| Головна » Статті » Історія України | [ Додати статтю ] |
ІСТОРІЯ СЕЛА ГРИГОРІВКА (2 частина)
|
2.6. Велика Вітчизняна війна 1941 – 1945 рр. Фашистські орди , що посунули на Радянську країну 22 червня 1941 року, перервали творчу працю григорівців. З перших днів Великої Вітчизняної війни 280 жителів Григорівки стали до лав захисників Батьківщини. На трудовому фронті їх замінили жінки, підлітки, літні люди. До серпня 1941 року колгоспники григорівки завершили збирання врожаю, повністю розрахувались з державою. У вересні 1941 року німецько - фашистські війська захопили Чаплинку, Григорівку й інші села району. Поблизу Чаплинки вони обладнали аеродроми, звідки їх винищувачі та бомбардувальники літали у напрямку Криму. Радянське командування довідалось про це і вирішило знищити аеродром. Розроблена операція дістала назву «Чаплинка». Ось що згадують про перші часи окупації старожили Григорівки: «30 вересня 1941 року на вулицях села з’явилися німецькі розвідники. Сонце сховалося за обрієм. Гамір на селі почав стихати. Стояла тиха місячна ніч. Де-не-де чути виття собак. Чутно далеко тупіт кінної армії. Зі степу з’явилися незнайомі постаті з наставленими вперед автоматами. «Рус! Рус!» – почулося хрипле гаркання по селі. Збентежені, повні остраху в душі, кам’яніли господарки, зустрівшись очима з вибагливим і горлатим німцем. Ніби індики переполохані в гніві, зчинили німці лемент. Через годину вони вже смакували свіжою куркою, «яйками» і навіть свининою». Минуло кілька днів, і німці навели свій, «новий порядок». Народ насильно відсилали копати окопи. У приміщенні пологового будинку жив німецький комендант, створили сільську управу, призначили поліцію. Окупанти пограбували колгоспи, а все цінне майно, інвентар та продовольство вивезли до Німеччини. Також до Німеччини вивозили молодь на каторжні роботи. Юнаки та дівчата з Григорівки теж були вивезені на каторжні роботи до різних німецьких міст. Серед цієї молоді були Салаш А.Я., Сухіна М., Болох Д. (Салаш Д.), Пашківська Н.К. (Балухівська Н.К.), Грабовецька П.А. (Чупова П.А.), Горбаневич М.К. (Петрищева М.К.), Кульчицький І.Г.,Драчко Н.Г.. Всього більше 100 чоловік. Ці юнаки і дівчата далеко від Батьківщини зазнали тяжких поневірянь та знущань. А Салаш Андрій Якимович пережив страхіття багатьох концтаборів, навіть пекло «Бухенвальду», і залишився живим, «Андрій Якимович народився 10 січня 1925 року в селі Григорівка Чаплинського району. До війни закінчив 7 класів. 4 вересня 1942 року був насильно вигнаний німцями в Німеччину у місто Кассель. Із січня 1943 року по розпорядженню державної поліції Касселя був взятий під охорону і відправлений у концтабір «Бухенвальд», де пробув з 2 вересня 1943 року по 1 листопада 1944 року. Потім переправлений у концтабір «Міттельбау», «Дору», «Ерліх», де знаходився під посиленою вартою. Андрій Якимович пригадував: «Нас підвели до воріт, за якими була велика чорна будівля. Німецькими буквами була виведена назва «Концтабір Бухенвальд». З обох боків воріт – прожектори. Головний вхід – два одноповерхові карцери довжиною 15 – 20 метрів із загратованими вікнами. Вся огорожа – вісім рядів колючого дроту, до якого був підведений електричний струм високої напруги. Нас повели в барак Свої справжні прізвища та імена ми повинні були забути. Мені видали жетон за номером 8625. В таборі всі виконували важку роботу. За короткий перепочинок есесівці нас жорстоко били» Далеко від Батьківщини, за колючим дротом, в’язні не втрачали віри в перемогу над лютим ворогом. І визволення прийшло. Війська 4-го Білоруського фронту 11 квітня 1945 року звільнили в’язнів концтабору. І тільки у вересні 1945 року Салаш Андрій Якимович повернувся у своє рідне село Григорівку і ще більш, ніж 40 років, працював механізатором у колгоспі. Неодноразово він був почесним гостем у піонерів і комсомольців Григорівської школи. На уроках мужності і пам'яті Андрій Якимович ділився з ними спогадами про тяжкі часи своєї юності. Два роки хазяйнували в селі окупанти. Із спогадів жителів села Григорівки про часи окупації: «Школа була в занедбаному стані. Вікна побиті, двері вивалено, підлога зірвана. Парти всі було винесено вчителями на горище, але німці і там навели порядок. Парти попалили, приладдя хімічного та фізичного кабінетів знищили, шафи попалили. Всього більше як на 30 000 крб. шкільного обладнання, меблів та приладів. У школу німці завели своїх коней, перетворивши її в сарай. Вона стояла майже знищена. Вихованці школи пішли на захист Батьківщини. Камінський П. М. і Надольський Ф. під час окупації в силу обставин повернулися в село, зайняте німцями. На окупованій території вони організували боротьбу з ворогом. Камінський П. М. стає начальником штабу загону партизанів у Кримських лісах в 1943 - 1944 рр. Німці його зловили, катували. Набивали в дошки цвяхи і водили по них босими ногами, заганяли голки під нігті. Він зносив знущання мужньо, не видав товаришів». Тяжкі були дні фашистської окупації, всі з нетерпінням чекали визволення від фашистського ярма. І воно прийшло зі сходу. 28 жовтня 1943 р. Північну Таврію почали звільняти війська 4-го Українського фронту (командуючий генерал-армії Ф.І. Толбухін ). У визволенні території Чаплинського району брали участь кінно-механізована група під кодовою назвою «Буря»., яка у своєму складі мала 19-й гвардійський танковий корпус (командир генерал-лейтенант І.Д. Васильєв) та 4-й гвардійський КККК-Кубанський козачий кавалерійський корпус (командир генерал-лейтенант Н.Н. Кириченко); 2-а гвардійська армія (командуючий генерал-лейтенант Я.Г. Крейзер); 2-а артилерійська дивізія резерву головного командування РГК (командир генерал-майор командир Л.Н. Алексєєв). Особливо відзначився 168-й гвардійський легкий артилерійський полк (командир гвардії підполковник Виноградов), 8-а повітряна армія (командир генерал-лейтенант авіації Т.Т. Хрюкін). Одним з перших, хто ввірвався на територію Чаплинського району, був 9-й окремий мотоциклетний батальйон 19-го танкового корпусу. Частини 4-го гвардійського Кубанського кавалерійського козачого корпусу 30-ї Червонопрапорної кавалерійської дивізії вийшли на рубіж Григорівка - Павлівка - Червона Поляна. Частини 19-го танкового корпусу наступали з району Григорівки, Павлівки на Червоний Чабан. 1 листопада 1943 року на світанку вступила Червона Армія в село Григорівку. З обіймами та поцілунками кинулись григорівці назустріч доблесним військам. Штаб - квартира командуючого 4-м Українським фронтом генерала армії Толбухіна Ф. І. була в будинку Рогальського Михайла Ілліча (зараз живе сім'я його правнука Рогальсьгого Миколи Борисовича). Багато жителів нашого села воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, захищаючи Батьківщину від німецько-фашистських загарбників. 280 чоловік пішло на фронт і 120 з них загинуло. 265 мешканців нашого села нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу за мужність і відвагу. В травні 1945 року прийшов світлий День Перемоги і фронтовики, яким випало щастя дожити до цього дня, почали повертатись до рідного дому. Серед них такі, як: Островський Т.М., Копаєнко К.М., Базік С.В., Базік П.В., Бобровський В.П., Боровський І.П., Якубовський С. Л., Самойлович В.Ф., Мушинський Г.М., Градовський Р.Р., Фисина Г.Г., Мороз С.К., Салаш М.Я., Островський М.Г., Кліщевський П.А., Грабовецький Ю.С., Васік Л.А., Боярський Л.І., Рудницький І.І., Івануха В.Г., Гетін Д.Я., Богачевський А.І., Волошановський Д.С., Болох Є.І., Вітковський Й.А., Ремі шевський І.А., Жолондковський Ю.І., Звірянський М.С., Гнатовський П.Т., Гілевич Л.Й., Михайлевський Л.М., Михайлевський М.П., Михайліцький П.Г., Гордецький С.Н., Олішанський В.Д., Терлецький Н.Е., Прочитанський І.К., Власенко Г.К., Сорокін М.Г., Михайліцький Ф., Добровольський В., Пящулін С.М., Груський Д.С., Череватов В.Ф., Олішанський Д.Д.. А також жінки-фронтовички: Кліщевська Ф. П., Пилунська Є. М., Березовська Л.Д., Кузнєцова М. М., Кульчицька К.А., Зозулінська Л.І., Михайліцька В.А.. Впродовж ще багатьох мирних років вони чесно і віддано працювали на різних ділянках колгоспного виробництва на благо рідного села.. Гордістю нашого села є генерал-майор повітряно-десантних військ Чернецький Олексій Маркович. Він народився 20 червня 1926 року в сім’ї бідних селян Чернецького Марка Авксентійовича і Кароліни Олександрівни. В 1933 році пішов у 1 клас Григорівської семирічної школи яку закінчив в 1940 році. Після визволення села і Чаплинського району чоловіче гаселення старшого віку було мобілізовано військоматом до лав Радянської армії. 15 листопада 1943 року Олексій Маркович теж одержав повістку і був відправлений в школу молодших командирів у Нальчик. Через півроку молодий офіцер прийняв свій перший бій на першому Прибалтійському фронті. Там же, в Прибалтиці, в Лієпає і зустрів День Перемоги в травні 1945 року. В 1948 році Чернецький О.М. закінчив Ленінградське військове училище і був направлений в повітряно-десантні війська ленінградського військового округу де служив до 1976 року. 33 роки життя він віддав службі в кадровій армії. Олексій Маркович нагороджений бойовими і державними нагородами. 5 лютого 2004 року йому було присвоєно чергове військове звання генерал-майор повітряно-десантних військ. Життя Чернецького О.М. – приклад вірного служіння своїй Батьківщині. В центрі села вдячні григорівці збудували меморіальний комплекс загиблим воїнам-односельцям, який було відкрито 7 листопада 1973 року. Про це писала районна газета «Радянська Таврія» у статті «Навічно в пам'яті»: «Як найдорожчу подію у своєму житті, відзначили 7 листопада 1973 року трудівники села Григорівка. Багатолюдний мітинг відбувся в цей день на центральній площі села. Він присвячений відкриттю меморіального комплексу загиблим односельчанам. З поля битви не повернулося 120 жителів села. Учасників мітингу вітали ветерани війни, гість району. До підніжжя монумента покладається гірлянда слави учнями школи. Перед меморіалом проходять колони юноармійців школи. Вічний вогонь меморіалу запалено! По традиції цей ритуал проходить щороку». Поряд з меморіальним комплексом загиблим воїнам-односельцям знаходиться могила Героя Радянського Союзу – Сергія Трохимовича Новікова. Це окрема історія, яка була здійснена російським хлопцем на нашій українській землі. Сергій був родом з Воронежа. Сімнадцятирічним юнаком у кінці 1942 р. він добровольцем пішов на фронт. А через рік в с. Григорівці Херсонської області бійці його взводу вже витирали скупі чоловічі сльози над свіжою могилою свого командира. Свій подвиг Новіков здійснив на вулицях Мелітополя, де йшли тяжкі бої. Він командував взводом автоматників горлівської дивізії. Під час фашистської контратаки тяжко поранили командира, і тоді командування взводом взяв на себе він, сержант Сергій Новіков. Його перший батальйон 19 жовтня відбив 18 ворожих атак. Два «тигра» Сергій підірвав протитанковими гранатами і знищив вогнем автомата 30 фашистів. Після визволення Мелітополя Горлівська дивізія наступала на Перекоп, де Новіков був тяжко поранений. Його доставили у медсанбат, який знаходився в нашому селі. Звістка про нагороду прийшла 1 листопада 1943 р., а 5 листопада Новікова не стало. У 60-ті, 70-ті рр. були встановлені тісні дружні стосунки між григорівцями і сім'єю Новікова у Воронежі, а також з піонерами мелітопольського Будинку піонерів і комсомольсько-молодіжною бригадою заводу тракторних агрегатів, яка носила ім'я С. Новікова. Мама Сергія -Наталя Микитівна 7 разів приїздила до нашого села, щоб поклонитися пам'яті свого сина. Неодноразово з нею були і піонери, і комсомольці з Мелітополя. Також у Григорівці з Наталією Микитівною побували студентка Воронезького авіаційного училища ім.. Новікова – Ольга Перегудова, голова ради музею Алла Василівна Долиніна, дружина Сергієвого брата Дмитра – вчителька Ольга Іллівна. Дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю, жили гості у григорівських колгоспників, побували на виробничих ділянках, у школярів. Наталя Микитівна дякувала жителям Григорівки за велику шану, яку віддають вони загиблим у минулій війні. 2.7. Післявоєнна відбудова і життя в 50-ті-60-ті роки Після визволення Чаплинського району жителі Григорівки почали відбудовувати зруйноване господарство. Сапери ще очищали поля від ворожих мін і снарядів, а колгоспники, головним чином жінки та підлітки, вже розгортали битву за майбутній урожай. Це можна підтвердити на основі документів архівного відділу Чаплинської районної адміністрації в річному звіті за 1944 рік колгоспу «Червоний партизан» на 1 січня 1945 року, де є в наявності статистичні дані населення села цього періоду: Всього лічиться в колгоспі за списком дворів (сімей і одинаків) – 214 Число наявних дворів (сімей і одинаків) – 207 В них наявність населення (не виключаючи окремих членів сімей, які знаходяться на 1 січня 1945 року поза колгоспом) – 795 В тому числі: наявних працездатних віком 16 років і старше: а) Чоловіків від 16 до 60 – 56 б) Жінок від 16 до 55 – 213 5) Наявних підлітків від 12 до 16 років – 57 А склад колгоспу ім. Калініна становив на цей час: 1) Всього лічиться в колгоспі за списком дворів (сімей і одинаків) – 161 2) Число наявних дворів (сімей і одинаків) – 61 3) В них наявність населення (не виключаючи окремих членів сімей, які знаходяться на 1 січня 1945 року поза колгоспом) – 544 4) В тому числі: наявних працездатних віком 16 років і старше: а) Чоловіків від 16 до 60 – 58 б) Жінок від 16 до 55 – 143 5) Наявних підлітків від 12 до 16 років – 74 Статистичні дані за 1945 рік станом на перше січня 1946 року теж підтверджують, що більшість населення були підлітки і жінки .[19] Аналізуючи ці дані, можна зробити висновок, що чоловіки були на фронті, а жінки і підлітки тяжко працювали на відбудові зруйнованого господарства і сіяли хліб. Село мало не надто привабливий вигляд: зруйновані оселі, сірі землянки, практично не було зелених насаджень, тільки де-не-де росли акації. До Великої Вітчизняної війни школа дала країні 8 випускників, 86 осіб з неповною середньою освітою. Переважна більшість продовжувала навчатись і здобула бажану спеціальність, багато працювало у колгоспах, радгоспах, на заводах і фабриках країни. У Великій Вітчизняній війні приймало участь 27 випускників, багатьох нагороджено орденами і медалями. По кілька урядових нагород одержали за бойові подвиги та за труд у тилу ворога Терлецький Опанас Д., Любецький В. В., Богачевський В. І.. Дев'ятий випуск, перший після звільнення нашої території від німецьких загарбників, відбувся в рік Перемоги. Десятий випуск (1945 – 1946 ). Одинадцятий випуск(1946 – 1947 ). Дванадцятий випуск (1947 – 1948 ). Учителями в цей період були Робак З. Ст., Сєриков Павло Кіндратович, Копівська Марія Іванівна, Кліщевський Д. О., Хмільовський О.О., Повод Ф.Р.. Учні писали на газетах, обгорткових паперах, підручників майже не було. Силами вчителів та учнів відновили бібліотеку. Були тісні класи, але широкі бажання в учнів учитися, здобувати знання, щоб бути гідними батьків-воїнів. Були темні класи, та світлі надії і прагнення, ясна мета.. Бракувало підручників й зошитів, зате багато енергії і захоплення навчанням. До села почали повертатися демобілізовані воїни. Багато з них сіло за кермо трактора, комбайна та очолили важливі виробничі ділянки с/г виробництва. Повернувся з фронту й очолив колгосп Горшков Костянтин Охрімович. Він був одним із двадцятип'ятитисячників, яких направили для організації колгоспів. Це була дуже чесна людина, вмілий керівник. Про нього і сьогодні старожили Григорівки згадують: «Він допомагав вижити людям у тяжкі роки. Працював самовіддано. Для людей. Для країни. Для себе не нажив нічого. Коли перевели його на роботу в інше село, то пішов у тій же шинелі, що із фронту приїхав». Почалася перша механізація села. В 1952 році колгоспи «Червоний партизан» та імені Калініна об'єдналися в один- імені Калініна. Горшков Костянтин Охрімович очолював колгосп до лютого 1952 року. З лютого 1952 року його змінив і став головою колгоспу Циганок Микола Федорович. У 1955 році врожайність зернових становила 18 ц/га. В 1956 році держава виділила 300000 карбованців на проведення водопроводу (проект розроблений Яновичем Павлом Івановичем). У 1957 році колгосп придбав динаму потужністю 57 кіловат, а також взяли в МТС мотор ДТ-54 і самостійно електрифікували село. У кінці 50-х років було збудовано нове приміщення для ФАПу з житлом фельдшера. ФАП займав всього дві невеличкі кімнати, а фельдшером працювала Робак Фаїна Федорівна. В цей час було зведено пологовий будинок по вулиці Калініна, акушеркою працювала Циганок Паша Федорівна. Вона приймала пологи у жінок села. Пологовий будинок профункціонував до кінця 60-х років і був закритий. У 60-ті роки життя григорівців змінилося на краще. В 1963 закінчилась електрифікація села. У цьому ж році колгосп імені Калініна очолив Рудніцький Вільгельм Іванович, який дуже багато зробив для благоустрою села та покращення життя односельців. Було побудовано нові ферми, кормоцех, на якому переробляли на гранули очерет. На заготівлі очерету працювало багато григорівців. Газета «Радянська Таврія» від 21.09.1963 помістила на своїх сторінках статтю «З історії села Григорівка», де говорилось: «Тепер к\п мав могутню матеріальну базу. Його поля розкинулись на 6200 га, мав 31 трактор, 12 комбайнів, 16 автомашин. Лікувального закладу в селі не було до 1917 р., а в цей час у селі була вже своя лікарня, пологовий будинок. Серед культосвітніх закладів особливою популярністю користувався клуб, бібліотека, в якій тоді налічувалось 5497 екземплярів книг. Для послуг трудівників села була кіноустановка. Значні зміни сталися і в освіті. На рідній, українській, мові в школі почали вчитися з 1929 року. До війни в Григорівці існувала неповна середня школа, після війни школа стала середньою, учні закінчували 10 класів. Але у 1961 році середня школа була реорганізована і стала восьмирічною. А середню освіту учні здобували в с.Павлівка, де була середня школа. В той час лише одних спеціалістів з вищою освітою у селі працювало 8 чоловік, вчителів – 12 чоловік. У трьох дитячих яслах знаходилося біля 130 дітей колгоспників. Село докорінно змінило свій вигляд, стало набагато впорядкованішим. На місці колишнього пустиря, в центрі села, розкинувся на 5 га парк. У центрі села збудовано промтоварний магазин, колгоспну контору, баню. Також у Григорівці в 60-і рр.. збудовано більше 200 нових будинків, насаджено сади, проведено водопровід, село електрифіковано, радіофіковано, є своя пошта. Багато жителів мали мотоцикли, почали з’являтися телевізори. А яким же стане воно, скажімо, через 20 років? Ще красивішим, ще впорядкованішим. Про це красномовно говорять чудові зміни, що відбуваються в селі сьогодні. Дійсно, так і було згодом. У 1964 році пустили в дію гідропон (і зимою зеленіли там рослини), механізували корівники. У 1967 році поставили молокопровід. Село наше Григорівка завжди звертало на себе увагу як центр активного життя селян. На підставі документів архівного відділу Чаплинської районної адміністрації записано, що Григорівська сільська рада утворилася в 1920 році. В 1954 році влилися в неї Першокостянтинівська, а в 1959 – Павлівська сільська рада.[19] В фондах Державного архіву Херсонської області є довідка про село Григорівку, відомості 12 січня 1969 року, де говориться «Григорівка – село, центр сільської ради, розташоване на відстані 17 км від районного центру. Населення 1546 чоловік. Сільраді підпорядковані села: Першокостянтинівка, Павлівка Нововолодимирівка. В межах сільської ради розташовано радгосп «Заповіти Леніна» - центральна садиба в селі Павлівка. В радгоспі 5805 гектарів сільськогосподарських угідь, з них 5805 ріллі, 5297 га орної землі зрошується. За 1966-1966 рр. урожай зернових становив 21 ц/га на зрошенні 40,2. Колгосп «Червоний Сиваш» - центральна садиба в селі Першокостянтинівка має 6697 га, 6049 га ріллі. Від Чаплинського зрошувального каналу в колгоспі зрошується 585 га. Середня урожайність за 5 років 19,2 ц/га в тому числі, пшениці 20,2 ц/га. Колгосп ім. Калініна, який знаходиться в селі Григорівка має 6662 га сільських угідь, з них 5589 га ріллі. Зрошується 556 га орної землі зрошення почалося в 1966 році, 21 га ставків. Урожайність 19,9 ц/га».[18] А з 1973 року наша сільська рада керувала двома селами і двома господарствами: в Григорівці– колгоспом імені Калініна, в Першокостянтинівці – колгоспом «Червоний Сиваш». 2.8. 70-ті- 80-ті роки – епоха трудових звершень Невпізнанно змінився зовнішній вигляд Григорівки у 70-і р.. Населення села у 70-і р. налічувало 1820 чоловік . Колгосп ім. Калініна користувався 6.6 тис. га с/г угідь, у тому числі 5.5 тис. га орної землі ( з них 560 га зрошуваної). У роки 9-ої п’ятирічки – 1971-1975 рр. до ладу стала Каховська зрошувальна система, і широкі лани Чаплинського району вкрила густа сітка каналів. Вода приходить і на поля Григорівки . Господарство спеціалізувалося на вирощуванні зернових культур і виробництві м'ясо-молочної продукції. Розвивалось вівчарство. Озимої пшениці у 1972 р. зібрали по 34 ц. з 1 га. За високі показники в с/г виробництві 15 григорівців було нагороджено орденами і медалями. Панкову Є.Й.(Мар'янську) та голову колгоспу В.І. Рудницького удостоєно ордена Леніна. У 1974 році в селі силами місцевого колгоспу, яким керував Рудницький Вільгельм Іванович, було збудовано нову двоповерхову восьмирічну школу на 13 класних кімнат. Першим директором нової школи був Острівський Тимофій Маркович. Контингент учнів збільшився, але класних кімнат не вистачало, тому працювали у дві зміни. Головне завдання, яке поставив педагогічний колектив – озеленення шкільного подвір’я. Завдяки учням та вчителям було закладено парк, зелений клас, стадіон, обладнано географічний майданчик, який був одним з кращих у районі. У 1977 році восьмирічну школу було реорганізовано у середню і діти мали можливість здобути середню освіту. Будинок культури в центрі села почав будуватися у 1968 році. Через три роки – 1 січня 1971 року –було відкрито двері до Будинку культури із залом 450 місць Першим його директором був Потенко Василь Родіонович, художнім керівником – Богачевський Іван Юлійович. При Будинку культури працювали гуртки художньої самодіяльності: хоровий колектив, чоловічий та жіночий ансамблі. Тут можна було добре відпочити молоді після трудового дня. З 15 грудня 1971 року директором Будинку культури став Боярський Василь Францович. При ньому також велася гурткова робота: хоровий колектив, духовий оркестр, циркова студія, ВІА «Юність», драматичний гурток. Створені були всі умови для перегляду нових художніх фільмів, виступів і концертів, підготовлених учасниками художньої самодіяльності. Щорічно проводилися заходи до всіх свят. А драматичний гурток Григоріського Будинку культури став призером обласного огляду-конкурсу драматичних самодіяльних колективів з виставою «Пошилися в дурні». Активними учасниками цього гуртка були директор школи Острівський Тимофій Маркович та вчителі: Кульчицький Іван Григорович, Якубовський Микола Семенович. Село було добре озеленене, працював дошкільний дитячий заклад і фельдшерсько-акушерський пункт, який у 1975 році було переведено у нове приміщення, що було обладнане всім необхідним для надання допомоги хворим. І з цього ж року завідуючою ФАП працює Якубовська Людмила Василівна, яка у 1986 році за бездоганну роботу нагороджена орденом «Знак Пошани». За цей час фельдшерсько-акушерський пункт здобув звання зразкового. Колектив ФАПу неодноразово виходив переможцем у соціалістичному змаганні серед ФАПів району. І працівники нагороджувалися неодноразово Почесними грамотами, цінними подарунками. Григорівський ФАП, як один з найкращих в районі, є базою для проходження практики медичних училищ. ФАП обслуговує жителів села Григорівки, тут є аптека. У 1975 році почав працювати консервний цех колгоспу ім. Калініна. Цех переробляв овочі, які вирощували наші трудівники. Готова продукція надходила державі. Також у цей час було побудовано новий молочнотоварний тваринницький комплекс, де працювало багато жителів села. Григорівську сільську Раду очолював у цей час Балухівський Іван Пилипович. У роки Х п’ятирічки (1976 р.) в селі Григорівка була створена самостійна жіноча тракторна бригада, слава про яку розлетілася по всій країні. У журналі «Радянська жінка» за березень 1976 року в статті «Весна кличе» писали: «Прийшла весна де сятої п'ятирічки. Прогуркотіли трак тори вулицями се ла Григорівки Чаплинського району на Херсонщині. А за кермом багатьох з них жінки. Ще недавно на восьмико лісних тракторах їх працю вало 16. Цієї весни в кол госпі імені Калініна буде 48 жінок-механізаторів. Отже, проблема механізаторських кадрів по суті вирішена. А почалося все минулої п'ятирічки, коли Катерина Лопушанська очолила жіно чу механізовану ланку, що входила до складу центра лізованого транспортного загону. Трьома тракторами «Бєларусь» жінки впродовж року виробили близько чо тирьох тисяч гектарів м'якої оранки, перевезли велику кількість вантажів, органіч них і мінеральних добрив,зелених кормів для худоби. Сумлінно працювали всі. Ланкову Катерину Лопушанську уряд нагородив орде ном «Знак Пошани», інших трактористок відзначило правління колгоспу. Жінки-механізатори пра цювали в комплексних жниварських загонах, буртували гній і вивозили його під оранку, розкидали на полях добрива, а восени перево зили овочі. Все робили зав зято, енергійно. Отже, в тому, що колгосп добився підвищення врожайності на зрошених землях і богарі чимала заслуга механізаторок. Нині правління колгоспу ухвалило рішення про ство рення самостійної жіночої тракторної бригади. Бри гадиром призначено Ка терину Лопушанську, працю якої відзначено ще однією нагородою орденом Трудового Черво ного Прапора. Орденами і медалями нагороджені та кож механізатори Таїсія Блощинська, Галина Бадялова, Надія Івасик, Фросина Гловацька. А скільки гра мот, відзнак, подяк припало на долю григорівських трак тористок не злічити. Приємно жінкам, що так шанують їх працю у колгос пі, приємно й дітям, чолові кам. Адже у кожної сім'я. Є й по троє, і по чет веро дітей, Та в селі ди тячий садок, заплановано будівництво великого дитя чого комбінату. Зразково організовано роботу серед ньої школи, побудованої колгоспом. Разом з атеста том про середню освіту юнаки і дівчата одержують посвідчення трактористів. Знаходять григорівські трудівниці час і для куль турного дозвілля. Колективно обговорюють цікавий концерт, передачу по теле візору, літературну новинку, газетну публікацію Дев'я теро з бригади ходить на репетиції у вокальний ан самбль. Люблять жінки по ділитися враженнями від поїздок по країні. Надія Івасик і Галина Бадялова, наприклад, відвідали Моск ву, Таня Лелеко за комсо мольською путівкою побу вала в Києві, Харкові, Хмельницькому, багато хто в Криму. Бригада Катерини Лопушанської зобов’язалася в першому році десятої п'я тирічки значно перевищити показники 1975 року. У добру путь, дорогі жін ки! Щасти вам у праці! Не хай весна принесе вам ра дість перемоги. О. ФОМІН» Григорівські жінки-механізатори успішно працювали в роки десятої, а потім були і героями одинадцятої п’ятирічки. Їх бригадир – Катерина Петрівна Лопушанська– стала делегатом 16-го з’їзду Комуністичної партії України і депутатом обласної Ради народних депутатів. У 1982 році у видавництві «Таврія»(Сімферополь) була видана книга «Устремление в завтра» (автор В.К. Голобородько). В ній розповідалось про першу в Херсонській області бригаду жінок-механізаторів, про їх бригадира Лопушанську Катерину Петрівну, як формувався цей колектив, як йшов до трудових успіхів. У 1980-му році головою колгоспу ім. Калініна став В’ячеслав Миколайович Коняшин, який більше десяти років очолював господарство і разом з григорівцями розділяв радість трудових звершень, вирішував буденні проблеми села. У роки Х, ХI і XII п’ятирічок колгоспники ім. Калініна досягли значних успіхів у вирощуванні зернових культур, врожайність зросла завдяки самовідданій праці механізаторів, агрономів, гідротехніків. У селі живуть і працюють династії хліборобів – Гнатовських, Жолондковських, Мар’янських. Відомий не тільки в Григорівці і в районі , а навіть в області механізатор Гнатовський Микола Францович, який неодноразово був переможцем жнив багатьох років. Він не тільки збирав урожай на полях свого рідного колгоспу, але й працював у далекій Монголії, допомагав збирати урожай, учив своєї майстерності, як кращий за професією. Микола Францович має багато нагород, пошану і повагу односельчан. Кожного року, коли закінчували збирати урожай, у Григорівці завжди відзначали свято врожаю і вшановували кращих трудівників жнив. У 80-ті роки успішно в колгоспі розвивалось тваринництво, діяв молочнотоварний комплекс, значні успіхи були досягнуті трудівниками колгоспу у цьому напрямі. У протоколі звітно-виборних зборів колгоспу імені Калініна за 7 лютого 1987 року (підстава: документи архівного відділу Чаплинської рай адміністрації колгоспу імені Калініна) у виступі доярки Баран В.Л. зазначено: «За минулий 1986 рік зобов’язання по надою молока виконано. При зобов’язанні 3050 кг надояно 3056 кг є працівники, які надоїли більш ніж 4000 кг молока на кожну корову. Це Керкало В.М., Шухлін Г.В. А Шестопалова Є.М., Волкович О.М., наблизилися до 4000 кг надою. 28 доярок нашого колективу надоїло більш ніж 3000 кг молока . »[19] Підростало молоде покоління григорівців, які здобували свої знання в середній школі. З 1981 по 1986 рік директором школи була Кищик Євгенія Олександрівна. В школі навчалося 300 учнів і працювало 22 вчителя. Школярі брали участь у районних туристичних і спортивних змаганнях, олімпіадах, конкурсах, вечорах відпочинку, концертах художньої самодіяльності. В кінці 70-х і 80-х рр. зовсім змінилися вулиці села. Вони були асфальтовані. Влітку село утопало в зелені; на клумбах цвіли різноманітні квіти, особливо гладіолуси, які вражали своєю красою. А доглядала їх Світлана Григорівна Матеко разом з жіночою бригадою квітникарів. Проспект Новікова був освітлений лампами денного світла. У ці роки з’явилося дуже багато новобудов, особливо гарний торговий центр, контора колгоспу ім. Калініна, багато жилих будинків для сімей колгоспників. Почала діяти сільська бібліотека, яка налічувала 12000 книг. Збільшилася площа зрошувальних земель (2503 га). На початку 80-х років був насаджений сад (з капельною зрошувальною системою), який потім давав чудові плоди, особливо славився різними сортами персиків, а також яблук, черешень, груш, слив. Далеко за межами району знали про наш сад і приїздили по фрукти. В ці роки за високий рівень культури і благоустрою Григорівці було присвоєно звання «Село зразкового порядку». З 1986 по 2002 рік директором Григорівської школи був Микола Семенович Якубовський. Під його керівництвом навчалося 320 учнів, працював творчий колектив вчителів – 30 чоловік, які віддавали свої знання дітям. З 30 вчителів – 3 відмінника народної освіти, 1 старший учитель – Кархут Валентина Іванівна, 8 вчителів – 1 категорії. Школа була центром проведення різних заходів: конкурсів, зустрічей, змагань. 2.9. Григорівка від 90-х років і на порозі третього тисячоліття Непомітно плине час, ідуть роки. 90-ті стали роками проголошення незалежності України, утвердження її як самостійної держави. З 1992 року по 1994 колгосп імені Калініна очолював Островський Валентин Матвійович. Це були складні часи в державі. Розпався Радянський Союз. Україна проголосила незалежність 24 серпня 1991 року. Важкими вони виявились і для трудівників нашого села. У 90-ті роки почався спад виробництва. Незважаючи на всі негаразди, трудівники колгоспу імені Калініна продовжили працювати у всіх галузях сільськогосподарського виробництва. Виконуючи плани 1991 року колгоспники домоглися конкретних успіхів у сільськогосподарському виробництві. Урожайність зернових становила по 37 ц/га на площі 2770 га на зрошенні одержано по 54,8 ц/га на площі 1564 га. Кращих результатів домоглися колективи мехзагонів №1 (бригадир Градовський Г.Р.), №3 (бригадир Солопчук М.К. ). За 1991 рік річний план продажу молока державі виконаний на 95%, м’яса на 121% і шерсті на 140%. 27 січня відбулися збори правління колгоспу на яких виступив голова колгоспу В.М. Островський, він наголосив на тому, що починаючи з 1992 року в колгоспі проводиться робота по проведенню земельної реформи і була створена комісія, яка займалася цим питанням. Голова колгоспу довів до відома, що в зв’язку з проведенням розпаювання землі з 1 січня 1993 року призупинити прийом в члени колгоспу мешканців села. Через місяць, 27 лютого 1993 року, відбулися звітно-виборні збори колгоспників, яких тоді налічувалося 1002 чоловіка, а головним питанням був звіт правління за 1992 рік. Виступив головний агроном Клюймо В.К. який підкреслив, що незважаючи на тяжкі кліматичні умови 1992 року урожайність зернових по колгоспу склала на всіх землях 34,1 ц/га, що вище районного показника. Найкращих результатів досяг орендний колектив Гілевича М.А. і мехзагін №1. Колективом молочно-товарної ферми вироблено молока 1953 т, на 1 фуражну корову надояно 2353 кг молока, план виконано тільки на 77,3%. План зернових на 92,8%, соняшника 72,8%, овочів 42,2%, мяса 41,2% і шерсті 81,7%. В цей період почали з’являтися фермерські господарства. Проводилась робота по переходу колгоспу до ринкових відносин. В лютому 1994 року в господарстві налічувалося лише 612 членів і в другій половині колгосп було реорганізовано в КСП. Всі ці роки на важливих ділянках сільськогосподарського виробництва працювали головні спеціалісти, зокрема: Клюйко В.К – головний агроном, Солопчук М.К. – головний інженер, Гордецький В.М. – головний гідротехнік, Шишкевич Є.Д. – головний зоотехнік, Янович О.Ф. – головний економіст. Очолювала профком колгоспу Рогальська Г.П. Із спогадів голови профспілки колгоспу імені Калініна Галини Петрівни Рогальської: «... До кінця XX сторіччя григорівці сподівалися мати в будинках газове опалення. Основна гілка газопроводу була прокладена до консервного цеху.Мріяли, що будемо жити краще, красивіше, зручніше. Але щось не так спрацювало у величезній машині нашої країни, що називалася Союзом Радянських Соціалістичних Республік. Відділилися Прибалтійські республіки. Проголосили свою незалежність Білорусія, Україна. Почався період утвердження України як самостійної держави. Шлях цей складний і суперечливий, з багатьма проблемами і ускладненнями. Всі труднощі держави відчуваємо на собі і ми, жителі степової Григорівки. Колгосп був реорганізований у КСП в 1994 році, а у 1998 - в СТОВ. Проводилася приватизація його землі та майна. СТОВ проіснувало до квітня 2001 року. 20 квітня 2001 року організована агрофірма «Григорівська», яка восени 2003 року була ліквідована...». В наші дні у селі функціонують сільська рада, КСП «Струмок», дитячий садок «Дзвіночок», сільський Будинок культури, директором якого з 27 листопада 1996 року почала працювати Беспалова Марія Юріївна. При Будинку культури працює 8 гуртків, клуби за інтересами. Постійно проводяться вечори відпочинку для молоді, дискотеки, літературні вечори, свята, присвячені відродженню українських традицій. Талановита молодь нашого села бере активну участь у різноманітніх конкурсах та фестивалях: «Золоте зернятко», «Селянські зірочки», «Козацьке коло на Покрову» та інших. Також у селі працює відділок зв’язку, філія Ощадбанку України, фельдшерсько-акушерський пункт, олійний цех, млин, ветеринарна дільниця, автозаправна станція, фермерські господарства, приватні підприємства. Осередком культури та освіти на селі залишається Григорівська загально- освітня школа, яка восени 2004 року відсвяткувала своє 30 - річчя. Директором школи з 2002 року по сьогодні є Шипка Василь Дмитрович. Педагогічний колектив під його керівництвом виконує своє головне завдання: навчає і виховує молоде покоління – майбутнє села Григорівки. В школі навчається 163 учнів і працює 23 вчителів. Значні зміни відбулися в навчально-виховному процесі. Учні вчаться в гарно облаштованих класних кімнатах. Є комп’ютерний клас, куди із задоволенням приходять на уроки школярі. Обладнано експозицію-виставку «Моє село, для мене ти – єдине», також можна пройтися по вулиці «Дитинства» і пригадати кращі свої роки. Є сучасний спортивний зал, їдальня. Учні беруть активну участь у предметних олімпіадах, спортивних змаганнях і конкурсах, неодноразово були призерами районних і обласних олімпіад і спартакіад. Змістовно проводиться виховна робота. Предметні тижні, фестивалі, творчі звіти, виступи учасників художньої самодіяльності – все це робить шкільне життя цікавим і різноманітним. На території Григорівської сільської ради існують такі релігійні установи: костел кінця 19 століття (Римо-католицька церква святого Григорія), Будинок молитви баптистів-євангелістів, Свято-Іллінська церква. Також є пам’ятки історії та культури: Братська могила воїнів Радянської Армії – 1973 рік, на кладовищі могила невідомого льотчика – 1958 рік, могила Героя Радянського Союзу С.Т. Новікова і пам’ятник на честь воїнів-односельчан у центрі села ( 1973 рік, пам’ятник М.І. Калініну – 1958 року, штаб-командуючого 4-м Українським фронтом Ф.І. Толбухіна ( 1953році. Важливою подією для всіх жителів Григорівки була знаменна дата – 140-річчя з часу утворення села, яке святкували 25 травня 2008 року. Ось що писала про цю подію на своїх сторінках районна газета «Радянська Таврія» (№ 22 (9864), 30 травня 2008 року). «А готувалися до цього ювілею завчасно, навели порядок на власних подвір’ях та околицях, всі були причетні до цієї справи – і старий, і малий. Тож недаремно того дня найкращі господині отримали подарунки. Під час урочистостей у просторому залі сільського клубу «ніде було яблуку впасти», односельчани прийшли порадіти за своє славне село, своїх талановитих друзів. А що вже талантами багата Григорівка – не перелічити всіх: і вишивати, і готувати делікатеси – вміє кожна господиня. У фойє закладу культури було представлено виставку вишиванок та домашніх вишуканих страв, естетично оформлених та апетитних. На що вже здатні жіночі руки! А які запашні караваї тут випікають! На святково прикрашеній сцені лунали привітання, виконувалися пісні та запальні танці, а вдячні глядачі не шкодували власних долонь – так гаряче аплодували. Були тут і почесні гості – колишній керівник КСП ім..Калініна В.М.Коняшин з дружиною, які віддали свої кращі роки цьому селу, раділи разом із селянами високим урожаям, надоям, розбудові села. Пісні чергувалися іскрометними танцями, до яких були залучені кращі художні колективи і дитячий зразковий ансамбль «Капітошка». Вела святкову програму Валентина Магдалюк. Святковий захід надовго западе в душу селянам, а потурбувався про це григорівський сільський голова С.О.Кліщевський». На південних григорівських землях будується вітрова електростанція. Можливості нашого краю необмежені. Це розвиток зеленого туризму, раціональне використання земель та цілющих властивостей озера Сиваш, яке приваблює людей з різних куточків ближнього та далекого зарубіжжя. Повноцінне використання ресурсів нашого краю дасть можливість поліпшити життя та добробут кожного мешканця села. Висновки Після проведення досліджень стосовно історії села Григорівки із шляхів рішення цієї проблеми можна зробити такі висновки: Вдалось зібрати матеріал про історію села Григорівка системазувати його по історичних епохах: від заснування до сьогодення. 2) Зібраний з історії села Григорівка матеріл був використаний у нашій школі при оформленні експозиції виставки «Моє село – для мене ти єдине» 3) Мої дослідження в перспективі можуть бути використані жителями села як джерело для вивчення історії Григорівки, як основна інформація для відпочиваючих про історію півдня Херсонщини та нашої місцевості при розвиткові зеленого туризму як основний історичний матеріл при створенні кіно-хронік історії сіл України. Більш детального дослідження заслуговує питання про голодомор 1932-1933 рр., про сільчан які були відправлені на рабські роботи до Німеччини, про трудовий героїзм при відновленні зруйнованого війною господарства. Є мрія написати ще додаток до історії села про відомих колишніх та теперішніх жителів Григорівки під назвою «Твої люди, Григорівко!» Література та джерела Залізняк Леонід. «Нариси стародавньої історії України». – Київ, Абрис, 1994 р. 256 – 271 с. Історія міст і сіл Української РСР Херсонська область Київ-1983 р. Лєсков О.И. «Скарби курганів Херсонщини» Київ, Мистецтво, 1974 р. 122 с. Орлова З.С., Ратнер И.Д. «Из Истории Херсонщины» Херсон 1993 г. 7 – 59 с. Оленковський М. «Цього ви не знаєте! Розкриті і не розкриті таємниці історії та природи південної України» Херсон 1997 р. 22 – 26 с., 59 – 63 с. Ратнер И.Д., Костюк Л.И., «Древности Херсонщини», Краткий справочник Симферополь 1989 р. Харченко Л.Г. «Каланчак та його околиці» Херсон 2008 12 – 47 с. Херсонщина нас єднає, Довідково-біографічне видання, випуск перший 2004 р., Херсонські земляцтва Фотоальбом Херсонщина, Херсон – 1976 р. Богачевська Н.О. газета «Радянська Таврія» №1 від 6.01.05 стаття «Її енергії можна позаздрити» Воробйова Н. газета «Радянська Таврія» від 30.05.08 стаття «Святкувала Григорівка своє 140-річчя» Воробйова Н. газета «Радянська Таврія» №28 від 11.07.08 стаття «Григорівка має перспективу» Заборська В.М. газета «Радянська Таврія» №19 від 8.05.04 стаття «Вони звільняли Григорівку» О. Лобанов, газета «Радянська Таврія», від 17.12.74 стаття «Глибоке коріння». Лопушанська К.П. газета «Чапельський під» №13, 19.03.03 стаття «Зворушені до сліз» Газета «Радянська Таврія» від 21.09.63 стаття «З історії села Григорівка». Спогади мешканців села Державний архів Херсонської області а) «Збірник статистичних відомостей по Таврійській губернії, т.II видання Таврійського губернського земства. Сімферополь, Таврійська губернська типографія 1886 р., ст.52, 56» б) «Список залюднених місць Херсонського округу на 1 січня 1928 р. [15]» 19. Документи архівного відділу Чаплинської районної адміністрації Херсонської області. Фонд 48 опис 1 архів 1,2,3,6, № 491-498 | |
| Переглядів: 1124 | |
| Всього коментарів: 0 | |