Головна » Статті » Історія України [ Додати статтю ]

Найдревніший період в історії Яготинського краю
Найдревніший період в історії Яготинського краю сягає в далеке минуле. Це кам’яний вік – памаліт. Кінцева межа памаліту – 10 тис. років до н.е. Саме до неї відноситься Добраничівська стоянка, яка датується близько 35-10 тис. років тому.

Є також відомості про перебування людини на Яготинщині в епоху міді-бронзи, зокрема про це свідчать знахідки періоду ІІІ – ІІ ст. до н.е. Найдавнішою згадкою, скажімо, р. Супій є “Повчання Володимира Мономаха синам своїм”, котре входить у “Повесть временных лет” і датується 1085 роком. За Супоєм Мономах розробив загін половців. Друга історична згадка Супою відноситься до 1136 року. А про те, що річка служила своєрідним кордоном, біля якого крутилися войовничі племена половців. Хазяйнували тут з першої половини Х ст. печеніги, а потом , до нашестя монголо-татар, половці. Крім того, Падалка в тій же праці писав: “По Супою існують невеликі укріпи – городища, названі місцевим населенням. Поблизу села Панфили є вкрай заплутана земляна споруда. Подібні насипні городища, оточені невисокими валами і розташовані неподалік від Супою. Згадується земляний вал, оточений великою кількістю могил, що знаходились північніше с Лемешівка. А на схід від Лемешівки – могила, яка називається “Светогор”. Ліворуч від р. Сира Оржиця – дві могили “Телепень”. Всього, за Падплкою, вздовж Супою налічувалося 224 могили.

В літературі минулого століття також описане городище на р. Супій, поблизу села Фарбоване.

Отже з певністю можна говорити, що береги Супою поблизу теперішнього Яготина заселилися ще в період Київської Русі. У всякому разі, до нашестя монголо-татар тут існували городища, а отже – люди, які в них жили, чого після монголо-татарського розорення ми вже не спостерігаємо аж до XVI століття.

Півострів між Супоєм та Іржавцем на початку ХІV ст. не пустував. То були часи, коли на Україні гарцювали орди кримських татар. По люстрації 1552 року земля над Супоєм належала Канівському замку. Судячи з останніх слів, можна зробити висновок, що з середини XIV ст. постійно перебували тут здобитчики.

Друга половина XVI ст. відзначається тим, що селяни і міська біднота Волині, Поділля, Полісся і Галичини частково переселялись на менш заселені землі. Осідали в Придніпров’ї. Поселенці прийшли на півострів, що омивався двома річками. На великому півострові існувало його відгалуження – малий півострів, який з трьох сторін оточувала вода, а входом до нього служив невеликий перешийок суші, де жили здобитчики. Підварки – місце, де люди жили з найдавніших часів. І нині можна стверджувати, що саме там був започаткований Яготин.

На сьогодні точної дати заснування міста ми не маємо. Орієнтуючись першою згадкою місцевості 1552 р., будемо саме її вважати часом заснування Яготина. У травні 1596 року через Яготин на Лубни відступало селянсько-козацьке військо Северина Наливайка.

Загадку походження назви міста розгадували довго, і, врешті-решт, вирішили, що вона походить від першого поселення. Легенда розповідає, ніби-то якийсь Яго, оселившись над Супоєм, обніс свою садибу тином. Варіант: наступні поселенці посадили його на власний тин.

Ім’я Яго зустрічається навіть у Скандинавських народів. Якщо заглянути далі, в часи, коли древньоіндійські племена проникали на територію теперішньої України, то знайдемо цю ж назву тільки в понятті місця для приношення жертв. Слов’яни могли перейняти це слово і використовувати його при обрядах. Слово “яга” зустрічається і в слов’янських казках.

Друга складова частина назви міста – “ти” – у древньоруській мові означало загорожу, паркан, стіну й осадне укріплення. майже в усіх слов’янських і англосаксонських мовних діалектах воно трактується так само. А з’явилося слово “тин” на території сучасної Європи у ІІ ст. н.е. Тобто, воно не меш древнє ніж слово “яго”.

Існувало ще одне древньоруське слово “тлун”, яке, на перший погляд, не має відношення до назви міста У ХІІІ ст. воно трактувалося, як “управляючий, суддя, скарбник князя”. Коли ми пригадуємо, то шліх, який пролягав через Підварки на Київ, мав перепону у вигляді саме такого “волока” і те, що пізніше саме там виникло поселення, то можливим буде припущення першої назви Яготина – Єготіун, яка згодом набула нинішнього звучання і правопису.

“Волок” – заболочена частина шляху між двома річками через яку треба перетягувати човен.

У древньоруській мові слово “яго” не зустрічається, а це схиляє до думки, що назва міста все ж виникла внаслідок перефразування з “Єготиун” чи “Єготин”. Адже не витримує ніякої більш-менш серйозної критики теорія, що майже аналогічні назви міст Пирятин, Козятин виникли внаслідок того, що якийсь “Киря” чи “Козя” обнесли свої садиби тином. Суть назви далеко глибша і, можливо, її корені сягають ще Київської Русі. Найвірогідніше зробити припущення, що першоназва Яготина все ж була “Єготин” або “Єготиун”.Перші згадки про власників Яготина відноситься до початку XVII ст. Так, по 1620 рік Яготином володіли українські магнати Острозькі. А з 1620 року – Заславські. З 1629 року по 1648 рік містечком та навколишніми землями володів Янош Заславський. До володінь потрібно відносити лише територіальні, оскільки населення містечка практично було козацьке й вільне. Доречно пригадати, що в універсамі Остряниці за 1637 рік згадується Яготинський повіт. З того часу Яготин набув значення адміністративного центру. За ревізією козаків 1723р. Яготин був центром козацької сотні, що складалася з 24 сіл. В місті жили міщани, козаки та ін.

Найбільш яскраву характеристику України першої половини XVIII ст. дав французький інженер та картограф Г.Левассер де Боплан. Він склав опис місцевості поблизу Яготина і Супою . Поселення, згадані Бопланом, не співпадають з розташуванням теперішнього Яготинського району. Баплан до числа містечок відносив і Яготин, вважаючи його значно “вище” нових поселень на карті Яготина першої половини XVIII ст. назва містечка зазначена як “Еготин”, а Підварки оточені дерев’яною загорожею, через яку пролягав шлях на Київ та Переяслав. До речі, ця дорога згадується і в інших історичних джерелах, як через Супій та перевід з Києва на Схід.

Після визвольної війни 1648-1654 р.р. було здійснено новий політично-адміністративний устрій, за яким територія тодішньої України розділилася на 17 полків, котрі відповідно ділились на сотні . Яготин увійшов у реєстр сотенських містечок і називався аж до скасування гетьманства.

В кінці XVII на початку XVIIIст. в Переяславі та Яготині існували такі професії: попи, мірошники, кравці, шевці, ковалі, рибалки, дударці.

Окремі з цих професій в кінці XIXст. набули особливого значення, деякі – зникли.

Другу половину XVIII ст. в історії Яготина, що 1751 р. в містечко завітав український мислитель і письменник Г.С.Сковорода.

В 1757 р. як згадувалося вище, Яготин став власністю К.Г.Розумовського – останнього гетьмана України. З допомогою свого брата Кирило Розумовський 1 1750 р. став гетьманом. Це була високоосвічена людина.

Він проводив політику того, що зміцнення політичних привілеїв козацької старшини – це суперечило політиці самодержавства. Намагався зробити гетьманську владу спадковою, за що фактично був позбавлений гетьманства, але обдарований пенсією в 60 тис. крб. в 1762-1764 р.р. К.Г. Розумовський завів у Яготині шовківництво.

Графа Розумовського в 1800 р. на центральній тоді площі Яготина була збудована кам’яна Троїцька церква ( зруйнована в 1936 році.). При ній існувала церковна бібліотека, дві церковно-приходські школи. Яготин за природними умовами був прекрасним місцем для графських маєтностей. Куплена Розумовським садиба мала лише невеличкий будиночок та 29 десятин присадибної землі. Поступово гетьман прикупив сусідні садиби та записи, збереглися навіть прізвища колишніх власників, ціни.

Розширивши земельні володіння, Розумовський почав розбудовувати маєток. В Яготині з давніх-давен існує легенда про те, як граф лише за одну добу, надіславши в Київ тисячу возів і таку ж кількість кріпаків, розібрав свій маєток у столиці і перевіз із берегів Дніпра на береги Супою. Взагалі останній гетьман України – особа не тільки відома в історії, а й легендарна. Можливо, завдяки саме Кирилу Розумовському, Яготин пізніше став містечком історичним..

Помер Кирило Розумовський у 1803 році. Після його смерті Яготин в числі інших земельних володінь дістався його сину Олексію Розумовському, відомому дипломату. При ньому яготинська садиба була перебудована, насаджено грандіозний парк, побудовані літні флігелі та господарчі будівлі. Будівництво флігелів у Яготині завершилося в 1807 році. Опис центрального маєтку не зовсім точний.

У 1805 році у Яготині заснували панчішну фабрику, яка стала одним із перших промислових підприємств містечка.

За Олексія Розумовського Яготин як містечко набував ще більшого значення. Але останні роки життя граф проводив у Почені, де і помер (1822р). В 1820 році О.К.Розумовський подарував Яготинський маєток своїй дочці Варварі, яка вийшла заміж за князя М.Г.Репніна-Волконського.

В 1843 році 2 липня , в супроводі декабриста О.В.Капміста до Репніних приїздить Т.Г.Шевченко. Спричинила його перше перебування в Яготині домовленість про змалювання двох копій з портрету Репніна. Тут він зустрів незвичайну для панських маєтків доброзичливість, познайомився не лише з дочкою князя Варварою Миколаївною, а й з міщанами та селянами. Йому виповнилося тільки 29 років, а Репніній – 35. Запам’яталися перші кроки Шевченка по Яготинській землі, злива, під час якої вона вперше його побачила, і навіть час, коли та злива була.

В Яготині Т.Г.Шевченко під впливом розповідей про декабристів написав поему “Тризна” і присвятив Варварі Репніній. Геній поета полонив уяву Варвари, вона була не просто захоплена Шевченком, а й закохана в нього і фактично не таїла цього.Шевченко неодноразово від’їздив із Яготина в Березову Рудку до Закревських. Брати Закревські після приїзду Шевченка до Репніних теж “зачастили” в Яготин. Варварі не зовсім подобалася дружба Шевченка з Закревськими, його поїздки в Мойсіївку.

В друге Шевченко приїздив до Яготина в жовтні 1843 року і пробув до 9 грудня. А втретє він гостював у містечку з 23 грудня 1843 року по 10 січня 1844р.Четвертий приїзд Т.Г.Шевченка співпав із роком смерті князя Репніна. Варвара Репніна, бажаючи допомогти Т.Г.Шевченку отримати посаду вчителя малювання при Київському університеті, клопотала перед чоловіком сестри, міністром народної освіти графом Уваровим. 26 лютого 1847 р. наказом міністра народної освіти Шевченка призначили на цю посаду, але 5 квітня того ж року при в’їзді в Київ його арештували.

Дізнавшись про арешт Шевченка Репніна ще в 1848 році клопотала про його звільнення і полегшення його долі. Вона надіслала своєму родичу, шефу жандармів міста, в якому просила дозволити Шевченку малювати.

З цього часу стосунки між Репніною та Шевченком обмежуються лише листуванням, а згодом в листування втрутилась жандармерія. Останні листи до Репніної були написані а 1851 році.

Після звільнення Шевченко зустрівся з Репніною в Москві 17 березні 1858 р. І зробив висновок, що Репніна стала набожною і зовсім не схожою на ту, котрою була 14 років тому. Останній приїзд Шевченка до Яготина зафіксовано в 1859 році.

Від Яготина до Переяслава в 1865 р. пролягав поштовий тракт. В другій половині ХІХ ст. в містечку збудували першу лікарню, де працював один лікар і чотири фельдшери. Обслуговували вони Яготинську, Жоравську і частину Черняхівської волості. До Яготинської волості в кінці ХІХ на початку ХХст. входили: Яготин, д. Безуглівка, с.Лісняки, х.Рокитний, х.Черкасівка і т.д.

У 1905 році в Яготині спорудили вальцовий паровий млин, у 1908-1910рр.- завод штучних мінеральних вод, друкарню; 1910-1911рр. акціонерне товариство збудувало цукровий завод, який став основним промисловим об’єктом Яготина початку ХХ-го ст.
Категорія: Історія України | Додав: КрАсАв4іК (24.01.2013)
Переглядів: 278 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]