Головна » Статті » Історія України [ Додати статтю ]

Письменники Драбівщини
Що таке рідний край? Кожен би сказав, що це та місцевість де він народився, виріс, де живуть його батьки. І це безперечно правильно. Але розуміння цього слова різне за широтою простору. І ніхто не помилиться, якщо назве рідною стороною своє село.

Наше село Золотоношка розташоване на березі річки Золотоношки. Тут вона бере свій початок, а впадає у Дніпро. Протікає вона і через Драбів, що є нашим районним центром. Він багатий на культурні здобутки. Тут у 50-60 роках розвивалось культурне життя. Зокрема проводились різні свята, міжшкільні змагання. Деякий час існував Золотоношівський оркестровий ансамбль. Зараз майже в кожному селі ми можемо зустріти пам’ятники. Немало на драбівщині відомих особистостей, наприклад: на драбівщині проживала відома художниця – Катерина Білокур (с. Шрамівка, с. Кононівка), Іван Іванович Лисенко (с. Золотоношка). Відома вона і своїми літературними діячами. Письменники і поети драбівщини збагатили українську літературу чудовими поезіями, творами. Серед них Ігор Дзверін, Микола Гулак, Михайло Масло, Іван Деркач, Вадим Пепа.

В 1999р. Драбівське державне видавничо-поліграфічне (видавництво) підприємство і особисто його директор Федір Іванович Телепа зібравши творчі здобутки поетів драбівщини, видали милозвучну збірку “Калинове гроно”. До неї увійшли: Сипченко О.С., Голубєва Л.І., Щерба В.П., Усова В.О., Скрипник В.П., Запорожець П.М., Кирильчатенко В.В., Рудик М.Я., Фурса О.І., Петренко І.І., Перехрест М.А., Опанасенко В.І., Зеленський М.Ф., Чаленко О.Й., Загородська Г.М., Швидкий Д.Г., Несват Н.Ф., Голуб-Тонконіг Н.С., Клок Г.Г., Гузь М.І., Ступаченко В.І., Лошук О.С. Їхні вірші присвячені Україні, рідній драбівщині, своїм коханим, любій матусі, простій селянській людині, порі року, випускному класу (Фурса), шкільним рокам, славному минулому України. Всі поезії актуальні в наш час. Наприклад, Скрипник Володимир Петрович – житель села Кононівка – пише: “Я дуже люблю Україну, і бачити, як з кожним роком твоя батьківщина тоне в багні бандитизму, корупції, бюрократії – це ще більша трагедія за особисту (адже він інвалід). І, головне, відчувати свою безпорадність, не мати змоги завадити цьому всенародному горю. Мабуть тому мої твори сумного характеру.” У свої поезії “Жертва Афгану” він описує про полеглих і живих, але, навіть, живі стали невпізнаними, скаліченими:

За що лягли вони кістяками?

Ніхто не дасть за це одвіту...

– він пише, що їх увіковічили в “пам’ятнику з граніту”.

Ступаченко Валентина Іванівна працювала вчителькою в багатьох селах драбівщини, а з 1974 року вчителювала в драбівській середній школі. Вірші почала писати бувши студенткою. Тематика у неї різна, але в основному присвячена селу. Ось як вона про нього пише:

перш родилась я в селянській бідній хаті,

в колисці на вервечках колисалась...

в душі моїй болить оте далеке,

той двір, колиска і сумна хатина.

Михайло Масло (1918-1984)

Село Носань “Ритм землі і душі” (“Черкаська правда” 1982р. 22 серпня).

Добре слово про хорошу книгу шириться швидко. Її читають всюди, радіють чесності, принциповості автора. Такі роздуми викликала збірка “Передчуття весни” (1982р.) М. Масла.

Мене завжди вражала скромність поетичного слова М. Масла де все зроблене на хвилі найвищого регістру, любові до рідної землі, її славної історії і трудового сьогодення, прагнення поета якомога чесніше прийти на допомогу людині.

Поезія М. Масла позначена цільністю в жанровому й ідейно-тематичному планах. Поет іде раз обраною стежкою, як іде з поля чи на поле його герой – хлібороб. І праця над словом така близька і рідна праці хліборобській. Дехто з фахівців закидає поетові надмір простоти.

І. Дрібний “Корінь добра” (“Черкаська правда” 1987р. 7 травня).

Є у північній частині Черкащини чарівний куточок у межах сусідніх трьох сіл – Богданівки, Кононівки та Ковалівки. І в першому з них весь вік прожила геніальна художниця-самоук – Катерина Білокур. Михайло Коцюбинський уславив Кононівку – присвятив її полям новелу “Intermecco"”. І в Ковалівці майже все життя вчителював М. Масло. У нього було напрочуд зірке око. Всі ми наче все те ж бачили, але, щоб отак все побачене “одягти” в слово – не вистачило снаги. У М. Масла вийшло 10 поетичних збірок. Перша називалась “Дорогою в поле”, а остання – “Вінок з колосків”. Назви ці не випадкові, бо поет жив одним життям з трудівниками ланів. Знав світ своїх односельців у його світлих і сумних вимірах. Твори поета мають своєрідну форму. Це переважно коротенькі вірші на 8-12 рядків.

Ігор ДзверінДзверін Ігор Олександрович народився 5 листопада 1929 р. в м. Драбові на Черкащині в сім’ї вчителів. Закінчив філологічний факультет Львівського університету (1955р). Директор інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР, головний редактор журналу "радянське літературознавство". Доктор філологічних наук, професор, академік АН УРСР, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, "Знак Пошани" та медалями. Автор праці "Остап Вишня" (1957), лауреат премії в галузі літературно-художньої критики.

Петро Гуріненко "Ігореві Дзеверіну–50".("літературна Україна" 6 листопада 1979 р.). Ігор Дзверін належить до того покоління, коли війна наклала суворий відбиток на його юність. Свої перші кроки в науці зробив під пильним батьківським наглядом і добрим оком М. Рильського, М. Гудзія. Роки праці поруч з ним сприяли ставленню працьовитого критика.

Любов до людей, до літератури, до наукового пошуку – визначальна риса його характеру як людини, так і вченого. Ігор Олександрович ніколи не залишався в рамках чистої науки. Згадаймо його цікаві, гострі, наснажені думками і почуттями статті у періодичній пресі, його виступи у літературних зібраннях і форумах, які пройняті щирим уболіванням за долю, розвиток, дальше піднесення звучання "Сонячних кларнетів" української радянської літератури, за пропаганду, її великого внеску в світову скарбницю. Ігор Олександрович не лише тонко відчуває і глибоко розбирається в сучасному літературному процесі, а й прагне активно впливати на нього, спрямовуючи літературознавчу думку, як учений.

Ігор Дзверін - великий життєлюб і оптиміст. Кожну доручену справу доводив до кінця, працює весело і цілеспрямовано з великою серйозністю і наполегливістю з повною віддачею всіх душевних і фізичних сил, чого вимагає і від своїх підлеглих.

Вадим Пепа

"Нові члени спілки письменників" (літературна Україна 1988 р. 2 липня)

Пепа Вадим Іванович народився 9 січня 1936 року в с. Драбів на Черкащині. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Працював кореспондентом редакції газети "Літературна Україна", завідуючим відділом художньої літератури газети "Друг читача". Нині – на творчій роботі.

Поет, прозаїк. Пише українською мовою. Автор книжок для дітей "Найкращий трамвай" ("Веселка", 1979), "Прилетів лелека з вирію" ("Веселка", 1986 ), художньо документальної повісті "Не підведи, брате" ( "Веселка", 1981), поетичної книжки за народними мотивами "Скажи мені, соколе", сценарії художньо-документальних фільмів "Петро Панч" (Укркінохроніка) та "Андрій Головко".

Пилип Шутір.

Старше покоління великохуторян пам’ятає, як у довоєнних газетах та журналах друкувалися вірші їх односельця Пилипа Шутіра. Одні раділи, інші дивувалися, що так просто й красиво він може писати.

Батьки Пилипові з діда-прадіда хлібороби та й дітей мали восьмеро. За свідченням старшої сестри Горпини Пилип народився в 1913 році. Ще до школи самотужки навчився читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу великохутірської семирічки, після закінчення якої він навчався у Золотоніському педтехнікумі. Деякий час вчителював у рідній школі, але література все більше захоплювала юнака і він їде до Харкова вчитися на журналіста. У 30-і роки працює журналістом в Дніпропетровську та Запоріжжі, а у 1939 році в редколегії "Комсомолець України" м. Київ. Тут багато пише й друкує своїх творів. З перших днів війни він на фронті як письменник-воїн, як журналіст. Він загинув у вирі жорстокої війни. Довго шукали сліди його рідні. Не значився він й у списках великохуторян, що загинули на війні.

Лише недавно стало відомо, П.А.Шутір прийнятий членом спілки письменників посмертно. Ще одне славне ім’я на літературній карті Драбівщини засяяло доброю славою. Великохуторяни гордяться своїм земляком, письменником-воїном.

Члени спілки письменників прийняті посмертно . ("Літературна Україна", 1985р. 11 липня).

Шутір Пилип Антонович народився 1913 р . в селі Великий Хутір Драбівського району на Черкащині в родині хлібороба. Після закінчення семирічки й Золотоніського педтехнікуму вчителював. Навчався в Харківському технікумі журналістики. З 1936 року працював в редакціях обласних газет "Молодий більшовик" (Вінниця), "Більшовицька зміна" (Дніпропетровськ), "Червоне Запоріжжя" (Запоріжжя), "Комсомолець України" (Київ). Член ВЛКСМ, учасник великої оборони Києва. Помер у 1944 році в середній Азії. Вірші П. Шутіра надруковано в збірці "В єдинім строю" "Радянський письменник" 1985р.

Гулак Микола Іванович.

Народився 25 травня 1822 р. Золотоношівський повіт Полтавської губернії ( тепер с. Олімпіадівка Драбівського району, Черкаської області), в сім’ї небагатого дворянина. Закінчив юридичний факультет , здобувши ступінь кандидата правознавства. В 1845-1847 роках працював при канцеляріях київського, подільського, волинського генерал-губернаторів і в тимчасовій комісії для розгляду давніх актів.В 1845 – разом з М.І.Костомаровим та В.М. Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське товариство, в якому очолював революційно-демократичне брелоку проектах майбутнього державного устрою виходив з ідеї ліквідації самодержавства, кріпосного права, утворення федеративної республіки слов’ян. У 1947 році був арештований і ув’язнений на три роки в Шліссельбурзькій фортеці. В 1850-59 рр. відбував заслання в Пермі. Потім викладав математику, фізику, латинську та грецьку мови в Одеському ліцеї, в гімназіях Ставрополя та Тифлінській гімназії. У Тифлісі розгортається його просвітницька діяльність. Він читає публічні лекції з різних галузей науки, друкує статті з питань історії, філософії, астрономії. Активно пропагує грузинську та азербайджанську поезії.

Праці: Про грузинську поему “Барсова шкура Руставелі”, (1884), де доводить оригінальність та національну самобутність “Витязя в тигровій шкурі”. Про видатного перського поета Нізамі та його поему “Похід русів проти Берда” (1889), про нанайську поему “Пісня про Адигея” (1885) та ін. Перекладав із старогрецької, грузинської, азербайджанської мов. Російською мовою переклав романтичну поему М.Фізум “Лейлі і Меджнум”, працював над перекладом поеми Нізамі Гонджеві .

Життю і творчості Гулака присвячений роман “четвертий вимір” Р. Іващука (1984р)

Список використаної літератури:

1. Збірка “Калинове гроно” Драбівське державне видавничо-поліграфічне підприємство 1999 р.

2. Письменники Радянської України 1917–1987рр. Бібліографічний довідник.

3. Історія Академії наук Української ССР. К.Наукова думка 1979р.

4. Гуріненко П. Ігореві Дзеворіну – 50 літ. Україна 1979р. 6 листопада.

5. С.Носань – Ритм землі і душі (Про поетичну творчість М Масла. “Черкаська правда” 1982р 22 серпня

6. Нові члени спілки письменників “Літературна Україна” 1988, 2 червня
Категорія: Історія України | Додав: КрАсАв4іК (24.01.2013)
Переглядів: 400 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]