Головна » Статті » Історія України [ Додати статтю ]

Дореформені та після реформені судові установи та установи прокуратури ХІХ сторіччя
Судова система в Україні на початку XIX ст. не була одноманітною. Суд перебував у руках чиновників-дворян. Судову систему пронизував бюрократизм, у судах існували тяганина і хабарництво. У Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській (тепер Дніпропетровська обл.) і Таврійській губерніях судову систему привели відповідно до судової системи корінних губерній Центральної Росії. Судами першої інстанції були станові суди: у повітах — земські суди для дворян і селян; у містах — магістрати та ратуші для купців і міщан. Другою інстанцією для них вважалися губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду). Окрім того, в Одесі створили ще комерційний суд, а у губерніях — совісні суди для розгляду справ про злочини божевільних і неповнолітніх та надвірні суди, які розглядали кримінальні та цивільні справи осіб, станову належність яких нелегко було визначити (різночинці), а також чиновників і військовослужбовців, котрі тимчасово перебували там у справах служби.

У правобережних (Київській, Волинській і Подільській) губерніях структура судової системи була іншою. Судову систему тут очолював головний суд, який став апеляційною інстанцією для судів повітових, підкоморських, магістратів і ратуш. Повітовий суд вважався становим судом для дворян і селян, магістрати і ратуші — становими судами у містах. Підкоморський суд — це становий суд першої інстанції у межових справах. Совісні суди у цих губерніях не існували.

Головний суд складався з двох департаментів — цивільних і кримінальних справ. Компетенція суду була однотипна з компетенцією палат кримінального і цивільного суду інших губерній. Окрім цього, у зв'язку з відсутністю у цих губерніях совісних судів, головним судам були підсудні також справи про малолітніх і божевільних злочинців. Після розгляду в головному суді ці справи поступали в обов'язковому порядку в 5-й департамент Сенату. До підсудності головного суду належали також справи, які становили компетенцію надвірних судів до їх ліквідації у Волинській і Подільській губерніях 1802 p. На вироки та рішення головного суду апеляція і скарги подавалися до Сенату.

Виконання судових вироків відповідно до Литовського статуту проводили у повітах повітові, а в містах — міські суди. У 1812 p. був уведений єдиний у всій Російській імперії порядок виконання судових вироків: воно передавалося у містах — міській поліції, повітах — нижнім земським судам.

Судова система у Лівобережній Україні за місцевими особливостями була подібна до системи Правобережної України. Головною судовою інстанцією вважався генеральний суд, що мав таке ж значення, як палати кримінального та цивільного суду в Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській, Таврійській губерніях і головний суд у губерніях Правобережної України. Особливістю генерального суду було те, що старшому з генеральних суддів доручалось у випадку відсутності губернатора і віце-губернатора тимчасове управління губернією. Генеральний суд складався з двох департаментів, кожен з яких укомплектовувався генеральним суддею та двома радниками, призначеними урядом і п'ятьма засідателями, котрі обиралися від дворянства щотри роки. Повітовий і підкоморський суди будь-яких відмінностей порівняно з судами у Київській, Волинській і Подільській губерніях не мали.

Діяльність усіх судів у губерніях була підконтрольною губернаторам. Кримінальні справи в обов'язковому порядку подавалися губернаторам для ознайомлення. У випадку розбіжності між думкою губернатора і вироком суду справа передавалася до Сенату. Останній, як правило, підтримував думку губернатора, позбавляючи сили вирок кримінальної палати, головного або генерального суду.

Деякі особливості у губерніях України впродовж 30-х років XIX ст. були ліквідовані. Так, генеральний і головні суди перетворили на палати кримінального і цивільного суду, голови яких призначалися імператором за поданням міністра юстиції, а радники — міністром юстиції. Судова система в Україні доповнювалася селянськими судами, що розглядали дрібні цивільні та кримінальні справи на підставі звичаєвого права. У судах була запроваджена російська мова.

Судова реформа, проведена на підставі Судових статутів 20 листопада 1864 p. Вона проголошувала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність усіх перед законом, гласність, усність. Засновувалася адвокатура, була проведена реорганізація прокуратури. Одночасно реформа зберегла залишки феодально-станового судочинства (станові суди — церковні, військові, волосні, окремий порядок розгляду справ про службові злочини).

Реформа 1864 p. створила подвійну систему судів: місцеві суди — одноособовий мировий суддя, повітовий з'їзд мирових суддів і Сенат та- загальні суди — окружні суди, судові палати і Сенат.В окружних судах при розгляді більших кримінальних справ було запроваджено інститут присяжних засідателів, списки яких складали земські та міські управи, погоджені з губернатором або градоначальником. Дія судової реформи поширювалася переважно на центральні губернії. Відповідно до реформи, в Україні повинні були існувати місцеві та загальні суди. Проте суди обидвох ланок були створені тільки у Полтавській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях. У інших губерніях України дозволялося створювати тільки місцеві суди і тільки після декількох років по прийняттю реформи. Наприклад, у Чернігівській губернії з 1869 p. мирові суди ліквідували (крім деяких міст, зокрема Одеси і Харкова), а 1912 p. їх знову відновили. У Правобережній Україні судова реформа проводилася двома етапами: спочатку з 1871 p. були запроваджені мирові суди. На відміну від інших губерній, мирові судді тут не обиралися строком на три роки повітовими земськими зборами або міськими думами з осіб, які мали майновий та освітній цензи, а призначалися міністром юстиції. На них не поширювався принцип незмінності. Тільки 1880 p. були відкриті Київська судова палата і Житомирський, Кам'янець-Подільський, Київський, Луцький та Уманський окружні суди.

За пореформенні роки до судової реформи внесено понад 700 змін і поправок.

Принципові зміни відбулися у процесуальному праві. Важливе значення мало проголошення у кримінально-процесуальному праві презумпції (лат. praesumptio — припущення) невинності. За ним будь-яка особа, підозрювана або обвинувачувана у вчинені злочину, вважалася невинною доти, поки її винність не доведена судом. Серйозні зміни відбулися у доказовому праві. Скасовано систему формальних доказів, характерних для феодального права. їх замінила система вільної оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів. Докладно регулювався у законодавстві процесуальний порядок розгляду кримінальних справ окружними судами з участю присяжних. У цих судах винесенню вироку передував вердикт (лат. vere dictum — правильно сказане) присяжних про винність або невинність підсудного. Після проголошення вердикту присяжні вже не могли впливати на подальший хід справи. Міру покарання визначав тільки коронний суд. Досягненням кримінально-процесуального права у цей період була детальна і чітка регламентація стадій кримінального процесу в загальних судах. У місцевих судах усі питання процесу одноособове розв'язував мировий суддя. Для більшості вироків (місцевих і загальних судів) передбачалося оскарження в .апеляційному порядку. Вироки суду присяжних і судових палат могли бути оскаржені або опротестовані тільки у касаційному порядку до Сенату. Вироки Сенату і Вищого кримінального суду (тимчасово діючий суд для розгляду особливо важливих справ або справ про злочини високопоставлених осіб) вступали у законну силу негайно, за ними допускалися тільки прохання про помилування на ім'я імператора.

Розгляд цивільних справ відбувався відповідно до принципів, усності, гласності, змагальності. У суді могли брати участь адвокати (присяжні повірені). Допускалося примирення сторін. Перегляд судових рішень здійснювався в апеляційному порядку.

Література

1. Кульчицький В. Історія держави і права України. - К., 1996

2. Ткач А. Історія кодефікаційного дореволюційного права України. - К., 1968

Зміст.

1. Система судів дореформенного періоду.

2. Інститути адвокатури до 1864 року.

3. Завдання судової реформи 1864р.

4. Окружний суд.

5. Судова палата.

6. Література.
Категорія: Історія України | Додав: КрАсАв4іК (24.01.2013)
Переглядів: 498 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]