Головна » Статті » Історія України [ Додати статтю ]

Письменники Яготинщини
Що таке рідний край? Кожен би сказав, що це та місцевість де він народився, виріс, де живуть його батьки. І це безперечно правильно. Але розуміння цього слова різне за широтою простору. І ніхто не помилиться, якщо назве рідною стороною своє село.

Іван Григорович Стрічан

Іван Григорович Стрічан народився 4 жовтня 1950 року в селі Червоному на Київщині. Біографія його нічим не виділяється серед однолітків тієї пори: навчався в школі, служба в армії, знову навчання, цього разу в Київському культурно-освітньому училищі. Мріяв Іван Стрічан все життя працювати на ниві культури, плекати самодіяльні таланти, якими так багата, як і героями, рідна Яготинщина. Та, нажаль, не так сталося, як гадалося. Далася взнаки служба в армії. Стан здоров’я різко погіршувався і, врешті-решт, довелося Іванові Григоровичу пересісти в інвалідну коляску. Нині він інвалід армії І групи.

Серцем відчути почуття людини, яка ще вчора була повною сил і енергії, наснаги та сподівань, зможе, напевно, тільки той, хто на собі пережив такий стан. Іван Стрічан не захотів змиритися з тяжким, крутим поворотом долі. Він став боротися. Боротися словом, почуттям, мереживом рим. Якщо раніше віршування було одним з занять для душі, то тепер поезія стає в його житті головним. Не кожен фізично здоровий самодіяльний поет може похвалитися таким творчим доробком, як Іван Стрічан. Не кожен професійний поет може похвалитися тим, скажімо, що його вірші звучать під склепінням палацу “Україна” в Києві, що на його вірші кладеться музика і пісня тривожить душу, западає в неї, як заповіт.

Першого свого вірша І.Г Стрічан надрукував в газеті “Зоря комунізму” ще в 1972 році. Це було “Моє село”

МОЄ СЕЛО

Я народився у сулі,

де край Супою.

Хатки сховались

у рясні сади.

А в берегах

зеленою стіною

Понахилялись лози

до води.

Там, де весна

виходить хліб ростити

У вічний степ,

що сонцем заяснів.

Я народився у селі,

де пахне жито

Під тихий шум

крислатих ясенів.

І нині його вірші з’являються на сторінках районки, яка тепер називається “Яготинські вісті”. А ще поезії І.Г.Стрічана побачили світ в поетичному альманасі “Вітрила – 80”, в збірці “Молоді автори України”, “Київській правді”, “Молодій гвардії”, тернопільській “Дністровській русалці”, “Народній армії” та інших виданнях.

СПЛЕСК

Отцеві Сергію

Заслухалися псалми доброти,

Святій поезії освідчення несу.

Жадає крапля стати двійником.

Ви ж чули солов'їний перегук,

Мирського клопоту невиплекана сіль.

Дамоклів меч секунди стереже.

Ця мить, мов світанкове джерело,

Гілок невичутий, мов таємниці вир. Незримий вибух у собі

Місцеві самодіяльні композитори В.Л.Кучерявий та Г.М.Чепільна слова Івана Стрічана написали кілька пісень, що за короткий час зуміли завоювати серця численних слухачів далеко за межами Яготинщини, дякуючи телебаченню та радіо.

Вірші поета-автора вимагають вдумливого читання, певного настрою душі читача, неспішності та зосередженості. Адже кожен рядок – це маленька палітра, на якій зосереджена гамма кольорів, тільки треба вгледітись в неї, без поспіху змішати фарби і поетична картина чи її ескіз, виконаний поетом, доповниться власним кольоровим баченням читача.

Серед його віршів мало звичних нам по творчості інших авторі, прихильників традиційних методів віршування. Але і ті, які зустрічаєш у І, Стрічана, – одразу привертають увагу своєю мелодичністю, пульсуючою ритмікою, тим, що називають пісенністю.

Збірка “І почуття найглибша новизна...”– перша книжка самодіяльного автора. Він йшов до неї майже двадцять п’ять років. До видання увійшла тільки частина творчого доробку І.Г.Стрічана, але і вона дає змогу небайдужому читачеві заглибитися у внутрішній світ поета, людини, якій вдалося попри все знайти своє місце в житті. І нехай життя буде до нього хоч трохи милосердливішим!

До збірки “І почуттів найглибша новизна...” увійшли вірші “Святиня”, “Розум”, ”Ювелір”, “Зоря в криниці”, “Сповідь”, “Сонце з Дніпра”, “Дерево роду”, “Полум’я душі”, “Кохання із поезії життя”, “Ясновидець”, “Зорі над селом”, “Моя ікона”, “Поле неозоре”, “Пам’ять солдатська”, “Чайка”, “Портрет”, “Велике сонце” та багато інших.

Іван Михайлович Царинний

Кажуть, що у дійсно великих поетів немає легкої долі. Не знав й за життя і Іван Михайлович. Він народився у Яготині 10 лютого 1952 року, здобув середню освіту, деякий час працював робітником у радгоспі Пізніше закінчив Житомирське професійно-технічне училище, працював у Києві. Та з часом зерно його таланту розірвало шкаралупу буденності і проросло в його неспокійній. співучій душі. Відчувши нездоланний потяг до віршів, наприкінці 80-х закінчує літературні курси при Літінституті в Москві, і в 1978 році у світ виходить його перша поетична збірка під назвою

Вона й привела молодого тоді поета до членства у Спілці письменників. Перші його вірші, людяні добрі, людяні, милосердні,пройняті гармонією з природою, звучать щиро й невимушено. Івана Царинного, далекого від нав'язуваного у ті часи реалізму, довго не визнавали у керівних колах.

Якщо вчитатися в його філософські строфи, відчувається на перший погляд ніби незримий зв'язок з Катериною Білокур, всесильний у своїй любові до рідної природи і трагічний немилосердний проявами долі.

Незадовго до смерті Іван Михайлович знав, що хвороба прогресує, тому й написав цей останній у своєму житті вірш

Лиш крок міг зробити

У напрямку ночі,

Як відчув:

Розцвітає сильніше

Любов до життя,

Соняшний шлях

У мені подорожнього вкотре будить.

І ступив, не оглянувся,

На стежку своєї надії,

Що влилося у світло світанку

Крізь смерті тунель.
Категорія: Історія України | Додав: КрАсАв4іК (24.01.2013)
Переглядів: 353 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]