько-фінських мов”.

Незважаючи на нерозв'язаність проблеми походження цікавлячого нас етноніма, вивчення її привело до двох дуже важливих висновків: слово “русь” навряд чи могло бути самоназвою слов'ян; у період формування ранніх державних об'єднань слово “русь” навряд чи могло вживатися як назву якого-небудь з південних союзів східнослов'янських племен.

Проте багато дослідників (найчастіше ті, для кого лінгвістика не є основним заняттям, а питання про походження слова русь має не тільки сугубо наукове значення) продовжують шукати власні слов'янські корені загадкового слова. Більшість “слов'янських” гіпотез походження слова “русь” прив'язують його до відомих топонімів.

Найчастіше його виводять з гідроніма Рось (Рось) - назви правого притоку Дніпра, що впадає в нього південніше Києва. Так, на думку М.Н. Тихомирова: “серед східних слов'ян у VIII-IX ст. стало виділятися плем'я, що живе по середньому плину Дніпра, в області полян, у древній культурній області, де колись була поширена трипільська культура. Але де спочатку знаходилися поселення полян, саме ім'я яких позначає людей, що сиділи “у полях”, тоді як околиці Києва були лісистими і місто було оточено “великим бором”, про що ще пам'ятав літописець. Важко сумніватися в тім, що основна маса полян жила на півдні від Києва до ріки Росі і за течією цієї ріки і її припливу Россави. Тут при впаданні Росі в Дніпро знаходилося літописне місто Родня, залишки якого бачать у Княжой горі, багатої археологічними знахідками. Сюди в град Родню “на устьи Росі” біжить Ярополк із Києва, тікаючи від свого брата Володимира Святого. Рось, Россава, Родня з'єднані в одному місці. Ріка Рось - тільки невеликий приплив Дніпра, що впадає в нього з правої сторони. Однак весь басейн Росі рясно засіяний городищами... Бути може, первісна назва Росі поширилося на весь середній плин Дніпра, а корінь Рос, можливо вже укладений у геродотівській назві Дніпра - Борисфен. В області полян, по якій протікала ріка Рось знаходимо в IX-XIII ст. Русь, згідно літопису. Не варяги назвали країну полян Руссю, а осілі в Києві “словени і варязи варязи и прочие прозвашася Русью”.

Приведемо ще один, більш “свіжий” приклад. Як вважає Б. А. Рибаков, “...древности V-VII вв., обнаруженные по р. Рось, несколько севернее ее (до Киева) и южнее ее (до начала луговой степи), следует связать с конкретным славянским племенем - русами или росами.Поширення імені росов-русов на сусіднє антське плем'я жителів півночі відбулося, мабуть, у VI в. у зв'язку зі спільною боротьбою проти авар і Візантії, коли анти Посемья, верхів'їв Сули, Псла, Ворскли і Дінця ввійшли в союз с могутніми і багатими росами-русами Середньої Наддніпрянщини. Найдавнішою формою самоназви росіян було, мабуть, “рос”, засвідчене і Псевдо-Захарием Ритором для VI в., і топонімікою, і візантійськими авторами. Зміна “о” на “у” могла відбутися пізніше (у VIII-IX вв.), коли в Наддніпрянщині з'явилося багато вихідців з північних слов'янських племен, для яких більш характерно “у” - “рус”. Зміну “о” на “у” ми бачимо й у назвах сусідніх народів: булгари і болгари. “Російська Правда” у її найдавнішій частини зветься “Правда Роськая”. Арабомовні і персомовні автори завжди уживали форму “рус.”, а греки “рос”. До цього можна додати, що ім'я антского вождя звучить в автора VI в. - Боз, а в автора XII в. - Буз”.

Однак подібні гіпотези незадовільні по декількох причинах. По-перше, за всіма законами словотвору, етнокатойконім з цього гідроніма повинний мати форму “Ръшане”, а не русь/рось. По друге, філологи вже неодноразово звертали увагу на те, що чергування звуків О/У чи Ъ/У в східнослов'янських діалектах практично неймовірно, про що Г.А. Хабургаев пише:

““Нет для этого этнонима опоры на восточнославянской почве и в плане этимологическом: известные попытки связать Русь с названием реки Рось лингвистически несостоятельны – для славянских диалектов рассматриваемого времени чередования о/у и даже ъ/у невероятны (учитывая, что термин русь появляется около IX столетия!); а сам этноним в славянской среде известен только

с у в корне. И вообще этот термин на Киевщине не обнаруживает никаких ономастических соответствий, и его появление здесь явно было связано с необходимостью общего наименования для

нового территориально-политического объединения, которое непосредственно не соотносилось ни с одним из прежних племенных объединений, а потому не могло использовать ни одно из прежних местных наименований”

Іншими словами, назва русь не могло бути похідним від кореня рос-. Нарешті, по-третє, останні історико-географічні вишукування В.А. Кучкина безперечно довели, що басейн ріки Рось увійшов до складу Російської землі (у вузькому змісті цього словосполучення) лише при Ярославі Мудрому, тобто в другій чверті XI в. До цього південна границя Київської Русі проходила північніше, що добре підтверджується археологічними матеріалами. Зокрема В.В. Сєдов відзначає, що південною границею території, населеної літописними племенами полян (а саме з нею ідентифікується літописна Російська земля у вузькому змісті), “служив вододіл між правими припливами Дніпра - Ірпенью і Россю. На південно-сході полянам належали околиці Переяславля. Басейн Росі мав змішане населення. Тут поряд зі слов'янськими курганами відомі численні могильники тюркомовного населення”.

Іншим прикладом спроби “слов'янізації” назви русь може служити зведення цього етноніму (природно, це визначення - умовне) до топоніма Русява (Стара Русса). Однак і тут дані лінгвістики не підтверджують такий можливості: похідної від Русяві могла бути тільки форма рушане, що добре підтверджується джерелами: “выеха Федір посадник з рушани і з Литвою”.

Отже, приходиться констатувати, що дотепер походження імені “русь” продовжує багато в чому залишатися настільки ж загадковим, як і двісті років тому.

Крім лінгвістичних “дивин” з його вживанням у джерелах зв'язаний і ряд логічних питань:

Чому термін русь суцільно і поруч використовується для номінації представників різних народів?

Якщо погодитися з тим, що це ім'я слов'яни одержали від варягів (що, повторюю, зараз представляється найбільш ймовірною гіпотезою), те чому воно не зустрічається в скандинавських джерелах?

Чому східними слов'янами було запозичено саме це ім'я, а не ім'я варяги (до речі теж невідоме скандинавським джерелам)?

Перекладено на українську з силки на сайті http://lib.ru
Категорія: Історія України | Додав: КрАсАв4іК (24.01.2013)
Переглядів: 207 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]